Сутність та структура політичної культури.

Розглядаючи це питання, слід зазначити, що за змістом політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві.

Термін «політична культура» має багато тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядок і значущість політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі (Л.Пай); система переконань про моделі політичної поведінки і політичні інститути (С.Верба); модель орієнтації і поведінки в політиці (В.Розенбаум); сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що торкаються взаємовідносин влади і громадян (Є.Вятр); ідеологічне, надбудовче явище, особливий різновид культури, якість, спосіб (форми, рівні і т.д.) духовно-практичної діяльності і відносин, що забезпечують відбиття, закріплення й реалізацію докорінних класових і суспільних інтересів (Н.Кейзеров) тощо. Ось чому політичну культуру можна визначити як зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп. Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.

Необхідно зазначити, що політичні знання та уявлення, як і політична свідомість у цілому, функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень і знань, які виникають безпосередньо з буденної практики того чи іншого класу, соціальних верств або групи людей чи окремих індивідів. Буденна політична свідомість, як це прийнято вважати, відбиває досить поверхово процеси й відносини, не аналізуючи їх сутнісні характеристики. Але не слід зневажливо ставитися до цього рівня політичної свідомості. Виявляючись як «здоровий глузд», «народна мудрість», вона має певну пізнавальну цінність, може бути одним із джерел теоретичної та ідеологічної свідомості.

Буденна політична свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політичних процесів, подій та рішень. Безпосередній зв’язок з практикою і соціально-політична оформленість надають цьому рівню політичної свідомості рис особливої динамічності, рухливості, гнучкості, здатності чутливо реагувати на політичні зміни, справляючи інколи суттєвий, а то й вирішальний вплив на хід політичних процесів. Одним із прикладів цього може бути розвиток політичних процесів у нашій державі після всеукраїнських страйків шахтарів восени 1993 та в лютому 1996 роках.

Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, проникнення в їх сутність, глибинні взаємозв’язки і суперечності, закономірності розвитку.

Теоретична свідомість — стрижень політичної ідеології. Політична ідеологія — систематизоване, цілісне концептуальне відбиття докорінних інтересів певного класу, верств, груп, індивідів, що зв’язані з боротьбою за владу, її здійсненням і захистом з метою реалізації цих інтересів.

Своєрідними знаками політичної культури є політичні символи, які сприяють згуртуванню людей, чіткій орієнтації їхньої політичної поведінки. Політична символіка — це надзвичайно могутній засіб соціалізації особи, акцентування уваги на найбільш важливих для суспільства цінностях. Політичні символи виступають у суспільному житті як певні образи найсуттєвіших політичних ідеалів, важливі засоби їх пропаганди й реалізації, свідчать про ставлення до певної політичної позиції. Ось чому надзвичайно велике смислове навантаження несуть герб держави, емблеми політичних партій, кольори національних прапорів, ордени та ін.

Слід підкреслити, що зростання значення й ролі політичної культури народу в суспільному житті є об’єктивною закономірністю розвитку та функціонування демократичного суспільства й держави. Суспільна практика переконливо свідчить, що чим вищим є рівень політичної культури громадян, чим повніше вони поінформовані про події, які відбуваються в країні та за її межами, тим відповідальніше вони ставляться до власної справи, до справ держави й суспільства.

Історичні типи політичної культури та її основні функції. Вивчаючи це питання, необхідно зауважити, що важливою умовою формування політичної культури є знання її типів, тобто класифікація її за певними ознаками. Оскільки підстав для виділення типів може бути досить багато, бо такими можна вважати й історичні епохи, і різні форми ставлення до політики, і характер політичної діяльності, і соціальні верстви та групи, які її здійснюють, а також і типи світогляду, то, безумовно, видів типології політичної культури теж є багато.

Так, американські політологи Алмонд і Вебра на основі аналізу різних політичних орієнтацій виокремили три типи політичної культури: патріархальний, підданський і активістський.

Характерною рисою патріархальної політичної культури, за Алмондом, є відсутність інтересу до політичного життя, відсутність чітко виражених політичних ролей у суспільстві, причому орієнтація членів суспільства на вождів племен, шаманів тощо не відокремлюється від їхніх релігійних і соціальних орієнтацій.

Підданська політична культура характеризується сильною орієнтацією на політичну систему і результати її діяльності, а водночас — низьким рівнем участі у політичному житті.

Активістська політична культура, або культура участі, вирізняється гострим інтересом громадян як до політичної системи і результатів її функціонування, так і до особистої активної участі в політичному житті.

Як свідчить практика суспільного розвитку, зміна типів політичної культури не відбувається негайно, а потребує певного часу. Існують своєрідні перехідні стани, коли руйнується один тип політичної культури й утверджується інший. Основними рисами перехідного етапу є: багатоманітність політичних орієнтацій за відсутності певного і явного домінування хоча б однієї з них, серйозні коливання та зміни політичних уподобань, поширення в суспільстві виявів екстремізму з його схильністю до використання крайніх форм та засобів політичного впливу.

У західній політології наявні й інші підходи до типології політичних культур. Так, є техніко-економічний підхід, згідно з яким політична культура виступає як доіндустріальна, континентально-європейська та постіндустріальна, англо-американська, причому остання належить до найбільш високого типу.

Поширена також типологія політичної культури з погляду масштабності охоплення нею населення. Виділяють уніфіковану (загальну), домінуючу, фрагментарну, політичну культуру еліти, політичну культуру режиму тощо.

У радянській політичній науці типологія політичних культур визначалася переважно відповідно до історичних типів економічних формацій і класової структури суспільства. Виділяли такі її типи, як рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична. В межах кожної з них існували класові різновиди (буржуазна, пролетарська тощо).

У кожному суспільстві поряд із типами політичної культури існують політичні субкультури. В політологічній літературі субкультура часто розглядається як сукупність політичних орієнтацій, що значно відрізняються від тих, які домінують у суспільстві. Фактично йдеться про особливості політичних культур окремих суспільних груп.

Проте політична культура суспільства не є сумою політичних субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові риси, що характеризують політичну свідомість та поведінку основної маси населення. Кожна політична субкультура включає загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і специфічне, що вирізняє дану субкультуру. Її особливості зумовлені відмінностями у становищі різних суспільних груп в економічній та соціальній структурі суспільства, відмінностями за етнічними, расовими, релігійними, освітніми та іншими рисами.

Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства. В науці під функцією розуміють роль, яку соціальний інститут або явище відіграють у житті суспільства.

Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки з питань політики й політичного життя. Важливого значення тут набувають знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури й функції політичної системи і т.п.

Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п.

Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням. Особливо сильний виховний вплив на особистість справляє політична культура в тому випадку, коли засвоєння знань пов’язане з формуванням стійкого інтересу до політичного життя, виробленням певних настанов на суспільно-політичну діяльність і знаходить потім свій вияв у підвищенні соціальної активності особи, визначенні нею свого місця й ролі у житті суспільства.

Сутність комунікативної функції полягає в тому, що через політичні традиції, які домінують у суспільній свідомості і практиці, стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Шляхом виховання й навчання, а також під впливом безпосередньої практики нові покоління сприймають існуючі еталони домінуючої політичної культури.

Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

Плани семінарських занять

1. Політична культура та її роль у політичному житті суспільства.

2. Основні типи політичної культури, політичні субкультури.

3. Проблеми становлення та розвитку політичної культури в Україні.

Теми рефератів

1. Особливості розвитку політичної культури українського народу в період розбудови незалежної держави.

2. Політична культура особистості.

Література

Баталов З.Я. Политическая культура современного американского общества. — М., 1990.

Геллер М., Некрич А. Утопия у власти: история Советского Союза с 1917 года до наших дней. — 2-е изд. — Лондон, 1989.

Житенев В.А. Политическая культура: опыт формирования и проблемы. — М., 1990.

Ерышев А.А., Рыбалко В.А. Политическая культура личности. — К., 1985.

Оруэлл Д. «1984» и эссе разных лет. — М., 1989.

Современные зарубежные исследования политической культуры и политических инструментов. — М., 1987.

Такер Р. Политическая культура и лидерство в Советской России от Ленина до Горбачева // США: экономика, политика, идеология. — 1990. —№1—6.

Чередниченко А.П. Культура активного политического действия. — М., 1996.

Щегорцев В.А. Политическая культура: модели и реальность. Политическо-социологические очерки. — М., 1990.

Навчальні завдання

1. Процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, зумовлені розвитком науки й техніки, структурними змінами в економіці, підвищенням ролі інформації, прямо або опосередковано впливають на формування політичної культури особистості. Подумайте, як у цьому зв’язку змінюються основні чинники формування політичної культури особистості?

2. Політична культура є важливою складовою духовної культури суспільства. Висвітліть роль політичної культури у передачі політичного досвіду від покоління до покоління, у формуванні ціннісних орієнтацій та настанов особистості.

3. Політична культура індивіда зумовлена його соціальним станом, типом освіти, характером професійної підготовки. Які проблеми політичної свідомості особистості викликають зміни соціального статусу, міграції, соціальних конфліктів? Проаналізуйте процес докорінних змін ціннісних орієнтацій та настанов людей в Україні під час революційних потрясінь, громадянської війни, становлення тоталітарного режиму.

4. Враховуючи неоднозначний характер впливу політичних явищ на уяви і ціннісні орієнтації людини, поясніть роль стереотипів у політичній свідомості особистості. Назвіть найбільш поширені стереотипи оцінок політичних лідерів.

5. На всіх етапах розвитку політична культура виконує одну з найважливіших своїх функцій — політичну соціалізацію особистості. У свою чергу, політична соціалізація кожного нового покоління забезпечує спадкоємність політичного розвитку суспільства, засвоєння змісту політичної культури. Доведіть, що зміни у суспільстві здійснюють вплив на співвідношення політичної культури і політичної соціалізації. Розкрийте складні взаємозв’язки між політичною культурою та політичною соціалізацією. Особливу увагу зверніть на суперечливість переходу політичних норм та цінностей у внутрішню структуру особистості, вибірковість особистості при засвоєнні змісту політичної культури.

6. У сучасному політичному процесі протиборствують дві тенденції: з одного боку, підвищується активність людей, їх участь у політиці; а з іншого — поглиблюється відчуження громадян від політичних інститутів. Поясніть, які можливості подолання ситуації, що склалася нині в нашому суспільстві, існують на сучасному етапі.

7. Одним із факторів формування політичної культури виступає діяльність засобів масової інформації, котрі, з одного боку, розкривають зміст політичного процесу, сприяють засвоєнню політичних знань, а з іншого, — беруть участь у формуванні стандартів поведінки, в контролі за діяльністю політичних інститутів, і таким чином допомагають утвердити в політичній свідомості певні норми й цінності. Розкрийте суперечливу роль засобів масової інформації у формуванні політичної культури і перелічіть умови, за яких вони активно впливають на формування політичної свідомості особистості.

Завдання для перевірки знань

1. Використовуючи довідкову літературу, випишіть не менше п’яти визначень політичної культури. Порівняйте їх і спробуйте сформулювати основні риси й особливості даного феномена.

2. Чи згодні ви з висновком, що будь-яка політична культура відбиває інтереси, суспільне становище й особливості історичного розвитку відповідної спільності? Аргументуйте свою відповідь.

3. Сформулюйте основні чинники, які чинять вплив на процес формування й розвиток політичної культури суспільства.

4. Як співвідносяться поняття «політична культура» і «національний характер»?

5. Що таке політичні стереотипи? Часто це поняття використовується для того, щоб показати поверховим сприйняття складних явищ, певної стандартизації. Чи правильно це?

6. Значне місце у змісті політичної культури того чи іншого суб’єкта (класу, соціальної верстви, групи, особистості) займають постанови стосовно існуючої політичної системи. Чи правильно, на ваш погляд, розглядати політичну культуру як систему тільки цінностей, переконань та символів стосовно даної політичної системи? Обгрунтуйте свою відповідь.

7. Дайте характеристику демократичному та тоталітарному типам політичної культури.

8. Якою є політична культура українського суспільства сьогодні? Який, на ваш погляд, характер її взаємозв’язку з політичною системою і в якому напрямку він здійснюється?