Поняття та змiст юридичних фактiв

У філософському сенсі під фактом (від лат. factum - те, що зроблене, що відбулося) розуміється синонім поняття істина, подія, результат, щось реальне на противагу видуманому; конкретне, одиничне на відміну від абстрактного та загального, що дозволяє встановити в тому числі і соціальну природу за даним поняттям. Поняття «юридичний факт» сягає глибин історії юридичної науки (ще в римському праві виокремлювалося декілька підстав виникнення правовідносин). Однак дискусія щодо його визначення, систематизації його ознак, встановлення його значення серед інших правових засобів ведеться в загальнотеоретичному аспекті, а галузева проблематика юридичних фактів почала розвиватися лише в другій половині XX ст. і на сьогодні залишається малодослідженою саме в процесуальних юридичних науках, у тому числі і в теорії кримінального процесу. Теорія юридичних фактів не належить до нових розділів юридичної науки (її положенням приділяли значну увагу як у дореволюційній літературі, так і в радянському правознавстві). Коло проблемних питань, пов’язаних з пізнанням юридичних фактів, не звужується, а, навпаки, розширяється завдяки здійсненню галузевих досліджень. [1, с.63-65]

Юридичні факти займають невід’ємне місце в механізмі правового регулювання. Головне завдання юридичних фактів у процесі правового регулювання – юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин. [2, с.110].

Аналізуючи та узагальнюючи напрацюавання вчених-теоретиків цивільного, сімейного, кримінального та інших галузей права, можемо зробити висновок, що юридичний факт – це конкретна життєва обставина, з якою норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти в кількісному та якісному розумінні становлять собою надзвичайно складне явище, й тому наукова їх класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення. [3, с.239–241].

Розглянемо більш конкретно думки деяких учених для більш повного уявлення про правову природу юридичного факту в загальній теорії права. З.Д. Іванова вважає, що юридичні факти виступають безпосередньою підставою виникнення суб‘єктивних прав громадян у конкретних правовідносинах та посідають самостійне місце в механізмі правового регулювання, обґрунтовуючи це тим, що вони є необхідною ланкою в переході від державного нормативного регулювання суспільних відносин до індивідуального, піднормативного регулювання через передбачені в нормах права суб‘єктивні права та юридичні обов‘язки, що їм кореспондуються [4, с.62].

Іншої точки зору дотримується В.С. Основін, який розуміє під юридичними фактами виключно умови, з якими норми права пов‘язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин [5, с.78].

Професор О. В. Сурілов, визначаючи поняття юридичного факту, посилається на позицію Р. О. Халфіної, для якої юридичний факт служить обов’язковою підставою для виникнення, зміни або припинення пра­вовідносин. Юридичні факти, на його думку, - це життєві обставини, що пускають у хід норми права, у результаті чого настають певні наслідки - виникають, змінюються або припиняються правові відносини. Досить специфічне визначення юридичним фактам надає М. Ф. Казанцев у своїй праці «Гражданско-правовое договорное регулирование»: «Юридичний факт - це факт, з яким правові норми і ненормативні правові положення (акти) пов’язують настання юридичних наслідків». На думку Є. Трубецького, під юридичними фактами розуміються усі стани і події дійсності, яким властиво встановлювати або припиняти права. Станом є обставина, яка існує тривалий час, безперервно або періодично породжуючи юридичні наслідки . [5; c.79-81].

У юридичній літературі Ю. Г. Ткаченко було висловлене судження, що стосується формулювання поняття юридичних фактів: «Під юридичними фактами розуміються ті факти, із якими норма права пов’язує настання зазначених у ній юридичних наслідків». Розвиваючи таке поняття в іншій своїй роботі Ю. Г. Ткаченко пише, що «юридичні факти являють собою такі обставини, із якими закон пов’язує настання визначених юридичних наслідків». Досліджуючи цю проблему у своїх роботах, вона справедливо зауважує, що в нашій літературі юридичні факти здебільшого визначаються як обставини, що ведуть до виникнення, зміни або припиненн правовідносин. На її думку, це визначення занадто вузьке, тому що воно не враховує, що юридичні факти можуть породжувати також і правоздатність, дієздатність, і не кореспондуючі один одному суб’єктивні права і юридичні обов’язки. [5; c.82-83].

Таким чином можна сказати, що майже у всіх них можна побачити багато спільних рис, які і формують найбільш суттєві ознаки юридичних фактів. Виділяється дві групи ознак юридичних фактів.

Перша група характеризує матеріальну сторону юридичних фактів. Юридичні факти є обставинами, конкретно, певним чином вираженим зовні. Юридичними фактами не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя й тому подібні явища. Разом з тим законодавство враховує суб'єктивну сторону дій (провину, мотив, мета, інтерес) як елемент складного юридичного факту, наприклад, складу правопорушення. [6; c.252-253].

Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не тільки позитивні (існуючі), але й негативні факти (відсутність споріднення й т.п.), що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин [7; c. 37].

Інша група ознак пов'язана з моделлю юридичних фактів і розкриває нормативну, ідеальну сторону цього явища. Можна виділити ще один ряд ознак:

1.Конкретність або індивідуальність. Юридичні факти являють собою явища дійсності, що існують у визначеній точці простору і часу. Конкретність юридичних фактів-подій виражається в тому, що вони відбуваються у визначеній місцевості в деякий визначений момент.

2.Існування у факті інформації про стан суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання. Юридичними фактами виступають лише такі обставини, що торкаються прямо або побічно прав й інтересів, суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення.

3. Виразність (об’єктивність) певним чином ззовні. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини і тому подібні явища. Водночас законодавство може враховувати внутрішню сторону вчинків як елементи складного юридичного факту.

4. Наявність або відсутність визначених явищ матеріального світу. Необхідно врахувати, що юридичні явища повинні мати не тільки позитивні (існуючі) явища, але так звані негативні факти (відсутність споріднення), що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин).

5. Пряма або непряма передбаченність нормами права. Багато юридичних фактів визначені в нормі права. Існує категорія індивідуально обумовлених фактів, що лише в загальному вигляді передбачені в законодавстві.

6. Фіксація у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Багато юридичних фактів мають правове значення лише в тому випадку, якщо вони належно оформлені і засвідчені[7; с.63 ].

Завдання та значення юридичних фактів у механізмі правового регулювання відображають функції юридичних фактів. Зважаючи на складність і багатоплановість категорії «механізм правового регулювання», до визначення функцій юридичних фактів також не можна підходити занадто спрощено.

Основною функцією юридичних фактів у механізмі правового регулювання є забезпечення виникнення, зміни припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі або правоприпиняючі правові наслідки. Оцінити їх значення можливо, насамперед, у зв’язку із функціями інших елементів механізму правового регулювання. Основним елементом механізму правового регулювання виступають юридичні норми. Саме норма права містить загальну (абстрактну) програму (модель) поведінки суб’єктів, розраховану на невизначене коло осіб і невизначену кількість випадків реалізації. [7; c.73].

Іншим елементом механізму правового регулювання виступає правовідношення – конкретна модель поведінки для конкретних суб’єктів, програма дій у певній соціально-юридичній ситуації. Юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов’язків до конкретної – у цьому основна задача, головна функція юридичних фактів у механізмі правового регулювання [3, с. 250 – 251]

Юридичні факти, також, виконують ще одну важливу функцію у механізмі правового регулювання. Вони організовують і попередньо впливають на поведінку людей, впливаючи на неї ще до виникнення прав і обов'язків. Водночас юридичні факти можуть виконувати і функцію індивідуального нормативного регулювання. Йдеться про такі правомірні дії, як індивідуальні акти державних органів, автономні акти учасників регульованих громадських відносин (договори, односторонні угоди). На засадах юридичних норм, не більше і формах, передбачених ними, зазначені правомірні дії можуть конкретизувати зміст громадських відносин, а також:

1) функція залучення суб'єкта права до правовідносин;

2) функція породження правосуб'єктності, її набуття або виникнення (наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення підприємства необхідна реєстрація)[7; c.232].

Отже, вони служать підставами до виникнення наслідків, передбачених нормами права, і водночас в індивідуальному нормативному порядку частково регламентують дані відносини. Наприклад, під час перевезення вантажів відносини між сторонами регламентується як нормами громадянського права, так і індивідуальними актами і договором перевозки.

Можна зазначити, що юридичні факти не тільки служать підставою для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, а й цілеспрямований рух останніх є головним наслідком юридичних фактів. [9; c. 88].

Підсумовуюче викладене можна сказати наступне, що юридичні факти є унікальним соціальним явищем. Юридичні факти це те з чим ми стикаємося повсякденно.

Юридичними фактами визнаються такі фактичні обставини, які стосуються суспільних відносин, впливають на їх розвиток. Юридичні факти - об'єкти уваги загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. Закономірно, що при цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві. [9; c.125].

В галузі права люди не тільки орієнтуються на правові наслідки, але й враховують юридичні факти, які ці наслідки обумовлюють. Поява одних юридичних фактів відповідає інтересам суб’єктів, і вони роблять необхідні кроки до того, щоб ці факти виникли (підстави для преміювання, заохочення, надання відстрочок та пільг), появи інших юридичних фактів намагаються уникнути цього (підстави для застосування заходів відповідальності, пропущення строків позовної давності і т.д.).

Юридичні факти, таким чином, - це пасивний елемент механізму правового регулювання. Встановлення тих або інших юридичних фактів може використовуватися й реально використовується законодавством, як засіб впливу на поведінку суб’єктів. [10; c.55-58]