Характерні риси культури Київської Русі. Проблеми культурно-національної спадщини східнослов’янських народів.

Характерні риси культури Київської Русі:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд.

2. Візантійський канон (візантіїзація) - запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації.

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками. Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу.

5. Синкретизм або двовір’я (поєднання язичництва та християнства).

6. Дворівневість розвитку культури (Київ, Новгород, Володимир-Волинський, Володимир-Суздальський, Галич). Спільні риси: релігія, династії, старослов’янська мова (староболгарська).

7. Софійність (використання мудрості для пояснення християнства).

Цілком природно, що для вивчення мистецтва найважливішим джерелом є самі мистецькі пам’ятки. Вони збереглися дуже нерівномірно. Більшість з наявних стосується західноукраїнських земель. Це пов’язано не тільки з воєнними спустошеннями на сході України, але також з тим, що в умовах царської Росії офіційна церковна влада цілеспрямовано усувала рештки давнього мистецтва, яке сприймалося як вияв чужорідної культури, збереження якої було несумісне з політичними цілями держави. Тому особливого визнання заслуговує робота мистецтвознавців і реставраторів, які виявили ряд невідомих раніше пам’яток іконопису з різних регіонів України, а також розгорнули вивчення пам’яток церковного монументального стінопису. За невеликими винятками стародавні ікони та інші пам’ятки живопису залишалися непідписаними, тому таке унікальне значення мають архівні матеріали про діяльність митців (праці П. Жолтовського, В. Александровича).