Основні етапи оптимізації структури капіталу

Сукупність принципів, факторів та джерел формування капіталу на малому підприємстві, а також урахування можливостей зовнішнього та внутрішнього використання фінансових ресурсів визначає теоретичну концепцію структури капіталу, яка формує підґрунтя для вибору низки стратегічних напрямів розвитку малого підприємства, що забезпечують зростання його ринкової вартості. Отже, ця теорія має достатньо широку сферу практичного застосування.

Структура капіталу - це співвідношення власних і позичених фінансових коштів, які використовує мале підприємство у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, що використовується малим підприємством, визначає багато аспектів не лише фінансової, а й операційної та інвестиційної його діяльності, чинить активний вплив на кінцеві результати праці.

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які доводиться вирішувати у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення використання власних і позичених коштів, за якого забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу малого підприємства здійснюється за такими етапами (рис. 8.6):

o Аналіз капіталу підприємства. Основною метою аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді та їх вплив на фінансову стійкість й ефективність використання капіталу.

o Оцінка факторів, які визначають структуру капіталу. На цьому етапі встановлюються оптимальні для цього підприємства стадії використання власного та залученого капіталу, а також можливості залучення на підприємство необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

o Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для здійснення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового левериджу.

o Оптимізація капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес базується на попередній оцінці вартості власного та залученого капіталу за різних умов його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

o Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових активів підприємства.

o Формування показника цільової структури капіталу. Межі максимально рентабельної та мінімально ризикованої структури капіталу дає змогу визначити поле вибору конкретних його значень на певний період. При цьому враховуються раніше розглянуті фактори, які характеризують індивідуальні особливості діяльності малого підприємства.

Одним із головних завдань формування оптимальної структури капіталу малого підприємства є максимізація рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику, яка реалізується різними методами. Важливими механізмами реалізації цього завдання є використання фінансового левериджу та моделі Дюпона.

Рис. 8.6. Основні етапи оптимізації структури капіталу малого підприємства

Фінансовий леверидж характеризує використання малим підприємством позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу.

Показник, який відображає рівень додатково генеруючого прибутку власним капіталом за різної міри використання позичених коштів, називається ефектом фінансового левериджу:

де Спп - ставка податку на прибуток; КВРШ - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %; ВК к - середній розмір відсотків за кредит, сплачених підприємством за використання позиченого капіталу, %; ПК - середня сума використаного малим підприємством позиченого капіталу; ВК - середня сума власного капіталу малого підприємства.

Аналізуючи наведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджу, можна виокремити в ній три основні складові:

- податковий коректор фінансового левериджу (1 - Спп), котрий показує, в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу залежно від рівня оподаткування прибутку;

- диференціал фінансового левериджу (КВРЛ - ВКт), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотків за кредит;

- коефіцієнт фінансового левериджу [ --- ], який характеризує суму позиченого капіталу, використаного малим підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Модель Дюпона є основою інтегрального аналізу ефективності використання капіталу малого підприємства і передбачає розкладення коефіцієнта рентабельності власного капіталу на декілька фінансових коефіцієнтів його формування.

Отже, згідно з цією моделлю рентабельність власного капіталу залежить від трьох факторів (рис. 8.7):

- чистої рентабельності доходу;

- ресурсовіддачі;

- структури джерел коштів, які були інвестовані у мале підприємство (фінансова діяльність малих підприємств).

Перший фактор узагальнює звіт про фінансові результати, другий - актив балансу, третій - позитив балансу.

Рис. 8.7. Модифікована схема аналізу показників рентабельності

Отже, відповідно до моделі Дюпона, найбільший вплив на рентабельність власного капіталу має коефіцієнт фінансової залежності, що засвідчує збільшення частки позикових коштів щодо власних і збільшення залежності підприємства від зовнішніх джерел.

Як уже зазначалося, важливою передумовою формування оптимальної структури капіталу малого підприємства є оцінка фінансового ризику з метою мінімізації пов'язаних з ним фінансових втрат.

Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позиченими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов'язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є обчислення ефекту фінансового левериджу. Саме тому важливим є обґрунтування достатності обсягу капіталу для забезпечення нормальної фінансової стійкості малого підприємства за допомогою показника " мультиплікатор капіталу".

Мультиплікатор капіталу - це показник максимальної здатності малого підприємства залучати кошти чи розширювати свою діяльність у розрахунку на одну грошову одиницю свого капіталу. Отже, мультиплікатор - це важіль управління банком структурою власного і залученого капіталу, за допомогою якого він повинен забезпечити потрібну структуру капіталу (співвідношення власного і залученого капіталу), тобто бажану збалансованість між капітальною базою (власним капіталом) та її можливостями залучення додаткових фінансових ресурсів. Іншими словами, це здатність капіталу малого підприємства залучати в обіг додаткові гроші, не порушуючи стійкої і дохідної діяльності.

Мультиплікатор капіталу визначається відношенням сукупних активів до балансового капіталу малого підприємства:

де Мк - мультиплікатор капіталу; А - сукупні активи малого підприємства; К - балансовий капітал малого підприємства.

Що вище значення мультиплікатора капіталу, то більшим буде й ризик. Якщо ефективність роботи малого підприємства знижується, то для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитися на вищий ризик - збільшити відношення активів до капіталу. Це означає, що навіть мале підприємство з невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов'язань.