Це мій жених, - шепнула Олеся до Бонковського, - я йду за його заміж.

Ой мати божа! - тихо промовив Бонковський, приклавши трагічно руку до серця й підвівши солодкі очі до неба.

Чого ви так піднімаєте очі до неба? - зашепотіла Олеся.

Чого, чого?.. Ой ви, панни! Ой ви, квітки! Ви не знаєте, чого ми піднімаємо очі до неба! - тихо шепотів Бонковський. - Коли б ви знали, що тепер діється в моєму серці! - говорив він, одкинувши одну руку, а другу приклавши до серця. - Я скочу з цієї скелі в воду!

Ану, стрибайте, а я подивлюсь! Я зроду не бачила, як паничі стрибають з скель у воду, - сказала Олеся, осміхаючись.

Ой ви, панни! Ох! - зітхнув Бонковський й замовк, вглядівши Балабуху, котрий догнав їх.

Балабусі хотілось пхнути панка з скелі в воду. Йому здалось, що панок хоче одбити од його Олесю.

Олеся побачила, що Балабуха надувся й насупив брови, догадалась, що треба перестати залицятись до Бонковського.

Вона замовкла, силкувалась бути поважною, але не зуміла.

Бонковський сипав компліменти, жартував, а Олеся не видержала й почала знов реготатись. Щоб здержати себе, вона подала Балабусі руку. Він взяв її під руку, й вони поплентались до хати.

В хаті старі балакали про свої справи й почали зговорюватись про день весілля.

Весілля одкладати на довший час зовсім не годиться. Через тиждень або через два розпочинаймо весілля. В суботу печіть шишки та коровай, а в неділю й до вінчання, а то ще Харитін одніме парафію, - сказала сваха Марта.

Які шишки? Ми не думаємо пекти шишок, - сказала Терлецька. - Це дуже простий звичай.

А як же воно буде, моє серденько! - крикнула Марта. - Це буде не по-модньому й не по-божому. Де ж таки справляти весілля без шишок! В суботу ми приїдемо, коли попросите, та спечемо коровай та шишки, та й погуляємо й потанцюємо по-старечому, - допоминалась сваха.

Терлецька тільки рукою махнула. Марта зціпила зуби й надулась.

А Бонковський, невважаючи на сватів, точив баляси й реготався до Олесі. Свати скоса поглядали то на Бонковського, то на Олесю й переглядались між собою. Марта зобидилась за шишки й почала прощатись. Балабуха встав з місця й очевидячки з великою напругою збирався в дорогу. Йому не хотілось зоставляти Олесю з Бонковським. Одначе гості поговорили, побалакали, стоячи, постановили день весілля й, не ждучи доброї вечері, розпрощались.

Але ж ти, Марто, й справді велика брехуха, - вже дуже розпускала язика! - сказав Мельхиседек до своєї жінки. - Де ж таки плести таке, - що з гуски сир, і молоко, й вовна, ще й ковбаси.

А все ж таки, хоч я й брехуха, а вибрехала небожеві дві сотні карбованців, три пари волів, дві корови, два десятки гусей, ще й Килину з бабою на придачу.

Балабуха з сватами приїхав додому, й Марта тихенько на вухо розказала Балабушисі, що Олеся виробляла на заручинах з паном Бонковським. Мати все переказала синові й радила, щоб він таки добре держав Олесю в руках і не попускав віжок.