Пит №14. Другий та третій періоди греко-перських війн.

Основним джерелом з історії греко-перських війн є " Історія" Геродота, яка висвітлює події військових зіткнень між двома провідними державами світу до 478 р. до н.е. включно. Власне, Геродот не приховує істотних протиріч у грецькому світі до і після греко-перських війн. Досить коротко про військові події середини V ст. до н.е. повідомляє в своїй " Історії" Фукідід. Матеріал про окремі моменти війни міститься також в " Афінській політії" Аристотеля, " Афінській політії" Псевдо-Ксенофонта, творах трагіка Есхіла (" Перси").

Другий період греко-перських війн: 492-490 рр. - перші походи персів на Балканську Грецію. Допомога Афін і Еретрії малоазіатським грекам стала приводом для початку військових дій проти Балканської Греції. 492 р. до н.е. перський полководець Мардоній, зять Дарія, з численним військом, яке підтримувалося флотом, вирушив на Балканську Грецію. Завданням походу Мардонія було відновлення влади над Фракією і Македонією. Своєї мети Мардоній досяг - обидві держави визнали владу персів, але біля мису Афон на Халкідському півострові флот Мардонія потратив у шторм, у результаті якого він втратив біля 300 кораблів та 20 тисяч чоловік екіпажу. Після цього полководець, поранений в одній із битв, припинив наступ, обмежившись лише окупацією Фракії.

Це було сигналом для балканських греків, оскільки в Персії йшла підготовка до нового, організованішого походу на захід. А військовій експедиції передувало дипломатичне посольство. Дарій у 491 р. до н.е. відправив своїх послів у всі грецькі міста з вимогою " землі і води", тобто повної здачі і покірності. Ряд міст - Егіна, Фіви, Аргос - визнали владу перського царя, але в Афінах посли були кинуті в яму, а у Спарті в колодязь, щоб взяти води скільки завгодно. У відповідь на розправу з послами 490 р. до н.е. Дарій організовує новий похід на Грецію. Головнокомандування у цьому поході Дарій доручив досвідченому полководцю Датісу, а на чолі флоту став син сатрапа Малої Азії, племінник перського царя Артаферн, який відзначився у війні з Мілетом. Боячись повторення афонської катастрофи, флотилія пішла прямим шляхом через Кікладські острови на Афіни. Чисельність армії сягала 24 тисячі чоловік, які були розмішені у 400 кораблях, частина з яких була призначена спеціально для кінноти. Мета походу декларувалась як покарання Афін і Еретрії за допомогу малоазіатським грекам. Перси демонстративно підкреслювали, що з іншими греками вони воювати не збираються. На своєму шляху вони спустошили о. Наксос, висадилися на о. Делос, де принесли жертву Аполлону, підкреслюючи шанування грецьких святилищ. Афіни не встигли допомогти Еретрії на о. Евбея, яка здалася після 36-денної облоги, внаслідок відкриття зрадниками міських воріт. Після цього перси підійшли до Марафонської рівнини, яка знаходилася за 40 км від Афін, і почали висадку своїх військ. Постає питання, чому перси відразу ж не пішли на Афіни:

а) Марафон був зручний для дій перської кінноти;

б) в обозі Датіса знаходився престарілий афінський тиран Гіппій, який запропонував саме таку тактику;

в) прихильники Персії в Афінах не були настільки численними, щоб відразу надати допомогу персам.

До Марафону прибуло афінське ополчення разом з платейцями у кількості 10-11 тисяч чоловік на чолі з архонтом-полемархом Каллімахом. Але головну роль у битві відіграв стратег Мільтіад (550-488 рр. до н.е.), який добре знав тактику персів, оскільки раніше воював на їхній стороні. Свою молодість Мільтіад провів у м. Херсонесі, бо його предки втекли з Афін від тиранії Пісістрата. Афіняни звернулися за допомогою до спартанців: " Перси уже захопили на о. Евбея м. Еретрію. Тепер вони переправилися через протоку і висадилися в нашій країні під Марафоном. Афіняни просять вас про допомогу. Не допустіть, щоб і наше місто, найстарше в Елладі, стало здобиччю варварів". Спартанці відповіли: " Зараз у нас велике свято на честь Аполлона, під час якого не можна виступати в похід. У допомозі ми вам не відмовляємо, але військо відправимо лише після появи повного місяця". Щоправда, за іншою версією, у Спарті в цей час відбувався виступ ілотів. Серед командування афінської армії не було згоди щодо плану дій. Не менше 8 днів армії займали вичікувальну позицію: греки не розпочинали бій при наявності перської кінноти і чекали спартанців, а перси чекали сигналу з Афін, але у них з'явилися труднощі з питною водою. Тоді перси стали перекидати свою кінноту на кораблі, щоб підійти ближче до Афін. Про це повідомили грецькі розвідники, сигналізуючи щитом. Мільтіад звернувся до воїнів із закликом " або ми накладемо на Афіни гніт рабства, або зміцнимо свободу", посилив фланги афінської армії до 8 рядів у глибину, залишивши в центрі лише 2 ряди, дав наказ бігом атакувати варварів, що застало персів зненацька. Перси прорвали центр, але грецькі фланги вдарили з тилу по перських військах і ті стали тікати до кораблів, де гопліти у рукопашному бою повністю розбили їх. Афіняни показали себе справжніми героями. Так, брат драматурга Есхіла Кінегір схопився за борт ворожого корабля правою рукою, а коли руку відрубали, встиг схопитися другою, скочив на судно і вбив ворога. Афіняни захопили 7 кораблів. а за даними Геродота, у битві загинуло 192 гопліти (їх імена були перераховані на пам'ятній стелі, встановленій на братській могилі) та 6400 персів (афіняни за кожного вбитого перса дали обітницю принести в жертву козу, а оскільки відразу не в змозі були виконати клятву, впродовж 12 років жертвували по 500 кіз).З " Опису Еллади" Павсанія (II ст. н.е.) бачимо, що в Марафонській битві разом з вільними брали участь і раби. За його словами, тоді вперше раби билися разом з еллінами. Після перемоги афінський воїн Філіппід приніс в Афіни радісну звістку про перемогу. " Радуйтеся афіняни - ми перемогли! " сказав він і впав мертвим. Чому помер найкращий афінський бігун? Перед битвою він збігав через гірський перевал із Афін у Спарту. щоб просити союзників про допомогу. Подолавши за два дні більше 200 км, гонець повернувся і, не відпочивши, взяв участь у битві з персами. Можливо, був навіть пораненим, а потім побіг в Афіни. Одразу ж після битви афіняни повернулися до рідного міста і зустріли перський флот, який затримався ще в Еретрії, для того щоб взяти полонених. Побачивши готовність захисників міста дати відсіч, перси не посміли атакувати Афіни і повернули назад. 2000-ий спартанський загін через три дні уже був в Аттиці, але до початку бою не встиг, хоча вирішив пройти до Марафону. У свідомості наступних поколінь Марафонська битва залишилася як перемога еллінської свободи над східним деспотизмом, свідомого громадянина-патріота над вірнопідданим рабом перського самодержця.