Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Принципи Характеристика
|
|
Цілеспрямованість Будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватись на
досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та
виконання поставлених завдань
Урахування потреб
та інтересів Цей принцип покликаний задовольняти потреби та інтереси
працівників з метою досягнення цілей організації на засадах
застосування мотивування
Ієрархічність
Це розташування управлінських посад в організаційній
структурі, починаючи з найнижчого рівня управління та за
кінчуючи найвищим
Взаємозалежність
Організація складається з внутрішніх змінних (цілі, структу
ра, технологія, працівники, завдання, ресурси), які тісно зале
жать одна від одної. При цьому фактори зовнішнього середо
вища здійснюють постійний вплив на організацію та виклика
ють відповідну реакцію з її боку
Динамічна рівновага
Передбачає безперервний розвиток організації та дотримання
загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку
Економічність
Формує засади функціонування організації з позиції збалан
сованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бю
джетних відносин
Активізація Є принципом, який спонукає організацію до діяльності, по
стійного розвитку, впровадження інновацій тощо
Системність
Відповідно до цього принципу організація розглядається як
відкрита система, яка складається з взаємодіючих та взаємо
пов’язаних елементів
Єдиновладдя
Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який
здійснює керівництво та координацію діяльності організації з
метою досягнення її цілей
· Менеджер і підприємець.
Центральною фігурою сучасного менеджменту є менеджер.
Менеджер - це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту та
пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог
ринку.
Менеджер - найманий професійний керівник, що не є власником фірми (управлінець,
директор, завідувач, адміністратор).
Менеджери:
приймають рішення,
аналізують інформацію
та використовують канали
комунікацій (зв’язку).
Вони:
планують,
організовують,
мотивують,
контролюють,
регулюють діяльність організації загалом та її складових.
Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє друга
ключова фігура - підприємець.
Підприємець - це власник капіталу, що знаходиться в обороті й приносить дохід.
Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає жодної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління.
Менеджер обов’язково займає постійну посаду і в його підпорядкуванні
знаходяться люди, а підприємець - суб’єкт власності, утримувач і розпорядник об’єктів
власності.
Підприємець - це людина такого типу, яка готова йти на:
ризик, нововведення, новаторство, примноження багатства, зміни в організації; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність;
приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність;
отримує грошовий дохід та особисте задоволення досягненнями.
Відмінності між менеджером та підприємцем полягають в тому, що
менеджер є
найманою робочою силою, залученою на певних умовах для здійснення управлінської діяльності. Він зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів, приймає рішення та докладає всіх зусиль для його виконання. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у нагромадженні та накопиченні фондів. Він використовує ту організаційну структуру управління, яка склалась і має ієрархічну природу. За свою роботу отримує заробітну плату.
Підприємець, на противагу менеджеру, започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора, засновника, який використовує свої або позичені фінансові кошти та інші ресурси. Він зорієнтований на пошук нових можливостей, ризикує, тобто може замінити ідею, яка виявилась нежиттєздатною; залучає ресурси для досягнення встановленої мети, виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тощо. Підприємець виступає власником або розпорядником ресурсів і майна організації, віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам управління, які спираються на неформальні зв’язки.
Отже, основні відмінності між менеджером та підприємцем полягають у їх формальному
статусі, виробничо-господарській орієнтації, шляхах здійснення задуманого, залученні ресурсів, у сфері матеріальних інтересів та відношенні до побудови організації.
Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає у тому, що підприємець
генерує ідею (наприклад, створення аптеки), впроваджує її за власні або позичені кошти у життя (засновує підприємство з роздрібної реалізації лікарських засобів, фінансує увесь цей процес) та наймає менеджера для керівної роботи, а останній - здійснює управління організацією, яку створив підприємець.
6. Процес управління. Рівні управління. Сучасні підходи до управління.
Процес управління – діяльність, спрямована на досягнення цілей шляхом реалізації відповідних функцій, принципів і методів управління.
Управління соціально-економічною системою (підприємством) представлене в єдності двох підсистем: суб’єкта та об’єкта управління.
Об’єкт управління – частина зовнішнього середовища, персонал фірми та інші елементи, на які спрямовані конкретні управлінські процеси (керуюча система).
Суб’єкт управління – керівник, група осіб, підрозділ, які здійснюють управління (керуюча система).
Етапи процесу управління:
· реалізація функцій менеджменту;
· формування методів менеджменту і стандартів управління;
· прийняття і реалізація управлінських рішень;
· забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва.
Підходи до управління
1 .Підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні (школа наукового управління
Ф. Тейлора, класична чи адміністративна школа А. Файоля, школа психології М.П. Фоллета і
Є. Мейо, школа поведінських наук, кількісна школа тощо).
2. Процесний підхід розглядає управління як процес, тобто серію взаємопов’язаних дій, які потрібно відстежувати, узгоджувати, налагоджувати.
3. Системний підхід полягає в тому, що організацію розглядають як відкриту систему, яка складається із взаємопов’язаних підсистем. У будь-якій організації є керуюча система, що здійснює процес управління, і керована.
Також організації мають вхід і вихід.На вході – фінансові, трудові, матеріальні, інформаційні та інші ресурси, на виході - продукція, послуги, прибуток – те, заради чого створена організація, її мета.
4. Ситуаційний підхід передбачає, що залежно від конкретної ситуації керівник повинен застосовувати відповідні засоби, враховуючи внутрішні і зовнішні змінні, що впливають на ефективність діяльності організації.
Рівні управління
У будь якій організації має місце розподіл праці, у тому числі й управлінської. Він буває горизонтальний і вертикальний.
Горизонтальний розподіл передбачає призначення керівників для управління окремими підрозділами організації, що виконують конкретні завдання.
Вертикальний розподіл – діяльність, спрямована на координування роботи окремих підрозділів для досягнення цілей. Він створює рівні управління, кожному з яких відповідають різні групи менеджерів:
· технічний (керівники нижчої ланки, або операційні;
· управлінський (керівники середньої ланки);
· інституційний (керівники вищої ланки).
1.Інституційний рівень
2.Управлінський рівень
3.Технічний рівень
Керівники технічного рівня в основному займаються щоденними операціями, які забезпечують ефективність роботи щодо виконання основних завдань організації.
Керівники управлінського рівня координують діяльність підрозділів і є буфером між керівниками вищого та нижчого рівнів.
Керівники інституційного рівня формують цілі, розробляють довгострокові плани, відповідають за прийняття рішень для організації в цілому.
Характеристика рівнів управління
| Рівні управління | Представники рівнів управління | Функції представників рівнів управління | |
| Загалом | Зокремау фармації | ||
| Інституційний рівень | Директор, заступники директора; президент фірми, віце-президенти; ректор, проректори та ін. | Генеральний директор фармацевтичного об'єднання обласного рівня, його заступники, голова ради підприємства, президент фармацевтичної компанії, віце-президенти, директор ТОВ " Аптека" | Забезпечують інтереси та потреби власників, здійснюють стратегічне та загальне керівництво, виробляють політику організації |
| Управлінський рівень | Завідувач відділу, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо | Завідувачі відділів фармацевтичного об'єднання обласного рівня, завідувачі ЦРА, завідувачі комунальних аптек | Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, яка розроблена вищим керівництвом, і відповідають за доведення більш детальних завдань до підрозділів |
| Технічний рівень | Майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо | Завідувачі аптек, підпорядкованих ЦРА, завідувачі відділів аптек та їх заступники, старший провізор | Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання |
7. Управління фармацевтичною службою на сучасному етапі.
У фармації:
- інституційному рівню відповідають, наприклад, генеральний директор Обласного виробничого об’єднання (ОВО) «Фармація», його заступники, голова ради підприємства, президент фармацевтичної компанії;
- до управлінського рівня належать завідувачі відділів обласного фармацевтичного об’єднання, завідувачі центральних районних аптек (ЦРА);
- керівниками операційного рівня є завідувачі аптек, що підпорядковуються ЦРА, завідувачі структурних підрозділів аптек та їх заступники, старші провізори.