Методичні рекомендації. Стан, що межує між життям і смертю, називається тер­мінальним.

Стан, що межує між життям і смертю, називається тер­мінальним.

Клінічна динаміка вмирання включає цілу низку пато­логічних процесів: припинення діяльності серця, зупинка кровообігу, порушення функції мозку, непритомність (про­тягом 1—2 с), розширення зіниць (20—30 с), зупинка ди­хання, передагональний стан, термінальна пауза, агонія, клінічна смерть.

У передагональному стані свідомість сплута­на, шкіра бліда з ціанотичним відтінком, ниткоподібний пульс визначається тільки на сонних, стегнових артеріях; відмічається тахікардія. Систолічний тиск менше 9, 3 кПа (70 мм рт. ст.). Дихання часте, неглибоке.

Термінальна пауза характеризується тимчасо­вим згасанням функції кори мозку, дихального центру, сер­ця; артеріальний тиск падає до нуля, дихання припиняється. Триває цей період від 10 с до 4 хв.

Агонія характеризується глибокими і рідкими дихаль­ними рухами. Хворий неначе намагається захопити повітря відкритим ротом, але дихання неефективне, бо м'язи вдиху та видиху скорочуються одночасно. Серце на деякий час посилює роботу, систолічний тиск може збільшитися до 13, 3 кПа (100 мм рт. ст.). Нерідко у хворих прояснюється свідомість. Після цього стан хворого погіршується і настає клінічна смерть.

Клінічна смерть — це стан, в якому перебуває організм протягом декількох хвилин після припинення кро­вообігу та дихання, коли повністю зникають усі зовнішні прояви життєдіяльності, але в тканинах ще не настали незворотні зміни.

Біологічна смерть — це незворотне припинена життєді­яльності організму, яке настає після клінічної смерті.

Суть штучної вентиляції легенів (штучного дихання) полягає у примусовому введенні повітря в легені. Вона застосовується у випадках зупинки дихання, а також за наявності неправильного чи майже непомітного дихання. Найефективніше цей прийом проводити за допомогою спеціальних апаратів для штучного дихання (типу РПА-1) чи S-подібної трубки для введення у гортань. У разі відсутності таких пристроїв штучну вентиляцію легенів проводять різними способами. Найкращим з них є спосіб «з рота в рот»,
Щоразу необхідно вдувати таку порцію повітря, яка викликала б максимально повне розширення легенів, що можна спостерігати за рухом грудної клітки. Невеликі порції повітря не дають ефекту. Повітря вдувають ритмічно 16—18 раз на хвилину до появи у потерпілого власного дихання.

Непрямий масаж серця краще проводити одночасно зі штучним диханням. У цьому випадку допомогу потерпілому повинні подавати дві, а краще — три людини. Одна робить штучну вентиляцію методом «з рота в рот», друга — непрямий масаж серця, а третя, перебуваючи праворуч, підтримує голову потерпілого і повинна бути готовою змінити когось з перших двох, щоб процес реанімації не припинявся і тривав необхідний проміжок часу.
Під час вдування повітря натискувати на грудну клітку не можна. Ці засоби застосовують поперемінно. Після кожного вдування повинно бути 4—5 поштовхів.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Процес умирання і його періоди.

2. Основні ознаки передагонального стану.

3. Основні ознаки термінальної паузи.

4. Основні ознаки агонії.

5. Клінічна смерть і її основні ознаки.

6. Біологічна смерть і її основні ознаки.

7. Основні етапи реанімації: забезпечення прохідності дихальних шляхів, штучна вентиляція легень, закритий масаж серця.