Ризики в міжнародній банківський справі

МІЖНАРОДНА БАНКІВСЬКА СПРАВА

План

1. Особливості сучасної міжнародної банківської справи.

2. Ризики в міжнародній банківській справі.

3. Регулювання міжнародної банківської діяльності.

1. Особливості сучасної міжнародної банківської справи.

Міжнародна банківська справа - система методів і підходів до організації та управління банківськими операціями, які здійснюються в міжнародній економічній та правовому середовищі.

Становлення міжнародної банківської діяльності – це складний, тривалий та багатоаспектний процес, що супроводжується інноваціями у банківських операціях та їх розповсюдженні у глобальному середовищі. (табл 1).

Таблиця 1 – Еволюція міжнародної банківської діяльності

1. Початок інтернаціоналізації діяльності окремих банківських установ збігається з періодом золотого стандарту, який забезпечував стабільність та конвертованість валют. Цей період характеризується також відсутністю спеціального оподаткування фінансових операцій, що сприяло міжнародному руху капіталів та пояснює появу перших транснаціональних компаній і перших банків з іноземними філіями. Наприклад, французькі банки розвили першу закордонну мережу протягом п’яти десятиліть на передодні Першої світової війни. Вони сконцентрували свої зусилля на організації фінансування міжнародної торгівлі в країнах Європи та колоніях французької імперії. Цю міжнародну діяльність припинила криза міжвоєнного періоду.

Перша світова війна та подальша криза 30-х років, крах золотого стандарту та нестабільність валютних курсів, упровадження протекціоністської політики стали суттєвими перешкодами для міжнародного руху капіталів і відповідно для розвитку міжнародних банків.

До кінця 50-х років ХХ ст. міжнародний рух капіталів залишався обмеженим як реакція на події Другої світової війни, а також збереження рестрикційних заходів з боку національних економік країн.

На початку 60-х років з переходом світової економіки в новий стан відносної рівноваги, що було обумовлено піднесенням європейської та японської економік і поступовою втратою лідируючих позицій США на світовій арені, а також поверненням до конвертованості валют провідних промислово розвинутих країн, міжнародний банківський бізнес набув нового розвитку. На початку 60-х років в Англії функціонувала вже значна мережа зарубіжних банківських відділень, основними завданнями яких були такі:

- задоволення потреб зарубіжних філій корпоративних клієнтів своєї країни;

- взяття участі в операціях на валютному ринку;

- участь в операціях на стерлінговому ринку.

У 1960 р. тільки вісім американських банків мали відділення в інших країнах, а їхні сумарні активи становили менше 4 млрд дол. Нині понад 100 американських банків мають закордонні відділення, а їхні сумарні активи перевищують 500 млрд дол.

Отже, розвиток зовнішнього економічного середовища підштовхував банківські установи до розвитку таких напрямів діяльності, як конвертація валют, залучення депозитів та надання кредитів в іноземній валюті, проведення міжнародних платежів тощо. Хоча ці напрями діяльності не були принципово новими, однак саме починаючи з 50-х років каталізатором міжнародної активності банків стало зростання міжнародної торгівлі, повернення до конвертованості валют промислово розвинутих країн, істотне зростання валютних ринків.

2. У післявоєнний період європейська економіка завершила своє відновлення та продовжувала активно розвиватися. Національні заощадження та інвестиції виявлялися недостатніми для покриття потреб у фінансуванні державних видатків та витрат приватного бізнесу. Таким чином, Європа стикнулася з проблемою дефіциту американських доларів. Потрібно було вести пошук нових джерел фінансування. Крім того, США з метою захисту національної валюти запровадили низку регулюючих заходів, що погіршило проходження американських зовнішніх платежів. Зокрема, правило Q, яке визначало максимально можливий розмір процентної ставки за депозитами американських банків. Європейські банки на відміну від американських перебували в кращих конкурентних умовах. Перші могли запропонувати вкладникам вищу депозитну ставку, що разом з іншими факторами в підсумку сприяло переливу капіталу з Америки в Європу і розвитку євровалютного ринку та зростання обсягів операцій із синдикованого євро кредитування, розміщення євробондів тощо.

Таким чином, кінець 70-х–початок 80-тих рр. – характеризується дерегламентацією американських ринків, спрямованих на підвищення їх конкурентоспроможності порівняно з європейськими ринками. З метою попередження можливих конкурентних переваг Америки європейські фінансові центри розпочали новий етап лібералізації власних фінансових ринків. Запроваджені заходи, з одного боку, сприяли наближенню фінансових послуг банківських установ до потреб клієнтів, а з іншого – загострили конкуренцію та змусили банки шукати нові форми ринкової експансії.

3. 80-ті–90-ті роки минулого століття знаменуються тим, що відповіддю на загострення конкуренції стала поява низки фінансових інновацій, які кардинально змінили світову фінансову систему та вивели її на принципово новий рівень. Такими новаціями стали: поява ринку ф’ючерсів та ринку опціонів, розвиток офшорного бізнесу. Отже, з середини 80-х років фінансові ринки набули світових масштабів. Унаслідок взаємопроникнення та взаємозалежності західних економік національні фінансові ринки вже не могли залишатися відокремленими. Прогрес у техніці, передаванні та обробленні інформації, дерегулювання та лібералізація валютного обміну поступово забезпечили інтернаціоналізацію національних ринків промислово розвинутих країн.

4. На початку нового тисячоліття відбувається процес глобалізації фінансових ринків, який полягає в посиленні їхньої ролі в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в їхній структурі управління та філософії менеджменту.

Отже, основними чинниками зростання ролі міжнародного банківського менеджменту на світових фінансових ринках є:

1. швидке зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій, що почалося з 1960-х років;

2. розвиток євроринку.

Головними учасниками міжнародної банківської діяльності є:

- великі комерційні банки;

- центральні банки;

- небанківські клієнти (корпорації та урядові агентства), які використовують послуги банків;

- міжнародні організації-регулятори банківської діяльності.

Функції міжнародної банківської справи:

- забезпечення прибутковості в діяльності банку;

- ефективне використання кадрового потенціалу;

- організація стратегії виходу на міжнародний ринок;

- управління міжнародними банківськими ризиками;

- управління міжнародними банківськими операціями;

- оперативність в інформації та управлінських рішень.

На сучасному етапі розвитку виділяють 2 моделі здійснення міжнародної банківської справи:

1) традиційний (класичний) банкінг;

2) ісламський банкінг.

Традиційний банкінг передбачає здійснення наступних основних операцій:

- депозитні (приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб);

- розрахункові (відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків – кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них);

- кредитні та інвестиційні (розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик).

- операції з валютними цінностями;

- емісійні;

- операції з цінними паперами (купівля-продаж за дорученням клієнтів, операції на ринку цінних паперів, включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб;

- факторинг;

- лізинг;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск платіжних інструментів (чеків, векселів та інших);

- надання консультаційних та інформаційних послуг;

- засновницькі операції;

- інкасація;

- депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів тощо.

Ісламський банкінг ґрунтується на принципах і нормах ісламського права, забороні отримання прибутку за рахунок банківського відсотку та прийняття надмірних ризиків з використанням похідних фінансових інструментів. Ураховуючи, що ісламські банки здійснюють свою діяльність переважно на ринках, що розвиваються, головні функції перерозподілу капіталу та проведення розрахунків розширено функціями–мобілізації фінансових ресурсів через пайове фінансування, інвестиційної діяльності, формування спеціальної бази даних клієнтів, соціокультурною. Ісламська банківська діяльність є повністю інвестиційною на умовах спільного розподілу прибутків і збитків, а ісламські банки, на відміну від традиційних комерційних, діють більш як інвестиційно-ощадні компанії, ніж як кредитні організації. Винагородою ісламського банку або клієнта є підприємницький прибуток, а не гарантований із самого початку та фіксований за абсолютною величиною позиковий відсоток. До ісламських відносять банки, а також допоміжні банківські підрозділи або ісламські «вікна» звичайних банків.

Перший ісламський ощадний банк, заснований за принципом участі в прибутках, з'явився в 1963 році в одному з невеликих міст Єгипту. Через побоювання із приводу можливих обвинувачень у відкритій маніфестації ісламського фундаменталізму цей перший сучасний експеримент в сфері ісламського банкінгу був здійснений в обстановці фактичної таємності До 1967 року таких банків у Єгипті було вже дев'ять. Ці банки не стягували відсотків за позики і не платили відсоток за внески, вони «робили гроші» шляхом участі в торговельних або виробничих бізнес-проектах, розділяючи отриманий прибуток між своїми вкладниками. Таким чином, вони виступали в ролі не стільки традиційних комерційних банків, скільки ощадно-інвестиційних інститутів.

Під час першої нафтової кризи в 70-ті роки був створений «Ісламський фондовий дім, що управляється з Женеви». Він став акумулювати чималу частину доходів мусульманських країн, отриманих від торгівлі нафтою. Його метою було створення грошового джерела і капітальної бази для майбутньої, заснованої на ісламських принципах, глобальній мережі безпроцентних банківських послуг.

В 70-ті роки зміна загального політичного клімату в багатьох мусульманських країнах дозволила перейти від перших ісламських банків, що мали напівпідпільний статус, до створення легальних банків. Саме наприкінці 70-х років були створені, зокрема, Dubai Islamic Bank, Islamic Bank of Sudan, Islamic Bank of Egypt, and Bahrain Islamic Bank. B азіатсько-тихоокеанському регіоні це відбулося навіть раніше: у Філіппінах в 1973 році президентським указом був створений ісламський Philippine Amanah Bank.

3 перемогою ісламської революції в Ірані банківська система в цій країні після трирічного перехідного періоду повністю перейшла на модель ісламського банкінгу. Сьогодні у світі нараховується близько 150 ісламських банків і безліч інших ісламських небанківських фінансових інститутів.

Ісламські економічні структури не слід вважати чимось привнесеним в економічну сферу Арабського Сходу. Із розширенням зони арабських завоювань і поширенням ісламу вже в Середньовіччі значна частина територій була втягнена в систему господарської діяльності, багато сторін якої регулювала шаріатська практика. Економічний простір арабського світу впродовж сторіч відрізнявся істотною специфікою інститутів і установ, що входили до його складу. Закономірно, що він не міг не відчути сильного європейського впливу внаслідок інтенсивних зв'язків і тісної взаємодії християнської і мусульманської цивілізацій. Однак навіть такі контакти не змогли розмити самобутніх рис організації арабського ринку періоду нового часу і його основних структур.

Становленню і закріпленню ісламських економічних структур значною мірою сприяли дві обставини. Перша – саме в межах мусульманської духовності, колективізмі громади арабські теоретики мусульманської економіки шукали ключ до консолідації і мобілізації засобів для взаємної допомоги, а потім і в пошуках засобів для розвитку. Друге – підйом ісламської банківської справи був стимульований гігантськими нагромадженнями фінансових ресурсів, акумульованих основними арабськими нафтоекспортними державами, що стали основними провідниками ідеї ісламської економіки в її банківському вигляді.

Виняткове значення надавалося фактору соціальної справедливості, тісно пов'язаної в ісламі з ідеєю добродійності, збору грошей на користь бідних, пожертвування і матеріальної підтримки незаможних. Це увиразнює ідею колективізму, участі і співучасті громади в справах кожного, поділу спільних інтересів. Не випадково, серед провідних інститутів у системі ісламського фінансування спільне підприємництво («мушарака»).

Перш за все, ісламські банки засновують свою діяльність не на кредитуванні, а на інвестиціях.

Банк відкриває рахунки, на яких вкладники розмішують свої заощадження. Цими грошима банк фінансує підприємців. Замість традиційної сплати відсотків за кредитом, підприємець ділить з банком, а банк з вкладником як прибутки у справі, так і збитки. Така система «нічого не обіцяє» і змушує банки ретельно вибирати, куди вкладати гроші. Ісламські банки значно частіше, ніж традиційні, вкладають кошти у реальне виробництво, ігноруючи високоприбуткові справи.

Таким чином, ісламський банк ризикує значно більше, ніж «звичайний»: він тісніше пов'язаний з партнерами, яким дає гроші. Пов'язаний не лише економічно, а й етикою спільної відповідальності, на якій і тримається ділова репутація банку.

Стосунки, за яких партнери беруть на себе ризики і розділяють їх пропорційно вкладеним коштам, створюють особливу психологію ведення справ. Ісламські банки звертають виняткову увагу на суть і перспективність проектів, в які вкладають кошти, в той час як в період економічного зростання західні банки оцінювали проекти лише за забезпеченням займу. Оскільки шаріат забороняє спекуляції, ісламські банки більш зацікавлені в фінансуванні реального сектору, ніж європейські чи американські конкуренти. Таким чином, ісламські банки ефективніше стимулюють економіку.

Так як, ісламська банківська система молода, налічує кілька десятків років, у них немає іменитих установ з багатовіковою репутацією, як на Заході. Тому іноді в ісламському фінансовому секторі з'являються нечесні гравці, що порушують правила. Проте останнім часом такі скандали трапляються дедалі рідше. Важливою особливістю ісламського банк)' є те, що його діяльність контролюють представники духівництва. Присутність у правлінні банк)' представника духівництва є невід'ємною умовою функціонування банків як в ісламських країнах. так і в світі. Під його керівництвом формується спеціальний юридичний відділ, який пильно слідкує за тим, щоб банк не здійснював операцій, які суперечать вимогам шаріату. За глибокими переконаннями представників міжнародних мусульманських організацій, ісламський банк ніколи не погодиться на здійснення сумнівних фінансових операцій, зокрема на фінансову підтримку міжнародного тероризму. Також духовний «наглядач» банку зобов'язаний перешкоджати таким діям, як незаконна торгівля зброєю і наркотиками.

Основні операції ісламського банкінгу:

1) «Мурабаха». Кредит виділяється під конкретну покупку. Власником купленого товару є банк, поки клієнт не погасить всю позичену суму. Фактично, банк виступає торговим посередником – замість брати відсоток з кредиту, він купує товар за одну ціну, а продає за іншу. Різниця залишається банку, як виручка з операції.

2) «Мудараба» - приблизний аналог «депозиту». Вкладник довіряє свій капітал «мударабу», який використовує ці гроші в бізнесі. Прибуток ділиться між учасниками договору. Несе відповідальність за збитки інвестор, окрім випадків, коли збитки сталися через вину «розпорядника» коштів. Банк дає гроші, контролює їх використання, консультує та розподіляє прибутки і збитки.

3) «Мушарака» - даний вид операції розглядається як той, що найбільш відповідає законам шаріату і відповідний природі і характеру діяльності ісламських банків. При мушарака банк здійснює фінансування, не пов'язане із стягуванням певного відсотка, але бере участь в одержаному прибутку. Розподіл прибутку здійснюється таким чином: певна частка виділяється партнеру в оплату за його працю, управлінський досвід або іншу участь в операції або проекті, а частина, що залишилася, розподіляється між партнером і банком, що надав фінансування в співвідношенні, пропорційному внеску кожного учасника в сукупні витрати за проектом. При збитках втрати розподіляються пропорційно участі у фінансуванні.

4) «Іджар» - довгострокова оренда (аналог лізингової операції).

5) Операції з облігаціями «Сукук» - є ідеальним інструментом з точки зору ісламських інвесторів тому, що не є боргом, а часткою реальних активів, торгується на вторинному ринку, не є прямим боргом, його емітентами, поряд з ісламськими фінансовими інститутами, можуть бути суверенні емітенти та компанії, діяльність яких не суперечить Шаріату. Бізнес або діяльність, схеми фінансування, що полягають в основі сукуку повинні відповідати Шаріату. Дохідність сукуку формується за рахунок прибутку від використання активів, послуг або діяльності проекту, що фінансується.

Таблиця 2 – Порівняння кредитування у ісламському і традиційному банкінгу

Нині ісламські банки стикаються з такими принциповими проблемами:

1.Різні країни і напрями ісламу мають різні інтерпретації нюансів банківської справи, що заважає уніфікації і стандартизації банківської справи.

2. Відсутність гнучких безпроцентних фінансових інструментів для переміщення грошей і фондів, проблема була частково вирішена шляхом укладання двосторонніх міжбанківських угод і розвитку співпраці з центральним банком. Так, Bank Islam Malaysia розмістив надлишки своїх ліквідних ресурсів у центральному банку.

3. Високий рівень зловживань серед дебіторів. Ця проблема виглядає набагато відчутнішою і такою, що важко вирішується. Наприклад, при використанні принципу розрахунків «мурабаха» платежі часто поверталися з великим запізненням, оскільки затримка платежів не переслідується згідно із законом. На цьому фоні процентна система виглядає привабливішою, оскільки в ній затримка платежів веде до автоматичного підвищення відсотка, який має бути виплачений кредиторові.

4. Недоліками ісламського банкінгу економісти також вважають відсутність ефективного аналогу міжбанківського валютного ринку. Це унеможливлює якісне управління ліквідністю фінансових інститутів, призводить до «надлишку ліквідності», який «західна» економіка вважає проблемою. За таких умов важче

здійснювати регулювання економіки, але ймовірність банкрутства банків значно нижча. Дійсно, в умовах кризи надлишок ліквідності дав ісламським банкам додатковий запас міцності, якого не вистачило деяким з їхніх європейських колег.

5. Багато мусульман віддають перевагу традиційним банкам і без особливих розкаянь совісті просто вибирають банк, який передбачає виші доходи. Ця обставина може змусити ісламські банки бути винахідливішими і більш конкурентоздатними в порівнянні з традиційними. Інше вирішення цієї проблеми – дозволити традиційним банкам вводити пропорційне фінансування і відкривати ісламські відділи, які оперуватимуть у відповідності до вимог шаріату. Ще одна дорога – відкрити «чисті» мушарака банки, мудараба банки і мурабаха банки, які конкуруватимуть за послугами, що надаються ними.

Попри означені недоліки, ісламський банкінг довів стійкість своєї системи під час кризи. Начебто невеликі прибутки цього сектору раптом набули особливого значення, бо спиралися на реальні об'єкти та виробництво. Оцінки ризиків ісламськими банкірами виявилися більш адекватними, їхній контроль фінансованих проектів – надійнішим, а рівень кредитування «ненадійних» і, відповідно, кількість «поганих боржників» – нижчим, ніж у традиційних банків. Гіпотетично, якби ісламська банківська система була менш інтегрованою в світову, криза могла б їй зовсім не зашкодити.

Однією з найбільш характерних рис ісламської банківської справи з точки зору теорії є те, що ісламський метод передбачає концентрацію на живучості проекту і прибутковості операції. Перспективні, але ризиковані проекти, які можуть не відбутися внаслідок намагання традиційних банків до стабільного отримання відсотків. можуть фінансуватися ісламськими банками на основі розподілу прибутків. Саме в цьому сенсі ісламські банки можуть зіграти роль стимулятора економічного зростання.

Фахівці вже припускають, що у швидкому майбутньому ісламські банки потіснять позиції західних банків в арабських країнах. І це створить об'єктивні умови для більш інтенсивного перенесення основ ісламського банкінгу на інші регіони ісламського світу, а потім за його межі. У нинішніх умовах, коли тільки й чуєш про мільярдні збитки американських та європейських банків, кризу ліквідності в багатьох розвинених країнах, варто очікувати істотного підвищення ролі банківських установ, що працюють за ісламською моделлю.

Великі західні банки, враховуючи високу привабливість арабського ринку та значну кількість людей, що сповідують іслам, роблять зустрічні кроки і відкривають у себе спеціалізовані підрозділи, принципи роботи яких поважають релігійні почуття мусульман. Якщо відкриття підрозділу економічно не виправдано, то банки починають свою роботу в Західній Європі з обслуговування клієнтів-мусульман через мережу Інтернет.

В Україні існує також перспектива відкриття ісламського банку в АР Крим та південних областях, де проживає, за оцінками мусульманських лідерів, близько 2 млн. мусульман (державна статистика свідчить про 500 000, переважна більшість з них – кримські татари, яких налічується 300 000. Перші продукти, які відповідають канонам ісламу в 2010 році запропонував своїм клієнтам Фортуна-банк. Українські фінансисти зацікавилися шаріат-банкінгом з метою залучення в країну інвестицій з мусульманських країн.

Ризики в міжнародній банківський справі

Міжнародний банківський бізнес пов’язаний з оцінкою, управлінням та прийняттям ризиків.

Ризики банківської діяльності (banking risks) – ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Виділяють наступні ризики у банківській діяльності (рис.1).

Рисунок 1 – Класифікація банківських ризиків

До зовнішніх ризиків традиційно належать ризики, що безпосередньо не пов’язані із діяльністю банку або його клієнтури. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку досить високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. За сферою виникнення зовнішні ризики можна поділяти на системні, репутаційні та форс-мажорні.

Системні ризики – це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають внаслідок зміни стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку країни, недосконалого формування організаційно-економічного механізму, неадекватності застосування оперативних і тактичних методів, інструментів та заходів регулювання соціально-економічних процесів та відносин, що виявляється у зміні демографічної, соціальної, економічної та політичної ситуації.

У складі системних ризиків банківської діяльності можна умовно виділити політичні та соціально-економічні, які досить тісно пов’язані між собою, що істотно ускладнює окреме їх оцінювання. Політичні ризики зумовлені змінами політичної ситуації, що негативно впливають на результати діяльності банківської установи, наприклад, внаслідок політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, введення ембарго тощо. Вони є мірою потенційного впливу на діяльність банку загальної політичної ситуації. У свою чергу, економічні ризики зумовлені несприятливим змінами в економіці країни, пов'язаними із коливанням ринкової кон'юнктури, зниженням життєвого рівня населення і т.д.

Слід зауважити, що при потребі більш детального аналізу у структурі системних ризиків банківської діяльності можна виділяти: загальноекономічний, галузевий, законодавчий, кримінальний, соціальний, екологічний, фінансовий, технічний, інфляційний, процентний, ринковий, валютний та інші види ризиків.

Репутаційний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи в суспільстві, насамперед, клієнтами, контрагентами, акціонерами або органами нагляду. Його виникнення негативно впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини, що призводить до фінансових втрат внаслідок зменшення клієнтської бази.

Досить часто репутаційний ризик розглядається як складова групи конкурентних ризиків, що пов'язуються із рівнем конкуренції між банками та банківськими структурами, можливістю злиття банків, появою нових видів банківських операцій та угод, зниженням вартості послуг іншими банками, зростанням вимог щодо якості банківських послуг, легкістю виникнення нових банківських установ, складністю процедури банкрутства. Як видно з наведеного трактування складу конкурентних ризиків, ця група є дуже різноманітною та поєднує в собі елементи інших видів ризиків.

Форс-мажорні ризики - це рівень невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф - страйків, які можуть призвести до фінансових втрат банку. Такі ризики залежать як від стихійних явищ природи та пов'язаних з ними наслідків, так і від різного роду обмежень з боку держави. Деякою мірою знизити вплив таких ризиків на діяльність банківських установ можна за рахунок створення дієвої системи оперативного попередження та інформування про зміну відповідних обставин здійснення банківської діяльності.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та оцінці, завдання менеджменту полягають в тешу, щоб виявити, оцінити, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за допомогою відповідних методів.

У банківській практиці можуть застосовуватися різні підходи до поділу ризиків за сферою виникнення. По-перше, внутрішні ризики доцільно розподіляти на ризики, пов'язані з основною та допоміжною діяльністю банку. Разом з тим слід пам'ятати, що ризики допоміжної діяльності також здатні генерувати значні, навіть катастрофічні, фінансові втрати для банківської установи, наприклад, внаслідок банківських зловживань, низької кваліфікації кадрів. Однак отримати достовірні та адекватні оцінки таких ризиків досить складно. Як правило, вони характеризуються лише умовною оцінкою у формі втраченої вигоди.

Більше можливостей щодо відслідковування тенденцій змін факторів ризику та формування ефективної системи управління банківськими ризиками забезпечує поділ внутрішніх ризиків на другому класифікаційному рівні (за сферою виникнення) на фінансові та функціональні ризики.

Фінансові ризики утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. Як вже зазначалося, переважна більшість дослідників схильна ототожнювати банківські ризики з фінансовими, оскільки при розгляді їх сутності основний акцент завжди робиться на фінансовій складовій впливу ризиків – збитках та втратах.

Фінансові ризики, як окремий різновид банківських ризиків, визначаються ймовірністю грошових втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів банку. До фінансових ризиків належать:

- депозитний - це міра невизначеності щодо можливості переведення поточного рахунку до іншого банку чи дострокового вилучення вкладу;

- кредитний – це невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з умовами кредитного договору;

- інвестиційний - ймовірність втрати банком частини коштів, недоодержання доходу, невиправдані витрати і/або недосягнення соціального ефекту в результаті здійснення банком інвестиційних операцій;

- валютний - ймовірність отримання грошових збитків або зменшення вартості активів та капіталу банку внаслідок несприятливих змін валютних курсів;

- процентний - міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через несприятливі зміни процентних ставок;

- ліквідності - це міра (ступінь) невизначеності щодо спроможності банку забезпечити своєчасне виконання грошових зобов'язань перед клієнтами та контрагентами;

- капітальної стабільності (втрати капіталу) – це міра невизначеності банку щодо його спроможності забезпечувати обсяг регулятивного капіталу на достатньому рівні;

- неплатоспроможності - це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що банк виявиться неспроможним відповідати за своїми зобов'язаннями.

Функціональні ризики здійснюють істотний вплив на діяльність банків. Причинами їх виникнення є неможливість здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарською діяльністю банку. Функціональні ризики пов'язані з процесами створення й провадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки, аналізу й передавання інформації, підготовки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господарських операцій.

Ці ризики важче виявити та ідентифікувати, а також виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові ризики. Банки намагаються мінімізувати негативний вплив функціональних ризиків, удосконалюючи: системи внутрішнього аудиту, схеми документообігу, внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій. Зниженню даних ризиків сприяє також продумана ресурсна, матеріально-технічна та кадрова політика.

До функціональних ризиків належать:

- стратегічни й - пов'язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Ідеться про неправильне формулювання цілей та стратегії банку, помилки в розробці стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегії, та хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці;

- технологічний – пов'язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, обладнання та програмних продуктів. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп'ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через недоліки в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв'язку. Фінансові втрати банку спричинюються як помилками та збоями, так і додатковими витратами на їх усунення;

- операційний - визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю;

- документарний - полягає в можливості виникнення помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків - невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від прийнятих раніше зобов'язань тощо. Документарний ризик можна істотно знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу;

- транзакції - супроводжує укладання та реєстрацію угоди, виконання розрахунків, підписання контрактів, поставляння цінних паперів або валюти. Цей вид ризику тісно пов’язаний з технологічним, документарним і операційним ризиками;

- зловживань - це загроза збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації з боку службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладання угод.

Управління ризиками здійснюється поетапно таким чином:

1) ідентифікація ризику – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2) квантифікація – вимірювання, аналіз, оцінювання величини ризику;

3) мінімізація – зниження або обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

4) моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків та механізмом зворотного зв’язку

Складність практичної реалізації перщого етапу процесу управління ризиками залежить від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлінських рішень в банківській установі має не лише ідентифікувати ризик, а й дозволяти оцінити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Ідентифікація й аналіз ризику на якісному рівні є необхідною, проте ще не достатньою процедурою.

Важливо виявити величину того чи інщого ризику, тобто провести його квантифікацію і це завдання вирішується на другому етапі управління. Кількісне оцінювання рівня ризику – це важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також установлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів та фінансової установи в цілому. При цьому слід оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів та напрямів діяльності.

Ризик економічних рішень оцінюється очікуваними втратами, що є наслідками даного рішення. Ступінь ризику вимірюється втратами (збитками), які можуть статися в разі реалізації цього ризику, а також імовірністю, з якою ці втрати можуть відбутися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки – збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким (малим). Отже, методи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику:

- розмір (величина) – сума можливих втрат;

- ймовірність настання негативної події;

- тривалість періоду впливу ризику.

Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використовуються три групи показників:

- статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);

- непрямі показники ризикованості діяльності, обчислені, як правило, у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

- аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності тощо) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

На третьому етапі управління реалізуються процедури зниження ризиків за допомогою спеціальних методів. Так, цінові ризики мінімізуються за допомогою методів хеджування, що базуються на проведенні операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) на строкових фінансових ринках. Необхідною умовою здійснення операцій хеджування є активно діючий строковий ринок, який уможливлює проведення фінансових операцій у будь-який час і в будь-яких обсягах.

У процесі мінімізації кредитного ризику банк може вдатися до таких методів: аналіз кредитоспроможності позичальника чи емітента цінних паперів; диверсифікація; установлення лімітів; вимоги забезпечення кредиту і т. ін. Функціональні ризики банку можуть бути знижені завдяки посиленню систем контролю та внутрішнього аудиту; застосуванню спеціального програмного забезпечення, що виявляє помилки та локалізує збої в комп’ютерних мережах; відпрацюванню систем повноважень і посадових інструкцій; удосконаленню технічних засобів зв’язку та передавання інформації.

На четвертому етапі, рівень банківських ризиків контролюють за допомогою систем моніторингу, спираючись на різні методики та щоденну діяльність конкретних підрозділів банку.

Моніторинг ризику — це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв’язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підрозділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту й аналітичній діяльності спеціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моніторингу, забезпечує менеджерам зворотний зв’язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізувати поточну діяльність як з погляду ризикованості, так і щодо прийняття загальних управлінських рішень.

Кожний структурний підрозділ банку, а також здатні оцінити ризик фахівці мають певну частину інформації, необхідної для всебічного аналізу ризику. Створення відповідної системи взаємодії зазначених власників інформації розглядається як обов’язковий елемент управлінського процесу. Однією з форм реалізації цього положення є система моніторингу ризику.

3. Регулювання міжнародної банківської діяльності.

Базельський Комітет з питань банківського нагляду (Basel Committee on Banking Supervision) при Банку міжнародних розрахунків («Committee on Banking Supervision of the Bank for international Settlements») засновано в м. Базель у 1974 році центральними банками та органами нагляду держав G10. Нині до держав-членів Комітету належать: Австралія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Гонконг, Індія, Індонезія, Італія, Іспанія, Канада, КНР, Південна Корея, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, ПАР, Росія, Саудівська Аравія, Сингапур, США, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія.

Європейська служба з банківського нагляду, Європейський центральний банк, Європейська комісія, Інститут фінансової стабільності і Міжнародний валютний фонд беруть участь у роботі на правах спостерігача. Комітет засідає кожні три місяці.

Його основне завдання полягає у впровадженні високих та єдиних стандартів в сфері банківського регулювання та нагляду. З цією метою, Комітет випускає директиви та рекомендації для органів нагляду держав-членів. Зазначені рекомендації не є обов'язковими до виконання, проте, в більшості випадків знаходять своє відображення в національному законодавстві держав-членів (та не тільки, наприклад, «Базель І» запроваджено в більше ніж 100 країнах), оскільки їх опрацьовується у співробітництві із банками та органами нагляду з усього світу. В ЄС вони також використовуються для взаємної інтеграції держав-членів Союзу.

Основними документами Базельського комітету вважаються:

1) Основні принципи ефективного нагляду (1997 р., переглянуті в 2006).

2) Базель I (введений в 1988 г), згідно з яким капітал банку для регулятивних цілей повинен бути поділені на дві категорії - капітал першого та другого рівня, а всі активи банку для регулятивних цілей поділяються на 5 груп залежно від ступеня ризику.

3) Базель II (прийнятий 26 червня 2004). Підхід Базеля II заснований на трьох компонентах: мінімальні вимоги до капіталу (основа Базеля I), процедура нагляду та ринкової дисципліни. Тим самим існував з моменту прийняття Базель I механізм розрахунку мінімального рівня достатності капіталу, який вже довів свою ефективність, був доповнений системою нагляду та взаємодії між банками та наглядовими органами, а також широкою системою розкриття інформації.

4) Базель III (прийнятий у грудні 2010 року), нормативи якого планується ввести з 2013 по 2018 роки. Основні зміни Базеля III, в порівнянні з Базелем II, включені в розрахунок капіталу банків, в пруденційні вимоги до капіталу, в пруденційні вимоги до ліквідності. Базель III також вводить вимоги щодо основного та додаткового буферів ліквідного капіталу, які б могли покрити семиденний та 30-денний відтік грошових коштів з банку.

Під егідою Базельського комітету з банківського нагляду створені і діють:

1) Група наглядових органів міжнародних фінансових центрів (The Group of International Finance Centre Supervisors (GIFCS)) – створена в жовтні 1980 року з ініціативи Базельського комітету з банківського нагляду асоціація державних органів банківського нагляду країн, на території яких діють офшорні фінансові центри. Безпосереднім ініціатором створення Групи Базельським комітетом виступив Центральний банк Багамських островів. Засідання групи зазвичай проводяться один раз на рік. У структурі OGBS діє робоча група з розробки міжнародних стандартів регулювання діяльності трастів і керуючих компаній. В даний час учасниками групи є органи банківського нагляду (Центральні банки та Управління грошового обігу) 19 -ти держав:

- Аруба - Центральний банк Аруби;

- Багамські Острови - Центральний банк Багамських островів;

- Барбадос - Центральний банк Барбадосу;

- Бермудські острови - Управління грошового обігу Бермудських островів,

- Британські Віргінські острови - Федеральна резервна система;

- Кайманові острови - Управління грошового обігу Кайманових островів;

- Острови Кука - Уряд Островів Кука; Резервний банк Нової Зеландії;

- Гібралтар - Уряд Гібралтару;

- Гернсі - Банк Англії;

- Острів Мен - Банк Англії;

- Джерсі - Банк Англії;

- Лабуан - Банк Негара Малайзія;

- Макао (Аоминь) - Управління грошового обігу Макао;

- Маврикій - Банк Маврикія;

- Кюрасао і Сінт -Мартен - Центральний банк Кюрасао і Сінт- Мартена;

- Панама - Національний банк Панами;

- Самоа - Центральний банк Самоа;

- Вануату - Резервний банк Вануату.

Спостерігачі: Антигуа і Барбуда, Східно-Карибський центральний банк.

Основними цілями організації є:

- міжнародне співробітництво в розробці та реалізації міжнародних стандартів транскордонного банківського нагляду;

- сприяння державам-членам групи у застосуванні стандартів банківського нагляду, заснованих на міжнародних принципах;

- проведення взаємних оцінок роботи банківських регуляторів держав-членів групи;

- міжнародне співробітництво в боротьбі з легалізацією «брудних» грошей і фінансуванням тероризму, зокрема, у сфері вдосконалення відповідних міжнародних стандартів, участь у роботі ФАТФ;

- регулювання діяльності хедж-фондів.

2) Регіональна група з банківського нагляду держав Закавказзя; Центральної Азії та Російської Федерації виконує функції щодо гармонізації банківської діяльності зазначених країн.

Діяльність ісламського банкінгу забезпечують наступні фінансові інститути:

1) Бухгалтерська та аудиторська організація для ісламських фінансових інститутів (The Accounting and Auditing Organization for Islamic Financial Institutions) – розробка та впровадження стандартів бухгалтерського обліку та аудиторської діяльності у ісламських банках;

2) Рада з ісламським фінансових послуг (The Islamic Financial Services Board). Її функції:

- сприяння розвитку ефективної індустрії ісламських фінансових послуг за допомогою впровадження нових і адаптації існуючих міжнародних фінансових стандартів відповідно до принципів шаріату;

- розробка рекомендацій та критеріїв щодо ефективного контролю і регулювання ісламських фінансових інститутів;

- забезпечення співробітництва країн-учасниць з організаціями, що встановлюють стандарти функціонування міжнародної валютної і фінансової систем;

- координація ініціатив з розвитку інструментів і процедур ефективної діяльності та управління ризиками у сфері ісламських фінансових послуг;

- сприяння співробітництву між країнами-учасницями у сфері ісламських фінансових послуг;

- сприяння розвитку освіти у важливих для сфери ісламських фінансових послуг областях;

- проведення досліджень у сфері ісламських фінансових послуг;

- створення бази даних ісламських фінансових інститутів та експертів у сфері ісламських фінансів.

3) Генеральна рада ісламських банків та фінансових установ (General Council for Islamic Banks and Financial Institutions) є міжнародною некомерційною організацією, основною метою якої є підвищення авторитету і здатності своїх членів служити клієнтам за допомогою практики етичних інвестицій, професіоналізму та прозорості. Ця роль здійснюється через наступні дії:

- підготовка бази даних або каталогу банків і фінансових установ, які відповідають ісламській етиці;

- участь у розвитку ісламського банкінгу та шляхом заохочення наукових досліджень та розвитку і організації конференцій в цій галузі;

- вдосконалення і розвиток розуміння ісламських фінансів і банківської справи і розширення його присутності на локальному рівні і глобально;

- участь у розвитку людських ресурсів, надання своїм членам тренінгових та консалтингових послуг, а також технічної допомоги;

4) Міжнародний ісламський фінансовий ринок (International Islamic Financial Market) – це некомерційна організація, до функцій якої відносяться наступні:

- заохочення і сприяння розвитку міжнародних фінансових ринків у відповідності з принципами Шаріату;

- сприяння активній участі як ісламських, так і неісламських фінансових установ на вторинному ринку;

- координація і діяльність в якості єдиного центру на світовому фінансовому ринку для впорядкування інтерпретації законів Шаріату;

- розширення рамок співпраці між ісламськими фінансовими установами по всьому світу;

- розробка та впровадження ринкових правил управління, покращення практичних процедур і надання допомоги в розробці стандартів для ісламського фінансового ринку (напр., правила емісії і розміщення облігацій «сукук»).