Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Окупаційний режим в Україні. Рух Опору.






У меморандумі від 20 червня 1941 р. майбутній міністр окупованих територій А. Розенберг запропонував фюреру А. Гітлеру стимулювати на захоплених територіях України національне життя, створити під протекторатом Німеччини Чорноморський союз (Україна, Донська область, Кавказ), як противажель Росії. При цьому він вважав, що треба створити Українську „державу” на території від Львова до Саратова, відродити „вільне козацтво”, інститут гетьманства, українські університети, навчати українську еліту німецькій мові тощо. Такі методи, вважав А. Розенберг, дозволять перетворити Україну на сировинний додаток Німеччини швидше ніж жорстка колоніальна політика, для проведення якої у вермахту не вистачить сил.

Однак вже на початку війни в урядових колах фашистської Німеччини перемогла точка зору Г. Гімлера. Останній вважав, що Україна – „німецька Індія”, повинна бути заселена німецькими колоністами. Під його керівництвом інститут праці в Берліні розробив програму заселення німцями західних районів СРСР до Уралу. Протягом 30 років планувалось виселити 65 % населення України, інших поступово „онімечити”. Для проведення такої політики на захоплених територіях України було встановлено жорстокий окупаційний режим.

Окупаційний режим – форма правління захопленої (окупованої) за допомогою військової сили території чужої країни. Окупаційний режим було встановлено на території України німецько-фашистськими загарбниками та їх союзниками. 22 червня 1941 р. – 22 липня 1942 р. територія України була розділена окупантами на чотири частини, підпорядковані різним державам і адміністративним органам:

· Чернівецька та Ізмаїльська області були включені до складу Румунії; Одеська область, частина Вінницької та Миколаївської областей, об’єднані в губернаторство „Трансністрія”, також відійшли до Румунії;

· західноукраїнські землі (Дрогобицька, Львівська, Тернопільська та Станіславська (Івано-Франківська) області) увійшли до Польського генерал-губернаторства третього рейху на правах окремого округу під назвою „дистрикт Галичина”.

· Чернігівська, Сумська, Харківська області та Донбас, як прифронтові зони, були під контролем німецького військового командування.

· решта українських земель, зокрема Наддніпрянщина, значна частина Правобережжя увійшли до складу рейхскомісаріату „Україна”, який очолив Е. Кох.

Територія Карпатської України з березня 1939 р. залишались під окупацією Угорщини – однієї з союзних до Німеччини держав.

Метою фашистського окупаційного режиму було забезпечення Німеччини продовольством, матеріальними та людськими ресурсами. Зокрема за період з липня 1941 р. до жовтня 1944 р. з України до Німеччини було вивезено на роботу близько 3 млн громадян, причому 2, 2 млн з їх числа – силоміць. Було також відправлено 3, 8 млн голів великої рогатої худоби, 4, 4 млн свиней, 5, 4 млн овець та кіз, 3 млн коней, 125 тис. електромоторів, 80 тис. верстатів, 70 тис. тонн сталі тощо.

Щоб встановити свій „новий порядок”, фашистські ідеологи розробили план „Ост”, за яким передбачалося перетворення окупованих територій на колонію, аграрно-сировинний додаток третього рейху, „життєвий простір” для німецьких колоністів. З цією метою на окупованих територіях проводився нацистський геноцид, спрямований проти так званих „расово неповноцінних народів” – українців, росіян, білорусів, представників інших слов’янських народів, а також циган, євреїв. „Нацистський геноцид” передбачав різні засоби терору: від обмеження „расово неповноцінних” в економічних, соціальних, культурних правах до повного їх знищення. Зокрема у Бабиному Яру (Київ) було розстріляно майже 100 тис. осіб, більшість з яких були євреями. Всього на окупованій території України нацистами та місцевою поліцією було знищено понад 1, 5 млн євреїв[3].

Жорстоке ставлення окупантів до населення України, фактичне визначення його „третьосортним”, морально-психологічний тиск, що проявлявся у суворих правилах та наказах, за порушення яких передбачались концтабір або розстріл – все це викликало масове незадоволення „новим порядком”. Зародженню руху Опору на окупованих територіях сприяли і перші перемоги Червоної армії під Москвою взимку 1941-1942 рр.

Рух Опору – боротьба громадян окупованої країни з окупаційною владою. Рух Опору може мати ненасильницькі форми боротьби (страйки, саботаж, агітація проти окупантів) або збройні (організація диверсій, формування партизанських загонів та ін.)

Основними течіями Опору в Україні в 1941-1944 рр. були „радянська” та „націоналістична”. Радянський партизанський та підпільний рух в Україні розпочався ще на початку фашистської окупації – восени 1941 р. У цей період він складався переважно з комуністів, комсомольців, співробітників НКВС. Однак жорстоке ставлення окупантів до місцевого населення та поразка німецьких військ під Москвою значно сприяли зростанню руху Опору на окупованих територіях. У червні 1942 р. було організовано Український штаб партизанського руху на чолі з Тимофієм Строкачем. Після перемоги радянських військ під Сталінградом партизанський рух в Україні став масовою силою. На окупованих територіях Лівобережної України, Наддніпрянщини, частині Правобережжя діяли партизанські загони на чолі з Сидором Ковпаком, Олександром Сабуровим, Петром Вершигорою, Олексієм Федоровим та ін. Вони мали зв’язок з Червоною Армією та матеріальну підтримку від „Великої землі” – радянського тилу.

Разом з німецькими військами на територію України вступили батальйони „Роланд” та „Нахтігаль”, сформовані з числа українських націоналістів. На чолі одного з цих військових підрозділів стояв капітан вермахту Роман Шухевич, відомий більше як Тарас Чупринка.

30 червня 1941 р. у Львові ОУН оголосила про відновлення незалежної української держави, яка в союзі з Німеччиною буде вести боротьбу проти СРСР. Однак німецьке керівництво не підтримало цієї заяви та розпочало репресії проти діячів ОУН – було заарештовано близько трьохсот оунівців, у тому числі Степан Бандера та Ярослав Стецько. Батальйони „Роланд” та „Нахтігаль” було розформовано, а їх особовий склад (600 бійців та 22 офіцери) було зведено до охоронного батальйону № 201, який окупанти використовували протягом 1942 р. проти білоруських партизан.

Друга частина ОУН – прибічники А. Мельника (ОУН-М) − стала на шлях колабораціонізму[4]. Окупанти використовували їх у каральних акціях проти партизан, підпільників, місцевого населення, у розстрілах військовополонених, євреїв, циган та ін. Так, наприклад, у розстрілах мирного населення та військовополонених на території Бабиного Яру у Києві брали участь козаки Буковинського куреня та 118 Український поліцейський батальйон на чолі з колишнім старшим лейтенантом Червоної армії Г. Васюрою.

У серпні 1941 р. представник уряду УНР в еміграції Тарас Боровець (Бульба), зі згоди німецького командування, створив на Поліссі військове об’єднання, яке складалося з близько 6 тис. вояків і отримало назву „УПА – Поліська Січ”. По суті це був загін української міліції, який переслідував частини Червоної армії, що відступали або перебували в оточенні. У листопаді 1941 р., коли Тарас Боровець зробив спробу запобігти вивезенню продовольства до Німеччини, окупанти розформували „Поліську Січ”. Навесні 1942 р. з відома німців підрозділи „Поліської Січі” почали відновлюватися.

У жовтні 1942 р. з числа прибічників Степана Бандери (ОУН-Б) було створено Українську повстанську армію (УПА), яку очолив Роман Шухевич. Підрозділи УПА контролювали деякі регіони Полісся, Волині, Галичини. Метою УПА було створення незалежної української держави будь-якими засобами. Головними ворогами української незалежності вояки УПА вважали СРСР, Німеччину та Польщу. Після визволення західноукраїнських земель від німецько-фашистських окупантів УПА продовжила збройну боротьбу проти радянських та польських військ.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал