Корисність. Закон спадної граничної корисності

Одним із завдань мікроекономіки є пояснення видатків споживачів: як люди розподіляють свої грошові доходи на купівлю різних товарів та послуг, і які чинники впливають на цей вибір. Відповісти на такі запитання допомагає теорія корисності.

Корисність — це здатність товару або послуги задовольняти потреби людини; задоволення, яке отримує людина від споживання товару чи послуги. Вже з самого визначення очевидно, що це поняття є надто суб'єктивним. Ко­рисність одного і того ж товару може бути зовсім різною для різних людей, і навіть для тієї ж особи за різних умов (наприклад, порція морозива у липні і січні). Суб'єктивність корисності ускладнює її кількісне вимірювання, проте часто для зручності аналізу вводять уявну одиницю корисності — ютиль (з англ. utility — корисність). Залежність між кількістю спожитих одиниць товару та рівнем задоволення споживача виражають за допомогою функції корисності. Такий підхід до вивчення корисності називають кардиналістським.

Двома основними поняттями кількісного підходу до аналізу корисності є загальна корисність і гранична корисність. Загальна корисність (TU) — це сумарна величина задоволення від споживання конкретної кількості товару Q. Натомість гранична корисність (МU) — це зміна загальної корисності унаслідок споживання однієї додаткової одиниці блага, тобто додаткове задоволення від споживання кожної останньої (додаткової) одиниці товару.

Усвідомлення різниці між загальною та граничною корисністю дає змогу пояснити відомий парадокс, пов'язаний з цінами води та алмазів. Вода, яка є життєво важливою для людини, має дуже високу загальну корисність. Проте, у переважній більшості випадків, води є багато, що зумовлює її низьку граничну корисність. Натомість алмази мають значно нижчу загальну корисність, але через обмеженість пропозиції їхня гранична корисність дуже висока.

Оскільки ціна, яку люди готові платити за благо, визначається його граничною корисністю, вода настільки дешева порівняно з алмазами.

Основні властивості функцій загальної TU(Q) та граничної MU(Q) корисності можна простежити за допомогою рис. 2.1. Як видно з рис. 2.1, а, споживання кожної наступної одиниці товару забезпечує все менший приріст загальної корисності або, інакше кажучи, гранична корисність зменшується (рис. 2.1, б). У точці, в якій крива TU досягає максимуму, MU дорівнює нулю. Подальше споживання товару супроводжується від'ємними значеннями граничної корисності і, як наслідок, зниженням загальної корисності. Рис. 2.1 наочно відображає закон спадної граничної корисності (перший закон Госена): при споживанні кожної наступної одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується.

Рис. 2.1. Динаміка загальної та граничної корисності

Закон спадної граничної корисності використовують для обгрунтування закону попиту (див. п. 4.1), а швидкість зниження граничної корисності товару пов'язана з поняттям еластичності попиту за ціною (див. п. 5.1).

Щоб отримати максимальне задоволення від придбаних благ, раціональний споживач повинен керуватися правилом максимізації корисності (другий закон Госена): розподіляти свій грошовий дохід так, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожний куплений товар, приносила однакову додаткову (граничну) корисність. У випадку двох товарів, ціни яких Р_x, і Р_y а граничні корисності — MUx і MUy це правило записують у вигляді: