До української журналістики 1 страница

ТОМ ПЕРШИЙ

ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ:

ВІД ЖУРНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ

ДО УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Частина перша

Зародження та методологічні проблеми вивчення

української журналістики

Розділ перший

Передумови виникнення та національні джерела

української журналістики

Економічні, політичні, технічні та культурні передумови зародження

журналістики. Особливості виникнення журналіспиіки в Україні “Літопис Руський”, публіцистика Київської Русі, кобзарство пиг історична усна народна творчість, полемічна література, козацькі літописи, творчість мандрованих дяків як національні джерела української журналістики

Журналістика як явище духовної культури існувала не завжди, а виникла на певному етапі історичного розвитку людства, коли потреба в масовій інформації стала самодостатнім атрибутом суспільства.

Цьому передували такі обов'язкові об’єктивні передумови.

1. Економічні передумови. Розвиток капіталістичного виробництва в ренесансній Європі призвів до руйнування феодальної замкнутості й роз'єднаності земель. Відійшло в минуле натуральне господарство, яке виключало потребу в інформації про виробництво товарів навіть у сусідніх містах. Унаслідок розвитку торгівлі в європейських країнах почав складатися внутрішньонаціональний ринок, а самі вони перетворюватися на централізовані національні держави. Зростата господарська активність населення, яке дедалі ширшими колами втягувалося у виробництво товарів та торгіалю ними, лихварство і т. п. Розростатися міста, які прощалися з своїм минулим відокремлених від світу, обнесених мурами середньовічних фортець, а набували нового статусу -центрів промислового виробництва й культурного життя. У містах активно формувався так званий 'третій стан", що в майбутній історичній перспективі розщепився на антагоністичні верстви - буржуазію і пролетаріат.

Самий спосіб бупя суспільства поступово змінився. Потреба в інформації стала важливою нагальною необхідністю багатьох громадян.

Від повідомлень про ціни на товари залежав їх рух шляхами економічних комунікацій, визначення потреби в їхній кількості й асортименті. Від інформації про фінансові справи залежали обмінні курси валют у лихварів.

Від повідомлень про наукові й технічні відкриття та винаходи залежали виробничі успіхи перших промислових підприємств і здатність товаровиробників конкурувати між собою.

А відтак, в епоху раннього капіталізму різко зросла кількість людей, зацікавлених в отриманні достовірної економічної інформації. Сама інформація перетворилася на товар, стала предметом торгівлі. У суспільній свідомості вироблялася думка, що володіння новинами створює підстави для успішного ведення господарства, дає можливість мати стабільні прибутки, гарантує майновій добробут.

Усе це разом узяте й породило попит на інформацію, що й спричинило виникнення спершу рукописної переджурналістики, а потім і друкованих газет і журналів.

2. Політичні передумови. Ренесанс призвів до розкріпачення людини, підніс культ людської особистості, творчості, індивідуальності. Усе більше число громадян втягувалося в політичну' діяльність. Творення історії, пріпіняття державних рішень перестає бути прерогативою лише монархів та їх найближчого оточення. У ряді країн виникають парламенти як представницькі органи всіх верств суспільства. До числа державних діячів, не кажучи вже про урядовців у провінції, все більше втягуються нижчі суспільні прошарки, включаючи представників " третього стану”.

А відтак, розширилося коло споживачів політичної інформації, тих. кому було життєво необхідно знати соціальне довкілля, бути добре обізнаним з подіями в столицях сусідніх держав, новинами при дворах можновладців, перебігом бойових дій під час воєн, наявністю збройних сил в розпорядженні тієї чи іншої історичної особи і т. п. Зрештою, це коло проблем завжди цікавило соціально активну особистість. Але був тут і цілком прагматичний аспект: без правдивої та своєчасної інформації про події і факти суспільного життя неможливими були і прийняття політичних рішень у верхніх ешелонах влади. І знову спрацював відомий закон: попит породжує пропозиції. Інформація поступово перетворилася з усної на письмову, з принагідної -на періодичну, з передаваної конфіденційними каналами - на поширювану публічно. 'Гак народилася журналістика.

3. Технічні передумови. Головною технічною передумовою виникнення журналістики є наявність друкарського верстата і вже розвиненого й апробованого книгодрукування. Усі способи усних оголошень за допомогою окличників чи рукописного поширення інформації у великих містах слід розглядати як передісторію журналістики. Лише винайдення друкарського верстата відкрило нову епоху в розвитку людства, створивши такі форми поширення й функціонування інформації, які збереглися й до сьогодні.

Точна дата народження книгодрукування невідома, але добре відоме ім'я його засновника. Це ҐІоган Гутенберг (1394-99(?)-1468) - німецький винахідник, який відкрив спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створив ручний словолитний пристрій, сконструював друкарський прес, запропонував рецепт гарту шрифтів і хімічного складу дру карської фарби. Відомо, що вже в 1438 р. він заснував друкарню в Страсбурзі. У 1447 р. відкрив друкарню в Майнці, де спершу випускав невеликі навчальні та популярні книжки, наприклад, астрономічні календарі. Найбільш знаменита його книга -42-рядкова Біблія, що складала два томи й налічувала 1282 сторінки (1452 -1455).

З Німеччини книгодрукування швидко поширилося в інші країни Європи: в Італію (1464), Швейцарію (бл. 1468). Францію (1470), Угорщину (1473). Польщу (1474) та ін. На 1500 рік друкарні були в 250 містах Європи і випустили близько 40 тис. віщань. Про темпи розвитку книгодрукування свідчать такі цифри: протягом XVI століття в Європі було видано бл. 500 тис. назв книг, протягом XVII століття - 3 млн.

Винайдення книгодрукування не відразу призвело до утворення журналістики, але стало його обов'язковою умовою. Необхідніш був розвиток друкарського верстата, його вдосконалення, аби він зміг забезпечувати оперативність виходу періодичних видань. У цьому зв'язку доречно нагадати, що термін ‘журналістика” походить від французького слова " журнал”, що в перекладі українською мовою означає “щоденник” (від jour -день). Тому Т. Шевченко свій щоденшік назвав “Журналом”. А М. Лєрмонтов у романі " Герой нашого часу” частину, написану від Імені головного героя, назвав " Журнал Печоріна”. Журналістика передбачає періодичний вихід віщань, що постачають оперативну інформацію.

4. Культурні передумови. Сутність цієї передумови полягає в необхідності забезпечення в суспільстві порівняно високого рівня загальної освіченості, що, з одного боку, висуває певну групу літераторів-журналістів, здібних щодня збирати, обробляти й письмово викладати інформацію, а, з другого боку, формує досить розвинуту читацьку аудіггорію, яка складається з осіб, котрі мають навички щоденного читання й готові витрачати кошти на придбання періодичної преси.

На час пізнього Ренесансу в Європі вже склалася розгалужена система освіти, а вміння читати й писати стали звичайними атрибутами громадян, особливо в містах. Лк тип вищого навчаїьного закладу сформувалися університети, спершу в Італії в ХІ-ХІІ ст., далі у Франції. Іспанії. Англії (ХІІ-поч. XIII ст.). Батьки охоче віддавали вчитися своїх дітей, що розглядалося як запорука їхньої успішної кар'єри, необхідна умова просування по східцях державної служби чи професійного ведення підприємницької діяльності.

Величезного поштовху розвіггкові освіти надало винайдення книгодрукування. завдяки якому книга стала важливим чинником суспільно-політичного життя й розвитку культури. Дру кована книга у порівнянні з рукописною значно здешевилася. скоротилися терміни її виготовлення, збільшилася кількість виготовлених екземплярів. Книга перестала бути доступною лише королівським дворам і монастирям, а стала загальносуспільним надбанням. Процес поширення освіти й зростання освіченості згодом і призвів до якісного стрибка - народження журналістики.

Іншими словами, мова йде про такий період у житті су спільства, коли, внаслідок поділу праці, розділяються її фізичний і розумовий різновиди, а відтак виникає інтелігенція як специфічна верства населення, зайнята розумовою діяльністю. Вона і стає гарантом виникнення журналістики.

А відтак у підсумку відзначимо, що розвинуте господарчо-економічне, суспільно-політичне та культурно-освітнє життя, розвиток нових друкарських технологій стають передумовою народження преси. Це ті самі історичні причини та процеси, що призводять до переростання народності в націю, феодалізму в капіталізм, тобто породжують нову якість життя, що всебічно охоплює всі сфери діяльності.

Ще задовго до появи друкованих періодичних віщань у Європі склалася стійка традиція збирання й поширення (в тому числі й продажу) інформації. Комунікаційні канали з обміну інформацією склалися в усіх країнах, але особливого значення набули в Римі та Венеції з огляду на їхнє унікальне географічне розташування між Сходом і Заходом, між Півднем і Північчю. У цих містах збиралася величезної вапі міжнародна інформація, яка становила інтерес як для представників християнського, так і мусульманського світів, як для жителів Європи, так і для народів Африки й Азії.

Саме тут і виникає своєрідне ремесло -створення рукописних листків найсвіжіших інформаційних повідомлень, які вже були товаром і могли бути продані. У Венеції за кожен примірник рукописних новин їхні автори-писарі вимагали дрібну монету XVI століття, що називалася ‘Тазетта”. Творців рукописних інформаційних листків тут називали “газеттанті”, а самі листи “газелта”. З часом це слово перейшло й у заголовок самого виробу.

Традиція торгувати новинами швидко поширилася в Англії та Німеччині, де також у XVI столітті виникають численні рукописні газети. Появу періодичної преси пов'язують з виходом 23 червня 1588 року в Англії номера “Інгліш мерк’юрі” (Англійського вісника”). Регулярно газети починають виходити з 1609 року, коли в Німеччіші були засновані відразу два тижневики: “Relation Adler” (Страсбург) і " Aviso-Relation oder Zeitung” (Аутсбург). Особливо це слово стало популярним після того, як видатний французький просвітитель Теофраст Ренодо (1586-1653) розпочав у Парижі видання друкованої газети. Її перший номер вийшов ЗО травня 1631 року. Видавець довго не шукав назву для свого часопису, а з охотою використав для цього вже відоме слово, поставивши в заголовку друкованого листа новин " Ля газетт”. Перша газета виходила форматом 21.5 х 15 см. на чотирьох сторінках щотижня. Наступного року її обсяг зріс до восьми сторінок. Дітище надовго пережило свого творця. У січні 1762 р. у нього з'являється нова назва -" Тазетт де Франс”, що утрималася до 1800 p.. коли Наполеон І, надавши віщанню статусу свого офіційного органу, змінив і його назву на " Монітор універсаль" (загальна пересторога). Від початку

Великої Французької революції газета виходила двічі на тиждень, поширювалася лише вроздріб і коштувала 1 су. Журнальний тип видання виник як додаток до газет, які. вміщуючи оперативну інформацію, не могли друкувати фундаментальні та аналітичні матеріали. Прабатьком сучасних журналів є французьке періодичне видання " Журналь де Саван” (журнал науковців). Розвиваючи ідеї Т. Ренодо. його почав видавати в 1665 р. радник парламенту і вчений Дені де-Салло. Цей журнал проіснував до 1901 р. Видання висвітлювало досягнення науки й літератури і довгий час користувалося королівською монополією на поширення знань у цих галузях. Після цього почали з'являтися журнали в інших країнах Європи.

Нова епоха в історії журналістики розпочалася з виникненням в Англії на початку XVIII століття “моральних тижневиків” Річарда Сліла (1672-1719) й Джозефа Аддісона (1672-1729). У 1709 р. вийшов перший номер журналу Р.Стіла “Татлер” (Базіка, балакун). Назва журналу відповідала його сутності й припала довподоби читачам. Знаменитий романіст Джонатан Свіфт створив спеціальний образ “Ісаака Бікерстафа, есквайра”. Він і базікав з читачами зі сторінок журналу з незвичайною легкістю торкаючись найрізноманітніших тем з життя суспільства.

З приходом до журналу талановитого публіциста Дж. Аддісона змінився тон журналу. Він і далі будувався як невимушена розмова з читачем, але вже на більш поважні теми. Видавці змінили назву, з 1 березня 1711 р. в заголовку журналу з'явилося слово “Спектейтор” (Спостерігач, глядач). Співбесідником читача став освічений, ерудований молодий джельтмен, готовий точно й кваліфіковано розповісти про різні речі, висловити оцінки тих чи інших подій і діячів.

Дальша трансформація задуму видавців народила журнал “Гардіан” (Сторож, блюститель), що почав виходити в 1713 р. Його герой споважнів ще більше, висвітлював політичні теми, втручався в двірські інтриги. І хоч Річард Стіл став на той час членом парламенту, він не зміг врятувати журнал від заборони восени того ж року.

Поняття журналу в сучасному розумінні цілком неприйнятне до листків, що виходили через день, як “Татлер”, або щоденно, як “Спектейтор”. Читач міг знайти тут літературну, театральну, а часом і політичну інформацію. Та головне місце в кожному числі належало есеїстичному нарисові на вільно вибрану побутову, морально-філософську, естетичну чи іншу тему, яка іноді вичерпувалася в одному аркуші, а іноді потребувала для висвітлення цілого нарисового циклу.

В історії англійської естетичної думки залишилися глибокі статті про Шексиіра і Мільтона Дж..Аддісона, які немалою мірою прислужилися до створення світової слави цих поетів, а також його есе про народну творчість, у якому високо оцінювалась естетична вартість духовних створінь простолюду.

Багато ознак просвітницького реалізму були відкриті й апробовані в різноманітних матеріалах журналів. Побутописання, створення перших начерків реалістичних типів, могутній сатиричний і гумористичний пафос відзначали характер есеїстичннх нарисів авторів часописів. " Спектейтор'. наприклад, видавався від імені вигаданого клубу, члени якого представляли різноманітні верстви англійського суспільства того часу. Це багатий лондонський купець сер Ендрю Фріпорт. провінційний поміщик сер Роджер де Коверлі. відставний офіцер капітан Сентрі, світський джигун Уїлл Хоніком та ін. Усі вони виходили на сторінки часопису зі своєю мовою, звичками, поглядами, примхами й дивацтвами.

Успіх “Татлера" і " Спектейгора” був величезним, що свідчило про відповідність журналів суспільним потребам часу. " Спейтектор” пізніше був перекладений французькою, німецькою, голландською, палійською та іншими мовами. Головний журналістський (і художній) прийом англійських ' моральних часописів” виявив свою продуктивність. Читачам подобалось, що з ними розмовляють нарівннх. роз'яснюють у формі вільної, невимушеної бесіди різноманітні проблеми життя, висміюють суспільні вади, а отже, в такий спосіб мимохідь формують і громадську думку, визначають суспільну свідомість. Майже по всіх країнах Європи з'являються наслідувачі й послідовники Р. Стіла й Дж. Аддісона.

Такі найголовніші етапи пройшла світова журналістика до її виникнення в Україні. Зрозуміло, що в різних народів залежно від історичних умов, які об'єктивно складатися для їхнього розвитку, зародження журнатістики відбувалося в різний час. Та розглянуті вище передумови повинні були скластися і в Україні, аби дати поштовх для виникнення і розвитку журналістики на теренах розселення нашого народу.

На момент зародження журналістики в Україні не просто не існувало української держави, але й сам український народ перебував у стані культурної спаралізованості й провінційної заблокованості. Уже багато років на його культурніш розвиток впливав чинник величезної ваги: роз'єднаність українських земель: адже східна частина України увійшла до складу Російської імперії, а західна -до Речі Посполитої Польської, а з її занепадом -до Австрії. Відсутність української державності та розчленованість українського етносу між австрією та Росією були величезної ваги історичними чинниками, що вплинули на становлення журналістики в Україні. Валив цих чинників виявився щонайменше в двох особливостях періоду становлення української преси:

1) українська журналістика і навіть журналістика в Україні започатковується значно пізніше, ніж преса народів з глибокими традиціями державного будівництва, де вона, безумовно, виступає як частина державотворчої чи й націобудівної діяльності цих народів:

2) преса в Україні зароджується не українською мовою, витісненою на периферію громадського життя й цілком позбавленої суспільно-політичних та освітньо-культурних функцій, а державними мовами тих країн, до складу яких увіходили різні частини України, або міжнародною мовою, уживання.ялої" було узвичаєне європейською традицією того часу для освіченого дворлісгва на інформаційне забезпечення якого н спрямовувалася тодішня преса.

На момент зародження української журналістики існували максимально несприятливі політичні умови життя нашого народу. Рештки української державності були зліквідовані. У 1775 році знищена вдруге і остаточно Запорізька Січ. Невдовзі український народ покріпачено. а козачу старшин} розчинено серед російського дворянства. Україна була адаптована в адміністративно-територіальну систему Російської та Австрійської імперій, причому в обох державах навіть без найменших претензій на забезпечення бодай культурної автономії. Функції державних урядовців перейшли до представників пануючих націй. Загальнополітична ситуація провокувала національну еліту на пристосування до нових умов. Кількасотлітня боротьба за українську національну незалежність виснажила націю, а внутрішньонаціональні міжусобиці цілковито знекровили її.

За таких політичних обставин не існу вало умов для виникнення української національної журналістики. Тому журналістика в Україні зароджується іншими мовами, хоча з часом українська місцева стихія й прорвалася назовні і заявила про себе в наполегливих спробах української творчої інтелігенції не тільки друкувати окремі твори українською мовою в російській пресі, не тільки видавати українські книжки, але й мати свою періодику. Щоправда, на перехід від журналістики в Україні до української журналістики пішло занадто багато часу. Але це свідчить не стільки про пасивність українців у справі створення своєї преси, скільки про могутність того опору, на який наштовхувалися навіть безневинні журналістські ініціативи українських діячів. Створення журналістики мало б запустити в рух могутні рушійні сили пробудження національної свідомості й духовно-культурного піднесення української нації і неминуче полягло б за собою з часом виникнення національно-вгаво.льного руху та утвердження ідеї незалежної Української держави. Цього й боялися офіційні Відень та С.-Петербург і робили все, аби перешкодити зародженню української журналістики.

З другого боку, попри існування несприятливих суспільно-політичних обставин, українська журналістика все ж виникла як наслідок титанічної духовної праці не одного покоління діячів. Її зародженню й становленню сприяли національні традиції збирання, обробки й поширення інформації та створення актуальних, дієвих публіцистичних творів. Вони й склали національні джерела української преси. Найважливішими серед них були такі:

1. Першим твором, у якому була зібрана історико-політична інформація та ще й відповідним чином прокоментована, був наш ‘'Літопис Руський”, що складався з лрьох частин: ‘'Повість минулих літ”, " Київський літопис” та '‘Галицько-волинський літопис”. Повіствування в ньому починалося з стародавніх, легендарних часів, а першою фіксованою датою є 852 рік. Завершується розповідь про нашу землю в літописі 1292 роком. Багато ознак споріднює " Літопис Руський” з журналістикою. Це. передусім, тяжіння до періодичних записів, які робилися часто відразу після подій, а відтак виконували функцію творення історії сучасності, що в суспільній свідомості нашого часу уже пов'язане з журналістикою. Це і вміщення в літошіешіх текстах безцінної інформації не лише про події, а й про різноманітні сторони життя тодішньої України: етнографічні деталі, політичну боротьбу, війни і битви, епізоди й факти церковного ЖИТІЯ, народження та смерть князів чи інші події з життя князівських родин тощо.

Наш перший літопис споріднюють з сучасною журнаїістикою не лише могутній інформаційний струмінь, але й численні публіцистичні фрагменти, що включені в текст для коментування тих чи інших історичних явищ. Засудження розбрату між князями, заклики жити у злагоді, діяти у відповідності з християнським світоглядом і мораллю -ось головні теми публіцистичних відступів. Позиція українського патріота, котрий своє слово ставить на службу батьківщині, прагне її піднесення й звеличення -такою виглядає імперативна спрямованість нашого стародавнього літописця.

2. У той же час, в епоху Київської України-Русі, в духовному житті наших предків виразно виявилася потреба в активному публіцистичному слові. Вершинними здобутками на цьому терені стали два твори: “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, що датується приблизно 1037-1050 роками, та “Повчання” Володимира Мономаха дітям, написане в 1117 році.

У першому творі з патріотичних позицій обґрунтовується думка про рівноправність українського народу серед інших християнських народів, як духовний подвиг підноситься прийняття Володимиром Великим християнської релігії для княжої України, відстоюється культурна велич і церковна незалежність від Візантії стародавньої української держави.

Другий твір, адресований Володимиром Мономахом, передусім, своїм дітям, але звернутий у головних ідеях і до широкого читацького загалу, пропагує провідні християнські чесноти: смирення перед Богом, гуманізм, вчить доцомагати убогим, наполегливо працювати над здійсненням своїх гуманістичних планів, любити рідну землю, захищати її від ворога, поважати людину, працювати для здійснення в житті свого Божого призначення на землі.

Ці твори, що мають беззаперечне історико-документальне та художньо-естетичне значення, відкривають історію української публіцистики, наснажують її високими імперативними завданнями, створюють традицію розробки патріотичної, загальнолюдської проблематики та високої майстерності.

3. Як могутнє джерело української журналістики мусить розглядатися й усна народна творчість. Уже першими збирачами й дослідниками українського фольклору було помічене його могутнє історичне та історіософське поле. Зібрати інформацію про видатну1 подію чи людину, зафіксувати її в слові, відповідним чином прокоментувати її, висловити до неї своє ставлення -усе це було звичним для кобзаря, являло собою, власне, функцію кобзарської творчості. Відомий історичний факт: саме кобзарі швидко реагували в своїх творах і розносили по містах і селах новини про перемоги Богдана Хмельницького, що в 1648 році дозволило йому зібрати під свої прапори велике військо, звільнити Україну, утворити Українську державу і утриму вати її в своєму інформаційному' полі.

У кшізі " Преса та її попередники” П. М. Федченко цілком слушно відзначав: ‘‘Кобзарі й піснярі виступали не лише як народні поети, народні історики й філософи, котрі оспівувати й узагальнювали історичний і соціальний досвід народу, а й як народні інформатори й вісники, як своєрідні проповідники й агітатори, народні трибуни, що розвивати дух протесту, допомагали піднімати народ на боротьбу проти соціальної несправедливості”1. Очевидно є всі підстави говорити про усну переджурналістику, якою була діяльність кобзарського цеху українських народних співців.

4. У ближчому до нас часі, вже з появою на українських теренах друкарства, функцію джерела і своєрідної попередниці журналістики виконала грандіозна полемічна літерату ра, що особливого розмаху набула від середини XVI століття й особливо після Берестейської унії 1596 року. Бурхливий розвиток публіцистики у цей час -феноменальне українське явище, невідоме в інших національних культурах. У памфлетах, посланнях і трактатах українських письменників Герасима і Мелетія Смотрицьких, Стефана Зизанія, Острозького Клірика, Христофора Філалета, Петра Могили, Іоаникія Галятовського та в творах найвидатнішого публіциста кінця 16-го-початку 17-го століть Івана Вишенського давалася глибока оцінка релігійним та політичним проблемам того часу, відстоювалася ідея української самобутності й самодостатності, вироблявся публіцистичний стиль, освоювалися прийоми полеміки, а в читачів вироблявся смак до читання подібного роду творів. Після літописної літератури Київської доби, “Повчання” Володимира Мономаха, “Слова про закон і благодать” митрополита Іларіона полемічна література стала наступним історичним щаблем у розвитку української публіцистики.

5. За ще одне джерело, яке вже впритул наближає нас до часу виникнення української журналістики, правлять козацькі літописи 18-го століття, серед котрих особливо виділяються твори трьох авторів: Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки, а також анонімний твір “Історія Русів”. З одного боку, це монументальні історичні пам'ятки, присвячені “козацькій війні з поляками”, безцінне джерело відомостей і фактів про надзвичайно важливий період у житті нашого народу. З другого боку, це твори, пройняті любов’ю до України, повагою до козацького народу, його волелюбності й демократизму, уболіваннями за тяжкі наслідки внутрішньонаціональної роз'єднаності й несконсолідованості, спрямовані на захист його від принижень і зловживань з боку Московського уряду, його нищівної для України політики, спроб коштом українського народу й козачого війська розв’язувати військові, політичні й господарські проблеми Російської держави.

1 Федченко П.М. Преса та її попередники. -К.: Наукова думка, 1969. -С. 252

Найшнршого розповсюдження, особливо в середовищі романтиків, набув історіософський трактат " Історія Русів". До першого друкованого видання, яке здійснив О. Бодянський у Москві лише в 1846 році, цей твір розмножувався рукописно і автивно читався (й вивчався) в середовищі українського освіченого панства. Ного мальовничі описи історичних подій, переконливі аргументи на захист прав українского народу на вільне життя, що порушувалися царською владою в Російській імперській державі, гарячий пафос підтримки національно-визвольних змагань українського народу й неприхований захват ватажками цього руху -усе це спричинилося до великої попу лярності " Історії Русів” серед освічених українців, значного впливу цього гвору на становлення національної свідомості, розвитку ідеї патріотизму в суспільній думці, проникненню сюжетів трактату в художню літературу. Епізоди з “Історії Русів” правити за джерела дтя творів Т. Шевченка, М. Костомарова, Є. Гребінки, П. Куліша. Безумовним і глибоким виявився вплив цієї пам'ятки і на розвиток української журналістики.

6. У 18-му столітті важливою складовою українського культурного життя стала феноменальна творчість мандрівних дяків. Вони працювати в площині побутової тематики, у цьому відношенні принципово відрізняючись від кобзарства, зорієнтованого переважно на культивування історичних жанрів, але й істотно доповнюючи його, зайнявши свою нішу в духовному житті українського народу. їхня сатирична творчість, короткі комічні сценки, панегіричні вірші були спрямовані на пошук соціальної справедливості, утвердження правди як торжества морального закону. Не можна не відзначити, що саме в полі тяжіння й розвитку традицій мандрівного дяківства постала велична творчість Григорія Сковороди, який створив свою філософську систему, що увібрала в себе етичні традиції античності, але й світоглядні засади українського народу. Г. Сковорода реалізував своє філософське вчення в своєму-таки житті. Вплив цього мандрівного філософа на суспільну свідомість свого часу був грандіозним і зберігався тривалий час і по його смерті. Тож не дивно, що в контексті традиції мандрівного дяківства постала й творчість Івана Вернета, який уже активно співпрацював з харківськими журналами “Украинский вестник” та “Украинский журнал”, ставши чи не провідним автором відділів красного письменства в обох з них.

Таким виглядає дожурналістський період в культурній історії України. Звертає на себе увагу, що в її духовному житті були закладені могутні традиції публіцистичної творчості. Причому вони виявляли свою продуктивність як у писемній, професійній літературі, так і в усній народнії! словесності: як у стародавні, так і в ближчі за часом історичні періоди.

Можна відтак сміливо твердіші, що українська журнатістика при своєму виникненні формується під впливом двох рівнобіжних чинників: загальних передумов виникнення журналістики, спільних для європейського культурного простору, і українських національних традиції“збирання, обробки й поширення інформації та пристрасної публіцистичної творчості.

Оскільки журналістика в Україні зароджувалася неукраїнською мовою, то на її початковий етап розвитку справній вплив і пресові традиції інших європейських народів, що на той момент випередили нашу батьківщину з огляду на історичні умови в культурному розвитку. Попри це українська стихія прокладала собі дорогу і журналістика в Україні перетворювалася на українську журналістику, хоча цей процес йшов многотрудними шляхами і тривав не одне десятиріччя.