Економічна концентрація

УДК 347.4

А.О. Гелич, старший викладач

кафедри господарського права і процесу

(Національний Авіаційний Університет

м. Київ, Україна)

Поняття та сутність економічної концентрації за законодавством України

В обсягах даної статті автор приділяє увагу особливостям розробки правового механізму по попередженню виникнення негативних наслідків економічної концентрації.

В умовах ринкової економіки регулювання злиття і придбання, а в більш широкому розумінні – концентрація суб’єктів господарювання, виступає в якості одного з найважливіших інструментів економічної політики [2, С.10]. Першочергового значення набувають аналіз структури товарних ринків, конкурентного середовища, вивчення і при необхідності усунення економічних та адміністративних бар'єрів входження в ринок нових суб'єктів ринку, оцінка ринкової сили великих вітчизняних і закордонних виробників [3, С.14].

Важливим завданням, яке повинно при цьому вирішуватися, є захист економічної конкуренції. В Україні принцип державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності закріплений на рівні Конституції. Таким чином, головний напрямок держаної політики в сфері контролю над концентрацією не є і не повинен бути предметом дискусії [2, С.10]. Однак, варто помітити, що економічна концентрація – в цілому досить об'єктивний і позитивний процес, але за певних умов може мати багато негативних моментів, у зв'язку з чим і виникла необхідність розробки правового механізму по попередженню виникнення негативних наслідків економічної концентрації [3, С.13].

Насамперед слід зауважити, що поняття „концентрація” вживається та визначається в законодавстві держав Центральної та Східної Європи, що знаходяться в процесі трансформації до ринкової економіки, а також окремих країн із розвинутою ринковою економікою та ЄС [5, С.45]. Так, визначення “концентрація” знайшло своє відображення в законодавстві ЄС. А саме в ст. 3 Регламенту ЄС від 1 травня 2004 року №139/2004 „Про концентрацію підприємств” зазначено, що це перехід (зміна) контролю над підприємством внаслідок злиття двох або більш раніше незалежних підприємств, встановлення прямого чи опосередкованого контролю над всім або частиною одного/декількох підприємств одним/декількома особами, вже контролюючі, в крайньому випадку, одне із задіяних в концентрації підприємств, шляхом купівлі цінних паперів або активів по контракту чи іншим способом [4, С.12].

Що ж до України, то правовою основою злиттів і поглинань суб’єктів господарювання є Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року [1], в якому зазначається, що концентрацією визнається злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого; набуття безпосереднього або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання; створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання; безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.

На практиці це - найбільш типові способи злиття та поглинання, хоча можливі і інші, які згідно нормам Закону про конкуренцію, потребують отримання дозволу [4, С.12].

Слід пам’ятати, що не будь-яка дія, що визнана економічною концентрацією, підпадає під попередній антимонопольний контроль. Такий висновок випливає із ст. 24 Закону, відповідно до якої концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ) чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у деяких випадках [6, С.123].

Так, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України „Про захист економічної конкуренції” отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання необхідне:

- у випадках, передбачених ч.2 ст.22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

1) вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менше як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного та

2) вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;

- у випадках, передбачених ч.2 ст. 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли: частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару [1].

Інакше кажучи, дозвіл органів Антимонопольного комітету на здійснення економічної концентрації суб’єктів необхідна, якщо є підстави вважати, що така концентрація може призвести до появи монопольних утворень, посилення монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Відповідно до цього, дозвіл на здійснення економічної концентрації органи Комітету можуть надати лише у тому разі, якщо вона не призведе до зазначених негативних наслідків. Але Кабінет Міністрів України може дозволити економічну концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу. Такий дозвіл надається, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки від обмеження конкуренції. У той же час дозвіл не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концентрації або становлять загрозу загальній системі ринкової економіки.

Таким чином, Комітет відмовляє у наданні дозволу на економічну концентрацію, якщо вона створює загрозу конкуренції та призводить чи може призвести до монополізації всього товарного ринку або значної її частини [7, С.247].

Так, наприклад, у листопаді 2005 року до Антимонопольного комітету України надійшла заява ЗАТ „Укрзернопром” про надання дозволу на придбання ВАТ „Криворіжхліб”. В ході розгляду заяви на концентрацію, Комітет підрахував, що частки ВАТ „Криворіжхліб” та ВАТ „Криворізький хлібокомбінат №1” разом на ринку хліба та хлібобулочних виробів у межах Кривого Рогу та Криворізького району складають понад 70%. Оскільки „Укрзернопром” володіє контрольним пакетом акцій „Криворізького хлібокомбінату №1”, то придбання ним понад 50% акцій „Криворіжхліба” призвело б до монополізації регіонального ринку хліба. Виходячи з цього, в Антимонопольного комітету були всі підстави у відмові щодо надання згоди на економічну концентрацію.

Якщо здійснення економічної концентрації може призвести до появи монопольних утворень, посилення монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи на значній його частині, Антимонопольний комітет України може запропонувати суб’єкту господарювання вчинити певні дії, прийняти зобов’язання, за умов виконання яких буде надано дозвіл на здійснення економічної концентрації. Покладення на учасників економічної концентрації певних зобов’язань (зміни умов концентрації, вчинення певних дій тощо) є дієвим засобом запобігання монополізації товарних ринків та обмеження конкуренції на них. Це дає змогу запобігти можливим негативним наслідкам від відповідної економічної концентрації для конкуренції, не забороняючи саму концентрацію [7, С.248].

Так, наприклад, до Антимонопольного комітету надійшла заява про надання згоди на створення Спілки кабельного телебачення України. Її засновниками були вісім суб'єктів господарювання, що діють на ринках послуг кабельного телебачення міст Києва, Львова, Дніпропетровська, Кременчука,, Комсомольська (Полтавська область) та Південноукраїнська (Миколаївська область). Усі засновники як оператори кабельного телебачення, займають монопольне становище на відповідних регіональних ринках послуг кабельного телебачення.

Аналіз установчих документів Спілки дав змогу зробити висновок, що окремі їх положення створюють можливість для здійснення узгоджених дій, які обмежуватимуть конкуренцію як між засновниками і членами Спілки, ними та самою Спілкою при здійсненні нею підприємницької діяльності на тих ринках, де діють її учасники і де деякі з них (наприклад, ВАТ «ЮК», ВАТ «КТМ» і Спілка у місті Києві) можуть конкурувати між собою.

Зважаючи на це, Комітет повідомив Спілку, що надати згоду на її створення лише за умови, якщо до установчих документів Спілки будуть внесені зміни, які забезпе­чуватимуть лише її координуючі функції щодо суб'єктів гос­подарювання, невтручання у виробничу та комерційну діяль­ність своїх засновників і членів у прийнятті ними управлін­ських рішень, а також унеможливлять обмеження конкурен­ції у зв'язку з її створенням.

Було також запропоновано передбачити в установчих до­кументах Спілки положення, які б унеможливлювали отри­мання засновниками і членами Спілки прямих прибутків від її діяльності, можливість здійснення ними узгоджених дій, спрямованих на обмеження конкуренції на ринках послуг кабельного телебачення.

Засновники Спілки врахували зауваження Комітету, після чого було надано згоду на її створення.

Хоча у ст. 24 Закону України „Про захист економічної конкуренції” законодавець встановлює обов’язок з боку суб’єкта господарювання щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію, такий дозвіл можна отримати і після її здійснення за умови дотримання вимог щодо процедури її здійснення. Адже згідно ст.42 даного Закону строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства (здійснення концентрації без згоди або здійснення концентрації з порушенням вимог законодавства – п.11, 12, 19 ст.50 даного Закону) – 5 років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення – з дня закінчення вчинення порушення.

У тому випадку якщо реальний контроль на предметом угоди не здійснюється, хоча і угода уже укладена, АМКУ підходить до розгляду питання досить лояльно і не відмовляє у видачі дозволу на проведення такої концентрації [4, С.12].

Слід також звернути увагу, що згідно чинного законодавства є два визначальних вартісних граничних показники: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів учасників концентрації. Звичайно, обсяг реалізації товарів є тим показником, що найбільш об’єктивно характеризує становище суб’єктів господарювання на ринку, порівняно, наприклад, із вартістю активів. Останній показник не завжди характеризує реальне становище суб’єктів господарювання, що мають значні активи, але незначні обсяги реалізації товарів [6, С.123].

У деяких державах критерії встановлені у вигляді ринкової частики або конкретних сум, тобто визначені, як і в Україні, кількісні показники. Так, у законодавстві ЄС для того, щоб Регламент застосовувався до злиття, сумарний світовий оборот усіх підприємств, що беруть участь у ньому, повинен перевищувати 500 млрд. євро при сумарному обороті на території Союзу в 250 млрд. євро. У цьому випадку Комісія має виключну компетенцію контролю за таким злиттям [8, С.407].

У Великобританії відповідно до Закону чесної торгівлі (Fair Trading Act) 1973 р. розслідування злиттів здійснюється Комісією з монополій та злиттів (The Monopolies and Mergers Commission). Основним критерієм для розгляду Комісією злиття або нарощування активів щонайменше 15 млн. фунтів, або ситуація, де злиття створює чи підсилює монопольне становище на ринку (1/4 ринкової частки) [9, С.37].

Отже, конкурентне законодавство більшості зарубіжних країн, а також законодавство ЄС орієнтовані виключно на товарооборот. Але, зважаючи на ситуацію, що склалася в Україні, де більшість колись потужних підприємств не працюють, обсяг реалізації товарів не завжди відповідає потенційним можливостям підприємства, врахування вартості активів при визначенні порогових показників є дуже важливим [6, С.124].

Також слід звернути увагу, що на відміну від чинного раніше законодавства були прийняті деякі зміни до Закону України „Про захист економічної конкуренції”, а саме новелою стало повернення в сферу державного контролю угод, в результаті яких створюється суб’єкт господарювання з ринковою часткою, яка заздалегідь перевищує 35 відсотковий „поріг домінування”, незалежно від вартості характеристик учасників концентрацій. При цьому, не має значення чи досягає сукупна вартість активів або обсяг реалізації товарів учасників концентрації показників, визначених п.1 ст.24 даного Закону. Ця норма направлена, головним чином, на попередження монополізації регіональних ринків, де значна ринкова частка може виникати і при вартості активів менше 12 млн. євро [2, С.12].

Таким чином, Закон про конкуренцію передбачає два самостійних критерії, за якими слід визначати чи потрібно отримання дозволу Комітету на концентрацію. Це сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації та частка ринку, які необхідно враховувати при плануванні та здійсненні господарської діяльності, оскільки відповідно до п.12 ст.50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” здійснення концентрації без дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу.

Підсумовуючи вище викладене, спробуємо виділити ряд найбільш типових проблем, що виникають при необхідності отримання дозволу при проведенні злиття і поглинання:

по-перше, порогові показники в Законі України „Про захист економічної конкуренції” невиправдано низкі. Адже, 80-85 % всіх великих і середніх угод по злиттям та поглинанням потребують дозволу. Приблизно цей же процент угод, що потребують дозволу, на практиці не потребує звернення до Антимонопольного комітету України. Це відбувається як в силу свідомого бізнес-рішення (більшість випадків) піти на ризик і не подавати пакет документів в Антимонопольний комітет України на отримання дозволу (наприклад, структурувати угоду через ряд „непрозорих” офшорних компаній), так і в силу необізнаності про необхідність дозволу, а в деяких випадках і правової неграмотності сторін угоди. Тому законодавцю необхідно виправити ситуацію і підвищити порогові показники;

по-друге, нерезидентам приходиться отримувати дозвіл при виключно закордонних концентраціях. Такий обов’язок виникає в тому випадку, якщо іноземний „поглинач” або іноземний суб’єкт, який виступає предметом угоди, має на Україні дочірню компанію, комерційне представництво, об’єм продаж на Україну із-за кордону або який-небудь інший актив на Україні;

по-третє, підприємство (юридична особа) – продавець в угоді про концентрацію прирівнюється до підприємства (цілісному майновому комплексу) – предмету угоди. Ця вимога, яка випливає з Закону про конкуренцію, особливо обтяжлива, якщо предмет угоди невеликий, а продавцем виступає великий суб’єкт господарювання;

по-четверте, відсутня процедура легалізації концентрації, що проводиться з порушенням антимонопольного законодавства. В наш час така легалізація можлива тільки під загрозою штрафних санкцій зі сторони Антимонопольного комітету України і визнання угоди недійсної із-за порушення її сторонами антимонопольного законодавства [4, С.12].

Недобросовісна конкуренція та монополістичні зловживання: спільні та відмінні риси

Конкурентна політика до сих пір є важливою проблемою, яку органи державної влади України не можуть достеменно дослідити і визначити ті всі пріоритети, на які потрібно звернути увагу для подальшого подолання всіх негативних важелів впливу. Відносини підприємницької діяльності досягнули того моменту, що характеризує потужний розвиток недобросовісної конкуренції. Оцінивши всі фактори діяльності сильних підприємств, які забезпечують потреби населення, можна визначити той факт, що недобросовісна конкуренція набуває обороту внаслідок монополістичних зловживань. Якщо законодавчо «натиснути» на «болючі місця» монополістів, то можна в декілька раз зменшити прояв монополістичних зловживань.

У сфері конкуренції за допомогою державного контролю здійснюється своєчасність внесення коректив у господарську діяльність, отримання інформації про реальний стан розвитку і функціонування конкурентних відносин, виявлення порушень конкурентного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил.

Метою цієї роботи є визначення спільних та відмінних рис недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань і наступного їх схематичного зображення.

Над проблемами недобросовісної конкуренції та зловживаннями, які вчиняють монополісти, працювали чимало науковців, дисертантів та авторів підручників. Серед них можна назвати таких, як О.Безух, І.Шуміло, І.Вертузаєва, О.Джуринський, Н.Грицюта, Б.Єрошенко, В.Кулішенко, В.Скурська, Н.Михальчишин та багато інших.

Всі вони звертали увагу на ті основні проблеми, які мають місце в сучасній економіці при здійснення підприємницької діяльності, що має на меті отримання прибутку, основні сфери, в яких найбільше прослідковується ведення недобросовісної конкуренції, звертали увагу на основні положення законодавства України, яке регулює і захищає економічну конкуренцію, робили аналіз українського законодавства із законодавством окремих держав, наводили приклади регулювання аналогічних відносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності [2]. До таких дій, зокрема, належать: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, а також неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці [3, 20].

В науковій літературі існують різні визначення поняття «недобросовісна конкуренція» та її окремих видів. Так, Безух О.В. пропонує визначати недобросовісну конкуренцію як антиконкурентні дії суб’єктів господарювання чи бездіяльність, пов’язані з порушенням чинного законодавства, торгових правил та звичок, прав на інтелектуальні продукти, вимог добропорядності і справедливості шляхом вчинків, здатних викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента [3, 19], [4, 3]. Шуміло І.А. розглядає недобросовісну конкуренцію як протиправну діяльність суб’єктів господарювання, що, шляхом введення в оману споживачів чи інших суб’єктів господарювання, спрямована на заміну в межах одного товарного ринку власним товаром чи послугою аналогічних товарів чи послуг конкурента, котрі користуються сталим попитом [3, 20], [13, 10].

Визначення неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання як різновиду недобросовісної конкуренції пропонує Кулішенко В.С., а саме: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання необхідно розглядати як протиправну поведінку суб’єкта господарювання, що завдає шкоди конкурентним господарським (підприємницьким) відносинам, порушує законодавство про захист від недобросовісної конкуренції, права на вільну, чесну конкуренцію і ділову репутацію шляхом експлуатації ділової репутації іншого суб’єкта господарювання – конкурента, що тягне імовірність змішування споживачами діяльності носія ділової репутації (добросовісного конкурента) і недобросовісного конкурента [3, 20], [9, 4].

Стосовно закордонної практики, то законодавство США не дає загального визначення недобросовісної конкуренції, проводиться лише перелік дій, які кваліфікуються як недобросовісна конкуренція, при цьому перелік є вичерпним, а також перелік дій, які до таких не відносяться [7, 156].

За законодавством України, конкретний перелік дій, які можуть характеризуватися як недобросовісна конкуренція, є невичерпним, тим більше містить їх уточнюючу кваліфікацію, що вимагає практика. Серед них такі дії:

- дискредитація конкурента; - купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; - порівняльна реклама; - схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця); - схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом; - схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника); - підкуп працівника постачальника; - досягнення неправомірних переваг у конкуренції, що означає різноманітні форми нечесної конкурентної боротьби; - копіювання зовнішнього вигляду виробу; - неправомірне використання товару іншого виробника; - неправомірне використання чужих рекламних матеріалів, позначень, упаковки тощо [7, 157].

Правові норми, що регулюють запобігання недобросовісної конкуренції та її припинення, правила рекламної діяльності та захист прав споживачів, мають спільну мету – забезпечення інтересів споживачів на основі організації ефективного функціонування ринку. У багатьох європейських державах питання захисту від недобросовісної конкуренції та захисту прав споживачів регулюються окремими законами. Не існує також загальновизнаної практики щодо розподілу повноважень між державними органами стосовно розгляду зазначених питань [6, 37-40].

Вивчаючи практику розгляду даних проблем в інших державах і порівнюючи з Україною, можна зробити маленький висновок, а саме те, що дане питання недобросовісної конкуренції може регулювати не лише одне відомство, яке спеціалізується на цьому, участь можуть брати самі учасники конкурентного ринку, які можливо будуть мати свої засоби захисту від недобросовісності з боку своїх опонентів, але всі вони мають здійснюватися лише на законному рівні, виключаючи будь-які протиправні засоби впливу.

Досить вагомим засобом недобросовісної конкуренції визначається порівняльна реклама, або ж недобросовісна реклама. На даний момент ми можемо спостерігати це по телебаченню, на продовольчих ринках, на ярмарках, у пресі. Це неповний список, оскільки фірми, підприємства, компанії, які здійснюють агітацію щодо свого товару, продукту, послуги чи роботи із залученням чорного піару або ж недобросовісного порівняння з аналогічними об’єктами тільки від іншого виробника, фірми або ж підприємства, можуть розвивати свої ідея щодо впливу на споживача.

У разі існування на ринку конкурентних відносин допускається можливість окремих суб’єктів господарювання зловживання своїм становищем, що в результаті призводить до монополізації товарних ринків і викривлення конкуренції на них. Такі зловживання ймовірні за відсутності належних засобів впливу на товарний ринок різних рівнів (державний, підприємницький, суспільний) [10, 363].

Зловживання простим домінуванням або монопольним становищем є категорією, яка відноситься до поведінки та обставин, пов’язаних з індивідуальними фірмами. Справжня монополія, яка не стикається з конкуренцією або загрозою конкуренції, встановлює вищі ціни або виробляє продукції менше чи нижчої якості. Закони проти монополізму і закони проти зловживань монопольним становищем, як правило, спрямовані на підприємницьку практику, завдяки якій фірми можуть отримати чи захистити монопольне становище [11, 52].

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає частиною 1 статтею 13 саме поняття зловживання монопольним становищем. Згідно неї, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку [3].

Як Закон України «Про захист економічної конкуренції» в ч.2.ст.13 так і Господарський кодекс України в ст..29 чітко визначає ті особливості, які характерні зловживанням монополістичним становищем. Зловживання монопольним становищем вважаються:

1) нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

2) обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

3) інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок

(виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

4) встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

5) встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції [1].

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність за Законом.

Згідно зі звітом Антимонопольного комітету України, основними ринками, на яких у 2007 році виявлялися і припинялися зловживання монопольним (домінуючим) становищем, були місцеві ринки послуг житлово-комунального господарства, загальнодержавні та регіональні ринки паливно-енергетичного комплексу, ринки продовольчих товарів та послуг, що надаються сільгоспвиробникам [12, 333].

Усі зловживання монопольним становищем на ринку за їх змістом і спрямованістю можуть бути класифіковані на декілька груп (різновидів): зловживання здебільшого цінового характеру – охоплюють дії, передбачені п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»; зловживання здебільшого дискримінаційного характеру, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов’язаних із використанням існуючої ринкової влади, - ця група охоплює дії, передбачені пп.2-3 ч.2 ст.13 Закону; дії, пов’язані з неправомірним скороченням суб’єктами господарювання пропозиції або попиту, - до цієї групи включаються 2 види діянь, передбачених пунктами 4 та 5 ч.2 ст.13 Закону; дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб’єктів господарювання або створення перешкод до їхнього доступу на ринок (виходу з ринку) – ця група охоплює діяння, передбачені пп.6 та 7 ч.2 ст.13 Закону [8, 269].

В своїй діяльності підприємства, які або займають монопольне становище на ринку товарів та послуг або які прагнуть до зайняття монопольного рівня часто можуть вдаватися до чітко обдуманих дій, які можуть нести негативний характер на споживача. Фізична чи юридична особа, яка здійснює саме підприємницьку діяльність може використовувати в своїх діях незаконні методи щодо підвищення свого рівня і з метою більших заробітків. Аналогічно і монопольний суб’єкт господарювання, бажаючи втримати своє становище на стабільному рівні, вдається до частих зловживань.

Серед спільних рис можна виділити, перш за все, саме дію, яку вчиняє суб’єкт господарювання для «зміцнення» свого становища. Створення перешкод суб’єктам господарювання в процесі конкуренції, а також основна спільна риса – це ущемлення інтересів споживача. Оскільки споживачі не обізнані в діяльності своїх виробників і постійно впевнені, що все так має бути, але за цим «все» ховається або ж неправда, або ж підробка, або навіть і завищена ціна. Діяльність суб’єктів господарювання завжди здійснюється в межах одного ринку товарів чи послуг. Переваги, яких вони досягають неправомірними методами та нечесними підходами, завдають не лише удар по споживачу, а й пригноблюють іншого суб’єкта господарювання, який може зрівнятися за якістю чи кількістю потрібного товару чи навіть послуг на даному конкретному ринку. Ці всі дії визначаються забороненими і за них настає відповідальність в межах законодавства України.

Відмінні риси вбачаються в тому, що суб’єкт господарювання, який користується недобросовісною конкуренцією для задоволення матеріального інтересу, часто неправомірне використовує ділову репутацію суб’єкта господарювання, неправомірне збирає, розголошує та використовує комерційну таємницю, може дискредитувати конкурента, займається порівняльною рекламою, неправомірним використанням чужих упаковок, позначень, рекламних матеріалів. В свою чергу, монополіст може здійснювати своєрідні зловживання заради свого статусу, серед яких можна назвати такі як: нав’язування таких умов договору щодо предмета, які ставлять у нерівне становище контрагентів, створення або підтримання дефіциту окремого товару на ринку чи встановлення монопольних цін чи монопольно низьких цін, які заставляють в подальшому конкурента визнавати себе банкрутом.

Щодо понять недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, то вони чітко закріплені в законодавстві України, і тим самим розкривають свої ознаки. Ці два поняття характеризуються діями чи бездіяльністю суб’єктів господарювання в процесі здійснення своєї діяльності. Проте ці діяння мають протиправний характер відносно інших суб’єктів господарювання, які суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Неправомірне використання ділової репутації, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, нав’язування непотрібного товару контрагенту, обмеження чи припинення виробництва, що призводить до дефіциту конкретного товару, встановлення монопольно високих або низьких цін, скорочення суб’єктами пропозиції чи попиту. Це всі основні дії, які визначені законодавством і за які наступає відповідальність.

Перспективним виходом із цих проблем, а саме зменшення проявів недобросовісної конкуренції, а також викорінення зловживань монопольним становищем в Україні, буде зміна окремих положень законодавства, що визначають відповідальність за такі дії у вигляді штрафів, виплати моральної компенсації за вчинену шкоду на більш жорсткіші умови відбуття покарання. Серед прикладів можна навести таке як конфіскація всього майна за чергове порушення, заборону здійснення в подальшому діяльності, внаслідок якої вчиняються ці протиправні дії, або ж позбавлення волі на певний період.

Перспективи дослідження недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем будуть існувати доти, доки будуть існувати ці процеси в реальності. Визначити окремі положення досліджень, які будуть мати вплив на суспільство важко, оскільки кожна думка, твердження буде спонукати людей задуматися над проблемами в господарській діяльності.