Напад Німеччини на СРСР. Воєнні дії на території України в 1941 – 1942 рр.

План

1. Українське питання напередодні Другої світової війни. Радянсько-німецький договір 23 серпня 1939 р. та його наслідки для України.

2. Напад Німеччини на СРСР. Воєнні дії на території України в 1941 – 1942 рр.

3. Окупаційний режим в Україні. Рух Опору.

4. Визволення України від окупантів. Внесок українського народу в розгром фашистської Німеччини.

5. Підсумки та уроки Другої світової війни

Вступ

Друга світова війна є найбільш руйнівною та кровопролитною за всю історію людства. Вона тривала шість років (з 1 вересня 1939 р. до 2 вересня 1945 р.), у війну було втягнуто 72 держави, що становить 80 % населення земної кулі. Причинами війни стали протиріччя між найбільшими країнами світу (Німеччиною, Японією, США, Францією, Англією, Радянським Союзом), боротьба між ними за ринки збуту і джерела сировини, за сфери геополітичного впливу та нові місця вкладання капіталу.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. загострила суперечності між імперіалістичними державами. Особливо проявилися протиріччя, закладені у Версальському мирному договорі[1], у першу чергу між Німеччиною і Францією. Фашистський уряд Німеччини готувався до військового реваншу, плануючи повернути втрачені внаслідок Версальського договору території в Західній Європі. Дипломатична поразка у створенні в 1934-1935 рр. „антигітлерівської коаліції” поставила під загрозу безпеку східноєвропейських країн – Польщі, Румунії, Чехословаччини. У таких складних зовнішньополітичних умовах в 1938-1939 рр. українське питання вдруге після Першої світової війни опинилося в епіцентрі європейської політики.

1. Українське питання напередодні Другої світової війни

Українське питання – це питання про умови і засоби возз’єднання українських земель та створення незалежної української держави, а також про місце і роль українського фактора у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Всі ці країни мали різний соціально-політичний устрій, однак у жодній з них українське питання не вирішувалось на користь української державності. Зокрема за рахунок українських земель прагнули територіального розширення та економічного зростання Німеччина та Угорщина. У сфері своїх геополітичних інтересів розглядали українське питання Англія, Франція та частково США.

Підписання Мюнхенської угоди (30 вересня 1938 р.) поклало початок розподілу Чехословаччини, питання про подальшу долю Закарпатської України стало однією із складових європейської політики. У жовтні 1938 р. Прага визнала автономію Карпатської України, уряд якої 26 жовтня очолив А. Волошин. Фашистська Німеччина демонстративно підтримала уряд Карпатської України, хоч сам Гітлер вважав її державність нежиттєздатною. У березні 1939 р. угорські війська, зі згоди німецького уряду, окупували Карпатську Україну.

Напередодні Другої світової війни розпочалось радянсько-німецьке зближення. 23 серпня 1939 р. народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов та міністр закордонних справ Німеччини Йоахим фон Ріббентроп підписали німецько-радянський договір про ненапад. До нього були додані таємні протоколи про „сфери впливу” СРСР та Німеччини. Зокрема, сферою впливу СРСР було визнано західноукраїнські землі, що входити до складу Польщі.

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р., коли Німеччина вчинила напад на Польщу, а вже 17 вересня радянські війська вступили на територію Західної України. 28 вересня між СРСР та Німеччиною було підписано Договір про дружбу і державний кордон, яким за кожною країною було закріплено захоплені території та визначено майбутні пріоритети зовнішньої політики. У листопаді 1939 р. на підставі звернення Народних зборів Західної України (вибори до них відбулися у жовтні під контролем радянської влади) Верховна Рада УРСР ухвалила закон про входження західноукраїнських земель до складу СРСР.

Наступним кроком реалізації радянсько-німецьких домовленостей щодо українських земель було приєднання до СРСР Бессарабії та Північної Буковини. У червні 1940 р. Радянський Союз змусив Румунію передати ці області. Після виводу румунських військ у Бессарабії та Північній Буковині було встановлено радянську владу. Хотинський, Аккерманський, Ізмаїльський повіти Бессарабії та Північна Буковина увійшли до складу УРСР. Отже, напередодні Другої світової війни українське питання було вирішене на користь територіального розширення та зміцнення радянської форми державності – УРСР, квазідержави, яка входила до складу СРСР. Однак, возз’єднання українців у межах однієї державної структури стало важливим кроком для розв’язання українського питання в майбутньому. В 1939 р. розпочалась радянізація західноукраїнських земель.

Радянізація – процес, що проходив на західноукраїнських землях, возз’єднаних з УРСР у 1939-1941 рр. та у післявоєнний період, і метою якого було встановлення в короткий термін тієї суспільної та соціально-економічної моделі, що сформувалась у Східній Україні в 1930-х роках. Радянізація Західної України супроводжувалася нав’язуванням „соціалістичних принципів”, що панували в СРСР в економіці, політиці, культурному житті, зокрема було проведено насильницьку колективізацію, репресії проти „непролетарських” прошарків населення, заборонено політичні партії та культурні об’єднання тощо. У цілому радянізація мала суперечливий, заідеологізований характер. З іншого боку, у процесі радянізації відбулися і позитивні зміни: націоналізація підприємств, ліквідація безробіття, деполонізація всіх сфер життя, українізація освіти, судочинства, державних установ, перерозподіл земельної власності на користь українських селян, поліпшення житлових умов та медичного обслуговування українців тощо.

Напад Німеччини на СРСР. Воєнні дії на території України в 1941 – 1942 рр.

Для продовження війни з Великобританією Німеччина потребувá ла нових джерел сировини та продовольства. Крім того фашистський уряд прагнув анексії[2] „життєвого простору” на Сході Європи для майбутнього рейху. Не останнє місце в планах створення „великонімецького простору” посідала Україна. Як багата колонія, вона мала б стати „німецькою Індією”, аграрно-сировинним додатком до рейху. 18 грудня 1940 р. у штабі збройних сил Німеччини було розроблено так звану директиву № 21 − план „Барбароса” − це був план нападу на Радянський Союз та його розгрому шляхом „блискавичної” війни.

22 червня 1941 р. Німеччина вчинила напад на Радянський Союз. Розпочалась Велика Вітчизняна війна, яка стала складовою частиною Другої світової війни. За планом „Барбароса” на Україну вдерлося 57 дивізій і 13 корпусів групи армій „Південь”. Окрім військ фашистської Німеччини до групи армій „Південь” входили італійські, угорські, румунські, словацькі війська. Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, перетворених після початку війни у Південно-Західний та Південний фронти. За кількістю танків на Південно-Західному напрямі Червона армія переважала війська німців та їх союзників у шість разів, за кількістю літаків – удвоє. Однак радянська техніка більш ніж на 80 % було застарілою. Крім того на боєздатність Червоної армії негативно вплинули репресії 1937-1938 рр., під час яких з армійських рядів було усунуто, заарештовано, розстріляно більш ніж 40 тис. представників середнього та вищого комскладу. З названої кількості більш ніж 30 % припадало на Київський військовий округ. На початок 1941 р. лише 7 % командирів Червоної армії мали вищу військову освіту. Радянська воєнна доктрина пропагувала заклики про те, що майбутня війна відбуватиметься тільки на чужій території та „малою кров’ю”, а в Бойовому уставі Червоної армії були відсутні такі поняття, як „оборона”, „відступ”, „оточення” тощо. Все це дозволило фашистському ідеологу Й. Геббельсу назвати Червону армію „глиняним колó сом без голови”, а німецьким генералам сподіватися на легку перемогу (Україну, наприклад, планувалось окупувати протягом 6-7 тижнів).

З 23 до 30 червня 1941 р. на лінії Луцьк − Рівне − Броди тривала перша велика танкова битва Великої Вітчизняної війни – з обох сторін у ній взяли участь понад дві тисячі танків. За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тис. бійців та командирів, 3, 5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9, 5 тис. гармат. Німецькі втрати за цей період були майже в 10 разів меншими. Німецькі війська захопили Луцьк, Львів, Чернівці, Рівне, Житомир, Проскурів і вийшли на підступи до Києва та Одеси. З 11 липня до 26 вересня тривала оборона Києва та бої на Південно-Західному напрямі. Потрапивши в оточення, війська Південно-Західного фронту втратили загиблими, зниклими без вісті, пораненими понад 500 тис. чоловік. Загинув також командувач Південно-Західного фронту генерал М. Кирпонос. Втрати німецьких збройних сил під час Київської військової операції були в декілька разів меншими. З 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. тривала оборона Одеси, 250 діб (з жовтня 1941 р. до липня 1942 р.) – оборона військової бази Чорноморського флоту – Севастополя. Наприкінці 1941 р. майже вся територія України, крім східних районів Харківської, Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей, була окупована. Після поразки радянських військ у травні 1942 р. під Харковом та в Криму розпочався загальний наступ німецьких військ на Південно-Західному та Південному напрямках. 22 липня 1942 р. радянські війська залишили м. Свердловськ Ворошиловградської (Луганської) області. Оборонні бої на території України закінчилися. Вся територія УРСР була окупована Німеччиною та її союзниками.