Операції на шийному відділі стравоходу

Показами до операції є поранення стравоходу, вклинення в стінки його сторонніх тіл, звуження стравоходу.

Мал. Стравохід

Положення хворого – на спині з валиком під лопатками, голова повернута вправо.

Доступ роблять вздовж переднього краю лівого грудинно-ключично-соскоподібного м’яза від яремної вирізки грудини до верхнього краю щитовидного хряща. Пошарово розтинають шкіру з підшкірною клітковиною, поверхневу фасцію разом з підшкірним м”язом шиї. Розтинають передню, а потім і задню стінки піхви грудинно-ключично-соскоподібного м’яза, м’яз відтягують вбік. Надсікають парієтальний листок четвертої фасції, перев’язують нижню щитовидну артерію та основний судинно-нервовий пучок разом з оточуючими тканинами відтягують латерально. В трахейно-стравоходній борозні знаходять і відтягують вбік лівий поворотний нерв. Грудинно-під’язиковий і грудинно-щитовидний м’язи разом з трахеєю відводять вправо. Оголюють стравохід. При пораненні його стінок, в шлунок через рот вводять зонд, а рану стравоходу над зондом зашивають (дворядним швом: кетгут, шовк). Пошарово зашивають рану шиї.

Досить часто в лікарській практиці зустрічають природжені кісти і фістули шиї, що утворилися внаслідок неповної облітерації первинних протоків зобної і щитовидної залоз, рідше – в результаті порушення розвитку зябрових щілин, із залишків зародкового епітелію. Природжені фістули і кісти можуть локалізуватись вздовж середньої лінії або на бічній поверхні шиї.

Серединні кісти і фістули виникають при неповній облітерації щитовидної протоки, а бічні – при порушенні зворотного розвитку зобно-глоткової протоки. Середні фістули сполучаються із сліпим отвором кореня язика, зовнішній отвір міститься трохи нижче під’язикової кістки, іноді спереду від неї.

Бічні фістули трапляються рідше: вони сполучаються з бічною поверхнею глотки. Іноді фістула не має зовнішнього отвору, але частіше він міститься біля переднього краю грудинно-ключично-соскоподібного м’яза. З фістул виділяється невелика кількість слизового секрету. При нагноєнні виділення набирають слизово-гнійного характеру. Серединні кістки локалізуються вище щитовидного хряща, бічні – між гортанню і краями грудинно-ключично-соскоподібного м’яза, мають кулясту або яйцеподібну форму

Лікування оперативне. При видаленні серединних кіст проводять косий розріз, при фістулі – облямовуючий зовнішній отвір. Після розтину шкіри, підшкірної клітковини, поверхневої фасції з підшкірним м’язом шиї відпрепаровують кісту чи фістулу до під’язикової кістки. Біля кореня язика фістулу перев’язують і відсікають. М’язи і фасції зшивають кетгутовими швами, краї шкіри – шовковими.

При бічних кістах роблять два розтини. Перший – вертикальний вздовж медіального краю грудинно-ключично-соскоподібного м’яза. Розтинають поверхневі тканини і в краніальному напрямку відпрепаровують фістульний хід до під’язикової кістки. Другий розріз проводять під кутом нижньої щелепи. Через нього відтягують відпрепарований фістульний хід і продовжують його виділяти до бокової стінки глотки. Тут треба бути дуже обережним, бо нориця проходить близько від загальної сонної артерії і її гілок над під’язиковим нервом. Біля глотки хід перев’язують, пересікають і видаляють. Рану шиї пошарово зашивають.

Багатогранність топографо-анатомічних варіантів органів і тканин в області щитовидної залози, що грунтуються на даних вивчення клінічної анатомії шиї, не може повністю вичерпати тих нюансів, які може зустріти хірург при значно збільшеній і деформованій зобом щитовидній залозі. І все ж таки знання нормальної топографічної анатомії даної області надзвичайно важливе для хірурга, оскільки саме такі дані є відправною точкою при орієнтації під час втручання на щитовидній залозі.