Мистецтво київських та галицько-волинських земель ХІV- ХV ст.: світська та сакральна архітектура, малярство, музика, декоративне мистецтво, книгописання.

В образотворчому мистецтві східнохристиянська орієнтація української культури визначила домінантну перевагу візантійського напряму. Натомість західноєвропейських впливів в українському мистецтві на цьому етапі виявлено порівняно мало. Малярство відігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. Його майстри працювали передовсім у монументальному малярстві, іконописі та книжковій мініатюрі.Інформацію про інтенсивний розвиток монументального малярства на Волині в часи князя В. Васильковича дають літописні повідомлення. До них належать найперше фрески церкви у Володимирі. Другий малярський ансамбль, роботи над яким велися в 1288 р., - декорація церкви св. Георгія в Любомлі. Обидва храми не збереглися, поза літописом відомостей про них немає.Станкове малярство XIII—XIV ст. репрезентоване лише іконописом. Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській основі система декорації храму. Найстарішою пам’яткою іконопису вказаного періоду є ікона «Богородиці Одигітрії» останньої третини XIII ст. з Успенської церкви в с. Дорогобужі на Волині.В іконописі, як і в інших видах давньоруського образотворчого мистецтва, відобразились провідні етичні й естетичні норми того часу. Майстри живопису виявляли глибокий інтерес до внутрішнього світу людини, намагаючись відтворити його засобами іконописання. Ще однією знаменитою іконою того часу є «Луцька Богородиця», яка була намальована в місцевій майстерні і впродовж ХІІІ-XІV ст. належала Покровській церкві на середмісті. Поширеним у цей час стало й зображення Богородиці-Покрови. Надзвичайно популярними були ікони св. Миколая, якого здавна вшановували як покровителя і заступника всіх гнаних і убогих. Його зображали в золотавих або білих ризах, як пастиря, котрий благословляє вірних і проповідує слово Боже. У руках він зазвичай тримає Святе Письмо або Божественну Літургію.Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер’єрі культової споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 р. у м. Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегородкою, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці ХІ ст. з’явилися власні.

Становлення давньоруського іконопису припадає на ІІ половину ХІ – початок ХІІ ст. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців – Григорія та Аліпія. У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» – Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб» Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

Найменш відомою сторінкою малярства Галицько-Волинської доби є мініатюра рукописних книг. Серед нечисельних пам’яток виділяють мініатюри Добрилового євангелія (1164), Оршанського євангелія (ХІІІ ст.) та служебника Варлаама Хотинського (кінець ХІІ - початок ХІІІ ст.), які доносять високий рівень художньої культури Волині. На галицьких землях рукописна мініатюра представлена в Галицькому (ХІІ ст.) та Євсевієвому (Галицьке) євангеліях (ХІІІ ст.).

14. Ренесанс як культурна епоха. Особливості (характерні риси) Відродження в українських землях (ХVІ ст. – початок ХVІІ ст.)

З кінця ХV ст. до України докочуються нові світоглядно-естетичні віяння, які у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. вилилися у поширенні на західноукраїнських землях культури Ренесансу. Першим представником ренесансного гуманізму в Україні і Польському королівстві був знаменитий Григорій із Сянока (бл. 1406–1477), професор Краківської академії, львівський католицький архієпископ (1451–1477). Ставши львівським архієпископом, Григорій створив у своїй резиденції-садибі в м. Дунаєві (тепер село Перемишлянського р-ну Львівської обл.) перший у Польському королівстві гуманістичний двір. Дунаївський осередок відвідували знані діячі культури з усієї Європи. Серед людей українського суспільства – яскравих постатей доби Відродження слід назвати знать, представників родів руської шляхти українського, польського, литовського походження: Острозьких, Замойських, Тарновських, Гербуртів, Радзивілів, Теньчинських, Одровонжів, Шидловецьких, Сенявських, Заславських, Збаразьких, Вишневецьких та інших. При дворах і у володіннях місцевої знаті на українських землях працювали вчителями, архітекторами, скульпторами, друкарями, придворними поетами, музикантами представники освітньо-мистецької еліти як зарубіжного, так і українського походження. Так, при дворі В. – К. Острозького творив ренесансний поет Симон Пекалід, у Тернополі і Острозі князю служив італійський архітектор П’єтро Сперендіо, а в Острозі сформувався цілий Острозький гурток вчених-богословів і письменників. Ренесанс характеризувався розвитком міст і зростанням міщанського стану. Тому він добре помітний у міській забудові і архітектурі українських міст. Пам’ятки Ренесансу характерні насамперед для західного реґіону України, зокрема для Львова, де працювали кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії: Петро Кастіліо, Петро Італьчик (Італієць), Павло Римлянин, Петро Красовський та інші, а також з Німеччини: Йоганн Пфістер, Гайнріх Горст, Гануш Шольц та інші. Елементи Ренесансу помітні в перебудові (у Кам’янці-Подільському, Меджибожі – 1545), а також у будові нових замків: Синявських у Бережанах (1534–1555), Я. Тарновського у Тернополі, С. Конецпольських у Підгірцях та ін. Свідоцтвом раннього Ренесансу є синагога в Сатанові (1532). Прикладом ренесансного містобудування за принципами регулярного плану можуть бути Жовква (будівничий А. Прихильний) і Броди (архітектор Дель’Аква, і славнозвісний французький інженер Ґ. Л. де Боплан).У скульптурі Ренесанс характеризувався проникненням реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах шляхти у Бережанах, Дрогобичі, Добромилі, в Уневі (1573) в Галичині, князя К. Острозького у Києві (1579), дітей Даниловичів у Жиравці (1580) тощо, у рельєфах на кам’яних плитах і погруддях. Декоративна різьба почала розвиватися у Львові.

Деякі відгомони Ренесансу простежуються в іконописі (де збереглися аж до початку XVIII ст.). Натомість Ренесанс спричинився до розвитку портрета (напр. К. Корнякта), а ще більше – графіки й мініатюри (Пересопницьке Євангеліє), а також у друкарстві.

У літературі й науці, поруч з тенденцією відродити античну культуру, йшли намагання культивувати людську індивідуальність. На основі знання латинської мови розвивалася т. зв. новолатинська поезія і література загалом.

Таким шляхом, українська культура зазначеного періоду продемонструвала свій поворот до загальноєвропейської. Багато прикладів свідчать не лише про вплив Західної і Центральної Європи на Україну, а й про співтворення Україною культурних цінностей, її співучасть у культурних течіях, спільних для всієї Європи.

Церковна криза в українських землях ХVІ століття. Берестейська унія 1596 року та початок релігійно-філософської полеміки. Братський рух як соціальний та культурно-освітній феномен.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНОВИЩА ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: -формально церква визнавалася рівноправною, мала урядові «вольності та привілеї».-вищих церковних посадовців призначав король за гроші, заслуги перед державою чи борги держави перед особою.У другій половині 16 ст. жоден митрополит не був обраний церковним собором.-Державні та світські особи постійно втручалися в церковні справи: судили священників, не призначали настоятелів, щоб самими отримувати доходи з церковних маєтків, обкладали церкву високими податками тощо.Реформація-антикатолицький рух за переоблаштування церкви.У 16 ст. країни Європи були охопленні Реформацією.Її учасники виступали: -проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя.-за зменшення впливу церкви і духовенства.-за здешевлення церкви і спрощення церковних служб.У наслідок реформації виник протестантивізм-третій напрямок у християнській релігії.Із 30-40-х рр. 16 ст. реформаційні ідеї проникають в Україну.Вони поширюються передусім серед шляхти й міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві.В Україні найбільше поширились такі протестантські напрямки: -кальвінізм-Жан Кальвін-не набув прихильників серед народу, проте було створено близько 100 протестантських общин.Основу складала шляхта(Потоцькі, Вишневецькі).-соціанство-Фавст Соціан-сповідував ідеї про свободу й духовну чистоту людини, людську природу І.Христа, неприйняття ікон у богослужінні, необхідність ліквідувати смертну кару.Соціани відкривали школи, типографії, поширювали літературу; їхніми покровителями виступали князі, посадовці.Реформація знайшла відгук у діяльності братств, що були засновані у Львові (1586р.), Рогатині, Галичині, Вінниці, Лубнах, Києві (1615), Луцьку та інших містах.

Братства-громадські релігійні об’єднання православних українців (міщан, духовенства, козаків, шляхти). МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ БРАТСТВ: захист національно-релігійних прав українців, протистояння окатоличенню та спольщенню українського народу. ЗАХОДИ БРАТСТВ: -виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства.-захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху.-займалися просвітницькою діяльністю: створенням шкіл і типографій.Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з-під влади єпископів.Засади реформації вплинули на опір наступу католицизму та розвиток власне української церкви.Ідея перекладу біблії на народну мову реалізована в українськомовному Пересопницькому Євангелії (1556-1561), створеному на Волині: як відомо однією однією з ідей реформації є переклад святого письма народною мовою.Наступ католицької церкви має назву-контрреформація. НАПРЯМИ: -у 1569р. на українських і білоруських землях починає діяти єзуїтський орган, представники якого схиляють на свій бік різні верстви населення, навіть тих, хто вже стали протестантами.-із 1570-х рр. починає формуватися мережа єзуїтських колегій-навчальних закладів на основі католицького віровчення.Вони давали високий рівень освіти й успішно конкурували з протестантськими школами.-поширюються ідеї об’єднання (унії) православної й католицької церков, які підтримають як представники католицького, так і православного духовенства.Берестейський собор 1596: Укр. Ініціатори-Гедеон Балабан та Іпатій Потій + впливові укр.. магнати.На обговореннях Балабан відмовився від ідей унії й перейшов на бік Острозького.Перешкодити вони не змогли. ПРИЧИНИ УКЛАДАННЯ: -прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних папі римському.-Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що укріплює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму.

-православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою.

ЗМІСТ: -об’єднувалися в греко-католицьку церкву(уніатську).-уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов’янську мову, право на митрополичну та єпископські кафедри.-уніацька церква визнавала зверхність папи римського, учення католицької церкви.-уніатське духовенство зрівнювалося в правах з католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах. Унію прийняли 6 із 8 єпархій митрополії, ще дві-Перемишльська та Львівська -100 років тому. Першим греко-католицьким митрополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті – Іпатій Потій. НАСЛІДКИ: утворилася Українська греко-католицька церква.-почалася боротьба православних з греко-католиками, в українському суспільстві загострилися релігійні суперечності.-не відбулося обіцяне зрівняння у правах уніатів з католиками.

ОСНОВНІ ЕТАПИ БОРОТЬБИ ЗА ВИЗНАННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ після Б.У.: -православні братства вели судові процеси за право володіння церковним майном, опротестовували протиправну діяльність уніатів на сеймах Речі Посполитої.-за ініціативою Віленського братства протестантська і православна шляхта укладали договір про тимчасове об’єднання та спільні дії в питаннях захисту своїх прав на богослужіння.-спільна з протестантами боротьба на засіданнях сеймів призвела до формального визнання православної церкви та духовенства у Речі Посполитій, свободи сповідання православ’я, повернення братствам їхніх прав та привілеїв.-у 1620р. під час перебування в Києві єрусалимського патріарха Феофана І.Борецький був висвячений на київського митрополита.Новий митрополит відновив діяльність православних єпископств.

-Велася боротьба козацтва за легалізацію православної ієрархії.Польськиц уряд був змушений погодитися на ці вимоги. (1622-1632)

-у 1633 польський уряд видав «Статті для заспокоєння руського народу», які офіційно визнавали існування УПЦ і надавали широкі права православним, у тому числі обіймати державні посади в Р.П.

“Брестська Унія”.

Але серед частини православної шляхти та православного духовенства поширюється ідея про можливість об`єднання православної церкви з католицькою, для того щоб зберегти її від католицької експансії, добитись рівних прав католиків і православних. Вони посилались як на прецедент на рішення Флорентійської унії (1439р.) Цю ідею підтримував найбільший світський захисник православ`я К. Острозький (“нічого не бажаю гарячіше, як єдності віри і згоди всіх християн”) Прихильники унії вважали, що рішення буде прийнято після переговорів на Соборі з поступкам з обох сторін. Але ця ідея не мала підтримки в братствах і особливо в низах православних. Тому ініціативу в справах унії взяли на себе єзуїти, польський уряд на чолі з фанатиком Сигізмундом та деякі православні єпископи, особливо Іпатій Потій, та Кирило Терлецький та митрополіт Рогоза. Не порадившись з собором, фактично не маючи повноважень Потій і Терлецький з 1595р. виїхали в Рим і затвердили умови унії з папою. Цей вчинок вніс розкол (Клемент VІІІ) серед прихильників унії в Україні. Більшість на чолі з К.Острозьким засудили таку унію. Але Потій і Терлецький при підтримці Сигизмунда скликали Собор в Берсті у 1596 і проголосили унію. Православні зібрали свій Собор і засудили унію та розірвали з уніатами. Король скористався цим і оголосив уніатів єдиними легальними представниками грецької церкви.