Вільнолюбива лірика Р. Бернса

Лекція 13

ПЛАН

1. Життєвий творчий шлях Роберта Бернса.

2. Аналіз поетичного доробку поета.

Волелюбна, демократична поезія шотландського поета Роберта Бернса (1759-1796) завоювала прихильність читачів світу. Його поезія – виняткове явище в літературі Англії другої половини ХVІІІ ст. Селянин з важким і коротким життям завдяки своєму винятковому таланту і праці став найвидатнішим поетом своєї країни. Вирішальним фактором у формуванні його поетичного стилю стали шотландський фольклор і поезія.

Його творчість чітко ділиться на два періоди: до французької революції 1789 року і після. У першому періоді формується демократичний світогляд поета, у другому – блискучий поетичний талант Бернса, що дав змогу створити твори, які уславили його ім’я.

Життя шотландського народу наприкінці ХVІІІ ст. було важким і трагічним. Англія (після кровопролитної війни) поширила свою владу на територію Шотландії (1707 р.). Волелюбні горці не хотіли підкорятися завойовникам, але й опиратися не було сил. Після “об’єднання” в Шотландії відбулися великі зміни. Швидко почав розвиватися капіталістичний спосіб виробництва. А от сільське господарство було в повному занепаді: землю орали плужками і вона дуже скупо платила за важку працю, панували голод, смерть, розорення, неврожаї. Англійське панування принесло в Шотландію і національний гніт: народ душили як англійські завойовники, так і верхівка шотландської знаті.

Роберт Бернс народився в 1759 році в сім’ї селянина, який тільки на 37-му році життя зміг отримати постійне місце роботи й одружитися. Уже 7-річним хлопчиком разом із 6-річним братиком і батьком Роберт важко працює на орендованій ділянці землі (70 акрів). Через непосильну працю та злидні в дитини виникла хвороба серця, яка, прогресуючи, призвела згодом до передчасної смерті поета. У хлопчика була нестримна жадоба до знань. Трохи навчаючись у парафіяльній школі, а то самотужки у 10-річному віці добре знав рідну мову і літературу, у 15-річному – математику, латину і французьку мову. Читав усе, що міг дістати: географію, економіку, теологію, художню літературу, поезію. Мати і тітка поета були неперевершеними знавцями фольклору, знали безліч казок, переказів, пісень. Тому перший вірш Роберта – пісня “Красуня Неля”.

Матеріальний стан сім’ї був жахливий. Юнак шукає роботу, вихід зі скрутного становища, але пошуки виявляються марними. У цей час пише то сентиментальні вірші, то повертається таки до фольклору, до оптимізму, до життєрадісної пісні. Молодий поет прагне знайти чесний, справедливий шлях до щастя, розібратися в законах сучасного йому суспільства. У селі створює клуб парубків, в якому обговорюють різні проблеми: економічні, політичні, літературні, життєві. Декілька засідань клубу були присвячені просвітительству, що свідчить про те, як формувалися погляди Роберта Бернса. Одне із засідань, де обговорювався вибір вчинку юнака (одружитися на багатій, хоч некрасивій, чи на бідній, але красивій) спонукало до написання поетом пісні “О Тоббі, пам’ятаю день…”, у якій якраз і дає відповідь: веління серця повинно переважувати владу грошей.

Батько Роберта судиться з багатієм через нечесну оренду, але багатій перемагає. Батько, виснажений працею і переживаннями, помирає. Становище родини стає катастрофічним. Брати орендують землю в сусіднього фермера. Роберт тепер чітко бачить, яка несправедливість панує у світі, починає розуміти, який вплив на людей може мати чесне слово, вірш. У нього посилюється бажання брати участь у громадському житті. Зберігся “Зошит для нотатків” Бернса, в якому він писав: “Ці твори – власні. В них можна побачити, як селянин, який мало зобов’язаний школі, який ріс біля плуга, під впливом Кохання, Честолюбства, Зворушення, Смутку відчуває те ж саме, що відчувають, на мій погляд, люди усіх класів”. Ці слова свідчать про класову гордість поета, його прагнення до класової рівності. У цей час Бернс пише багато творів як на тему кохання, так і на тему суспільної несправедливості, виступає проти пуританської ідеології (“Був фермером мій батько”, “Два пастирі”, “Дві собаки”). Він глибше вивчає фольклор і пише поему “Канун дня всіх святих”, в якій показує традиційне народне свято з ворожбою, забавами.

26-річний Бернс зустрічає своє пристрасне кохання до Джін Армор. Вона – дочка заможного селянина і теж кохає Роберта, але батько проти їх шлюбу. І вона розриває шлюбний контракт. Бернс страждає: він і кохає її, і зневажає за сліпу покору, хоче забути її і шкодує за нею, і обожнює її.

Поет вирішує виїхати із Шотландії, але заїжджає до Единбурга, де йому вдається укласти контракт на видання книги віршів. При укладанні контракту його відверто грабують: забирають весь прибуток від першого видання творів поета, а за перевидання сплатили лише 100 фунтів і то через два роки. Збірка віршів мала неабиякий успіх, і единбурзька знать зустріла поета із захопленням. Його запрошували на звані вечори, обрали членом фешенебельного столичного клубу. Але Бернс розумів, що це тимчасово, що це не турбота про нього чи занепокоєння долею шотландської літератури, а гонитва за сенсацією, за дешевою цікавинкою.

Але коли йому пропонують здійснити видання національних шотландських пісень та мелодій, він гаряче береться за справу. Отримавши трохи грошей, вирішив подорожувати по Шотландії (травень-жовтень 1787 року). Подорож була надзвичайно благотворною для поета, бо надала наснагу до поетичної творчості, розширила тематику віршів.

Поет мав змогу залишитися в Единбурзі на посаді дрібного службовця, але Бернс розумів, що на такий заробіток у великому місті не проживеш. А щодо заробітку шляхом поетичної творчості в нього були свої міркування: гроші і поезію він вважав несумісними (після единбурзького видання його творів він не взяв плату ні за один із своїх творів).

Тому Бернс повертається до землі, орендує 100 акрів і важко працює. Ні перешкоди, ні слава не охолодили його кохання до Джін Армор. Вона теж уже перестала зважати на батькові заборони. І в 1788 році вони оформили свій шлюб. Щоб прогодувати сім’ю, Роберт працює на фермі і акцизним чиновником (збирав справи до суду, через що втратив з кола своїх знайомих багатьох впливових людей, зате бідняки довго пам’ятали надзвичайну доброту і увагу до них Бернса).

Протягом багатьох років, не дивлячись на важку працю, Бернс займався самоосвітою. Але хвороба його таки здолала. Лежачи хворим на ревматизм, він отримує боргові папери, за якими сума його боргу складала 7 фунтів. І поет вперше звертається до видавця шотландських пісень за допомогою. Видавець надсилає Бернсу рівно 7 фунтів, бо знав, що той більшу суму не візьме.

У 37 років, за кілька днів до народження другого сина поет помирає.

У творах Бернса усіх жанрів, до яких він звертався (балада, поема, діалог, послання, сатира, пісня) відчувається вплив народної і класичної шотландської поезії (навіть такий оригінальний твір, як кантата, у Бернса набирає характеру народного).

Найбільш близькою до фольклору і найулюбленішою для поета була пісня. Характерною особливістю пісень Бернса (і любовних, і застольних, і побутових) є те, що вони мають чітку сюжетну основу, на відміну від народних шотландських, в яких сюжет аморфний, розпливчастий. Крім того, у піснях Бернса подається дія в розвитку, а не статична (як у народних), його пісні “дихають” природою, яка допомагає розкриттю внутрішнього світу людини або явищ суспільного життя.

Где к морю катится река,

Быстра, бурлива и звонка,

Там я встречала паренька,

Веселого ткача.

Семь женихов из-за реки

Пришли просить моей руки,

Не рвать же сердце на куски –

Отдала его ткачу!

Меня бранят отец и мать,

Им по душе богатый зять,

Они велят мне отказать

Веселому ткачу.

Отец мой жаден и упрям,

Грозит: «Приданого не дам!»

Но к сердцу руку я придам

И все отдам ткачу.

Пока вода в реке бежит,

Пока пчела в цветке жужжит,

И рожь под ливнями дрожит,

Любовь моя – ткачу!.

Поезію Р. Бернса можна поділити на три цикли: громадсько-політичні вірші, антирелігійна сатира, інтимна лірика.

Громадсько-політичні вірші.

Історія національного героя-простолюдина, який бореться за незалежність країни завжди була в центрі уваги Бернса. Він усвідомлював справжнє значення понять “батьківщина”, “свобода”, розумів, що користь, яку людина може принести своїй країні зовсім не залежить від її походження та суспільного стану. Своєрідним патріотичним гімном є балада “Джон Ячмінне зерно” (1782р.), в якій поет прославляє свій народ. У вірші розповідається, як жорстокі королі заорюють Джона Ячмінне зерно у землю. Коли ж зерно вибивається з землі – зрізають під корінь, молотять, віють, розтирають між жорен, кидають у вогонь, але Джон Ячмінне зерно продовжує жити. В такій алегоричній формі Бернс зображує героїчне минуле свого народу і вірить, що він, народ, виборе свою незалежність, бо тяжкі випробування, що випали на його долю, загартували його. А запорукою перемоги Бернс вбачає єдність і згуртованість шотландців, їх вірність національним традиціям. Балада написана в суворому, енергійному стилі. Читач не помічає автора, але постійно відчуває його присутність, його оптимізм і віру в шотландський народ.

У пісні “Був фермером мій батько” (1782 р.) поет змальовує картину гіркої і безрадісної долі сільського юнака в період становлення капіталізму, переконує, що ні здібності, ні знання, ні зусилля не допоможуть йому заробити гроші чесним шляхом. Але серед сільських юнаків є й такі, які заради багатства поступаються честю. Автор протиставляє пануючому класу людей з народу і вірить, що народ ніколи не втратить здатність і в нього не одберуть здатність працювати, а як чесно працюватиме – стане вільним і незалежним.

Тема викриття соціальної несправедливості набуває розвитку у віршах поета “Присвята Гамільтону”, “Дві собаки”, “Чесна бідність”, “Веселі жебраки” та ін. Поет розмірковує, що бідності при чесній праці не треба соромитися, що багатство – це насамперед людина. Склалися такі соціальні умови, коли ті, що не обдаровані розумом, злодії, обманщики і шахраї ходять у шовках. Але поет вважає людиною тільки того, хто заробляє гроші своєю працею, розумом. Король може надати своєму лакею чин генерала, але ніякі королі не зможуть надати людині чин “чесного малого”. Бернс глибоко вірить, що настане час, коли на всій землі встановиться людське братство, а розум і честь займуть перше, належне їм, місце.

У 1785 році Роберт Бернс пише один із своїх найвидатніших творів – кантату (урочистий вірш-пісня) “Веселі жебраки”. Пригадаємо, що внаслідок загарбання Шотландії Англією були розорені десятки тисяч селян, запанували голод і злидні, все збільшувалась армія безпритульних бродяг, які шукали роботу і хліб. “Веселі жебраки” – це гнівний, звинувачувальний акт проти суспільного ладу, який прирікав людей на голод, жебрацтво. Водночас це – великий гімн простій людині, яка в найтяжчих умовах зберігає мову, пісні, благородство, життєрадісність, почуття власної гідності, любові до своєї країни і до свободи.

Кантата – своєрідний драматичний твір, що складається з ряду пісень, які виконуються персонажами: солдатом, блазнем, ремісником, мандрівним поетом. Сюжет кантати простий: кілька бродяг-жебраків збираються на відпочинок у дешевому шинку, п’ють пиво, вино, розповідають про себе, сваряться, жартують, співають пісні. Картина розпочинається показом холодної вітряної ночі, що примушує бродяг шукати притулку, розплачуючись останнім. Становище бідняків безнадійне. І хоч завтра їх чекає тяжка й невідома дорога, сьогодні вони життєрадісні й безтурботні.

Першим поет представляє нам відставного солдата, який розповідає про себе. Більше 20 років життя і здоров'я, навіть руку і ногу віддав він за щастя батьківщини, а вік доживає знедоленим, убогим. З гордістю він пригадує роки, коли правдою служив країні, і з гідністю зносить важкі випробування й тепер.

На відміну від пісні солдата, сповненої трагізму, пісня-розповідь подруги солдата характеризується лункою життєрадісністю, веселістю, дещо поверховим сприйняття дійсності. Безшабашне життя подруги солдата не вбило в ній здатності співчувати, допомагати, підтримувати людину, якщо вона чесна. Тож і ця жінка відмовляє полковому капелану, який домагався її любові, а зустрівши солдата-каліку, якого вона колись кохала, кидає все і, незважаючи на труднощі, пов’язує з ним свою долю.

Ярмарковий блазень, “професійний дурень”, висловлює в своїй пісні глибокі і розумні думки. Його турбує доля країни і народу, він висловлює почуття, тривоги і сподівання трудящого люду Шотландії. Блазень відверто насміхається над буржуазною мораллю і вважає, що краще бути дурнем, але вільним, ніж робити із себе дурня на догоду імущим. У своїй пісні він відверто глузує над церковниками, прем’єрами, урядом.