Основні завдання пропедевтичного періоду вивчення математики

У 1-й клас допоміжної школи приходять діти з загальноосвітніх і спеціальних дитячих садків, з молодших класів загальноосвітньої школи, з сімей, причому з сімей з різним соціальним статусом і, отже, різним ставленням до виховання, з дитячих будинків. Всі вони отри­мали різний життєвий досвід, різні установки, мають неоднаковий рі­вень знань, умінь і навичок з математики.

Враховуючи це навчання математики в допоміжній школі почина­ється з пропедевтичного періоду, завданням якого є: 1) визначення стану наявних математичних знань, умінь і навичок в учнів; 2) розви­ток пізнавальних процесів (сприймання, мовлення, мислення і т.д.) й інтелектуальних вмінь (орієнтування в завданні, способів виконання завдання тощо); 3) формування загальнонавчальних вмінь (правил поведінки в класі, розуміння і усвідомлення вимог педагога, цікавос­ті до уроків взагалі і уроків математики зокрема); 4) підготовка до си­стематичного вивчення курсу математики.

Планування роботи у 1 -му класі вчитель може зробити оптималь­но лише у тому випадку, якщо він знає: а) ступінь готовності всіх уч­нів класу до навчальних занять; б) індивідуальні особливості школярів у засвоєнні математичного матеріалу; в) особливості орга­нізації роботи з розумово відсталими, методику викладання даного предмета; г) потенційні можливості школярів при вивченні цієї дисципліни.

У цей період необхідно виявити стан розвитку мовлення кожного окремо учня, наявність у нього загального і математичного словнико­вого запасу, специфічні мовленнєві порушення, над подоланням яких йому доведеться працювати. Він звертає увагу на використання шко­лярами числівників, вміння співвідносити назви числівників з відпо­відною кількістю предметів.

При вивченні стану арифметичних знань вчитель досліджує зага­льний розвиток дітей, їхнє сприйняття допомоги. При цьому не менш важливо встановити і ступінь розвитку моторики школярів. її недос­коналість утрудняє оволодіння письмом, роботу з дидактичним мате­ріалом, з креслярськими інструментами тощо. Враховуючи порушення моторики учнів, вчитель зразу ж планує організацію ви­вчення математики таким чином, щоб вона тісно перепліталась з уро­ками ручної праці, малювання, фізкультури, ритміки. Розвиток і корекція її недоліків, тісно пов'язаного з нею просторового орієнту­вання, просторових уявлень можливе лише за умови чітко спланова­ної комплексної роботи на усіх предметах, які передбачені навчальним планом школи.

Враховуючи, що поняття про число виникло із оточуючої дійснос­ті, вчителю необхідно знати, як кожен учень орієнтується в навколи­шньому середовищі: під час гри, навчання, в праці. Паралельно з цим вирішується не менш важливе завдання - формування способів за­своєння суспільного досвіду, наслідування, виконання дій за зразком, виконання завдань за мовленнєвою інструкцією. Ці вміння є основою формування розумових дій.

У підготовчий період учні навчаються працювати з підручниками, зошитами з математики, користуватись набірним полотном, природ­ним матеріалом, наочністю, виконувати підготовчі вправи до напи­сання цифр і літер.

У цей час вчитель вирішує і специфічні завдання: формування уявлень про кількість; вміння проводити групування, розмежування предметів на основі певних ознак; порівнювати безперервні і дискре­тні множини шляхом накладання і прикладання; змінювати множини через доповнення або вилучення з них певної кількості предметів; вирішувати приклади на наочній і абстрактній основі, розв'язувати задачі; розрізняти геометричні форми.

Найбільший вплив на математичний розвиток дітей мають спеціа­льні види діяльності, які умовно можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться провідні за своїм характером математичні види діяльності: рахунок, вимірювання, прості обчислення, пов'язані з виконанням арифметичних дій. До другої - специфічні, пропедевти­чні, спеціально сконструйовані з дидактичною метою, доматематичні види діяльності: порівняння предметів через накладання, прикладан­ня (А.М.Лєушина), визначення рівності і комплектування (В.В.Давидов), співставлення і вирівнювання (Н.І.Непомняща)*.

Види діяльності, які віднесені до другої групи, опираються на кон­кретну, предметно-чуттєву основу. Тому їх використання є досить ефективним в умовах роботи з розумово відсталими учнями, адже во­ни не відірвані від предметної основи, як це притаманно першій гру­пі. Оскільки у розумово відсталих порушені вищі форми мислення, і в першу чергу такі процеси, як аналіз, синтез, узагальнення і т.д. їм легше працювати безпосередньо з предметами або їх зображеннями, а ніж з уявними образами.

Між даними групами методів існує тісний зв'язок, який обумов­люється тим, що складні види діяльності виростають з більш прос­тих, немовби надбудовуються над ними.

У пропедевтичний період вчитель повинен виявити рівень обізна­ності школярів, що надалі стане основою для формування математич­них знань. Розпочати це доцільно з визначення наявності рахункових операцій.

Потрібно зазначити, що розумово відсталі діти, які приходять в 1-й клас допоміжної школи вже в більшості випадків вміють рахувати до певного числа. У них вже сформований, механічно завчений чис­ловий ряд у межах певних чисел першого десятка. Але вміння раху­вати ще не означає усвідомлення числового ряду, його властивостей. Дослідження науковців дозволили зробити висновок, що уявлення про числа не виникають першими, а базуються на інших, вихідних поняттях: про множину (А.М.Лєушина), величину (П.Я.Гальперін, В.В.Давидов). Тому в пропедевтичний період навчання рахунок не є необхідним компонентом. Вчитель повинен визначити ті базові знан­ня, які складають основу для формування в подальшому рахунку та рахункових операцій. Передчасне навчання рахунку може призвести до того, що уявлення про число набуває формального характеру, не співвідноситься з відповідною кількістю.

У пропедевтичний період вчитель починає визначення базових знань з вправ з різними множинами предметів, під час яких учні, за­стосовуючи прийоми накладання, прикладання порівнюють сукупно­сті, встановлюють між ними взаємооднозначну відповідність, відношення " більше", " менше", " порівну", не користуючись при цьо­му рахунком. Вчителю важливо у цей час показати незалежність чис­ла від просторово-якісних особливостей предметів. Лише після того, як учень навчиться виконувати дії з множинами предметів, з ним мо­жна розпочинати заняття по формуванню розуміння і усвідомлення поняття " рахунок" і виконання рахункових операцій.

З рахунковою тісно пов'язана і вимірювальна діяльність, основна мета якої полягає у формуванні уявлень про величини, їхні властиво­сті. Вона включає в себе вміння вимірювати розмір, об'єм, масу через безпосереднє порівняння предметів за даними ознаками. Виконання практичних завдань, які дозволяють визначити, який з декількох предметів більший (менший), ширший (вужчий), товстіший (тонкіший), важчий (легший) і т.д. є основою для наступного введення ви­мірювання спочатку умовними, а потім загальноприйнятими у суспільстві мірами.

Формування просторово-часових уявлень також починається у пропедевтичний період. Усвідомлення простору і часу відбувається через їх чуттєве пізнання, використання в мовленні, співставлення з виконанням окремих операцій в побуті.

В основі формування математичних знань у пропедевтичний пері­од навчання лежить концентричний принцип. Його ефективність в тому, що діти постійно повторюють те, що вже було вивчене, утворю­ють зв'язок з наступним і таким чином систематизують свої знання.

Для попередньої перевірки математичного матеріал5' важливо ви­ділити мінімум найістотніших запитань, які пропонуються розумово відсталим у пропедевтичний період у формі невимушеної бесіди. При цьому педагог ні в якому разі не повинен вимагати відповіді на всі з них і не виставляти за них оцінки. Він лише спостерігає, як учні відповідають на запитання і заносить результати своїх спостережень у таблицю за допомогою умовних позначень: як впевнено відповіда­ють, чи помиляються, якими способами при цьому користуються. Наведемо приклад такої таблиці.

Таблиця 6.1.

Використовуючи запитання вчитель враховує, що вони можуть бути:

- репродуктивно-мнемічні (" Що це таке? Якого кольору прапорці? ");

- репродуктивно-пізнавальні (" Скільки стане кубиків, якщо я по­ставлю на поличку ще один? ");

-продуктивно-пізнавальні (" Що потрібно зробити, щоб кружечків стало порівно? ")*.

До запитань, які дає вчитель учням ставляться певні вимоги:

- точність і лаконічність;

- конкретність і логічна послідовність;

- використання різноманітних формулювань;

- оптимальне співвідношення репродуктивних і продуктивних запитань;

- спрямованість на формування мисленнєвих процесів;

- відповідність віковим і типологічним особливостям учнів.

Під час оцінки пізнавальних можливостей дітей не потрібно вели­кої уваги приділяти тим знанням, з яким вони прийшли у школу. На­явність або відсутність тих чи інших знань ще не говорить про можливості школярів у оволодінні математичними знаннями, вміння­ми та навичками. В цей період важливо не стільки вияснити те, які знання вони вже мають, скільки те, як включаються у роботу на уро­ках, як оволодівають прийомами, з якими знайомляться, наскільки усвідомлено запам'ятовують пояснення вчителя.

Поряд із виявленням актуальних знань визначаються і потенційні можливості учнів. Для вивчення стану знань з математики викорис­товують дидактичний матеріал, перші сторінки підручника, предмети навколишньої дійсності, іграшки, картинки тощо.

Беручи до уваги загальний розвиток, стан арифметичних знань, умінь і навичок, мовлення, моторики, вчитель може правильно спланувати фронтальну роботу з класом з урахуванням індивідуальних особливостей кожного. Таке планування дозволить здійснювати ди­ференційований підхід до учнів, сприятиме більш швидкому розвит­ку і просуванню дітей, не досить підготовлених до навчання в 1-му класі допоміжної школи (з більш вираженим стійким дефектом пізна­вальної діяльності), дасть можливість підтягнути до рівня краще підготовлених.

Для пропедевтичних занять в програмі відведено розділ, у якому передбачене навчання порівнянню предметів за розміром, формою, розвиток кількісних, часових і просторових уявлень, формування вміння виконувати співставлення і протиставлення тощо. Це дозво­ляє організувати роботу так, щоб учні бачили істотні ознаки предме­тів, розрізняли, могли порівнювати їх між собою.

В кінці зазначимо, що тривалість пропедевтичного періоду буде залежати від складу учнів класу, їхньої готовності вчитися у відповід­ності до навчальної програми і може варіюватись від 2-х тижнів (1-е відділення), до 1, 5-2-х місяців (2-е відділення).