Реформи. 3 страница

2. Актуальні проблеми функцій і повноважень судів загальної юрисдикції.

Першими кроками щодо проведення такої реформи була постанова Президії Верховної Ради України, якою 2 березня 1992 року була утворена Комісія по проведенню судово-правової реформи в Україні. Комісія підготувала Концепцію судово-правової реформи в Україні, яка була затверджена постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року. Головною метою судово-правової реформи в Україні є формування незалежної судової влади, перебудова судової системи та вдосконалення законодавства щодо судочинства та самої практики судочинства.

Наступним етапом щодо створення незалежної судової влади в Україні було прийняття Конституції України де закріплювалося що правосуддя в Україні здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Конституцією не допускалося делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникають в українській державі. Як вид державної діяльності правосуддя пов’язане з вирішенням різноманітних соціальних конфліктів в основі яких лежить спір про право. Реалізується правосуддя шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних, адміністративних, цивільних і господарських справ з додержанням встановленої законодавством процесуальної форми. Правосуддя здійснюють професійні судді. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.

З метою виконання вимог Конституції України 21 червня 2001 року було прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР” Однак, “латання дір” шляхом внесення змін в закони Української РСР не могло задовольнити ефективного реформування судово-правової системи. Отже, 7 лютого 2002 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про судоустрій України”. Цей закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів. В ньому регулюються і інші питання судоустрою. Подальше здійснення судової реформи було здійснено Указом Президента України яким був затверджений план заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів. Після обрання Президентом України Віктора Януковича був розроблений і поданий до Верховної Ради України проект закону щодо судоустрою і статусу суддів. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» був прийнятий 7 липня 2010 р.

3. Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні.

Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України в 1992 році в більшості положень вичерпала свою дію, а окремі з них потребують змін з урахуванням вимог Конституції України та сучасних вимог і міжнародних стандартів правосуддя. У новій концепції необхідно передбачити внесення змін до Конституції України щодо принципів побудови системи органів судової влади, порядку обрання та звільнення суддів, вимоги, ознаки, яким має відповідати суддя тощо.

Проведення судової реформи має базуватися на конституційних принципах, таких як верховенства права, правової, соціальної держави, демократизму, пріоритетності прав людини, а також додержання міжнародних стандартів щодо діяльності судів і суддів та права громадян на захист їх прав і свобод справедливим, незалежним та безстороннім судом. Наведені стандарти закріплені в багатьох міжнародних документах, зокрема, Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Судова реформа повинна зміцнити віру у доступність і справедливість правосуддя, поваги до судової влади та її носіїв – суддів, сформувати правила правомірної поведінки і неухильного додержання Конституції та законів України.

Здійснення справедливого правосуддя незалежними і неупередженими суддями є не тільки важливою ознакою демократичної, правової держави, а й сприяє зміцненню правопорядку і функціонуванню всього державного механізму на засадах верховенства права і законності. Порушення, а тим більше відсутність, незалежності суддів може призвести до правового свавілля, порушення прав і свобод людини, втрати довіри до судової влади і держави, не здатної належним чином організувати виконання функції правосуддя, а також мати негативні наслідки для всього правопорядку.

Незалежність суду взаємопов’язана з незалежністю суддів, які є носіями судової влади і здійснюють правосуддя у складі суду одноособово або колегіально. Незалежність суддів формується суспільством і державою та забезпечується за допомогою політичних, соціально-економічних, ідеологічних, морально-етичних та правових засобів. Тому в процесі судової реформи необхідно створити надійну систему відповідних засобів, які б гарантували здійснення справедливого правосуддя незалежними суддями.

Незалежність судді має забезпечуватися зі стадії добору кандидатів на суддівські посади, при обранні на посаду, при просуванні по службі та професійному зростанні, зайнятті адміністративної посади в суді і до закінчення повноважень судді. Формування суддівського корпусу повинно відбуватися справедливо, об’єктивно, відкрито і гласно, на конкурсних засадах, за особистою заявою громадянина, без протекціонізму, без впливу політичних сил і владних інституцій, виключати можливість корупційних діянь.

4. Конституційна юрисдикція.

Регулювання конституційної юрисдикції здійснюється розділом ХІІ Конституція України. Закріплення принципу верховенства Конституції України здійснено в Основному Законі (ст. 8). Сама ідея конституційного контролю базується на вказаному принципі, що означає: а) Конституція України є найвищим позитивним джерелом права; б) вона має бути жорсткою; в) визнання неписаних конституційних принципів, які характеризують верховенство права.

Конституція України у першу чергу є чинним позитивним правом. Відображення нею політичних, моральних та філософських декларацій носить похідний характер. У першу чергу це Основний Закон, який обмежує владу держави, її органів та посадових осіб і містить гарантії основних прав людини і громадянина. Визнання Конституції України чинним позитивним правом передбачає неможливість її зміни задля задоволення інтересів якоїсь політичної партії чи виборчого блоку.

Конституційний контроль реально можливий лише при наявності жорсткої конституції. Порядок змін конституції має бути таким, щоб забезпечити конституційний імунітет від можливості щоденного втручання законодавчої влади в процедуру внесення конституційних змін.

Конституційний контроль передбачає дію неписаних конституційних принципів, що передбачають її дух у питаннях захисту її фундаментальних положень. Особливо це торкається забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина.

Завданням конституційного контролю є встановлення відповідності Конституції України нормативних джерел, що діють в межах національної правової системи. Конституційний Суд України здійснює конституційний контроль щодо невідповідності Конституції України актів парламенту, глави держави, уряду та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Режим законності щодо інших нормативних актів в разі їх невідповідності Конституції і законам України здійснюється судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України приймає рішення і висновки які є остаточними і не можуть бути оскаржені. З моменту опублікування рішення нормативно-правовий акт, який визнано не конституційним перестає діяти.

Отже, судовий контроль – це діяльність Конституційного Суду України з метою закріплення принципу верховенства Конституції України щодо встановлення відповідності їй нормативно-правових актів парламенту, глави держави, уряду та Верховної Ради Автономної Республіки Крим шляхом винесення рішень, що припиняють дію акту та не можуть бути оскаржені.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 7. Конституційні засади муніципальної реформи.

З дисципліни: Конституційна реформа в Україні

Категорія студентів: студенти 1 курсу магістратури ННІПП НАВС

Навчальні мета: опанування студентами питань конституційної реформи.

Виховна мета: сприяння розвитку наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, формування професійних якостей юриста тощо.

Розвивальна мета: поглиблення обізнаності студентів у теоретичних питання КПУ.

Навчальний час: 4 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: проектор.

Наочні засоби: схеми, дошка, мультимедійні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: ТДП, КПУ, ДПЗК.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Причини за яких необхідне реформування місцевого самоврядування в Україні.

2. Напрями реформування місцевого самоврядування в Україні.

3. Удосконалення законодавства про місцеві вибори у світлі реформи місцевого самоврядування.

4. Проблеми реформування територіальної громади.

5. Реформування повноважень районних і обласних рад.

Література:

1. Актульні проблеми конституційного права України: підручник /за заг. ред. проф. Олійника А.Ю. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. -554 с.

2. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В. Л. Федоренка. – 4-е вид., перероб. і доопр.; передмова проф. В. М. Шаповала. – К.: 2012. –727 с.

3. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України 10 лютого 2010 року N 1861-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст.133)

4. Конституція України в актах Конституційного Суду України аналітичний огляд та коментар) / А. Стрижак. — К.: Ін Юре, 2010. — 629 с.

5. Фишко Є. Адміністративно-територіальна реформа: проблеми фіксальної децентралізації // Засідання Спілки секретарів місцевих рад Асоціації міст України та громад. Науково-практичний семінар “Реформування місцевого самоврядування в контексті конституційної реформи” м. Бердянськ, 23-24 червня 2005 р. Збірник матеріалів / За ред. В.В. Кравченка та М.В. Пітника. – К.: Атика, 2005. – 192 с.

6. Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики. / О. В. Батанов; [відп. ред. М. О. Баймуратов]; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К.: Юрид. думка, 2010. — 653 с.

7.Конституція та засади конституційного ладу України у питаннях та відповідях: навч. посіб. / Є. І. Григоренко, О. С. Передерій. — Х.: ХУПС, 2010. — 171 с.

8.Місцеве самоврядування в Україна. – К.: Iнюре, 1997.

Муніципальне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, М.О. 9.Баймуратов та ін.; За ред. В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.

10. Конституційні принципи місцевого самоврядування в Україні / Калиновський Богдан Валерійович; Київ. нац. ун-т внутр. справ. — Кременчук: Щербатих О. В., 2010. — 183 с.

11. Олійник А.Ю. Історія розвитку конституції України в механізмі забезпечення основних свобод людини і громадянина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 121-126.

12. Олійник А.Ю. Механізм, форми, методи, особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина: Лекція. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – 38 с. [ХО, О542].

13. Речицький В. Громадянські права як юридичний засіб противаги державній владі // Українське право. – 1995. - № 1(2).- С.78-87.

14. Ботанов О.В. Кампо В.М. Муніципальне право зарубіжних країн: Навч. посіб. у 2-х ч. /За заг. Ред.. П.Ф. Мартиненка.- ч.1- К.: Знання України. 2006.-148 с.

15. Конституційне право України. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. К.: 2011, «Ліра К»., 560 с.

1. Причини за яких необхідне реформування місцевого самоврядування в Україні.

Відповідно до Конституції і законів України безпосередніми формами реалізації влади територіальною громадою є: а) місцевий референдум; б) загальні збори; в) місцеві ініціативи; г) громадські слухання; д) місіцеві вибори.

Мiсцевий референдум є формою прийняття територiальною громадою рiшень з питань, що належать до вiдання мiсцевого самоврядування, шляхом прямого голосування. Предметом мiсцевого референдуму може бути будь-яке питання, вiднесене Конституцiєю України та iншими законами до вiдання мiсцевого самоврядування. На мiсцевий референдум не можуть бути винесенi питання, вiднесенi законом до вiдання органiв державної влади. Рiшення, прийнятi мiсцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на вiдповiднiй територiї. Порядок призначення та проведення мiсцевого референдуму, а також перелiк питань, що вирiшуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Територiальна громада має право проводити громадськi слухання — зустрiчатися з депутатами вiдповiдної ради та посадовими особами мiсцевого самоврядування, пiд час яких члени територiальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозицiї щодо питань мiсцевого значення, що належать до вiдання мiсцевого самоврядування. Громадськi слухання проводяться не рiдше як один раз на рiк. Пропозицiї, якi вносяться за результатами громадських слухань, пiдлягають обов'язковому розгляду органами мiсцевого самоврядування. Порядок органiзацiї громадських слухань визначається статутом територiальної громади.

Місцеві вибори – це одна з форм безпосереднього народовладдя територіальної громади щодо формування органів і посадових осіб місцевого самоврядуваня шляхом загальних, прямих, рівних, вільних виборів при таємному голосуванні. Найбільш демократичним способом формування органів місцевого самоврядування є вибори. В Україні шляхом виборів формуються сільські, селищні і міські ради та заміщуються посади сільських, селищних і міських голів. Виборний порядок формування районних та обласних рад як органів самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, також випливає із змісту і духу Конституції. Проте особлива природа і роль цих рад вимагає диференційованого підходу до порядку їх формування. Законодавством України передбачений наступний порядок формування рад. Сiльськi, селищнi, мiськi, районнi у мiстах (у разi їх створення), районнi, обласнi ради складаються з депутатiв, якi обираються членами територіальної громади вiдповiдної територiї на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Вибори вiдбуваються вiдповiдно до Закону України «Про вибори депутатiв Верховної ради Автономної Республіки Крим, мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв» вiд 6 квітня 2004 р. Згiдно з цим Законом визначається загальний склад ради. Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як двох третин депутатiв вiд загального складу ради. До обрання депутатiв нової ради продовжує здiйснювати повноваження рада попереднього скликання. Строк повноважень рад — п’ять років.

Отже, Конституція і закони України закріплюють статус територіальної громади, її безпосередні форми реалізації мцуніципальної влади. Обрані органи і посадові особи мають власний конституційний статус.

2. Напрями реформування місцевого самоврядування в Україні.

Імперативний депутатський мандат характеризується тим, що депутат підтримує зв'язки з виборцями свого округу, колективами і об'єднаннями громадян, які висунули його кандидатом у депутати, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, державними органами, органами самоврядування та органами об'єднань громадян, розташованими на території його виборчого округу. Він зобов'язаний періодично, але не рідше одного разу на рік, звітувати про свою роботу перед виборцями відповідного виборчого округу, об'єднаннями громадян, а також брати участь у громадських слуханнях з питань, що стосуються його виборчого округу, виконувати рішення ради та її органів, доручення виборців тощо.

Відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат може бути в будь-який час відкликаний виборцями. Підстави для відкликання викладені у ст.37 вищезазначеного Закону, ними можуть бути: порушення депутатом місцевої ради положень Конституції і законів України, що встановлено судом; пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів; невідповідність практичної діяльності депутата міс­цевої ради основним принципам і положенням його пе­редвиборної програми.

Ще одним принциповим моментом є дотримання правил депутатської етики При здійсненні своїх повноважень депутат повинен дотримуватися правил депутатської етики. Ст. 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» регламентовано необхідність депутату місцевої ради керуватися загальнодержавними інтересами та ін­тересами територіальної громади чи виборців свого ви­борчого округу, від яких його обрано; не використовувати депутатський мандат в особи­стих інтересах чи в корисливих цілях; у своїй діяльності, поведінці керуватись загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; не розголошувати відомостей, що становлять дер­жавну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та інших відомостей з питань, що розглядалися на закритих засіданнях ради чи її органів і не підлягають, за їх рішен­ням розголошенню, та відомостей, котрі стосуються таєм­ниці особистого життя депутата місцевої ради або ви­борця, що охороняється законом, чи стали йому відомі у зв'язку з його участю в депутатських перевірках; не допускати образливих висловлювань, не вико­ристовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад; не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов'язані зі здійсненням ним депутатських повноважень.

4. Проблеми реформування територіальної громади.

Муніципальне право та законодавство, яке внормовує місцеве самоврядування, – це комплексна галузь українського права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі вирішення територіальною громадою безпосередньо чи через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими можуть наділятися і наділяються органи місцевого самоврядування. Вiдповiдно до діючого законодавства мiсцеве самоврядування в Українi — це гарантоване державою право та реальна здатнiсть територiальної громади (жителiв села чи добровiльного об'єднання у сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища, мiста) самостiйно або пiд вiдповiдальнiсть органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування вирiшувати питання мiсцевого значення у межах визначиних Конституцiєю i законами України.

При цьому пiд територiальною громадою розумiють жителiв, якi об'єднанi постiйним проживанням у межах села, селища, мiста, що є самостiйними адмiнiстративно-територiальними одиницями, або добровiльне об'єднання жителiв кiлькох сiл, що мають єдиний адмiнiстративний центр. Органи мiсцевого самоврядування — це структурно-органiзованi колективи службовцiв або одного службовця, що надiляються владою у системi мiсцевого самоврядування для реалiзацiї владних рiшень, а посадовi особи мiсцевого самоврядування — особи, якi працюють в органах мiсцевого самоврядування, мають вiдповiднi посадовi повноваження у здiйсненнi органiзацiйно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцiй i отримують заробiтну плату за рахунок мiсцевого бюджету.

5. Реформування повноважень районних і обласних рад.

Правовий статус мiсцевого самоврядування в Українi визначається Конституцiєю України, законами України «Про мiсцеве самоврядування в Українi» вiд 21 травня 1997 р., «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р., «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р., «Про асоціації органів місцевого самоврядування» від 16 квітня 2009 р. та iншими законами, якi не повиннi суперечити положенням згаданого законодавчого акту. Правовий статус мiсцевого самоврядування у мiстах Києвi та Севастополi, а також в Автономнiй Республiцi Крим визначається Конституцiєю України та вищезгаданим Законом з особливостями, передбаченими законами про мiста Київ i Севастополь. Так, 15 сiчня 1999 р. був прийнятий Закон України «Про столицю України — мiсто-герой Київ», який врегулював спецiальний статус мiста Києва як столицi України, особливостi здiйснення виконавчої влади та мiсцевого самоврядування у мiстi вiдповiдно до Конституцiї та чинного законодавства. Крiм того, це практично означає, що органи мiсцевого самоврядування та їх посадовi особи дiють лише на пiдставi, у межах повноважень та у спосiб, передбаченi Конституцiєю i законами України, та керуються у своїй дiяльностi Конституцiєю i законами України, актами Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, а в Автономнiй Республiцi Крим — також нормативно-правовими актами Верховної Ради i Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенцiї.

Тема 8. Реформування республіканських органів Автономної Республіки Крим.

З дисципліни: Конституційна реформа в Україні

Категорія студентів: студенти 1 курсу магістратури ННІПП НАВС

Навчальні мета: опанування студентами питань конституційної реформи.

Виховна мета: сприяння розвитку наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, формування професійних якостей юриста тощо.

Розвивальна мета: поглиблення обізнаності студентів у теоретичних питання КПУ.

Навчальний час: 2 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: проектор.

Наочні засоби: схеми, дошка, мультимедійні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: ТДП, КПУ, ДПЗК.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Конституційно-правовий статус Верховної Ради АРК.

2. Рада Міністрів АРК. Місцеві державні адміністрації.

3. Конституційно-правовий статус міста-героя Севастополь.

Література:

1. Актульні проблеми конституційного права України: підручник /за заг. ред. проф. Олійника А.Ю. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. -554 с.

2. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В. Л. Федоренка. – 4-е вид., перероб. і доопр.; передмова проф. В. М. Шаповала. – К.: 2012. –727 с.

3. Конституція України в актах Конституційного Суду України аналітичний огляд та коментар) / А. Стрижак. — К.: Ін Юре, 2010. — 629 с.

1. Конституційно-правовий статус Верховної Ради АРК.

Територіальному устрою присвячений IX розділ Конституції України. Норми цього розділу утворюють один із провідних правових інститутів конституційного права України.

Сутність територіального устрою України відбивається в його принципах, які визначені в Конституції України та окремих законах України — Законі України «Про державний кордон України», Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших.

Основні принципи територіального устрою України викладені у ст.132 Конституції України. До них відносяться:

1. Принцип єдності та цілісності державної території, котрий означає, що територія України становить єдине ціле, а її скла­дові частини перебувають у нерозривному взаємному зв'язку і на ній є чинними тільки закони України. Цей принцип встановлений у ст. 2 Конституції України, у якій зазначається: «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною».

2. Принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні

державної влади проявляється у тому, що згідно з Конституцією та законами України за центральними (загальнодержавними) органами держави закріплюється право забезпечення внутрішніх і зовнішніх загальнонаціональних інтересів, регулювання всіх сфер суспільного і державного ладу — політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної), екологічної та зовнішньополітичної, а обов'язок захисту суверенітету і територіальної цілісності України визначається Конституцією України як найважливіша функція держави, справа всього українського народу (ст. 17). За місцевими органами державної влади закріплюється право вирішувати питання регіонального і місцевого значення та обов’язок сприяти реалізації загальнодержавних програм. Цей принцип безпосередньо пов'язаний з принципом децентралізації. Це знаходить своє вираження у функціях місцевого самоврядування. Так, відповідно до ст. 7 Основного Закону, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, що є правом територіальної громади — жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Принцип поєднання централізації й децентралізації у здійсненні державної влади означає, що в Україні має бути така організація тери­торії, яка відповідала б інтересам як держави, так і окремих регіонів.

2. Рада Міністрів АРК. Місцеві державні адміністрації.

Органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, котрий самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження, від­несені Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами до відання Автономної Республіки Крим, є уряд — Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим формується Верховною Радою Автономної Республіки Крим на термін її повноважень, відповідальна перед нею і очолюється Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 136 Конституції України, Голова Ради мі­ністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим представляє її у відносинах з: а) Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Мiнiстрiв України, центральними та місцевими органами виконавчої влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, громадянами, їх об'єднаннями, посадовими особами; органами інших держав, їх регіонів, об'єднань громадян, установ, організацій; б) міжнародними організаціями; в) організовує діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Його повноваження викладені у ч.2 ст. 36 Конституції Автономної Республіки Крим.

Заступники Голови ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністри i голови республіканських комітетів призначаються на посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за поданням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим не рідше як два рази на рік подає Верховній Раді Автономної Республіки Крим звіт про свою діяльність у цілому (комплексний), а також щоквартально подає письмову інформацію про стан справ у соцiально-економiчнiй, культурній та інших сферах життєдіяльності республіки. Верховна Рада Автономної Республіки Крим за пропозицією її Голови або не менше п'яти постійних комісій, або однієї третини депутатів від її загального складу має право не більше двох раз на рік заслуховувати звіт з окремого напряму діяльності Ради міністрів, звіти окремих міністерств про свою діяльність. Зі звітом про діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим у цілому виступає її Голова або особа, яка виконує його обов'язки, а з окремих напрямів виступає заступник її Голови, котрий координує вiдповiднi питання. Зі звітом про діяльність міністерства або республіканського комітету виступає міністр або голова республіканського комітету, або особи, якi виконують їх обов'язки.

3. Конституційно-правовий статус міста-героя Севастополь.

Відповідно до статті 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Як бачимо Конституція України закріпила трирівневу систему адміністративно-територіального устрою України. Перший рівень – Автономна Республіка Крим, області, міста зі спеціальним статусом – столиця України місто Київ та місто Севастополь. Другий рівень – райони, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення. Третій рівень – міста районного значення, селища, села.