Методичні рекомендації до вивчення теми 7

Вивчення даної теми слід структурувати за напрямами кількісної теорії грошей:

1. Абстрактна теорія грошей: номіналістична теорія грошей, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія.

2. Монетарна теорія грошей: класична кількісна теорія грошей, неокласична кількісна теорія грошей, сучасний монетаризм.

Більшу увагу необхідно зосередити на розгляді класичної кількісної теорії грошей. Розпочати роботу в даному напрямі потрібно із ознайомлення з поглядами античних філософів (Платона, Аристотеля) на сутність грошей, їх функції та роль у товарообміні сформували методологічні основи «найдавнішої теорії» грошових відносин – кількісної (16-17 ст.). Суть ключових питань, на які студент має дати відповідь, полягає у тому, як саме рання кількісна теорія грошей обґрунтовувала відносну вартість товарів, купівельну спроможність грошей, причини її зміни. Доцільно розглянути висунуті ідеї Ж. Бодена, який вперше обґрунтував підвищення рівня цін на основі збільшення кількості благородних металів в обігу; а також Дж. Локка (1632-1704), Ш. Монтескьє (1689-1755) та Д. Юма (1711-1776). Для більш повного розуміння матеріалу теми необхідно знаходити приклади економічної історії, що підтверджували положення кількісної теорії грошей.

Особливу увагу слід зосередити на розвитку ідей класичної кількісної теорії Д. Рікардо. Він пояснив знецінення вартості грошей надмірною їх кількістю в обігу. Таким чином були визначені класичні постулати кількісної теорії:

1) причинність, тобто ціни залежать від маси грошей;

2) пропорційність, тобто ціни змінюються пропорційно кількості грошей;

3) універсальність, тобто зміна кількості грошей впливає однаково на ціни всіх товарів.

Розглядаючи дану тему, важливо робити аналіз причин кожного наступного етапу розвитку кількісної теорії грошей. Так, наприклад, слабким місцем класичної кількісної теорії вважається культивація ідеї автоматичного функціонування грошової системи, що відіграє непомітну, службову роль у господарстві. Історія грошового обігу має багато прикладів випуску величезної кількості нерозмінних паперових грошей для покриття державних видатків, що провокувало інфляційні процеси. Тому з розвитком капіталізму нагромаджувалось все більше свідчень помилковості ключових положень кількісної теорії. Інтерес до кількісної теорії відновився в кінці 19 ст., коли актуалізувалась проблема визначення необхідної кількості грошей в обороті.

Тут необхідно звернутись до, вже відомого з теми «Грошовий ринок», рівняння американського дослідника І. Фішера, що описує взаємозв’язок між кількістю грошей. Важливо усвідомити, що найважливішим для розвитку кількісної теорії був висновок І. Фішера про формування ціни під впливом не одного фактору, а трьох: маси грошей, швидкості їх обігу та кількості товарів, але тільки у короткостроковому періоді. У довгостроковій перспективі швидкість обігу грошей та обсяг виробництва змінюються повільно тому визначальним фактором залишається маса грошей в обігу.

При вивченні неокласичної кількісної теорії грошей необхідно розглянути «кон’юнктурний» варіант М.І. Туган-Барановського та теорію касових залишків.

У зв’язку з цим, увага має бути приділена вивченню таких питань: з яких міркувань М.І. Туган-Барановський негативно оцінював кількісну теорію грошей в її класичному варіанті? Який внесок був зроблений М.І. Туган-Барановським у розвиток кількісної теорії грошей?

Для ознайомлення із подальшим розвитком кількісної теорії грошей, якого вона зазнала в працях англійських економістів А. Маршалла (1842-1924) і А. Пігу (1877-1959), треба пригадати «кембріджське рівняння». Саме вона склало основу теорії касових залишків. Вивчаючи ідеї вчених-послідовників, потрібно проводити порівняльний аналіз обґрунтованих ними положень для усвідомлення внеску кожного з них та формування цілісної концепції монетарної теорії грошей.

Наприклад, порівняно з варіантом І. Фішера, де гроші розглядаються переважно через функцію засобу обігу та платежу, А. Пігу проаналізував функцію нагромадження через проблему попиту на гроші. Він врахував мотиви поведінки господарських суб’єктів, їхнє бажання зберігати найбільш ліквідні активи. Зміст кембріджського варіанта кількісної теорії розкривається у формулі А. Пігу:

Мd=kPQ,

де k – це коефіцієнт готівкових заощаджень.

Важливо також відслідковувати логіку взаємозв’язку макроекономічних показників. Якщо гроші стануть дорожчими (r), то частка грошових заощаджень зменшиться – рух грошей прискориться (V) – і пропозиція грошей зросте (Мs), але попит на них зменшиться (Md). За стабільного обсягу виробництва продукції (Q) товарний попит буде вищим (від попиту на гроші), що обумовить інфляцію (P) та зниження купівельної спроможності грошей (с).

Після розгляду кембріджського варіанту кількісної теорії студент повинен зосередитися на осмисленні її методологічних підходів. Це допоможе зрозуміти мотивацію Дж. М. Кейнса у розробці положень кількісної теорії грошей.

Зокрема, мова йде про те, що класиками обґрунтований саморегулюючий ринковий механізм, який не потребує втручання держави. 30-ті роки 20 ст. для багатьох країн Заходу ознаменувалися стійким і тривалим станом макроекономічного дисбалансу, пояснити який класична теорія не змогла. Це стало предметом вивчення Дж. М. Кейнса. Важливо зрозуміти: чому за нових (кризових) умов ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити рівновагу процесу розширеного відтворення? Яким чином держава може врегулювати кризу? Розгляд цих питань є важливим з тих позицій, що є саме на кейнсіанських рецептах формувалась антикризова політика держав протягом десятиліть 20 ст. Однак спроба створення загальної моделі ринкового відтворення не вдалась, оскільки запропоновані заходи сприяли тимчасовій активізації виробництва і згодом призводили до нових диспропорцій у господарському механізмі.

Новітній етап розвитку кількісної теорії грошей представлений розвитком монетаризму у 20-х роках 20 ст. американським вченим М. Фрідменом. Саме його теорія є одним із сучасних напрямків західної економічної думки, який суттєво впливає на зміст економічної політики провідних країн світу.

Важливо усвідомити базові положення та економічну логіку монетаризму. Для монетаристів гроші – це головна вісь, навколо якої обертається все сучасне господарство. Ключова теза їхньої теорії – величина валового внутрішнього продукту, що виражається в поточних цінах і відображає рівень господарської активності, повторює (з певними затримками) підйоми та падіння грошової маси. Зростання грошової маси у межах до 10% обумовлює зростання реального валового внутрішнього продукту у короткостроковому періоді. З подовженням тенденції росту кількості грошей в обігу відбувається збільшення тільки номінального валового внутрішнього продукту.

Особливу увагу слід звернути на обґрунтування монетаристами штучного поділу ринкової системи на економічну складову, спроможну до самобалансування, і систему грошових відносин, помилки у побудові яких і обумовлюють кризові явища. У зв’язку з цим, державне регулювання економіки повинно зосередитись на регулюванні лише грошового обігу. Інструментами цієї політики є заходи, що регулюють кредитно-грошову емісію та контролюють інфляцію. Тут необхідно пригадати із теми «Грошові системи» інструменти монетарної політики, що застосовуються центральним банком для впливу на кількість грошей в обігу.

Цікавим є вивчення погляду М. Фрідмен та його послідовники щодо суті інфляції, розуміння якого студент отримав з теми «Інфляція та грошові реформи». Тому, у підсумку вивчення сучасного монетаризму, треба потрібно виділити особливості монетаристського підходу, зокрема:

- існує певний послідовний, хоча і не абсолютний зв’язок між темпом зростання кількості грошей і темпом зростання номінального доходу;

- зміни номінального доходу відбуваються одразу за зміною грошової маси через 6-9 місяців (у короткі строки впливу грошової маси підлягає виробництво, у довгі – ціни);

- інфляція – це суто грошове явище, тому що вона пов’язана із зростанням грошової маси більше, ніж із змінами у виробництві;

- номінальний валовий внутрішній продукт залежить у більшій мірі від грошового запасу (М₂), ніж від обсягу інвестицій в основний капітал.