Загальна характеристика діяльності прокуратури України

1.1 Поняття правового статусу прокуратури України

Для правильного визначення правового статусу прокуратури України слід з’ясувати сутність поняття «правовий статус».

Аналізуючи різні погляди вчених з цього питання, можна дійти такого висновку. Правовий статус — становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою.

Д. Д. Цабрія вважає, що правовий статус характеризується такими ознаками:

а) офіційною назвою органу;

б) порядком та способом його утворення;

в) територією діяльності;

г) метою діяльності, завдань і функцій;

д) обсягом та характером владних повноважень;

є) порядком вирішення в органі підвідомчих питань;

ж) відповідальністю;

з) джерелами фінансування органу;

и) наявністю, або відсутністю прав юридичної особи;

і) правом і обов'язком мати певну внутрішню структуру;

ї) правом та обов'язком користуватися державними символами [8].

Важливим для визначення правового статусу того чи іншого державного органу є з’ясування гілки влади до якої відноситься даний орган.

У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чинне законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі Міністерства юстиції, в інших - при судах, в третіх - виділена в окрему систему.

Аналізуючи функції прокуратури, що визначені Конституцією України і Законом України " Про прокуратуру", можна побачити що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші - до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вони за своєю державно - правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Суттєве значення для визначення правового статусу прокуратури України має з’ясування засад діяльності прокуратури.

Діяльність прокуратури ґрунтується на таких засадах:

1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

2) законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності;

3) територіальності;

4) презумпції невинуватості;

5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;

6) політичної нейтральності прокуратури;

7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;

8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;

9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;

10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки [4].

Оскільки правовий статус виражається у взаєминах з суспільством та державою, необхідним є визначення порядку інформування прокуратури про свою діяльність. Даний порядок зазначений в Законі України «Про прокуратуру».

Що стосується інформування суспільства, то органи прокуратури не менш як двічі на рік інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації.

Якщо казати про взаємини з державою, то Генеральний прокурор України особисто не менше одного разу на рік звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних. Керівники регіональних та місцевих прокуратур, у свою чергу, на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

Інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури. Органи прокуратури оприлюднюють видані ними нормативно-правові акти з питань організації та діяльності прокуратури України у встановленому законом порядку.

Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, можна дійти до такого визначення правового статусу прокуратури України. Прокуратура України це єдина система, яка в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

1.2 Система і структура прокуратури

Система органів прокуратури – це впорядкована побудова прокурорських органів різних рівнів і компетенції, об’єднаних спільністю цілей, шляхів її досягнення та єдиною підпорядкованістю Генеральному прокурору України.

Вона будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 7 Закону України «Про прокуратуру».

Систему прокуратури України становлять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури;

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури;

5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура [4].

Структура прокуратури України це внутрішня будова її органів. Тобто утворення в їх складі управлінь, департаментів, відділів.

Генеральна прокуратура України, згідно з Законом України «Про прокуратуру», організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури. Її очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора.

Повноваження Генерального прокурора України передбачені статтею 9 Закону України «Про прокуратуру».

У її структурі утворюються департаменти, управління та відділи. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор, та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, на яку покладаються такі функції:

1) здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України;

2) підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;

3) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених цим Законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями.

У системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.

Її очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників. У структурі регіональної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи [4].

Повноваження керівника регіональної прокуратури передбачені статтею 11 Закону України «Про прокуратуру».

У системі прокуратури України діють місцеві прокуратури. ЇЇ очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників.

У структурі місцевої прокуратури в разі необхідності утворюються такі підрозділи, як відділи.

Повноваження керівника місцевої прокуратури передбачені статтею 13 Закону України «Про прокуратуру».

До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10000 осіб.

1.3 Основні завдання та функції органів прокуратури

Функції прокуратури України ─ це основні напрями діяльності її органів. Вони зазначені в Конституції України та в Законі України «Про прокуратуру». До моменту прийняття Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» існувало чотири функції прокуратури України. До них відносилися:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

У зв’язку з набранням чинності вказаного закону до них було додано таку функцію як нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Детальний опис вказаних функцій зазначено в Розділі IV Закону України «Про прокуратуру».

Функції прокуратури України нерозривно пов’язані з її завданнями. До таких основних завдань слід віднести утвердження законності в державі, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також державних інтересів.

1.4 Характеристика актів, які видаються органами прокуратури

Актами органів прокуратури є прийняті Генеральною прокуратурою України або нижчестоящими органами прокуратури в межах їх компетенції правові акти підзаконного характеру, що не суперечать Конституції України і законам України та сприяють здійсненню функцій та досягненню цілей органів прокуратури.

Можна виділити наступні основні ознаки актів органів прокуратури:

1) державно-вольовий характер, так як виходять від державних органів, наділених державно-владними повноваженнями;

2) підзаконний характер;

3) як і всі підзаконні акти, акти прокуратури виникають і діють в ланцюзі строгих ієрархічних відносин – по вертикалі;

4) акти органів прокуратури є обов'язковими для всіх працівників прокуратури (якщо мова йде про нормативні акти);

5) характеризуються конкретністю й оперативністю приписів, адресність їх певному колу осіб;

6) «відомчі акти найчастіше є змішаними за своєю юридичною природою, оскільки до них, крім правових норм, включаються і оперативні приписи, і доручення, і інформаційні елементи».

Генеральна прокуратура видає накази й інструкції, обов'язкові для всіх органів прокуратури. Також Генеральна прокуратура видає вказівки, інформаційні листи і постанови, огляди практики прокурорського нагляду.

Вказівки - це юридичний документ, у якому містяться роз'яснення змісту правових норм і практика їхньої реалізації в діяльності органів прокуратури. Вказівки стосуються окремих питань прокурорського нагляду.

Накази Генеральної прокуратури України доводять до працівників прокуратури найбільш важливі нормативні акти вищих органів державної влади.

Інформаційні листи аналогічні вказівкам. Вони служать для доведення до працівників прокуратури помилок і недоліків їхньої діяльності. У змісті інформаційних листів входять: опис окремих казусів з юридичної практики; висновки, оцінки і пропозиції по удосконалюванню прокурорського нагляду.

Органами прокуратури можуть видаватися вказівки по кримінальному провадженню (додаток А).

До правових актів загального нагляду належать протест, припис, подання, постанови.

Протест — це акт прокурорського реагування на виявлення по­рушення закону, який вноситься прокурором до органу або посадо­вої особи, що допустили порушення, або до вищестоящого органу чи посадової особи, які мають право усунути правопорушення.

Припис — це акт прокурорського реагування на виявлення оче­видного порушення закону, що вноситься органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому в порядку підпорядко­ваності органу чи посадовій особі, які наділені повноваженнями щодо усунення правопорушення.

Подання — це акт реагування на виявлення порушеного закону з вимогами про усунення порушення, причин цих порушень і умов, що їм сприяли.

Постанова — це акт реагування на виявлене порушення закону посадовою особою або громадянином (додаток Б).

Аналіз законодавства України дає можливість дізнатися які саме акти можуть видавати керівники регіональних та місцевих прокуратур.

Так, згідно з Законом України «Про прокуратуру», до повноважень керівника регіональної прокуратури належить:

1) Затвердження актів з питань, що стосуються організації діяльності регіональної прокуратури;

2) У встановленому законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора [4];

Керівники регіональних та місцевих прокуратур видають накази з питань, що належать до їх адміністративних повноважень.