Київ часів Сагайдачного: Київська братська школа та вчений гурток Лаврської друкарні.

Київське братство, отримавши притулок, оформилось юридично, вписуючи своїх членів у реєстр з січня 1616 року, а школа під його опікою стає відомою як Київська братська школа.Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного.

Київську братську школу створили 1615 р. за зразком статуту Львівської. У школі викладали видатні вчені 17 ст. Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, КасіянСакович, Захарія Копистенський. Восени 1631 р. виникла Лаврська школа, заснована П.Могилою. Тут на вищому рівні вивчали граматику, риторику, діалектику, геометрію, музику, астрономію, історію. У 1632 р. внаслідок об'єднання з Київською школою утворилася Києво-Могилянська колегія (пізніше — академія).

Із діяльністю Києво-Могилянської академії, Київської братської школи пов'язані здобутки українського теоретичного і практичного мовознавства XVII — початку XIX ст. Там працювали учений і церковний діяч Мелетій Смотрицький, лексикограф Памво Беринда, укладачі «Лексикона славено-латинського» автори підручника з грецької мови Варлаам Лащевський та посібника з польської граматики Максим Сімигиновський.

Першим ректором школи був Іов Борецький (1615 —1618). Ректорами також були Мелетій Смотрицький (1619–1620), КасіянСакович (1620–1624) та Хома Євлевич (1628–1632).

З Київської братської школи вийшло чимало видатних українських діячів 17 століття. У ній навчалися діти міщан і козаків. Матеріальну допомогу школі надавали Петро Сагайдачний та Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615 р. Галшка Гулевичівна подарувала свій київський будинок та землю навколо нього Київському братству. У 1632 р. було об'єднано школу Києво-Печерської лаври з Київською братською школою і реорганізовано у вищий навчальний заклад – Києво-Могилянську колегію, яка з 1701 року була перейменована на академію.Для учнів викладалися слов'янська, грецька, польська та латинська мови.

Помираючи, Сагайдачний відписав своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам.

ВЧЕНИЙ ГУРТОК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ

Об’єднував навколо Києво-Печерської друкарні, заснованої архімандритом Є.Плетенецьким, та Київськоїбратської школи, пізніше Києво-Могилянського колегіуму, вчених богословів, перекладачів, видавців, редакторів, викладачів, граверів, поетів. Почав формуватися в перших десятиліттях 16 ст., коли Є.Плетенецький придбав друкарню Ф.Балабана – племінника Г.Балабана, запросив до Києва високоосвічених людей зі Львова та Острога. До гуртка входили, крім Є.Плетенецького, перший ректор Київ. братської шк. І.Борецький (згодом митрополит Йов), З.Копистенський (він після смерті Є. Плетенецького 1624 став архімандритом і очолив гурток), Л.Зизаній, П.Беринда та ін.

Від 1627 на чолі гуртка стояв архімандрит Лаври П.Могила. Активну участь у діяльності гуртка взяли також викладачі Лаврської шк., заснованої П.Могилою, та Києво-Могилянського колегіуму. На перших етапах своєї діяльності гурток (доки його не очолив П.Могила) ставив на меті оберігати власну греко-слов’ян. культ. традицію, поширювати книгодрукування, освіту, відстоювати права укр. народу на своє віровизнання, протистояти унійству та католицизму. Першою книгою, підготовленою й виданою в Києві, став Часослов (1616), у передмовах до якого Є.Плетенецький і З.Копистенський виклали програму діяльності гуртка.

П.Могила значно розширив завдання гуртка. Разом зі своїм оточенням він упорядкував догматичну та обрядову системи правосл. церкви в Україні; використовуючи досягнення катол. освіти, реформував правосл. шк.; запровадив книгодрукування польс. та лат. мовами. Діячі вченого гуртка готували до видання церковнослужбову й богословську літ., перекладали й редагували тексти, брали участь у графічному оформленні книг. Консолідація культ. і реліг. діячів із Галичини, Волині навколо друкарні, братської шк, а згодом колегіуму перетворила Київ у провідний центр духовного й культ. життя укр. народу. Здобутки укр. книгодрукування, літ., мист-ва вплинули на розвиток к-ри ін. народів правосл. ареалу. В середовищі вченого гуртка розвивалися ідеї тяглості істор. процесу на укр. землях від часів Київської Русі, Києва як «другого Єрусалима» – твердині православ’я. Все це сприяло піднесенню нац. свідомості укр. народу напередодні національної революції 1648–1676.