Розвиток корпоративних відносин у країнах з перехідною економікою

У країнах з перехідною економікою ринок і притаманна йому корпоративна інфраструктура розвиваються майже з нуля. В багатьох країнах Східної Європи державна влада була серйозно підірвана процесом приватизації державних підприємств. Економічні реформи у посткомуністичних країнах передали значну частину влади від держави до різних інсайдерів підприємств і структур усередині самих підприємств. Нижче наведено декілька прикладів процесу корпоративного управління у різних країнах Східної Європи:

■ В Угорщині законодавством була започаткована система самоуправління, яка на найвищих рівнях характеризувалась збільшенням привілеїв управлінців.

■ У Польщі реформи проводились профспілками і держава погодилась із правовими гарантіями участі робітників у керівництві підприємств. Трудові колективи стали основними власниками акцій підприємств.

■ У Чеській та Словацькій республіках держава утримала свою командну роль і розпочала швидке здійснення реформ. Підприємства швидко приватизувались, і держава підтвердила свою владу над ними, успішно перешкодивши появі могутніх інсайдерів. У зв’язку з цим розпорошена власність почала концентруватися в інвестиційних фондах.

У країнах з перехідною економікою, до яких належить Україна, Росія та інші країни Центральної та Східної Європи, поки що не сформувалась стійка модель корпоративного управління. Для систем корпоративного управління в цих країнах притаманне поєднання багатьох рис англо-американської та німецької моделей управління.

На розвиток моделей корпоративного управління України, Росії та інших країн СНД впливають такі фактори:

■ Перехідний етап реформування економіки йде повільно, а приватизовані підприємства часто не мають необхідного капіталу.

■ Недовіра до акціонерної форми власності.

■ Відсутність розвинутого фондового ринку та в переважній більшості можливості купівлі й продажу акцій на вторинному ринку цінних паперів.

■ Інформаційна прозорість та розкриття інформації щодо діяльності учасників фондового ринку перебуває на дуже низькому рівні.

■ Неефективне державне регулювання соціально-економічних процесів.

■ Неналежне управління державою своїми корпоративними правами призводить до тіньового розподілу доходів від державної частки власності в акціонерних товариствах не на користь державі.

■ Використання державних механізмів впливу (оподаткування, ліцензування, тощо) часто призводить до того, що держава реалізує свої інтереси як акціонера всупереч інтересам інших заінтересованих осіб, акціонерів і самого акціонерного товариства.

■ Головними учасниками корпоративних відносин виступають приватні сторонні власники та керівництво.

■ Роль працівників і дрібних акціонерів надзвичайно мала.

■ Управління акціонерним товариством має дворівневу структуру, в якій управління й контроль розділені між наглядовою радою та правлінням при низькому рівні підзвітності.

■ Триває розвиток банківського сектора.

■ Банки часто є крупними акціонерами.

■ На ринку мало потужних інституційних інвесторів.

■ Повільне здійснення правової реформи та недосконалість нормативного забезпечення економічних реформ.

Рис. 4.4. Українська модель

Українська модель корпоративного управління (рис. 4.4) є комбінацією англо-американської та німецької моделей.Вона характеризується такими основними рисами:

■ Дворівнева система органів управління:

· Подібна до німецької моделі.

· Наглядова рада обирається власниками-акціонерами.

· Законодавство нечітко визначає повноваження наглядової ради і правління.

· Наглядова рада недостатньо активна.

· Правління «контролює» роботу компанії.

· Правління несе основну відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

■ Концентрація власності:

· Основні акціонери – держава, банки, керівництво, працівники.

· Мало уваги приділяється дрібним акціонерам.

■ Брак прозорості:

· Члени наглядової ради та акціонери отримують мало достовірної і суттєвої інформації.

■ Головне джерело фінансування – банки.

В Україні ключовими учасниками корпоративних відносин є акціонери, менеджери, інвестори, посередники, емітенти.

Інвесторами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, включаючи інституціональні організації, такі як інвестиційні фонди і банки, а також відповідних державних органів та установ.

Особливістю української моделі є те, що держава виступає і як найбільший акціонер, і як емітент, оскільки більшість корпорацій утворені з колишніх державних підприємств. Відрізняється і роль банків: вони виступають і як інвестори, і як емітенти, і як посередники.

Емітентами в українській моделі можуть виступати, крім держави і банків, ще органи місцевої виконавчої влади, самі акціонерні товариства, інституціональні емітенти.