Розвиток теорій міжнародного інвестування

РОЗДІЛ 1.

ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Міжнародні інвестиції дають можливість отримати від вкладення капіталу більш високий прибуток порівняно з національним інвестування. Прибуток при цьому забезпечується більш високим цін активів на національних ринках, росту курсу валют відносно валюти інвестора завдяки ефекту транснаціоналізації діяльності корпорацій.

У примітивних економіках основну частину інвестиційних активів утворюють реальні інвестиції, тоді як у сучасній економіці перевага надається їхньому фінансовому сегменту.

Розвиток теорій міжнародного інвестування

Шумерські жерці на глиняних табличках вели ділову документацію, бухгалтерські разунки, здійснювали постачальницьку, збутову діяльність, виконували контрольні, планові та інші функції.

Старовинна Грецька культура – цивілізація венчурних фірм. (домінування малих підприємств, ініціативність і ризик, підприємництво і новаторство, науково-практичний, винахідницький підхід до любої діяльності, інноваційний стиль управління, вміння швидко переорієнтовуватися та добитися успіху в новій справі)

Сучасна інвестиційна теорія формується одночасно зі світовим ринком, який отримав свій початок завдяки великим географічним відкриттям 15-16 ст. Створення інвестиційної теорії епохи меркантиліму (Томас Манн, Девід Юм, Джон Ло).

Розвиток капіталістичних відносин в Англії став початком нової ери в науці про інвестиції. На мануфактурній стадії капіталізму меркантилізм перестає відігравати провідну роль. Відбувається лібералізація економічних відносин. Представники англійської класичної школи політичної економії першими розглянули об’єктивні умови розвитку процесів інвестування, перенісши дослідження в сферу виробництва.

1. Адам Сміт: багатство в наявності не просто грошей, а капіталів, часткове втручання держави з метою обмеження непродуктивного споживання, яке гальмує інвестування.

2. Давід Рікардо: вільний рух товарів і капіталів, що підлягає дії об’єктивних заходів, автоматично забезпечує зростання багатства й стабільності економіки.

Економісти «нової хвилі»: Ж.Б. Сей, Т.Р. Мальтус, Д.С. Мілль. Останній у своїх працях визначив роль держави в регулюванні інвестиція та інвестиційних процесів, наголошуючи, що державні витрати, наприклад, інвестиції у сферу виробництва засобів виробництва, можуть також забезпечувати формування бажаної суспільно-економічної структури, пожвавлювати процеси інвестування.

Чарлз Кері, представник американської інвестиційної теорії другої половини 19 ст., вважав, що політику держави треба будувати на засаді формування національних інтересів, її складові – цілеспрямоване законодавство, підпрорядковане ідеї залучення інвестицій у промисловість, створення інфраструктури, що потребувала б постійного розвитку й давала належні доходи, запобігання імпорту промислових товарів, формування суспільної підприємницької їдеології.

У другій половині 19 ст. постає проблема свідомого регулювання розподілу інвестицій між матеріальними факторами виробництва та працею, проблема доцільності інвестування виробництва, що базується на використанні обмеження ресурсів.

Шведські економісти початку 20 ст. розглядали ідею втручання держави в економіку.

1. Кнут Віксель передбачав втручання держави в механізм рівноваги, вважав, що розуміння інвестиційної природи економічного циклу дає ключ до регулювання його за допомогою банківської системи.

2. Артур Пігу – автор концепції «економіки добробуту». Він розглядав соціальий добробут (рівень національного доходу) як суму добробутів окремих індивідів і зростання обсягів доходів від інвестиційної активності в суспільстві; держава може регулювати інтенсивність інвестиційних процесів. В центрі його уваги – інвестиційні процеси, інтенсивність яких зумовлює відповідний рівень економічного зростання; розглядає саме проблему формування інвестиційного середовища в державі.

За думкою Леніна В.І., основними ознаками нового етапу розвитку капіталізму є:

1. Концентрація виробництва і монополії.

2. Нова роль банків в економічних процесах (розпоряджаються практично всім грошовим капіталом капіталістів та дрібних хазяїв, більшою частиною засобів виробництва та джерел сировини в своїй країні та в цілому в ряді інших країн.)

3. Фінансовий капітал та фінансова олігархія.

4. Вивіз капіталу.

5. Розподіл світу між союзами капіталістів.

6. Розподіл світу між великими державами

Інституціональний підхід до аналізу інвестиційних процесів започаткував у своїй теорії ефективної конкуренції Йозеф Шумпетер, який концентрував увагу на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме – на інноваційній діяльності як на функції виробництва.

Вагомого значення проблемі державного регулювання інвестиційних процесів і формування інвестиційного середовища за умов кризового розвитку надавав Джон Мейнард Кейнс. Провідна ідея теорія Кейнса – необхідність державного регулювання капіталістичної економіки, зокрема свідоме створення макроекономічних умов для економічного зростання через формування економічних механізмів залучення інвестицій у національне господарство. Першим вказує на необхідність стимулювання інвестиційного процесу. Взявши за основу тезу про те, що визначальною складовою ефективного попиту є інвестиційний попит (виробниче споживання), Кейнс пропонує впливати на інвестиційні процеси за допомогою грошово-кредитної та бюджетної політики. Значну роль у макроекономічній моделі Кейнса відіграє механізм інвестиційного мультиплікатора, який є показником темпів зростання доходів у порівнянні з інвестиціями (мультиплікатор – відношення обсягів доходівдо обсягів інвестицій).

Монетаристи у 70х рр. пропонують відмовитися від впливу на попит (інвестиції) як від методу регулювання, що призводить до різких коливань обсягу грошової маси в обігу та порушень стійкості господарського сектору. Головним довгостроковим орієнтиром грошово-кредитної політики стає обсяг пропозиції грошей (грошова маса). Монетарне правило полягає в тому, що маса грошей в обігу повинна щорічно збільшуватися темпами, які дорівнюють потенціальним темпам зростання ВНП. Об’єктом впливу є пропозиція ресурсів (товарів).

Кейнсіанська і монетаристська моделі розглядають єдиний об’єкт регулювання – інвестиційний ринок.