Методичні рекомендації до вивчення теми 3

У попередні темі грошовий (монетарний) ринок згадувався вперше як сфера (частина) грошового обороту, через яку відбувається перерозподіл фінансових ресурсів з метою збалансування грошових потоків у різних секторах економіки. Докладне вивчення функціонування грошового ринку слід розпочати із з’ясування таких питань: хто його суб’єкти, які інструменти обертаються на ньому, яка структура ринку.

Для вірного розуміння сутності грошового ринку необхідно розглянути його класифікацію за різними ознаками:

1) за видом фінансових інструментів: ринок позичкових капіталів, валютний ринок, ринок цінних паперів, останній, в свою чергу, поділяється на первинний і вторинний;

2) за економічним призначенням ресурсів: ринок грошей та ринок капіталів. В свою чергу, на ринку грошей розрізняють міжбанківський та відкритий ринки.

3) за інституційним складом: ринок банківських ресурсів та ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

Відносно останньої ознаки слід зауважити, що вона не повністю охоплює грошовий ринок – тільки сектор непрямого фінансування, тобто рух коштів від власників до позичальників через фінансових посередників, якими виступають банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо). Тож важливим є розуміння і суті прямого фінансування як капітальних інвестицій (розповсюдження акціонерним товариством акцій власної емісії) чи у формі облігаційних позик (фірма випускає облігації і продає їх, через визначений термін вона їх викупить у інвестора).

Після опрацювання матеріалу щодо суті та структури грошового ринку студент має дійти таких висновків: на монетарному ринку під впливом попиту та пропозиції формується ціна грошей як специфічного товару. Попит на гроші створюють фірми, які потребують коштів для здійснення інвестицій у виробництво. Пропозиція грошей формується домашніми господарствами у вигляді заощаджень від національного доходу. Ціна грошей приймає форму відсотка, тобто доходу, який буде отримано за надання грошей в позику.

Для вивчення складного механізму функціонування грошового ринку необхідно розглянути особливості формування попиту і пропозиції грошей та їх взаємодію на ринку.

Сутність попиту на гроші слід розглядати через призму системи наукових поглядів вчених-розробників кількісної теорії грошей. Найперше, що повинен з’ясувати студент – це основні характеристики попиту на гроші, які розкривають його зміст:

- попит на гроші пов’язується із особистим бажанням мати у визначений час певну суму (запас) грошей, не витрачаючи їх.

- попит на гроші пов’язується з визначенням форми зберігання багатства, а саме у готівці.

Надалі студент веде пошук відповіді на таке ключове питання: які існують підходи до визначення попиту на гроші? Логіку теоретичних розмірковувань над цим питанням потрібно будувати на законі грошового обігу, описаного І. Фішером та кембріджською версією кількісної теорії грошей. Важливим є вивчення підходів Дж. М. Кейнса та сучасного монетаризму до вирішення проблеми попиту на гроші.

За кожним із перелічених підходів, які описуються рівняннями, необхідно розглянути фактори формування попиту на гроші, з наведенням практичних прикладів прояву такого взаємозв’язку. Наприклад, попит на гроші є прямо пропорційним обсягу ВВП, тобто зростання обсягів виробництва вимагає приросту засобів обігу для можливості реалізації продукції, робіт, послуг.

Аналогічно слід розглянути залежність попиту на гроші від таких факторів: рівень цін, кількість виробленої продукції, швидкість обігу грошей, інфляція, частка готівкових заощаджень населення, норма процента, вартість альтернативних форм зберігання багатства, кон’юнктура товарного ринку тощо.

Зауважимо, що для оцінки впливу ціни потрібно розрізняти номінальний та реальний попит на гроші: попит на реальні касові залишки = попит на номінальні касові залишки/рівень цін. Шляхом перетворення рівняння І. Фішера, яким описується закон грошового обігу, необхідно встановити дійти таких висновків:

- при помірному збільшенні рівня цін за незмінного реального національного доходу збільшиться кількість грошей, що потрібна для здійснення запланованих актів купівлі-продажу за нового, більшого рівня цін. Відповідно зросте і номінальний попит на гроші;

- зміни в індексі цін, за незмінності інших умов, не впливають на обсяг реального попиту на гроші.

- фактор інфляції руйнує довіру до грошей як засобу збереження, оскільки з ростом інфляції зменшується реальна купівельна спроможність грошей.

Розглядаючи суть пропозиції грошей важливо встановити зв’язок із розумінням грошової маси. Мова йде про те, що кількість грошей, яку економічні суб’єкти на визначений момент часу мають у своєму розпорядженні і можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот – це і є пропозиція грошей.

Ключовим питанням даної теми є механізм формування пропозиції грошей, яким виступає їх емісія. Важливо усвідомити два рівні емісії грошей: перший – центральний банк, другий – комерційні банки. Цим пояснюється залежність пропозиції грошей від екзогенних та ендогенних факторів.

Екзогенність (незалежність від попиту на гроші) пропозиції грошей полягає у тому, що держава в особі центрального банку здійснює грошову емісію (емісію банкнот).

Проявом ендогенного (залежного від внутрішніх параметрів) характеру пропозиції грошей є кредитні гроші. Необхідність в останніх обумовлена розбіжністю у часі між оплатою поточних витрат та надходженням грошей від реалізації продукції. Відповідно першоосновою грошової емісії є боргові зобов’язання виробничої сфери. Гроші, що емітуються для кредитування обороту можуть бути у різних виявах: комерційних векселях, простих записах на банківських рахунках, розрахункових чеках. Такі додаткові гроші потрапляють в обіг як засіб платежу.

Однак найбільш суттєво пропозиція грошей змінюється за рахунок кредитної емісії, що здійснюється комерційними банками. Розуміння цього механізму найкраще формувати на конкретному прикладі. Наприклад, банк «А» отримав вклад у розмірі 1 млн. грн. Згідно з нормою резерву 5% банк «А » для кредитування може використати 950 тис. грн. Нехай саме в такій сумі він надає кредит клієнту, який виписує на неї платіжне доручення для оплати постачальнику за сировину. Кошти надходять у банк «Б», який резервує 47, 5 тис. грн. (5% від 950 тис. грн.), а залишок у сумі 902, 5 тис. грн. надає в кредит клієнту і перераховує в банк «В». Останній відраховує від отриманих коштів у резерви 5%, що в сумі становить 45, 125 тис. грн., а 857, 375 тис. грн. потрапляють знову в обіг на умовах банківського кредиту. Таким чином вже на цьому етапі першочерговий вклад у розмірі 1 млн. грн. збільшився в 2, 7 рази ((950+902, 5+857, 375)/1000=2, 7). Величина коефіцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку – це грошово-кредитний мультиплікатор (m).

Важливими висновками із опрацьованого матеріалу мають бути: по-перше, тільки банківська система може змінювати масу грошей в обороті; по-друге, Центральний банк емітує готівкові і безготівкові гроші, а комерційні банки – тільки безготівкові; по-третє, механізм створення грошей комерційними банками полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх грошової бази при здійсненні активних операцій (операції по наданню кредитів).

Закріплення знань з даної теми необхідно провести шляхом розгляду різних варіантів зміни рівноваги попиту та пропозиції грошей під впливом вивчених факторів. Для цього слід відобразити на графіку криві попиту на гроші та пропозиції грошей та відстежити їх зміну на основі вихідних умов, викладених у практичних завданнях до даної теми.