Реформи. 2 страница

Референдуми можна класифікувати за наступними видами:

§ За територіальною ознакою – всеукраїнські, референдуми Республіки Крим та місцеві (в межах адміністративно-територіальних одиниць);

§ За предметом регулювання – конституційні, законодавчі, щодо затвердження актів місцевих самоврядних органів, щодо прийняття політичних рішень;

§ За суб’єктами ініціативи проведення – ті, що проводяться з ініціативи державних та самоврядних органів, та ті, що ініціюються народом;

§ Залежно від обов’язковості прийнятих рішень – консультативний та імперативний.

Тема 4. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України та її органів.

З дисципліни: Конституційна реформа в Україні

Категорія студентів: студенти 1 курсу магістратури ННІПП НАВС

Навчальні мета: опанування студентами питань конституційної реформи.

Виховна мета: сприяння розвитку наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, формування професійних якостей юриста тощо.

Розвивальна мета: поглиблення обізнаності студентів у теоретичних питання КПУ.

Навчальний час: 4 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: проектор.

Наочні засоби: схеми, дошка, мультимедійні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: ТДП, КПУ, ДПЗК.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Конституційне закріплення повноважень парламенту України.

2. Загальні проблеми конституційно-правового статусу Верховної Ради - парламенту України.

3. Проблеми структури і складу парламенту України.

4. Проблеми функцій і повноважень Верховної Ради - парламенту України.

5. Проблеми загальних форм роботи парламенту і парламентських процедур.

Література:

1. Актульні проблеми конституційного права України: підручник /за заг. ред. проф. Олійника А.Ю. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. -554 с.

2. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В. Л. Федоренка. – 4-е вид., перероб. і доопр.; передмова проф. В. М. Шаповала. – К.: 2012. –727 с.

3. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України 10 лютого 2010 року N 1861-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст.133)

4. Конституція України в актах Конституційного Суду України аналітичний огляд та коментар) / А. Стрижак. — К.: Ін Юре, 2010. — 629 с.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

1. Парламент (від лат. рагіаге — говорити, англ. — рагііатепі, фр. — рагіетепі) або легіслатура (від лат. Іех — закон) — вищий загальнонаціональний представницький орган державної влади, правомочний виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу, контрольну та інші функції.

Попередниками парламентів були державні установи представницького характеру Стародавніх Греції та Риму (наприклад, рада п'ятисот в Афінах). У XII—XIV ст. у країнах Європи виникають станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха (наприклад, іспанські кортеси, генеральні штати у Франції, рада королівства в Англії). Вважається, що англійський парламент існує з 1265 р., коли вперше були скликані збори, які обмежували владу короля і досить широко представляли інтереси країни (поряд з баронами в ньому засідали по два лицарі від кожного графства і по два представники від кожного міста). Проте історія сучасного парламенту як загальнонаціонального представницького і законодавчого органу починається лише після буржуазних революцій XVII—XVIII ст.

Застосування терміна «парламент» до Верховної Ради України свідчить про сприйняття ряду основних положень доктрини парламентаризму, під чим розуміють систему правління, що характеризується чітким розмежуванням законодавчої і виконавчої функцій влади.

Важливою рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність — винятковість, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами. Сьогодні в Україні немає інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. До 1992 р. у період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала Президія Верховної Ради шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів. Верховна Рада України є загальнонаціональним органом державної влади, оскільки наділена правом представляти весь український народ — громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу.

2. удосконалення функцій парламентів світу сприятиме удосконаленню їх діяльності. Щодо цього критерію удосконалення діяльності Українського парламенту не є виключенням. Верховна Рада здійснює ряд важливих функцій держави, удосконалення яких буде сприяти удосконалення діяльності Верховної Ради в цілому. Вона: а) розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України; б) приймає закони України; в) здійснює установчі, контрольні, координаційні і міжнародні функції, представницькі та інші напрямки діяльності, передбачені Конституцією України.

Для вирішення питань державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами Верховна Рада України реалізує законодавчу функцію.

Координаційні функції Верховної Ради здійснюються нею в організації роботи народних депутатів, її комітетів та комісій, депутатських груп та фракцій. Верховна Рада координує роботу народних депутатів України шляхом організації їх участі у: а) проведенні її пленарних засіданнях, засіданнях комітетів, комісій, їх підкомісій та робочих чи підготовчих груп; б) виконанні ними її доручень та доручень її органів; в) роботі над законопроектами, її документами; г) виконанні інших депутатських повноважень у складі депутатських груп та фракцій чи індивідуально; д) роботі виборчих округів.

3. Важливою рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність — винятковість, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами. Сьогодні в Україні немає інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. До 1992 р. у період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала Президія Верховної Ради шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів. Верховна Рада України є загальнонаціональним органом державної влади, оскільки наділена правом представляти весь український народ — громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як з преамбули Конституції України та її змісту, так і з назви парламенту — Верховна Рада України. Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції України). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада України приймає більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Виборний характер українського парламенту полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є однопалатним парламентом. Це зумовлено насамперед тим, що Україна є унітарною державою. Парламент України — це орган загальної компетенції. Він бере участь у реалізації всіх функцій Української держави.

4. Серед контрольних функцій, які здійснює Верховна Рада, слід зосередити увагу на реалізації: а) бюджетного контролю; б) контролю за додержанням Конституції і законів України; в) контролю щодо забезпечення реалізації прав людини і громадянина; г) внутріорганізаційного контролю та інше. Бюджетний контроль Верховна Рада здійснює, як самостійно так і через Рахункову палату, якій делегує певні повноваження. Самостійно Верховна Рада: а) затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; б) приймає рішення щодо звіту про його виконання; в) затверджує кошторис свого апарату; г) затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контролю за їх використанням. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Самостійну групу повноважень Верховна Рада здійснює, реалізуючи свою міжнародну функцію. Надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України - одне з міжнародних повноважень Верховної Ради.

Верховна Рада України приймає рішення про приєднання до міжнародних договорів або про їх прийняття. Згода на обов'язковість багатостороннього міжнародного договору для України, в підписанні якого вона участь не брала, висловлюється шляхом прийняття закону України про приєднання України до міжнародного договору або про його прийняття.

Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів України вносить Верховній Раді Президент України або Кабінет Міністрів України. Верховна Рада проводить денонсацію міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою, договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі рішень Верховної Ради. За дорученням Верховної Ради комітет у закордонних справах, а в разі необхідності й інші комітети попередньо розглядають внесені для денонсації міжнародні договори України і дають відповідні висновки.

Рішення про денонсацію міжнародного договору приймається у формі закону. Закони України про ратифікацію міжнародних договорів, приєднання до них, їх ратифікація або денонсацію приймаються відповідно до Конституції та Регламенту Верховної Ради, Закону України про міжнародні договори України, Віденської конвенції про право міжнародних договорів. В разі необхідності в законі зазначаються ті чинні нормативні акти, які потребують змін чи доповнень з метою виконання відповідних міжнародних договорів.

Міжнародну функцію Верховна Рада здійснює і шляхом обміну делегаціями між державами та з міжнародними організаціями. Офіційні делегації зарубіжних держав приймає Голова Верховної Ради. Секретаріат Верховної Ради організовує прийом офіційних делегацій.

Верховна Рада щорічно ухвалює підготовлений її комітетом у закордонних справах з урахуванням пропозицій інших комітетів, комісій та фракцій план співробітництва з парламентами іноземних держав. Вона визначає склад офіційних парламентських делегацій до іноземних держав з урахуванням пропозицій поданих комітетами, комісіями та фракціями. Офіційні парламентські делегації України в строк до 15 днів після закінчення візиту зобов’язані подають звіт Верховній Раді.

5. Організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради включають в себе проведення її пленарних засідань і засідань комітетів та тимчасових спеціальних і слідчих комісій (сесії), організацію роботи інших органів і посадових осіб Верховної Ради. До них відносять: а) засідання Погоджувальної Ради, депутатських груп і фракцій; б) персональну роботу Голови Верховної Ради, його заступників, голів комітетів; в) організацію парламентських та комітетських слухань; г) організацію роботи народних депутатів та інше. Така організація роботи закріплюється Конституцією, законами України та Регламентом Верховної Ради. Конституція України встановлює, що Верховна Рада працює сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань та засідань комітетів, тимчасових спеціальних і слідчих комісій та депутатських груп чи фракцій. Учасниками сесій є народні депутати, Голова Верховної Ради, його перший заступник і заступник, голови комітетів Верховної Ради, їх перші заступники, заступники і секретарі, уповноважені депутатських груп і фракцій Верховної Ради. Забезпечує організацію роботи Верховної Ради її Секретаріат.

Отже, розглядаючи роботу Верховної Ради України можна сказати, що форми її діяльності - це зовнішній прояв її існування, реалізації її компетенції.

Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України та регламентом Верховної Ради. Згідно з ст. 82 Конституції України Верховна Рада працює сесійно. Вона є легітимною за умови обрання не менш як двох третин народних депутатів від її конституційного складу, тобто не менше 300 депутатів.

Сесія являє собою головну організаційно-правову форму за допомогою якої Парламент України реалізує свої повноваження. Це загальні збори народних депутатів України, що проходять у вигляді засідань, скликаються в установленому законом порядку для вирішення питань які включаються в компетенцію Верховної Ради України. Сесії складаються з пленарних засідань і засідань комітетів та тимчасових (спеціальних і слідчих) комісій. В процесі проведення сесії в найбільшій мірі проявляється принцип колективізму.

Методи діяльності Верховної Ради характеризуються способами, засобами і прийомами цілеспрямованого її впливу на об'єкти управління при реалізації правових і не правових форм. Крім інших напрямків вони реалізуються і у сфері управління. Воно розглядається різними науками: кібернетикою, філософією, правом та ін. Його сутність зводиться до впливу суб'єкта на об'єкт. Воно може бути свідомим і стихійним, об'єктивним і суб'єктивним, зовнішнім і внутрішнім та ін. Об'єктами управління в нашому випадку є усі суб'єкти права в його зовнішньому розумінні та органи і посадові особи Верховної Ради України у внутрішньому розумінні управління. Основним призначенням методів управління є забезпечення правомірної поведінки людей в процесі здійснення форм діяльності Верховної Ради. Крім управлінських методів Верховна Рада застосовує і такі методи, як: а) планування; б) вироблення рішень; в) прийняття рішень; г) контроль за виконанням прийнятих рішень; д) організація роботи з кадрами; е) організація інформаційного забезпечення та інші.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 5. Правовий статус Президента України в світлі конституційної реформи.

З дисципліни: Конституційна реформа в Україні

Категорія студентів: студенти 1 курсу магістратури ННІПП НАВС

Навчальні мета: опанування студентами питань конституційної реформи.

Виховна мета: сприяння розвитку наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, формування професійних якостей юриста тощо.

Розвивальна мета: поглиблення обізнаності студентів у теоретичних питання КПУ.

Навчальний час: 4 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: проектор.

Наочні засоби: схеми, дошка, мультимедійні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: ТДП, КПУ, ДПЗК.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Проблеми конституційно-правового статусу Президента України.

2. Інститут Президента України. Інститут президентства в Україні.

3. Конституційні повноваження Президента України щодо взаємовідносин з державними органами влади.

Література:

1. Актульні проблеми конституційного права України: підручник /за заг. ред. проф. Олійника А.Ю. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. -554 с.

2. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В. Л. Федоренка. – 4-е вид., перероб. і доопр.; передмова проф. В. М. Шаповала. – К.: 2012. –727 с.

3. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України 10 лютого 2010 року N 1861-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст.133)

4. Конституція України в актах Конституційного Суду України аналітичний огляд та коментар) / А. Стрижак. — К.: Ін Юре, 2010. — 629 с.

1. Проблеми конституційно-правового статусу Президента України.

Істотним важелем у механізмі державного управління суспільства зарубіжних країн є глава держави. Він начебто вивершує всю систему органів влади й управління, і юридично йому в цій системі належить першорядне місце. У більшості зарубіжних країн функції глави держави доручаються одноособовому органу. Залежно від форми правління – це або президент, або монарх. Щодо народів, які живуть у державах з монархічною формою правління, то вони називають себе підданими його величності короля, імператора, шейха т. ін., а з республіканською – громадянами.

Становлення в системі державної влади України посади одноосібного глави держави-президента-значно посилило увагу в нашому суспільстві до інституту глави держави. Ведення цієї посади відкрило новий етап у розвитку Української держави. В свою чергу реформа політичної системи, формування в Україні правової держави висуває на порядок денний одне з основних завдань-переосмислення ролі і місця глави держави в системі вищих органів державної влади, пошук найкращої моделі інституту президентства з використанням зарубіжного і національного досвіду. В умовах, коли ідеї розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову починають втілюватися в реальні правові норми, структури і процедури, актуалізується ідея інституту, який покликаний стати інтегруючим фактором у системі державної влади.

В республіках глава держави обирається шляхом прямих та непрямих виборів. Одним із розповсюджених видів виборів є прямі вибори, що характерні для країн з президентською (за виключення США) та напівпрезидентською формами правління. Такий порядок виборів відповідає тому центральному місцю, котре займає президент в державному механізмі і дає йому так званий прямий мандат зі сторони виборців, забезпечуючи високу міру легітимності цього інституту. Прямі вибори знаходять свій вираз у тому, що вибори президента здійснюються безпосередньо громадянами, включеними до виборчого корпусу, а результати голосування визначаються на основі мажоритарної виборчої системи абсолютної або відносної більшості. Прямими виборами обираються президенти ряду африканських держав та країн американського континенту (Мексика, Бразилія, Венесуела, Панама, Парагвай, Перу, Колумбія, Коста-Ріка) і деяких європейських держав (Австрія, Ірландія, Португалія та Франція). При цьому кожна з цих країн має свої особливості в процедурі проведення прямих виборів. У Франції, прямі вибори Президента організовуються у два тури. В першому турі голосують всі громадяни, а обраним на пост Президента вважається лише той кандидат, котрий отримав абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден із кандидатів не отримав цієї більшості, тоді проводиться другий тур голосування за участю всіх громадян. В даному випадку проводиться перебалотування двух кандидатів, які отримали в ході першого туру відносну кількість голосів по відношенню до інших кандидатів, а обраним вважається той, хто набрав більшість голосів виборців у другому турі голосування.

2. Інститут Президента України. Інститут президентства в Україні.

Президент України взаємодіє з органами виконавчої влади. Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

У взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів Президент України організує і здійснює ряд повноважень, а саме: а) призначає, за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; б) за поданням Прем’єр-міністра України призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; в) утворює, реорганізовує та ліквідовує, за поданням Прем’єр-міністра України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Президент України у триденний строк після одержання згоди Верховної Ради видає указ про призначення Прем'єр-міністра України. Протягом 14 днів з дня свого призначення Прем’єр-Міністра вносить Президентові України подання щодо загальної чисельності, посадового і персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про це Верховну Раду України. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Загальна чисельність Кабінету Міністрів України затверджується указом Президента України.

3. Конституційні повноваження Президента України щодо взаємовідносин з державними органами влади.

Президент України у взаємодії з Верховною Радою має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на її повторний розгляд. Він отримавши закон протягом п'ятнадцяти днів підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Виконання своїх повноважень у взаємодії з Верховною Радою Президент України організує через Постійного представника Президента України у Верховній Раді (далі - Постійний представник). Це посадова особа, що уповноважена Президентом України забезпечувати взаємодію між ним і Верховною Радою України щодо розв’язання питань, які виникають у взаємовідносинах Президента України та Верховної Ради України. У своїй діяльності Постійний представник керується Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України та Положенням про нього. Він призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України. Його строк повноважень обмежується строком повноважень Президента України. Він може виконувати свої обов'язки на громадських засадах і підпорядковується безпосередньо Президенту України.

Основними завданнями Постійного представника є: а) участь у забезпеченні здійснення повноважень Президента України у Верховній Раді; б) представлення на засіданнях Верховної Ради, її комітетів та тимчасових комісій проектів законів, пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду, а також інших документів, внесених Президентом України; в) інформування Президента України про хід та результати розгляду у Верховній Раді, а також її органах внесених Президентом України документів.

На виконання основних завдань Постійний представник: а) взаємодіє з комітетами і тимчасовими комісіями, депутатськими групами, фракціями, іншими органами Верховної Ради, а також структурними підрозділами її апарату; б) бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради, її постійних та тимчасових комісій, депутатських груп, фракцій, а також в інших заходах, що здійснюються Верховною Радою, її органами та посадовими особами; в) бере участь у підготовці проектів законів, матеріалів до доповідей, звернень та інших документів, які вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради; г) представляє на засіданнях Верховної Ради, комітетів, тимчасових комісій та інших органів обґрунтування внесених Президентом України проектів законів, пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду; д) у випадках, передбачених Конституцією України, може представляти подання Президента України до Верховної Ради щодо одержання згоди на призначення осіб на посади, а також кандидатури для призначення їх на посади Верховною Радою; е) вносить Президентові України у разі потреби пропозиції щодо членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які представлятимуть у Верховній Раді внесені Президентом України законопроекти, а також пропозиції до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду; є) бере участь за дорученням Президента України у роботі узгоджувальних та інших комісій, експертних груп, які утворює Верховна Рада; ж) сприяє зміцненню контактів, організації зустрічей Президента України з головами комітетів, тимчасових комісій, керівниками депутатських груп і фракцій Верховної Ради; з) взаємодіє під час підготовки відповідних матеріалів з працівниками Секретаріату Президента України; і) взаємодіє з членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади у забезпеченні зв'язків Президента України з Верховною Радою; й) виконує інші доручення Президента України.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 6. Конституційні засади судово-правової реформи в Україні.

З дисципліни: Конституційна реформа в Україні

Категорія студентів: студенти 1 курсу магістратури ННІПП НАВС

Навчальні мета: опанування студентами питань конституційної реформи.

Виховна мета: сприяння розвитку наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, формування професійних якостей юриста тощо.

Розвивальна мета: поглиблення обізнаності студентів у теоретичних питання КПУ.

Навчальний час: 2 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: проектор.

Наочні засоби: схеми, дошка, мультимедійні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: ТДП, КПУ, ДПЗК.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Актуальні проблеми основних засад судоустрою в Україні. Актуальні проблеми системи судів загальної юрисдикції.

2. Актуальні проблеми функцій і повноважень судів загальної юрисдикції.

3. Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні.

4. Конституційна юрисдикція.

Література:

1. Актульні проблеми конституційного права України: підручник /за заг. ред. проф. Олійника А.Ю. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. -554 с.

2. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В. Л. Федоренка. – 4-е вид., перероб. і доопр.; передмова проф. В. М. Шаповала. – К.: 2012. –727 с.

3. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України 10 лютого 2010 року N 1861-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст.133)

4. Конституція України в актах Конституційного Суду України аналітичний огляд та коментар) / А. Стрижак. — К.: Ін Юре, 2010. — 629 с.

5. Про судоустрій статус суддів: Закон України вiд 7 липня 2010 р. №2453-VI

1. Актуальні проблеми основних засад судоустрою в Україні. Актуальні проблеми системи судів загальної юрисдикції.

Усі суди складаються з професійних суддів, які обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. На посаду судді кваліфікаційною комісією суддів може бути рекомендований: а) громадянин України; б) не молодший двадцяти п'яти років: в) який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки; г) проживає в Україні не менш як десять років; д) володіє державною мовою. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Суб'єктами звернення до Верховної Ради України з питань обрання на посаду судді є: 1) Голова Верховного Суду України – щодо судді загального суду; 2) голова відповідного вищого спеціалізованого суду – щодо судді відповідного спеціалізованого суду. Вища рада юстиції звертається до Верховної Ради щодо звільнення судді суду загальної юрисдикції з посади, обраного безстроково.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

· закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

· досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

· неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

· порушення суддею вимог щодо несумісності;

· порушення суддею присяги;

· набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

· припинення його громадянства;

· визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

· подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду, та відповідають вимогам закону і дали згоду бути народними засідателями. Список народних засідателів місцевого військового суду за поданням голови цього суду затверджується начальником відповідного гарнізону. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, військовослужбовці гарнізону, які відповідають вимогам, закону.