Економічна конкуренція

Юдіцький О.Л., здобувач наукового ступеня кафедри права та законотворчої діяльності НАДУ Правові засади економічної конкуренції як об’єкта державного регулювання Стаття присвячена дослідженню правових засад економічної конкуренції як об’єкта державного регулювання. Розглядаючи різні підходи до поняття суспільного явища “економічна конкуренція”, автор надає власне визначення правових засад економічної конкуренції як об’єкта, на який спрямований вплив держави та визначає засоби регулятивного впливу. Ключові слова: економічна конкуренція, об’єкт державного регулювання, механізм регулювання конкуренції. Юдицкий А.Л. Правовые основы экономической конкуренции как объекта государственного регулирования Статья посвящается исследованию правовых основ экономической конкуренции как объекта государственного регулирования. Рассматривая разные подходы к определению понятия общественного явления “экономическая конкуренция”, автор дает собственное определение экономической конкуренции как объекта, на который направлено влияние государства и определяет средства регулятивного влияния. Ключевые слова: экономическая конкуренция, объект государственного регулирования, механизм регулирования конкуренции. Yuditskyy O.L. Legal principles of economical competition as a subject of public administration The article is devoted to research of legal principles of economical competition as subject of state influence. Investigating different views and definitions of public phenomenon - economical competition, the author grounds individual definitions of economical competition as subject of state influence аnd defines the means of regulation influence. Key words: economical competition, subject of state regulation, mechanism of regulation of competition. Постановка проблеми. Дії влади щодо подолання відставання економіки, її організації на сучасних ринкових принципах мають бути спрямовані на формування реального конкурентного середовища та його захист. Для виконання цих завдань необхідно чітко уявляти об’єкт, на який спрямований вплив держави, бажаний результат та можливі шляхи його досягнення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні питання економічної конкуренції як суспільного економічного явища досліджено в працях Г.Азоєва, А.Юданова, Р.Фатхутдінова, К.Тот’єва, В.Єременка, З.Борисенко, О.Шнипко, В.Мороза, В.Савчука, Н.Трегубець. Особливо вагомий вклад у теорію конкуренції внесений відомими фахівцями М.Портером, И.Кирцнером. Виявлення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на вагомий внесок цих та інших вчених, досліджувана проблема в їх працях розкрита частково, оскільки автори в основному зосереджуються на економічних аспектах конкуренції як механізму ринкової економіки. Властивості економічної конкуренції як об’єкта державного впливу майже не розглядалися. Мета дослідження. Мета статті полягає в тому, щоб визначити правові засади еко- номічної конкуренції як об’єкта державного регулювання; розглянути правові інстру- менти впливу на економічну конкуренцію, а також структуру, функції правових засад державного регулювання економічної конкуренції, їх взаємодію та взаємопов’язаність, що приводить не тільки до захисту економічної конкуренції, а й сприяє її виникненню. 2 Виклад основного матеріалу дослідження. Ст. 42 Конституції України гарантовано захист конкуренції в підприємницькій діяльності, заборонено обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем та недобросовісну конкуренцію. Ст. 92 Конституції України встановлено, що правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України. Для створення та розгляду механізму регулювання конкуренції, з точки зору законодавчого та управлінського забезпечення реалізації гарантованого державою права на підприємницьку діяльність, що передбачено ст. 13, 42 Конституції України, необхідно чітко уявляти об’єкт владного впливу держави. Особливості об’єкта зумовлюють форми, способи і засоби державного впливу. Тому для визначення механізму державного регулювання у певній сфері необхідно розглянути характеристики суспільних відносин, у яких реалізується владний вплив держави. Уперше сформулював поняття конкуренції у 1776 р. відомий економіст Адам Сміт, який визначив її як суперництво, що підвищує ціни під час скорочення пропозиції товарів і знижує ціни під час перевищення пропозиції над попитом. Крім того, він визначив головний принцип конкуренції, принцип “невидимої руки”, який полягає в тому, що, незважаючи на устремління бізнесменів до власної вигоди, обставини щоразу повертаються так, що, переслідуючи власний інтерес, він одночасно реалізує й інтереси всього суспільства [1]. Існує щонайменше чотири моделі економічної конкуренції: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія, кожна з яких орієнтована на різні умови економічного середовища та різні ресурси, які перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання [2]. Разом з тим переведення певної економічної поведінки у сферу правовідносин та бажаної для держави моделі полягає в тому, що правовими засобами визначають права та обов’язки учасників відносин, здійснення яких і забезпечить реалізацію обраної моделі, засоби державного впливу на учасників конкуренції. У сучасних умовах фахівці по-різному підходять до визначення конкуренції. Г.Азоєв визначає економічну конкуренцію як суперництво на будь-якому полі діяльності між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї мети. З точки зору підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів [3]. А.Юданов визначає конкуренцію як боротьбу фірм за обмежений плато- спроможний попит споживачів, яка ведеться ними на доступних сегментах ринку [4]. Р.Фатхутдінов вказує, що конкуренція – це процес управління суб’єктом своєю конкурентною перевагою для отримання перемоги або досягнення іншої мети в боротьбі з конкурентами для задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб у рамках законодавства чи в природних умовах [5]. Конкуренція також розглядається як економічний процес взаємодії, взаємозв’язку і боротьби продуцентів і постачальників під час реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками або постачальниками товарів та послуг за найбільш привабливі умови виробництва і збуту [6]. Аналізуючи визначення конкуренції різними фахівцями, можна виділити такі підходи до визначення економічної конкуренції. По-перше, це поведінкове тлумачення конкуренції, відповідно до якого конкуренція – це суперництво, боротьба за гроші покупців та інші майнові блага, шляхом задоволення потреб споживачів. 3 По-друге, це зміщення уваги з боротьби фірм на аналіз структури ринку, його стану, тих умов, що панують на ньому. Головним є визначення ступеня монополізації ринку, свободи продавця й покупця. По-третє, функціональний підхід, що забезпечує реалізацію двох найважливіших функцій конкуренції – порівняльної й селективної. Також розглядається управлінський підхід, коли конкуренція зводиться до внутрішнього процесу управління суб’єктом господарювання власними перевагами, прийняття рішень у сфері підприємництва для отримання перемоги в боротьбі з конкурентами для задоволення власних об’єктивних і суб’єктивних потреб. Ст. 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” економічна конкуренція визначена як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, у результаті чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. У ст. 25 ГК України під конкуренцією розуміється змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, унаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Надане визначення конкуренції в українському законі найбільш збігається із поняттям конкуренції в моделі досконалої конкуренції, яка характеризується станом рівноваги та передбачає рівновагу попиту і пропозиції товару на ринку. Така позиція визначення відносин конкуренції обґрунтовано критикується, оскільки теоретики рівноваги стали використовувати термін “конкуренція” для визначення ринку, у якому кожний учасник занадто слабкий, щоб викликати зміни в ціні. У стані рівноваги немає місця діяльності, спрямованої на те, щоб перевершити зусилля інших щодо задоволення бажань ринку [7]. Тобто втрачається мета, інтерес сторін у підприємництві та у конкуренції – отримання перемоги у суперництві та додаткового прибутку. У цьому можливо проявляється один з чинників, що стримує розвиток підприємництва та конкуренції як змагання в Україні та потребує відповідного впливу з боку держави. Розглядаючи подальше вдосконалення правових механізмів регулювання конкурентного середовища, фахівці рекомендують: “а) узгодити між собою нові Цивільний та Господарський кодекси України; б) сформувати Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; в) запровадити прозорі механізми надання державної підтримки підприємцям та інститути для її моніторингу і оцінки; г) удосконалити нормативно-правову базу; процедури надання дозволів на узгоджені дії, концентрацію СГ центральними органами виконавчої влади, що були заборонені АМКУ” [8]. Разом з тим такий підхід не зовсім узгоджується із визначенням у ст. 10 ГК України антимонопольно-конкурентної політики як складової економічної політики держави, яка має бути спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки. Державна політика реалізується за допомогою механізму правового регулювання, тобто “системи правових засобів, упорядкованих найбільш послідовним 4 чином з метою подолання перешкод, які є на шляху задоволення інтересів суб’єктів права” [9]. При цьому правові засоби розуміються як “правові явища, які реалізуються правовими інструментами (установленнями) і діяннями (технологіями), за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей” [9]. Розглядаючи застосування таких правових засобів з боку держави у сфері економічної конкуренції, ураховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, необхідно зазначити, що установлення реалізуються насамперед у нормативних правових актах (нормативних та індивідуальної дії). Технології реалізуються як в актах реалізації прав та обов’язків держави стосовно об’єкта регулювання (ринкова економіка та економічна конкуренція), охоронних правозастосувальних актах, так і конкретних діях щодо створення ринкової інфраструктури, які забезпечуються державним фінансуванням. На жаль, у діяльності держави домінує здійснення захисних функцій стосовно економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Правила економічної конкуренції, які відповідно до ст. 92 Конституції України повинні встановлюватися виключно законами, прямо законами не визначені. Норми законодавства щодо захисту економічної конкуренції разом з правовими нормами, що визначають повноваження компетентних державних органів та інших суб’єктів, права яких можуть бути порушені, не реалізуються безпосередньо в конкурентних правовідносинах та не регулюють безпосередньо процес конкуренції. Тобто сьогодні механізм правового регулювання економічної конкуренції розглядається однобоко, тільки з точки зору захисту. Такий підхід притаманний ліберальній економіці, яка не передбачає систематичного державного управління економікою. Держава обмежує свободу підприємницької діяльності тільки за загальними вимогами запобігання небезпеки, передбаченими нормами охорони суспільного порядку. Держава створює тільки рамкові умови функціонування ринкової конкуренції. Для функціонування такого порядку необхідна наявність відповідної інфраструктури як невід’ємної складової системи ринкової економіки [10]. Наприклад, у ст. 4 Договору про заснування Європейської Спільноти запро- вадження економічної політики на ґрунті внутрішнього ринку, визначення спільної мети, близької координації економічних політик держав-членів, що їх належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією. Центральне місце в створенні внутрішнього ринку в Європі посідають забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, осіб, капіталу, тобто забезпечення економічних свобод та свободи пересування, які створюють загальні умови для конкурентної середи, підтримка якої забезпечується за рахунок утілення в життя принципу лібералізації економіки та запобігання порушенням правил економічної конкуренції. Положення, які гарантують основні економічні свободи підкріплюються передбаченими ст. 81, 82 Договору про ЄС інститутами контролю за економічною концентрацією, забороною узгоджених дій, зловживання домінуючим становищем, демпінгу та різноманітної дискримінації відносно суб’єктів господарювання. 5 Економічна мета свободи руху товарів передбачає усунення всіх державних обмежень у сфері конкуренції товарів (умови, якість, ціноутворення, реклама, обслуговування і надання свободи розпорядження продуктами). Зі сфери дії положень про свободу руху товарів в Європі роблять певні винятки, наприклад, щодо сільськогосподарської продукції, військової техніки, вугілля, сталі. Підприємці зобов’язані рівною мірою виконувати правила обміну товарів, тобто правила, що регулюють господарську діяльність. Україна не має розвиненої ринкової інфраструктури та має перехідну економіку змішаного типу. Тому є помилковою ставка на дію ринкових механізмів і усунення механізму державного регулювання там, де не спрацьовують ринкові сили. На жаль, у сучасний період Українська держава недостатньо уваги приділяє питанням регулювання економічної конкуренції. Останнім документом, що визначав розвиток економічної конкуренції, був Указ Президента України від 19 листопада 2001 р. № 1097/2001. Основними напрямами конкурентної політики України на 2002–2004 рр. були визначені: узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою; забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та подальше зменшення рівня монополізації економіки; оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб’єктів економічних відносин; удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій; розвиток законодавства про захист економічної конкуренції. Тобто з позицій державного регулювання економічної конкуренції домінуючим в Україні є управлінський та функціональний підходи, які сприяють суперництву самих підприємців. Не випадково у ст. 21 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” до повноважень Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади віднесено сприяння розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпеченню соціальної спрямованості національної економіки, вжиття заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури. З аналізу вищезазначених положень випливає, що державне регулювання є передумовою створення конкурентного середовища та введення в дію ринкових механізмів, узгодження інтересів різних учасників ринку, у тому числі публічних соціальних інтересів держави. Ринок товару (товарний ринок), як зазначено в Законі України “Про захист економічної конкуренції”, це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. І.Кирцнер вважає, що ринок протягом будь-якого часу складається із взаємодії рішень споживачів, підприємців виробників і власників ресурсів” [7]. О.Ющик визначає, що “ринок є системою зв’язків суб’єктів: а) у сфері виробництва, б) між сферою виробництва й сферою споживання та в) у сфері споживання. На відміну від інших сфер, у виробництві ринок опосередковує не просто товарний обіг, а кругообіг капіталу як органічного цілого, підпорядкований організації суспільного виробництва. В єдиному ринку визначаються особливі ринки товарів і послуг, ресурсів землі, нерухомості” [11]. Складність відносин, що виникають в економічній конкуренції, та впливу на них зумовлені різнорідністю інтересів та сфер дії учасників цих відносин. Держава здійснює регулювання конкуренції, захист споживачів і господарської системи у цілому, може застосовувати дискримінаційні заходи щодо порушників, або, навпаки, – 6 державне субсидування певних суб’єктів, що може або стимулювати, або спотворювати конкуренцію. Суб’єкти господарювання безпосередньо правомірно чи неправомірно конкурують між собою. Споживачі, які придбають відповідні товари, впливають на економічний стан підприємців та процес конкуренції. Держава, встановивши факт порушення економічної конкуренції, притягає порушника до відповідальності, що призводить до погіршення конкурентоспромож- ності суб’єкта господарювання. Унаслідок застосування санкцій з боку держави, що не виключає можливості відшкодування збитків з боку інших суб’єктів відносин, інші суб’єкти господарювання можуть отримати конкурентні переваги відносно порушника або взагалі ринкову владу. Це може вплинути на ринки товарів, поведінку інших суб’єктів господарювання на відповідному і суміжних ринках та вибір споживача відповідного товару. Економічна конкуренція зазнає шкоди. За будь-яких обставин метою державного регулювання є розвиток конкуренції, а не її гальмування з підстав правопорушень певними суб’єктами правил економічної конкуренції. З цього випливає і мета – домогтися за допомогою засобів державного впливу відповідності реальної поведінки бажаної моделі, установленій в нормі, оскільки реалізація правовідносин у сфері відносин держави і порушника економічної конкуренції прямо не вирішує питання існування моделі економічної конкуренції, хоча і має превентивний вплив на поведінку підприємців. Розглядаючи зміст економічної конкуренції, необхідно звернути особливу увагу на думку М.Портера, який відображає зміст конкуренції п’ятьма факторами: загрозою появи нових конкурентів; загрозою появи товарів або послуг-замінників; здатністю постачальників комплектуючих торгуватися; здатністю покупців (споживачів) торгуватися; суперництвом існуючих конкурентів між собою [12]. Тобто економічна конкуренція як об’єкт державного регулювання є складним явищем. Держава в процесі конкуренції повинна забезпечити ефективність виробництва, яка досягається створенням ефективної структури виробництва, тобто його стану, та ефективністю управління і втіленням науково-технічних досягнень у виробництво, тобто динамікою її розвитку. З іншого боку, справедлива конкуренція повинна забезпечити захист споживачів від порушення правил та інших неправомірних дій суб’єктів господарювання, спрямованих на неправомірний перерозподіл матеріальних благ від споживачів та добросовісних суб’єктів до недобросовісних. Тому держава в особі уповноважених органів забезпечує створення конкурент- ного середовища та підтримання певного економічного порядку, захист економічної конкуренції шляхом здійснення контрольних функцій у сфері нормативно-правового забезпечення та економіки, притягнення винних у порушенні правил економічної конкуренції до відповідальності. Висновки. Економічна конкуренція – це процес, у якому реалізуються правовідносини уповноважених органів держави, суб’єктів господарювання й споживачів на підставі узгоджених з усіх напрямів економічної політики держави правових норм, які мають за мету певний стан товарного ринку, за яким суб’єкти господарювання мають безперешкодний доступ до ринку та його ресурсів, спроможні виробляти товар певної якості, вільно встановлювати на нього справедливу ціну, а споживачі для задоволення власних потреб мають можливість свідомо вибирати між товарами кількох продавців. 7 Державний регулятивний вплив на економічну конкуренцію справляється за допомогою правових, організаційних та економічних засобів. До правових засобів належить прийняття регуляторних актів щодо правил поведінки органів управління і суб’єктів господарювання в господарській сфері. Належним чином налаштовані правові інструменти впливу на економічну конкуренцію, а також структуру, функції правових засад державного регулювання економічної конкуренції, їх взаємодію та взаємо- пов’язаність, призводить не тільки до захисту економічної конкуренції, а й сприяє її виникненню, наслідком чого є створення та функціонування сучасної ринкової економіки. Державний механізм регулювання економічної конкуренції являє собою усю сукупність засобів правового та економічного, у межах визначених законом, впливу держави на структуру ринку та економічну поведінку його суб’єктів, які дають змогу здійснювати ефективний розподіл ресурсів (як державних, так і приватних) і, як наслідок, максимізацію національного благополуччя. Перспективи подальших досліджень лежать у площині правового забезпечення економічної конкуренції в умовах глобалізації економіки та виникнення світових кризових явищ. Ліберальне ставлення до розвитку економіки та конкуренції зокрема відходить до історії. Це ставить питання про межі втручання держави у регулювання конкурентних процесів та зміну уявлень про наслідки такого втручання для економічної конкуренції у цілому.