Книга Екклезіаста

Лекція 2

ІСТОРИКО-КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ БІБЛІЇ

ПЛАН

1. Зміст та структура Біблії.

2. Відомості з Біблії.

3. Біблія – джерело мудрості.

4. Біблія на Україні.

Були в історії нашої Батьківщини часи, коли й атеїст, і той, хто вірує, не мав змоги читати, придбати, вивчати Біблію чи будь-які богословські праці. Зараз це відбувається спокійно. А не так давно, після скасування заборони релігії, було масове звернення до релігії: купували раніше не дозволені книги, здійснювали обряд хрещення, освячували будинки, офіси, почали носити хрестики і ходити до церкви. І було б непогано, якби це робилося завжди і всіма від щирого серця, а не задля “моди”.

Але й сьогодні лежать непрочитаними багато релігійних книг та й сама Біблія не так уже залюбки читається. Читання Біблії вимагає великих зусиль і праці. По-перше, це – велика за обсягом книга (1300 сторінок), а точніше – це не одна книга, а кілька. По-друге, зміст книг Біблії – багатоплановий, строкатий, різний з часу свого народження (з літературною формою тексту).

Хоч Біблія і складається з кількох окремих книг, вони однак виглядають монолітною, єдиною книгою саме завдяки глибокій вірі в Бога, який створив світ, і в Ісуса Христа, який створив високоморальне вчення. Християнство світу тримається за Біблію, як за високодуховну цінність, вважають її “книгою книг”, еталоном мудрості, краси, благородства.

У Третьяковській картинній галереї у Москві зібрані шедеври світового мистецтва. І ось письменник, публіцист спостерігав якось дивну ситуацію біля картини К. Брюллова “Вірсавія”, написана за біблійним сюжетом. Типовий любовний трикутник? І так, і ні. З глибини віків постають перед нами тіні невірної дружини, обманутого чоловіка, фатального спокусника, який приготував супернику неминучу загибель. Але не тривіальна любовна інтрига привернула увагу К. Брюллова, а давність психологічної драми.

Біблійні сюжети надихали і надихають митців усіх часів. У 1908 році О. Купрін написав повість “Суламіф” (чудова мініатюра про іудейську красуню). Талант письменника дозволив по-сучасному змалювати риси дівчини, яка чекає кохання, щастя.

Художньою перлиною Біблії, що надихає митців є книга “Пісня пісень Соломона”. Біблійні сюжети стали підвалинами, підґрунтям десятків, сотень шедеврів світового мистецтва. У художніх музеях Європи, Америки та й у нас зберігається багато творів на біблійні теми (знаменита 13-метрова картина О. Іванова “Явлення Христа народу” Миколи Ге “Таємна вечеря”, полотна Ель Грека, Рембрандта, Рафаеля, Врубеля, Васнєцова та ін.

Чому ж однак ми, освічена нація з високою культурою, є малоосвіченими в деяких питаннях історії людства і розгублюємося, коли йде мова про всесвітньовідомі сюжети. Так, у нас є “білі плями” в знанні Біблії. Частіше вважаємо Біблію лише священною книгою, яку читають в основному глибоко віруючі. Але вже визнано багатьма вченими, що Біблія є також джерелом історичних відомостей та джерелом людської мудрості.

Ми маємо визнати, що на Заході Біблію читають частіше і більше, знають краще. Ця книга лежить на столиках у готелях, кафе, ресторанах, є в особистих бібліотеках громадян, проводяться курси з вивчення Біблії в навчальних закладах. Сильні світу цього люблять продемонструвати свої знання Біблії, цитуючи з неї рядки, вислови, притчі.

Біблія складається з двох частин: Старий Заповіт і Новий Заповіт.

У першій частині – 50 самостійних книг (протестанти вважають, що 47, католики – 39). Перші п’ять об’єднані під назвою “П’ятикнижжя” Мойсея (в іудеїв – “Тора”). До “П’ятикнижжя” входять книги: “Буття”, “Вихід”, “Левіт”, “Числа”, “Повторення закону” або Перша книга, Друга книга і т.д.

Друга частина Старого Заповіту – “Книги історичні” (Книга суддів Ізраїлевих, 4 книги царств, 2 книги єврейського літопису – книги хроніки, книга Єздри та ін.

Третя частина Старого Заповіту – “Книги повчальні, поетичні”.

Четверта частина Старого Заповіту – “Книги пророків” (Ісаї, Єремії, Єзекілія), “Книги малих пророків” (Захарія, Авакума та ін).

Заповіт – це союз Бога і людини. Головна тема Старого Заповіту – порушення цього союзу. Книги розповідають про створення світу, про рай, потоп, обрання Богом єврейського народу як Божого та про історію єврейського народу. Розповідається в них про Адама і Єву, Авеля і Каїна, Вавілонську башту, про виникнення зла і його розмноження на Землі (тому Бог і послав на Землю пророків).

У другій частині Біблії – 27 книг, розміщених у певному порядку: Євангеліє (або Благовість) – блага вість про народження Ісуса Христа, добра звістка про можливість існування на Землі любові, милосердя, царства небесного; Євангеліє від Матвія, що говорить про Христа (грецьке – цар, месія) як про месію; Євангеліє від Марка, що розповідав про Христа як слугу Божого; Євангеліє від Луки (Христос – син людський); Євангеліє від Іоанна (Христос – син Божий). Отже, євангелія перелічують чотири головні риси Ісуса Христа.

Друга частина Нового Заповіту – послання апостолів (апостола Павла, послання соборні; апостол – посол).

Третя, заключна, частина Нового Заповіту – “Апокаліпсис”. Ця книга – пророча (апокаліпсис – з грецької “відкриття”, “об’явлення”, “прозріння”, тобто повідомлення, які Господь довіряв пророку або апостолу. Ця книга ще має назву “Об’явлення Іоанна Богослова”.

Складається Апокаліпсис з кількох послідовних картин, у кожну з яких вкладений певний зміст. Колись ці картини були добре зрозумілі віруючим, вони знали, про що йде мова.

У першій картині зображено початок видіння Іоанна Богослова, апостола Він почув за спиною “трубний глас” і, оглянувшись, побачив Ісуса, який стояв серед золотих світильників і тримав у руці 7 зірок. Ісус дає Іоанну вказівку написати, що було, що є і що буде: “Напиши, що ти бачив, що є і що буде після цього. Таємниця семи зірок, які ти бачив у десниці моїй, семи золотих світильників є така: 7 зірок – то суть ангелів семи церков, а 7 світильників, які ти бачив, – суть семи церков.

Зауважимо, що цифра 7 – магічне число давнини. Сліди цієї магії маємо й зараз: 7 днів у тижні, “сім п’ятниць на тиждень”, “один із сошкою, а семеро з ложкою”, “у семи няньок дитина не доглянута”, “сім п’ядей на лобі” тощо.

Коли писалося об’явлення, єдиної християнської церкви ще не було, і Іоанн хотів, усвідомлював необхідність об’єднання, єдності. Тому в 2 і 3 розділах Апокаліпсису Іоанн передає вказівки кожній із церков.

У 4 розділі змальовується картину дому Творця, Всевишнього. Він – серед людолицих тельців, шестикрилих левів, які співають Йому хвалу. А Той, хто сидить (Іоанн не вживає слово “Бог”, тому що згідно із заповітом “всує” не треба вживати це слово), тримає в руках книгу, “написану всередині і зовні”, що знаходилася за сімома печатями. Знявши 7 печатей, Ісус передає нам через Іоанна те, що буде.

У 13 розділі є зображення темної сили – Сатани: “Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її – 666”.

Далі говориться про події, пов’язані з наступним поверненням звіра, антихриста. З’являються 7 ангелів. У кожного в руці – чаша, а в чашах – розлитий гнів Божий, який проллється на нашу землю.

Усі книги Біблії – канонічні, тобто узаконені церквою, визнані нею. Коли зароджувалося християнство, існувало безліч книжок релігійного змісту, які були дуже строкатими і часто суперечливими. Імператор Костянтин І надав релігії християн державну підтримку: у 325 році у м. Ніке (Мала Азія) відбувася вселенський собор єпископів християнської церкви Римської імперії. Після обміркувань Нікейський собор затвердив, узаконив головні положення християнської віри – Біблію, що складається з кількох книг.

Читати самостійно Біблію важко, оскільки це не художній твір, а наукова праця. Не читати Біблію – не можливо хоч би тому, що вона вважається однією з головних книг людства.

Біблія цікава своїми відомостями, історичними фактами, моральними нотатками, поетичними сторінками, філософією життя, своєю святістю.

В ній можна знайти історичні довідки про взаємостосунки між людиною і суспільством, про право, про положення жінок у тодішньому житті (у другій книзі “хронік”, у книзі “Повторення закону”).

Про економічний склад рабовласницького суспільства читаємо в книзі “Вихід”. Багато сторінок розкривають правила військового мистецтва (в ті часи війни велися майже постійно), дають ретельний опис військової організації життя, вказують, що призовним вважався вік 20 років і що служителі культу до війська не призивалися, описують рух у колонах, обов’язки воїнів, організацію сигналізації та зв’язку, як священики повинні готувати воїнів до битви, про облогу міст, про те, як поводитися з полоненими, про гігієну під час війни чи походу (4-та книга Мойсеєва, книга Числа)

Є цікавий розділ – медичний. У 3-тій книзі Мойсеєвій міститься великий розділ про таку хворобу, як проказа (лікування, запобігання, профілактику, діагностику). Сучасна людина (навіть не медик), прочитавши такі рядки з Біблії, знатиме, про що йде мова.

Багато цікавого може знайти для себе в Біблії історик архітектури, архітектор, будівельник. Перша книга царів розповідає, як будувати будинок, які матеріали потрібні, як оздоблювати та прикрашати його.

І найголовніше те, що Біблія – джерело мудрості людської. Багато висловів, поговірок, мудростей, вживаних сьогодні, взяті з Біблії. Священна книга внесла до нашого лексикону багато понять, які стали невід’ємною часткою нашої культури (“Бачиш сучок в очах брата свого, а поліна в оці своєму не відчуваєш”; “Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судити буде, таким і вас осудять”, “Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і вам відчинять”; “Не будуйте на піску”).

Великий розділ у Біблії, що заслуговує на пильне читання, це – моральна та педагогічна дидактика. Біблія не боїться диктувати норми поведінки прямо. Ми ж сьогодні не дуже ефективно навчаємо моралі дітей. Навіть у Букварі написано “Мама миє вікно”. Християнські вчителі написали б: “Мама і Рома миють вікно”, Дмитрик не обманює маму”.

Біблія закликає дотримуватися 10 Божих заповідей (“Повторення закону”).

У Біблії – багато цікавих, розумних притч (невеликий повчально-алегоричний жанр літератури. біблійні притчі містять і релігійне повчання, і загальнолюдську мораль.

Саме з Біблії пішов вислів “закопати талант у землю”, але тоді він мав інше значення, бо талант – грошина, 25, 9кг, розподілявся на 60 мін, а міна – на 100 драхм.

А “Книга проповідей Соломонових” захоплює читачів своєю мудрістю.

Біблійні псалми, Книга Екклезіаста, Книга Пісень підтверджують, що Біблія – одне з найдавніших універсальних зібрань життєвої мудрості. Тому її варто вивчати, читати й задумуватися над прочитаним.

Книга Екклезіаста

Книга Екклезіаста – найскладніша книга із книг Старого Заповіту, сповнена глибокого філософського змісту. Слово “екклезіаст” – з давньогебрайського “той, хто скликає народ і промовляє йому слово”, тобто проповідник. Проповідник Екклезіаст був із Палестини, жив у 2 ст. до н.е., по-філософськи мудрий муж.

На початку книги Екклезіаст називає себе “Давидовим сином, царем в Єрусалимі”, тобто ототожнює себе з Соломоном. Але це всього лиш літературний прийом (говорити від імені царя, щоб підкреслити вагу книги). Заявивши про себе як про царя, Екклезіаст дає нам власну оцінку життя (“марнота марнот”) і відразу постають одвічні філософські питання: для чого ми живемо, що таке щастя і як його досягти, “що за користь людині з усіх її трудів”?

Проповідника пригнічує той факт, що життя не дає жодної надії на краще, на добрі переміни, що ніщо не змінюється, і ця стабільність сповнює автора безнадією і песимізмом: “Нема нічого нового під сонцем”.

У пошуках щастя Екклезіаст спробував багато чого в житті і тепер найбільше цінує мудрість: “Ліпше слухати догану мудрого, ніж пісні дурнів”; “Перевага знання в тому, що мудрість дає життя тому, хто її має”. Однак мудрість не дає щастя, втіхи, адже в самій мудрості – велика журба: “Як мудрий, так само й дурний, умирає! ”. Та й обмеженою є людська мудрість, світ і суть речей непізнаними залишаються для людини. Не принесе щастя людині ані багатство, ані вино, ані сміх, ані гроші: “Як вийшов з лона матері своєї нагий, так і повернешся”

Скаржиться Екклезіаст і на несправедливість у світі, на безглуздя, безправ’я: “безумному дають честь високу, обдаровані ж мусять унизу сидіти”. Він сумнівається і в існуванні потойбічного світу: “Усе з пороху постало, і все повертається в порох”.

Але Екклезіаст не піддає сумніву існування Бога і твердо вірить: “Бог є, все приходить з руки Божої”. У житті все має свій порядок і місце: час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати, час плакати і час сміятися, час розкидати каміння і час його збирати. Ліпше все ж прагнути до внутрішнього спокою рівноваги, і шукати золоту середину.

Тому слід втішатися тим, що людина має, адже “хто поки що належить до живих, той має ще надію: бо ліпше живий пес, ніж лев мертвий”.

Звертаючись до молодих, проповідник повчає: “Радій, юначе, у твоїй молодості, і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва…”

Так, переборюючи традиційну мораль, Екклезіаст доходить до усвідомлення філософської мудрості: плинність земного, її неспокій, несталість, не може дати людині спокій, рівновагу, тому що людина повинна піднестися над земним до вічного – до Бога – і знайти в ньому щастя – ось у чому найбільша мудрість.

Віра в Господа, який для людини залишається містичною таємницею і твереза думка стосовно людського життя поєднані в роздумах Екклезіаста.

Філософські роздуми проповідник виклав афористично. Це доводить, що автор майстерно володіє словом, вміє глибоко аналізувати та підсумовувати життєвий досвід у вигляді стислих узагальнених висловів, які є довершеними та мудрими.

Псалми

Слово “псалом” означає “пісня”. У Біблії 150 псалмів. Найчастіше вони друкуються окремою книгою “Псалтир” (автором вважається біблійний цар Давид). З ІХ ст. в Україні видається Псалтир, за яким навчали дітей читати (за ним навчався й Шевченко). Переспів Псалтиря знаходимо в Руданського, франка, Куліша, Л. Українки, Гулака-Артемовського, Л. Костенко. Псалми виконував Григорій Сковорода.

Псалми складаються з 5-7 частин, їх зміст – релігійний, вони трактують Бога як космічну силу, котра все бачить і все може. Водночас Бог – довірена особа людини, сповідник, якому людина довіряє сокровенні думи, надії, біль, жаль. Але у псалмах є й філософські роздуми про життя, людину (псалом 8-й). Є псалми-хваління, що славлять Бога, Його силу і велич (псалми: 8, 9, 33, 72, 65, 85, 100).

Багато псалмів – так звані ламентації (плач, моління), якими звертаються до Бога ті, хто страждає від хвороб, горя, війни. Окремі псалми-ламентації є шедеврами світової лірики завдяки своїм прекрасним поетичним образам, виразним порівнянням (псалми: 102, 137, 130).

Є також псалми, які містять подяку Господу за допомогу (псалми: 4, 30, 34, 66, 124. 129).

Псалми можуть бути історичні та повчальні. Вони передають моральні істини та мудрість людську. (псалми: 1, 3, 112).

Псалми мають неабияку художню вартість, бо є неперевершеними шедеврами лірики і служать людям джерелом поетичного натхнення.

Відомо, що книгою ісламу є Коран, індуїзму – Веди, буддизму – Трипітака, стародавніх римлян – Сивилині книги, християн – Біблія.

Але Біблія знана у світі не лише як головна релігійна книга, а й як одна з найвизначніших пам’яток світової літератури. Тому знати її повинна кожна освічена людина.

За кількістю видань Біблія не має собі рівних. Вона перекладена на 1848 мов світу, щороку видається близько 40 млн. її примірників.

Біблію називають Святим письмом, словом Божим, Одкровенням, Книгою книг, Книгою спасіння.

Назва “Біблія” вперше утвердилася в ІV ст. серед християн. Так уперше назвав її Іоанн Златоуст – константинопольський патріарх. А його сучасник, перекладач Біблії латиною, Ієронім назвав Біблію Божественною книгою.

Книги Біблії писалися в різні роки, у різних місцях. Вважається, що її творили 60 поколінь. Авторів нараховується близько 40. Всі вони займали різне соціальне положення. Мойсей виховувався у знатній єгипетській родині, Петро був рибалкою, Соломон – царем, Матвій – митником, Павло – рабином. Існує версія, що частина Старого Заповіту була написана 40-річною аристократкою двору царя Соломона.

Створювалась Біблія на трьох континентах (Азія, Африка, Європа) трьома мовами: давньоєврейською, арамейською (аравійською) і грецькою.

Мойсей писав своє П’ятикнижжя в пустелі, Єремія – у в’язниці, Лука – під час подорожі, Іоанн – на острові Патмос, Давид – під час війни. Період створення Біблії – від ХІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н.е. (ера – з латинської “початкове число”). Християни ведуть своє літочислення від народження Ісуса Христа. Тобто, якщо зараз 2005 рік, то додавши 5508 років від початку світу, матимемо 7513 рік.

У Біблії викладені моральні основи буття людського, висока життєва філософія, головні закони людського буття, без яких немислима сучасна цивілізація.

У чому ж сутність поділу Біблії на Старий і Новий Заповіт? Формально в основі поділу лежить факт народження Ісуса Христа. До Старого Заповіту входять книги, в яких розповідається про створення світу, людини, про рай, потоп, вигнання перших людей з раю на Землю тощо. Новий Заповіт описує