РОЗДІЛ 4. Значення реформи

Селянська реформа 1861 р. стала епохальною подією. Епохальність реформи 1861 р. полягала в тому, що вона поклала початок звільненню народів Східної Європи від патріархального рабства, відкрила шлях до демократичних перетворень у соціально-економічному, громадсько-політичному та духовному житті суспільства. Це дозволило підлаштувати існуючу форму державного управління під потреби тих змін, які вже відбулися у більшості передових країн Європи – перетворити імперію на буржуазну монархію.

Подія, яка стала епохальною, помітно вплинула на долю народів, які проживали у межах тогочасної Російської імперії. Звільнивши се­лянство юридично, реформа 1861 р. розчисти­ла шлях для інтенсивного індустріального розвитку на нових ринкових засадах, відкрила шлях для належних демократичних перетво­рень у соціальному житті суспільства. Усе це дало можливість Росії досить швидко відновити свій авторитет у Європі, втрачений після Кримської війни. Низка наступних ре­форм 60–70-х рр. ХІХст. сприяла перетворен­ню імперії у буржуазну монархію, а реформи 80–90-х рр. ХІХ ст. дозволили зберегти існуючу форму державного правління.

З іншого боку, реформа залишила великі можливості для збереження залишків кріпосницьких відносин, основою для чого стало існуюче поміщицьке землеволодіння та економічна залежність значної частини селянських господарств від господарств поміщицьких. У радянській історіографії цей фактор став визначальним для характеристи­ки реформи 1861 р. як половинчастої, незавершеної, такої, що не виконала свого історичного завдання.[33]

Слід зазначити деякі негативні фактори, що впливали на ефективність наслідків скасування кріпосного права. Так, однією з причин незавершеності і половинчастості реформи був феодальний державний апарат, об’єктивно не здатний провести більш кардинальні перетворення. Досягненню завдань реформи 1861 р. також суттєво шкодило надмірне адміністративне регулювання цивільного обігу, можливість держави, у тому числі уособленої місцевими органами управління, активно втручатись в приватну сферу суспільного життя. Впровадження реформи ускладнювалось відмінністю в правосвідомості її учасників. Особливості правосвідомості селян не враховувались ні при підготовці реформи, ні при її реалізації.[34]

Незважаючи на половинчастість реформи 1861 р., селяни отримали особисту свободу й інші громадянські права, можливість самостійно господарювати і включатись в товарно-грошові відносини. Значення реформи 1861 р. для подальшого економічного й соціального розвитку країни було велике.

Стверджувати про істотне покращання добробуту селян в Україні після реформи 1861 р. не можна, адже хоч офіційна влада і декларувала сою турботу про покращання життя сільського населення, але через обмеження його у сфері землеволодіння фактично прирекла на ще більшу матеріальну скруту ніж це було за часів кріпосництва.[35]

Юридично звільнивши особу селянина уряд Олександра ІІ порушив тим самим його одвічну осілість та прив’язаність до землі, до самого поміщика. Серед селян все більшого поширення набуває відхідництво на заробітки чи промисли. Було створено умови для масової міграції селянства, в ході якої інтенсивно формувався ринок вільнонайманої робочої сили, так необхідний для наступної індустріалізації країни.

Масове переселення з України на Схід стало наслідком безземелля або малоземелля, господарської скрути, бажання селян одержати власну землю і зажити на ній з почуттям власника. Селянська міграція на Південь України відбилася на розвитку сільського господарства регіону, а саме у сфері формування постійних найманих робітників, переходу до капіталістичної системи господарювання, посилення темпу розвитку виробничих відносин. Мало місце збільшення чисельності і темпи приросту населення краю, виникли нові населені пункти, створювались етнічно змішані поселення та посилились міжетнічні зв’язки.[36]

Селянська реформа 1861 р. сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і здійсненню посиленої індустріалізації. В ході якої було створено новий потужний промисловий район на Півдні та Сході України, який дуже швидко посів провідне місце в імперії. На початку ХХ ст. на долю останнього припадало 52, 9% загально-російського видобутку залізної руди, близько 50% кам’яного вугілля та виплавку чавуну.[37]

Помітні зрушення відбувалися у сільському господарстві. Зберігши ґрунт для залишків кріпосництва на селі, реформа 1861 р. водночас об’єктивно сприяла поширенню тут ринкових, товарно-грошових відносин. Найпомітнішим цей процес був у провідній його галузі — землеробстві. Відбувалось інтенсивне підпорядкування законам ринкової економіки й інших галузей сільського господарства.

Користуючись особистою свободою українські селяни з метою поліпшення свого добробуту почали створювати нові форми колективного ведення господарства. Одночасно з вивільненням робочих рук з сільськогосподарського сектору велика кількість звільнених селян почала займатися торгівлею. Зростання ролі торгівлі сприяло товаризації сільськогосподарського виробництва. Значного розвитку набуло промислове тваринництво, садівництво, городництво та інші галузі сільськогосподарського комплексу.

Успішному завершенню реформи 1861 р. сприяла урядова грошово-кредитна політика. Досить високі темпи зростання промислового виробництва, стабілізація грошово-кредитної системи та значний розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі зумовили поступове покращання добробуту широких верств населення. Про це свідчать і демографічні дані за той період. Так, якщо протягом 1811–1863 рр. чисельність населення Правобережної України зросла в 1, 53 рази, то за період 1863–1914 рр. вона збільшилась в 2, 38 рази.[38] Про значні темпи розширеного відтворення людського потенціалу в губерніях Правобережжя засвідчують темпи природного приросту населення по десятиліттям. Так, якщо в дореформений період цей показник коливається в межах від 5, 5% до 13% за десятиліття, то в другій половині ХІХ ст. після реформи 1861 р. він становить від 14, 4% до 18, 3%.[39] Необхідно визнати, що Велика реформа 1861 р. дала вирішальний поштовх до розвитку фабрично-заводського виробництва.[40]

Вагомим для Російської імперії став наслідок реформи у соціально-політичній сфері. Післяреформена епоха характеризувалася поступовим переходом поміщицького господарства від панщини до капіталістичної системи. Крім того, необхідні були стартовий капітал і досвід ведення підприємницького господарства, тобто те, чим переважна більшість поміщиків не розташовувало. До того ж в перші десятиліття після реформи 1861 р. селянське господарство ще не було цілком відділено від поміщицького: селянські й поміщицькі угіддя не скрізь розмежовувалися.

Зміна правового статусу величезної маси колишніх кріпосних, поява нових соціальних груп населення, насамперед промислово-торгової буржуазії і пролетаріату, зміна статусу колишніх державних і удільних селян — все це призвело до того, що одним із наступних, після скасування кріпацтва, ключових моментів демократичних перетворень 60–70-х рр. ХІХ ст. стала судова 1864 р. реформа. Її підготовка велася паралельно із підготовкою до скасування кріпацтва. Вона дозволила підпорядкувати звільнені від кріпацтва верстви населення правовому впливу на них з боку держави. Цій же меті підпорядковувалися земська, міська, військова та інші демократичні реформи. Їх здійснення помітно зміцнило позиції молодої буржуазії, перш за все на місцях. Вирішуючи глобальні завдання державного ґатунку, уряд Олександра ІІ водночас свідомо йшов на всебічну підтримку буржуазії, жертвуючи інтересами дворянства. Останнє, зазнавши під час реформи відчутного економічного удару, почало швидко втрачати свій вплив у суспільстві. Така ситуація підривала самі основи існування монархічного ладу. У ситуації, що склалася, важко сьогодні передбачити в якому напрямку пішла б еволюція державного управління Росії, якби Олександр ІІ не був убитий народовольцями у вересні 1881 р. Його наступник Олександр ІІІ рішуче взяв курс на посилення ролі і впливу дворянства у тогочасному суспільстві. Низка його реформ помітно зміцнили позиції дворян, перетворивши їх у суттєву альтернативу владним амбіціям буржуазії. Тим самим самодержавний уряд, підкоривши своєму впливу ним же породжену буржуазію та реанімувавши фактично знесилене дворянство, почав у власних інтересах корегувати стосунки між ними.

Таким чином, було створено оптимальні на той час умови як для економічного зростання Російської імперії, так і для збереження існуючої форми державного правління. Росія перетворилася у буржуазну монархію. З цієї точки зору, реформа 1861 р., як ключовий момент наступних перетворень другої половини ХІХ ст., здійсненних в інтересах держави, повністю досягла поставленої перед нею мети, давши змогу монархії, у дещо зміненому вигляді, не тільки утриматися від падіння в роки першої революції 1905–1907 рр., але й протриматися при владі до 1917 р.[41]