Феномен українського козацтва як культуротворчої сили. Культура козаччини.

Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу.

Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі позначилися і на її духовній культурі.

Козацька культура — унікальне і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення. Породження бароко – непрості, бурхливі соціально-історичні обставинами. Особливості бароко: сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скороминущого явища, сповнення ілюзій, химер і вигадок. В цьому стилі завжди поряд добро і зло, любов та ненависть, Бог і диявол, життя і смерть, радість і смуток.

Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні засади співжиття козацької спільноти – це все риси козац. культури.

Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри. Звідси — засвоєння чернечих звичаїв, традицій.

Козацьке барокове середовище глибока релігійність та духовність разом із нестримним потягом до волі, свободи, бурхливим, запальним темпераментом, прагненням до життєвих задоволень, поєднання протиріч і суперечностей, чеснот і вад. Не зовсім серйозний, сповнений іскрометного гумору традицією козацької ініціації.

Релігія. Найшанованіші церковні свята: Різдво, Великдень, Покрова. У козаків ч ітко окреслювались традиції індивідуальної релігійності. Всі найважливіші питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій раді з участю всіх запорожців.

Богоматір – головна захисниця запорожців. Культ святого Миколая — захисника та заступника всіх, хто плаває, подорожує, а також Архистратига Михаїла — глави небесного воїнства.

Одним із найстаріших церковних осередків козацтва став заснований запорожцями 1602 р. Самарський Пустельно-Миколаївський монастир.

Головна святиня козацтва — храм Покрови Пресвятої Богородиці. За даними Д.Яворницького, до часу падіння Січі в межах козацьких вольностей налічувалося 44 церкви, 13 каплиць, два скити. Богослужіння: чернечим чином Православної церкви, українською мовою.

Освіта. Три типи шкіл на Запорожжі: січові, монастирські та церковно-парафіяльні. У січовій школі навчалися діти, які за певних обставин опинилися на Січі.Навчали читанню, співу, письму, а також основ військового мистецтва. Монастирська школа на Січі хлопців навчала грамоти, письма, молитов та Закону Божого. Церковно-парафіяльні школи діяли при всіх січових парафіяльних церквах. Учні цієї школи вивчали мистецтво партесного співу. Тут готували читачів і співаків для Православної церкви України.В 1754 р. була створена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів для військових канцелярій усієї України.

Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Феномен духовності козацької педагогіки — поєднання духовно-інтелектуального та фізичного ідеалу, віра у вищість справедливості, мужності та мудрості. Навчання тут велося українською мовою.

Музика. Духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни (тривога, урочистості, свята). Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості. Труби та сурми разом з ударними інструментами використовували як сигнали у походах, боях, а також при зустрічах послів, гостей.

Хорове мистецтво. Виконувалися думи — героїчні, драматизовані і водночас пройняті великим ліризмом поезії. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри.

Думи і народні пісні. Поширювалися завдяки " кобзарям", які часто не лише виконували, а й творили музику. Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва.

Танці. Найпоширеніший – гопак. Його виконували лише чоловіки. Основу танцю становила імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатний. Танці виконувались у супроводі бандури й інструментальних ансамблів.

У січовій музичній школі, де навчали " вокальних муз " і " церковного співу ", були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, котрі ставили народні лялькові видовища під назвою " Вертеп" у супроводі троїстих музик. У цих виставах головна роль належала козаку-запорожцю, який добре грав на бандурі, співав і танцював.

Козацький собор — п'ятиверхий хрещатий храм — типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду (однаковий з усіх чотирьох боків). У цьому полягає демократизм і бароковість споруди, де простежується відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, складності довкілля. Козацький собор — фактично ірраціональний образ світу, втіленого у камені. Зразки таких архітектурних пам'яток — церкви у Ніжині, Видубицькому монастирі в Києві, Ромнах, Глу-хові, Козельці, Ізюмі та багатьох інших містах козацької України.

Отже, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою. З плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід XVII —XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.