Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Комунікація як об’єкт дослідження






Розділ 1

МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ

Комунікація як об’єкт дослідження

 

Ми живемо в світі комунікації. 70 % свого часу людина витрачає на комунікацію. Без ефективного ведення комунікації зупинилося б багато виробничих процесів. З якими головними характеристиками комунікації ми зустрічаємося?

Комунікація може бути вербальною або невербальною. Вербальна комунікація - це наше звичне використання мови. До невербальної належать міміка, жест, поза, тип одягу (наприклад, якщо людина йде виступати на вечір ветеранів, щоб її краще сприймали, вона одяг­неться інакше, ніж на зустріч з молоддю), зачіска тощо, а також інтонація, тембр голосу та ін. Так, у США низький голос був ознакою мужності, тож багато людей зірвали собі голос, намагаючись зробити його більш низьким. Сюди віднесемо імітацію голосів видатних людей, популярних співаків або акторів. А першою зімітувала голос Баба-Яга, котра хотіла розмовляти як Телесикова мама.

Людина краще керує вербальною інформацією, часто залишаючи поза увагою комунікацію невербальну. Й цим видає себе. Бо сам тембр голосу може видати, чи говорить людина правду, чи ні. У переговорах за допомогою невербальної інформації можна дізнатися, до якої межі може дійти супротивник, і потім використати цю інформацію у продовженні переговорів.

Вербальна комунікація має більш системний, більш структурований характер. Не такою чіткою є невербальна комунікація, але й вона несе в собі достатньо інформації.

Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Усна комунікація дає можливість швидкого реагування обох сторін, передає всі нюанси розмови. Тому, наприклад, допит для слідчого цікавіший

с7

 

в усній формі. Письмової комунікації від людини вимагають, наприклад, державні установи. Ми розписуємося, пишемо, підписуємося, таким чином фіксуючи, що саме ми написали той чи інший документ. А як було в минулому, коли не було писемності? Тоді роль усного слова була набагато сильнішою, слово було вагомішим. Важко уявити обставини, за яких людина мала змогу його порушити. А щоб ще більше ускладнити цей процес, у ньому брали участь свідки. Продаж землі - і свідки запам'ятовують, що саме так це й було. А щоб сила слова була сильнішою, використовували грудку землі. Або інколи свідкам дерли вуха. Сьогодні свідки залишилися з нами, наприклад, у ситуації весільної церемонії.

Друковану комунікацію, на додаток до писемної, запропонував відокремлювати представник Празької лінгвістичної школи Й.Вахек. Справді, збільшуючи кількість адресатів, ми вже не можемо передавати детально особливості адресанта, того, хто пише, ми уніфікуємо письмо, роблячи його друком. Але в ситуації поздоровлення ми радше використаємо листівку з текстом, написаним власноручно.

До усної комунікації звертались у минулому представники владних структур, щоб не залишалося можливих матеріальних свідків подій. Так, розстріл У Новочеркаську був здійснений за усним наказом. Або коли стався інцидент з кораблями США у берегів Криму 1988 p., теж не могли знайти письмових наказів, аж доки М.Горбачов не " пригадав", що було відповідне рішення Політбюро 1986 p., коли відбувся перший такий інцидент.

Комунікація може бути формальною або неформальною. До першої належать офіційні ситуації, які набагато сильніше контролюються тими, хто бере в них участь. Неформальні ситуації відображають невимушений характер розмови. З іншого боку, у цьому випадку ми користуємося не заздалегідь підготовленими текстами, а самі їх породжуємо. І той, і другий варіант є досить поширеними у людському спілкуванні.

Ми можемо побудувати класифікацію, йдучи іншим шляхом, за кількістю співрозмовників:

1 - внутрішня комунікація, коли людина розмовляє з собою наодинці;

2 - міжлюдська комунікація;

3-5 - комунікація в малих групах;

20-30 і більше - публічна комунікація. Наприклад, виступ перед

с 8

аудиторією. Тут уже є функціональний підрозділ:

- активний промовець і пасивна аудиторія;

- 100 і більше-організаційна комунікація. Коли люди працюють в одній організації, вони пов'язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які загалом і формують клімат фірми, заводу тощо. Тут з'являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути роз­ходження між формальним (тобто призначеним) та дійсним лідерами.

- 1000 і більше - масова комунікація, яка включає до себе газети, журнали, телебачення, радіо.

Це все різновиди комунікації в межах однієї мови та однієї культури, але оскільки в світі існує близько 3500 мов, то, стаючи співрозмовниками навіть англійською, латиноамериканець та європеєць можуть відчути конфліктність своєї поведінки, бо вони звикли розмовляти на різній відстані один від одного. Тому тут ми можемо виділити такі різновиди комунікації, як міжнародна та міжкультурна, оволодіння якими теж вимагає особливих навичок.

Отже, комунікація - це складний процес, кожна модель може взяти з нього якісь свої особливості. Дж.Фіске взагалі поділяє всі теорії (моделі) комунікації на два класи1. В одному випадку комунікація розглядається як передача повідомлень, завданням є якомога точніше передати сигнал від джерела до одержувача. Відповідно роль цього адресата є досить пасивною, він може отримати лише те, що передав йому адресант. У випадку другої школи, комунікація розглядається як виробництво та обмін значеннями. Тут вивчаються тексти та культури. Повідомлення у цьому випадку буде не просто передаватися в незмінному вигляді, а радше породжуватиметься з отриманого самим адресатом досить активно. Ми, у свою чергу, можемо назвати це фізичними або гуманітарними моделями.

Ще з початку XX ст. виникла суперечка з приводу відмінностей між природничими та гуманітарними науками. Російський філософ С.Л.Франк писав, що дослідник мурашника не є частиною мурашника, а дослідник громадських процесів є сам частиною цих процесів. Тобто коли біолог вивчає клітини, він як суб'єкт відокремлений від клітини-об'єкта. У випадку мови суб'єкт та об'єкт злиті разом. Додайте до

С 9

цього ще й таке спостереження: гуманітарний дослідник може працювати, охопивши 100 % своїх об'єктів, наприклад, дослідник творчості Т.Шевченка може спиратися на всі його твори. Натомість неможливо уявити біолога, котрий вивчив би всі існуючі клітини. Отже, вчені дійшли висновку, що є суттєві відмінності між природничими та гуманітарними науками. 1 в майбутньому на нас чекає створення якогось варіанта " гуманітарної математики", яка була б здатна описувати явища, пов'язані із свідомістю. Й сьогодні вже почали з'являтися відповідні праці.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал