Просторове орієнтування.

Просторове орієнтування відбувається на основі безпосереднього сприймання простору і мовленнєвого позначення просторових кате­горій. У поняття просторового орієнтування входить оцінка віддалі, розміру, форми, взаємного розміщення предметів і відносно суб'єкта. Вміння орієнтуватись у просторі й усвідомлення просторових відношень, напрямків, збагачує мовлення учнів, робіть його значно точнішим, виразнішим. Через розуміння просторових відношень розкриваються причинно-наслідкові та цільові зв'язки між предмета­ми і явищами.

У більшості розумово відсталих на початок шкільного навчання просторові поняття перебувають на рудиментному рівні. Тому від пе­дагога вимагається організувати систему вправ, спрямованих на роз­виток просторового орієнтування. У той же час потрібно зазначити, що спеціальних уроків, метою яких є формування просторових уяв­лень у пропедевтичний період навчання математики не відводиться. Вони формуються не лише на уроках математики, а й на інших занят­тях - з рідної мови, малювання, читання, ручної праці тощо.

Орієнтація в просторі вимагає від учня вміння користуватись пев­ною системою підрахунку. На початку навчання розумово відсталі учні орієнтуються в просторі на основі чуттєвої системи: вони часто пов'язують просторові орієнтири з частинами свого тіла, тобто прос­тір орієнтують на себе. Завдання вчителя полягає в тому, щоб викори­стати наявні знання школярів під час формування просторових понять. У процесі роботи постійно використовуються словесні пояснення. При цьому потрібно зазначити, що формування просторового орієнтування не лише на чуттєвій, а й на словесній основі є складним і тривалим процесом, який вимагає ретельного керівництва з боку пе­дагога. Диференціація просторових напрямків на рівні другої сигна­льної системи викликає у розумово відсталих учнів значні труднощі і тому не завжди вдається його сформувати за цей короткий термін.

Особливістю формування просторових з'явлень є опора на чуттєву основу і накопичення особистого досвіду. Тому потрібно постійно використовувати поєднання дій зі словом, поясненням виконуваних рухів. При ознайомленні з просторовими уявленнями доцільно пока­зувати взаємно-зворотні напрямки: вгору-вниз, наліво-направо, далі — ближче тощо. Але зазначимо, що засвоївши парні напрямки розумово відсталі учні ще довгий час губляться в розрізненні напрямків у сере­дині пари (плутають праву і ліву руку, вперед і назад тощо).

У пропедевтичний період школярі вчаться розрізняти просторові напрямки: від себе, до себе, вперед (попереду), назад (позаду), вгору, вниз, по праву і ліву руку, користуватись їх словесним позначенням. Внаслідок багаторазового повторення одних і тих самих рухів у розу­мово відсталих формується усвідомлення простору, вони навчаються відокремлювати просторові ознаки від самих предметів. Для цього доцільно постійно змінювати предмети, якими маніпулює педагог під час показу просторових напрямків. Якщо цього не робити, в школя­рів формується просторовий стереотип і вони тривалий час пов'язу­ють той чи інший напрямок з конкретним предметом.

Організовуючи роботу з формування просторового орієнтування вчитель повинен використовувати зошит, підручник, шкільну парту, класну кімнату. Це дозволить певною мірою підготувати учнів до письма цифр у зошиті, зменшить кількість помилок, які часто вини­кають у розумово відсталих у зв'язку з недорозвитком процесів орієнтації.