Управління процесом відновлення поза оборотних активів

Послідовність розробки і прийняття управлінських рішень для забезпечення відновлення операційних позаоборотних активів підприємства характеризується такими основними етапами:
1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів підприємства.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних позаоборотних активів у майбутньому періоді.
3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів підприємства.
4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів у розрізі різноманітних його форм.

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів підприємства.

Інтенсивність відновлення операційних позаоборотних активів визначається двома основними факторами – їх фізичним і моральним зносом. У процесі даних видів зносу позаоборотні активи поступово втрачають свої початкові функціональні властивості, і їх подальше використання в операційному процесі підприємства стає або технічно неможливим, або економічно недоцільним.
Функціональні властивості окремих видів позаоборотних активів, втрачені зв’язку з технічним зносом, деякою мірою підлягають відновленню шляхом ремонту цих активів. Якщо ж відносна втрата цих властивостей, що проявляється в нездатності випускати продукцію з тією ж продуктивністю або сучасним рівнем якості, пов’язана з моральним зносом, то за економічними критеріями відповідні види позаоборотних активів потребують заміни більш сучасними їх аналогами.

Швидкість втрат позаоборотними активами своїх початкових функціональних властивостей під впливом фізичного і морального зносу, а відповідно, і рівень інтенсивності їх відновлення, багато в чому визначаються індивідуальними умовами їх використання у процесі операційної діяльності підприємства. Відповідно до цих умов, індивідуалізуються і норми амортизації різноманітних видів операційних позаоборотних активів. Дана індивідуалізація норм амортизації, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів, характеризує амортизаційну політику підприємства.
Амортизаційна політика підприємства є складовою частиною загальної політики управління операційними позаоборотними активами, що полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх відновлення відповідно до специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави на різноманітних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Водночас кожне підприємство має можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів, враховуються такі основні фактори:
• обсяг операційних основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємством. Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновлення операційних позаоборотних активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних активів;

• методи відображення в реальній вартості використовуваних основних засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв’язку з цим амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниження показників реального зносу операційних позаоборотних активів призводить не тільки до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з нього додаткових фінансових засобів у вигляді сплати податку на прибуток;

• реальний термін використання підприємством амортизаційних активів. Установлений у процесі розробки норм амортизації середній термін використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер і повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це стосується й окремих видів нематеріальних активів, що використовуються в операційному процесі, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не більше 10 років);

• дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід свідчить про велику кількість дозволених щодо використання методів амортизації позаоборотних активів, що дає можливість підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні;
• склад і структура основних засобів. Методи амортизації, дозволені для використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних фондів. Цю ж диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;
• темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, а відповідно, і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно впливає на фінансові можливості збільшення швидкості відновлення операційних позаоборотних активів;
• інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують відновлення операційних позаоборотних активів.
Перераховані фактори дозволяють підприємству вибрати відповідні методи амортизації окремих груп операційних позаоборотних активів, найбільшою мірою – специфіку їх використання в операційному процесі.
У сучасній вітчизняній практиці розрізняють два основних методи амортизації позаоборотних активів:
• метод прямолінійної амортизації. Даний метод заснований на прямолінійно-пропорційному способі нарахування зносу активів, що амортизуються, при якому норма амортизації для кожного року визначається за такою формулою:

, де

На – річна норма амортизації, в %;

ПН – передбачений (нормативно встановлений) період використання активу в роках.
У сучасній практиці в нашій країні даний метод амортизації є основним;

• прискорена амортизація. Даний метод дозволяє скорочувати період амортизації активів за рахунок використання підвищених норм амортизації. Чинним законодавством прискорена амортизація дозволена тільки для активної частини основних виробничих засобів. Рішення про використання методу прискореної амортизації активної частини виробничих основних засобів підприємство приймає самостійно.
Необхідно зазначити, що в реальній практиці метод прискореної амортизації може бути використаний і в процесі списання вартості нематеріальних активів. Така можливість визначається тим, що термін корисного використання даних активів і розмір норм амортизації підприємство встановлює самостійно.
Використання методу прискореної амортизації дає безсумнівний ефект і повинно набути широкого розповсюдження при формуванні амортизаційної політики підприємства.

По-перше, використання даного методу нарахування амортизації сприяє прискоренню інноваційного процесу на підприємстві, тому що дозволяє швидше оновлювати парк машин і механізмів, різноманітних видів нематеріальних активів.

По-друге, використання даного методу дозволяє істотно прискорювати процес формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, отже, сприяє росту поворотного чистого грошового потоку в майбутніх періодах.

По-третє, прискорена амортизація дозволяє знизити суму податку з прибутку, що сплачується підприємством, бо скорочує розмір балансового прибутку, тобто певною мірою зменшує ту фіктивну частину прибутку, що часто формується через занижену оцінку вартості основних засобів.
По-четверте, прискорена амортизація активів є одним з ефективних засобів протидії негативному впливу інфляції на реальну вартість накопичуваного амортизаційного фонду.
Серед методів нарахування амортизації, що застосовуються у закордонній практиці, потрібно виділити такі:
• метод " залишку, що знижується" (" подвійного залишку, що знижується") оснований на використанні норм амортизації або подвійних норм амортизації за відношенням не до початкової, а до залишкової вартості активів;

• метод " суми років" оснований на максимізації норм амортизаційних відрахувань у перший рік використання активів із наступним їх зниженням і мінімізацією в останній рік;
• метод " одиниць виробництва" використовують як розрахунок суми зносу окремих видів основних фондів з розрахунку на одиницю продукції та його множення на обсяг випуску продукції в окремих періодах. У даному випадку амортизаційні відрахування з категорії постійних витрат переходять у категорію витрат змінних;

• метод " лінійної дигресивної амортизації" оснований на продовженні загального періоду амортизації. При даному методі сума амортизаційних відрахувань щорічно зменшується на постійний розмір, який називається " різницею".

З урахуванням вибраного методу амортизації підприємство формує систему норм амортизації окремих груп операційних позаоборотних активів, що характеризують необхідний рівень інтенсивності їх відновлення.
2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних позаоборотних активів у майбутньому періоді.
Відновлення операційних позаоборотних активів підприємства може здійснюватися на простій або розширеній основі, відтворює процес простого або розширеного їх відтворення.
Просте відтворення операційних позаоборотних активів здійснюється в міру фізичного і морального їх зносу в межах суми амортизаційного фонду. Необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів у процесі простого їх відтворення визначається за такою формулою:
ОВАпрос = ПВф + ВВм, де

ОВАпрос – необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів підприємства у процесі простого їх відтворення;

ПВф – первісна або поновлювальна вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у зв’язку з фізичним їх зносом;

ФВм – первісна або поновлювальна вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у зв’язку з моральним їх зносом.

Розширене відтворення операційних позаоборотних активів здійснюється з урахуванням необхідності формування нових їх видів не тільки за рахунок амортизаційного фонду, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових фінансових кредитів тощо). Необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів у процесі розширеного їх відтворення визначається за такою формулою:

ОВАрозш. = ОПова – ФНова + ВПф + ВПм, де

ОВАрозш. – необхідний обсяг відновлення операційних позаоборотних активів підприємства у процесі розширеного їх відтворення;

ОПова – загальна потреба підприємства в операційних позаоборотних активах у майбутньому періоді;
ФНова – фактична наявність операційних позаоборотних активів підприємства на кінець звітного (початок наступного) періоду;

ВПф – вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку з фізичним їх зносом;

ВПм – вартість операційних позаоборотних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку з моральним їх зносом.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів підприємства.
Конкретні форми відновлення окремих груп операційних активів визначаються з урахуванням характеру їх відтворення.

Відновлення операційних позаоборотних активів у процесі простого відтворення може здійснюватися за такими основними формами:

• поточного ремонту – процес часткового відновлення функціональних властивостей і вартості основних засобів у процесі відтворення;

• капітального ремонту – процес повного відновлення основних засобів і часткової заміни окремих їх елементів. На суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів, і тим самим збільшується їх залишкова вартість;

• придбання нових видів операційних позаоборотних активів з метою заміни аналогів, що використовуються у межах амортизаційного фонду. Для нематеріальних активів це основна форма простого їх відтворення.

Відновлення операційних позаоборотних активів у процесі розширеного їх відтворення може здійснюватися у формі їх реконструкції, модернізації тощо.

Вибір конкретних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів здійснюється за критеріями їх ефективності. Так, наприклад, якщо в результаті капітального ремонту окремих видів основних засобів сума майбутнього прибутку, що генерується ними, буде меншою ліквідаційної їх вартості, відновлення ефективніше здійснювати шляхом заміни новими, більш продуктивними аналогами.
3. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів у розрізі різноманітних його форм.

Методи визначення вартості відновлення операційних позаоборотних активів диференціюються в розрізі окремих форм даного відновлення.

Вартість відновлення операційних позаоборотних активів, що здійснюється шляхом поточного або капітального ремонту, визначається на основі розробки кошторису витрат на їх проведення. При підрядному способі здійснення ремонтних робіт основу розробки планового бюджету складають тарифи на послуги підрядчика, а при господарському способі – витрати підприємства калькулюються за окремими їх елементами.

Вартість відновлення операційних позаоборотних активів шляхом придбання нових їх аналогів включає як ринкову вартість відповідних видів активів, так і витрати за їх доставку й установку.
Вартість відновлення операційних позаоборотних активів у процесі розширеного їх відтворення визначається в процесі розробки бізнес-плану реального інвестиційного проекту.
Підсумкові результати розглянутих вище управлінських рішень дозволяють сформувати загальну потребу у відновленні операційних позаоборотних активів підприємства в розрізі окремих їх видів і різноманітних форм майбутнього відновлення.