Теорії моделей

В основі економетричного підходу – складання моделей, що відбивають ті чи інші економічні явища чи процеси лежить наукове абстрагування найбільш характерних рис цих явищ і процесів. На відміну від економічної моделі економетрична модель виражається в математичній формі.

Відповідно до цього підходу, у всякій розвинутій економіко-математичній моделі виділяються чотири різні сторони. По-перше, вона відбиває визначені економічні явища якісного змісту, виражені в тих чи інших одиницях виміру. Ці величини є свого роду параметрами моделі. По-друге, у модель входять визначені кількісні зв’язки і залежності між параметрами. Це можуть бути балансові співвідношення, що визначають структуру моделюємого процесу, чи ж більш складні залежності, що зв’язують результати процесів із їх причинами. По-третє, модель визначає область припустимих змін параметрів моделі в часі, просторі й обсязі. Це так звані обмеження, накладені на кількісні залежності. По-четверте, модель повинна бути системою взаємозалежних параметрів, залежностей і обмежень з визначеними входами і виходами. Управління такою системою, тобто одержання визначених результатів на виході, повинно відбуватися за допомогою того чи іншого впливу на входи без втручання в її внутрішню структуру.

Побудова економетричних моделей розподіляється на чотири основних етапи. Перший етап – специфікація, коли виробляється формалізація основних економічних перемінних і на основі вихідних допущень і пропозицій відшукуються математичні рівняння. Другий етап – ідентифікація, що полягає в перебуванні значень параметрів рівнянь, отриманих на першому етапі в результаті специфікації. Третій етап – верифікація, що складається у визначенні і виборі критеріїв для оцінки якості результатів специфікації й ідентифікації, тобто ступеня адекватності моделей реальним економічним процесам. Якщо моделі, отримані шляхом специфікації й ідентифікації, неадекватні, то досліджуються обґрунтованість вихідних посилок, вибір і формалізація економічних перемінних. Четвертий етап – пророкування, що представляє собою процедуру визначення майбутніх значень перемінних, вхідних у економетричну модель.

Економетричний підхід до аналізу і програмування економічних процесів одержав у США поширення у вигляді спроб побудови економічних моделей у масштабах не тільки окремих фірм, але і всього суспільства.

Інший напрямок економетрії базує свої дослідження і побудову моделей на аналізі по методу балансу зроблених витрат і випущеної продукції (аналіз “витрати – випуск”).

Незважаючи на наявність ряду серйозних недоліків, економетричних моделей, створені на основі аналізу “витрати – випуск”, одержали в США велике поширення, головним чином для дослідження міжгалузевих балансових зв’язків в економіці.

Ще одна група представників “нової” школи бачить специфічні особливості управлінських завдань у широкому використанні особливого типу так званої експертної інформації і “системних досліджень”. Дійсно, у процесі управління соціальними спільностями постійно приходиться стикатися з такими ситуаціями, коли необхідна для управління інформація міститься лише у формі думок, переконань, що повинні піддатися відповідній обробці й експертизі. Такі ситуації особливо часто виникають у процесі формування цілей колективу чи організації і з’ясування можливостей для реалізації визначеної задачі.

Порівняно великий розвиток у США одержали розробки прогнозуючих систем на основі концепції “дерева цілей”. Вони широко використовуються при нормативному прогнозуванні в промисловості, сприяючи поліпшенню процесу прийняття рішень з розглянутого проекту за допомогою визначення різних шляхів, що дозволяють досягти поставлених цілей на основі прийнятої стратегії і тактики.

“Дерево цілей” будується в такій послідовності:

1) ідентифікуються цілі, ідеї, концепції по досліджуваних системах і визначаються вимоги і технічні можливості для їхнього розвитку в діапазоні від окремих компонентів і функціональних підсистем до синтезу систем;

2) установлюються критерії і відповідні вагові коефіцієнти для проведення оцінки елементів на кожному рівні “дерева цілей”;

3) вводяться вагові коефіцієнти для кожного елемента “дерева цілей” стосовно критеріїв на кожному рівні.

Зазначені вище дані одержують на основі наступних матеріалів:

а) прогнозів розвитку науки і техніки (якісних і кількісних показників для першого і третього етапів побудови “дерева цілей”);

б) розробки сценарію для першого і другого етапів;

в) узгодження різних програм для ідентифікації концепцій та ідей;

г) визначення погодженої думки експертів про кількісні оцінки, які встановлюються на третьому етапі.

Таким чином, у методиці “дерева цілей” важлива роль належить евристичним методам, тобто експертній оцінці, необхідність якої обумовлена великою невизначеністю в вирішенні поставлених задач. Однак найважливіша роль приділяється максимально широкому використанню кількісного аналізу. Різним цілям і підцілям надаются числові значення, що збільшуються на передбачувані вкладення, необхідні для досягнення цих задач. У результаті визначається, якому з можливих проектів варто віддати перевагу.

Якщо “дерево цілей” з кількісними показниками використовується для ухвалення рішення, тоді його позначають як “дерево рішень”.

Поняття “сучасна система” ототожнюється із системою, що вимагає комплексного, всебічного підходу, що враховує її багатофакторне і багатоцільове значення. В рамках цього напрямку інтенсивно розроблялися різні системи моделювання, наприклад, моделі “виживання”, що визначають сукупність умов і вимог для забезпечення існування систем. Невиконання цих умов викликає дезорганізацію системи. У цих моделях всі організаційні дії розділяються дихотомно: функціонально чи дисфункціонально кожне з них для певного типу організації. Модель “ефективності” припускає великий вибір оцінок (більш ефективних, менш ефективних і т.п.) з погляду виконання даної мети.