Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний, народно-містеріальний та вертепний театр.

Основні характеристики барокової літератури та поезії:

- Уникнення завершеності

- Заглиблення у тему

- Обширність літературних текстів через потребу охопити Всесвіт

- Переобтяженість літературними прикрасами

- Форма зливається зі змістом, щоб максимально привернути увагу читача до християнських цінностей

В поезії українського барокко виникає силабічний вірш (однакова кількість складів у кожному рядку), поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.

Особливо популярними стають акровірші, в яких перші літери кожного рядка утворюють слово чи ім’я, «фігурні вірші», де рядки різної довжини, підібрані так, що створюють на сторінці фігури у вигляді зірки, хреста, серця. Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору). І. Величковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки якихможначитатиоднаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»)

Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поява творів, що формують історичну та національну свідомість: «козацькі літописи» Самовидця, Граб’янки, Величка; «Історія Русів» тощо.

Через ригоризм(суворе, надмірно дріб'язкове дотримання яких-небудь моральних принципів) православна церква не допускала таких вольностей у своїй обрядності, як тетральні дійства. Умови для виникнення самобутнього театру в Україні існували завжди(корінням вона сягає язичницьких містерій, вертепних свят княжої доби), а починаючи з XVI-XVIIст. почали проголошуватися перші зразки драми учнями київської та львівської братських шкіл.

Театральність бароко полягає в захопленні театром і театралізації самої реальності. Театр бароко не любив і уникав інтермедій як окремих творів, а, навпаки, любив комічні епізоди заводити до поважних трагедій.

Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Розквіт шкільного театру пов’язуємо з Києво-Могилянською академією(XVII-XVIIIст.). П’єси описують житіє святих, історичні події, для яких характерна умовність, нарочитість.

Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. Улюбленою формою народного театру був вертеп – дво-або триповерхова дерев*яна скринька, в якій за допомогою маріонеток розігрувалися різдвяні містерії. Розповсюдженість та популярність вертепу обумовлена виразністю та простотою художніх прийомів.

Серед найвідоміших драматичних творів були: «Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»).