Тема 2.Особливості становлення та розвитку науки про політику. Соціально-політичні доктрини сучасності.

1.Політика та політичні вчення у стародавньому світі..

2.Погляди на суспільство та державу в працях мислителів епохи Середньовіччя та Відродження.

3 Політична думка Нового та Новітнього часу.

4. Політичні теорії ХХ століття.

5.Розвиток політичної думки в Україні.

6.Соціально-політичні доктрини сучасності.

Список літератури

1.Безаров О.Т. Політологія: [Навч. посібник для студ.] / Буковинський держ. медичний ун-т. – Чернівці: БДМУ, 2007. – 326 с.

2.Семке Н.Н. Политология: Учеб. пособие / НТУ «ХПИ». – Х.: НТУ «ХПИ», 2007. – 219 с.

3.Політологія: Навч. посібник для студ. / В.І. Штанько, Н.В. Чорна, Т.Г. Авксентьєва, Л.А. Тіхонова. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Инкос; Центр учбової літератури, 2007. – 288 с.

4.Політична історія України: Навч. посіб. / В.І. Танцюра (ред). – 2-ге вид., допов. – К.: Академвидав, 2008. – 552 с.

Для більш чіткого розуміння особливостей становлення науки про політику слід зробити короткий екскурс в історію політичної думки, розкривши її генезис та основні етапи розвитку. Політикою людство починає цікавитись ще на ранніх етапах свого історичного розвитку. Уявлення про неї мали релігійно-міфологічний характер і лише у XI – VIII ст. ст. до н. е. відбувається перехід до відносно раціонального погляду на світ в цілому та державу зокрема. Це спостерігаємо у поглядах Конфуція, Мо Цзи, Лао-цзи (Китай), Будди (Індія), Заратустри (Персія) та ін.

В епоху античності знання про політику переважно обмежувались вченням про державу, ідеальні форми державного правління та моральні якості правителя. Ці політичні переконання представлені працями Платона, Сократа, Арістотеля, Цицерона.

Платон, зокрема, розробив концепцію " ідеальної держави", суть якої полягає в тому, що кожен член суспільства мав " робити своє" і " лише своє", не роблячи того, що є обов'язком інших громадян. Він виділяє п" ять основних типів політичної влади: аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію. Найкращим типом правління для нього є аристократія. За Арістотелем, держава виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її існування – досягнення загального блага людей. Він першим назвав людину " істотою політичною", тобто такою, що може жити лише у державі, бо" природа вселила в людину прагнення до державного об'єднання"..З іменем Сократа пов'язують виникнення моральної філософії. На його думку, закони є основою держави, без них неможлива моральна організація державного життя. Сократ виступав за однодумство громадян, без якого неможливе ефективне управління державою. Критикуючи демократію, він Сократ наголошував, що основний її недолік – некомпетентність посадових осіб, обраних випадково (шляхом жеребкування), а тому цю форму правління треба удосконалити у напрямку компетентного управління. Сократ першим сформулював концепцію договірних відносин між державою та її громадянами. Мож­ливість політичної свободи він пов'язував із пануванням мудрих і справедливих законів. Найкраща форма влади для нього-монархія.

Епоха Середньовіччя припадає на V – XVI ст. ст. На про­тязі цього значного періоду політичні погляди активно розвивалися та зміцнювалися. Глибокий відбиток на розвиток політичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада (організація) повинна бути пріоритетною: духовна (церква) чи світська (держава). За домінування церковної влади виступали Тома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської – М. Падуанський, В. Оккам, А. Данте.

Одним із яскравих представників епохи Відродження був відомий італійський вчений Н. Макіавеллі, який у своїх працях зосереджував увагу на проблемі співвідношення політики і моралі та сформулював суперечливий, але вічний принцип " мета виправдовує засоби ".

Епоха Просвітництва пов’язана з розробкою ідей природного права та суспільного договору, авторами яких були Б.Спіноза, Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо, Т.Гоббс і Дж.Локк.

Б.Спіноза вважав, що люди спочатку знаходилися у так званому «природному стан»і, де сила та могутність окремого індивіда складали сутність його природного права. Перехід до громадянського стану мислитель пов'язував із укладанням сус­пільного договору, поділом праці, різноманітністю людських потреб, неоднаковими здібностями. Держава у Спінози виступає носієм природних прав усього населення. Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дж. Локка викладене у праці " Два трактати про правління" (1690). На його думку Дж. Локка, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як " війна всіх проти всіх". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, що спричиняло стан непевності та соціальної напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту приватної власності люди створили державу. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, переконаний Дж. Локк, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена на окремі гілки зі специфічними функціями.

Т. Гоббс в основу теорії держави поклав уявлення про природу індивіда. Він вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяв виникненню у суспільстві стану " війни всіх проти всіх". Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би завдяки своїй владі над людьми поклав край загальній війні. " Суспільний договір" за Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов'язання діяти в ім'я усіх. Для укладення суспільного договору необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй.

Західна політична думка в кінці XIX- початку ХХ ст. створила передумови і науково - теоретичну базу для формування сучасної політології. Вона була представлена такими відомими мислителями як І.Кант, Г.Гегель, К.Маркс, В.Вебер.

Щодо сучасної політології, велике значення для неї має введення Гегелем у «філософії права» відмінності між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство за Гегелем - це система політичних інститутів і автономних органів, що мають захищати інтереси особи і групи. Вчений також розвиває теорію політичного плюралізму, тобто організованих груп які є посередниками між особою та державою і дають можливість індивідам представляти й захищати свої інтереси.

Політичні теорії ХХ століття представлені італійськими дослідниками Г.Моски та В.Парето. Р. Арона, М. Дюверже, Л. Козера, Р. Дарендорфа, К. Боулдінг та ін. Які сформулювали теорію елітизму, виокремили види еліт, їх функції та основні системи відбору.

Історія розвитку політичної думки в Україні бере свій початок з стародавніх часів до ХХ століття. Вона представлена у наукових працях М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, В.Винниченка, В.Липинського.

Ряд концептуальних схем та політологічних теорій українських політологів міжвоєнного етапу перекликаються із нашим сьогоденням. Це насамперед: І) дослідження народниками психологічних характеристик українського, російського та польського народів, їхні ідеї щодо можливої федерації України з іншими народами, конкретні проекти цих федерацій, розроблені ними питання народоправства та демократичних традицій в Україні; 2) консервативні концепції української монархії, зокрема ідеї про особливу роль провідної верстви, територіальний патріотизм, а також державотворчі характеристики народів Галичини та Наддніпрянської України, вироблені консерваторами, визначення останніми типів, видів і форм держави; 3) теорії суспільних зв'язків та національної держави, дослідження національно-визвольних рухів у інших країнах, аналіз соціально-класової структури українського народу та «визначення носіїв національної свідомості» і нарешті, національно-державницькі проекти конституції України.

Переходячи до розгляду соціально-політичних доктрин сучасності слід зазначити, що у політичному житті суспільства надзвичайно важливе місце належить різним ідейно-політичним течіям не тільки як певному тлумаченню політичної реальності, а і як способу політичних дій, що спрямовані на збереження або навпаки, зміну існуючої політичної системи. Отже, ідейно-політичні течії в суспільному житті поєднують одночасно теорію і практику, роздуми і дії, раціональні моделі мислення та емоційні настрої, які сприяють формуванню в людини належної орієнтації у політичних процесах.

До основних соціально-політичних доктрин належать: лібералізм та неолібералізм (XVII-XVIIIст.). У її формуванн значний внесок зробили такі видатні мислителі, як Д.Локк, Ш.Монтеск’є, І.Кант та ін. У XIXст. розвиток соціально-політичної концепції лібералізму був пов’язаний з іменами французького мислителя Б.Констана та англійців І.Бентама та Д.Мілля. Протягом усього ХІХ ст. ліберали виступали за такий суспільний устрій, за якого регулювання соціальних відносин у суспільстві відбувалося б стихійно, без втручання держави, за котрою визнавалась лише роль «нічного охоронця», що охороняє власність громадян і встановлює обсяги вільної конкуренції між окремими виробниками. Такий підхід цілком відповідав періоду класичного капіталізму.

Лібералізм - традиційна політична течія, яка відстоює необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський державний устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи для індивідів у політичній, економічній та інших сферах життя суспільства.

На зміну лібералізму прийшов неолібералізм, якому були притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення “держави загального добробуту”. У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок.

Консерватизм та неоконсерватизм (Кін. XVIІI поч. XІХст.) пов’язаний з іменами – англійця Е.Берка, француза Ж. Де Местра, німця Ф. Фон Савіня.Консерватизм характеризується:

- прихильністю до усталених суспільних порядків, соціальної та політичної стабільності;

- ревним ставленням до традицій і звичаїв, системи духовних і політичних цінностей;

- раціональністю, стриманістю у здійсненні численних соціальних змін;

- протистоянням поспішним рішенням й радикальним перебудовам;

- утвердженням поступового розвитку, щоб майбутнє не знищувало минулого.

Для неоконсерватизм характерно:

В економіці-заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, яка орієнтована на визволення приватного бізнесу від надмірного державного втручання;

У соціальній сфері-соціальні витрати скорочуються;

У політичній сфері - переорієнтація щодо проблем політичної влади демократії, держави, бюрократії у бік посилення елітарних тенденцій та антибюрократичних настроїв.

Екстремізм- це схильність до крайніх поглядів і методів у політиці та ідеології. Поділяється на наступні течії:

правий екстремізм - ультрареакційні рухи, які поділяють устремління фашистів, неофашистів.

лівий екстремізм - проявляється у теоретичних платформах, псевдореволюційних організацій.

Найбільш крайнім виразом політичного екстремізму є тероризм. Найбільш послідовним правоекстремістським політичним рухом є фашизм, що виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії. Правий та лівий екстремізм у будь-яких формах, як свідчить політична практика, несуть горе й страждання народам, роблять їх заручниками вузько-групових інтересів певних політичних сил.

Комунізм – суспільно-політична течія, яка стверджує пріоритетом встановлення суспільства, заснованого на єдиній загальнонародній власності на засоби виробництва, здійснення самоврядування, досягнення рівноправ’я, розподілу матеріальних і соціальних благ " за потребами".

Радикалізм- політична течія, яка відстоює розрив з визнаною традицією, виступає за рішучі методи у вирушенні питань політичної теорії і політичної практики, не змінюючи соціально-економічних основ суспільного ладу.

Політикам радикалізму сьогодні властиві пошук простих способів розв’язання складних проблем;

- прагнення твердо запрограмувати зміни;

- абсолютизація можливостей раціонального управління;

- намагання форсувати події, що призводять до розриву між засобами і цілями політичної дії та ін.

Клерикалізм- суспільно-політична течія, представники якої виступають за посилення позицій, впливу церкви в політиці і духовному житті суспільства. Серед конфесій найбільш впливовим є католицтво, що його визнають майже 600млн. осіб з усіх континентів. Понад половини з них – у країнах Латинської Америки і США. Ідейно-політичним центром католицизму є Ватикан. До світових релігій, які справляють серйозний вплив на політичні процеси й суспільне життя, належить іслам. Його послідовники – понад мільярд мусульман – проживають у 52 країнах Азії та Африки і проголосили іслам основою свої державності.

Соціалізм - соціально-політична течія, яка ставить за мету створити суспільство, що характеризується пріоритетом громадських інтересів над приватними, перевагою суспільних форм власності при їх плюралізмі, високим рівнем демократії і прав людини.

Питання для самоконтролю

1.Політична думка Стародавнього Світу

1. Назвіть основні причини появи перших міфологічних тлумачень влади й держави.

2. Як пояснював Конфуцій походження влади? Чи згодні Ви з його концепцією?

3. Що нового у вченні про політичну владу й державу, порівняно з Платоном, вніс Аристотель?

2. Еволюція політичної думки в епоху Середньовіччя та Відродження

1. У чому виявилась суперечливість політичних поглядів Аврелія Августина?

2. Охарактеризуйте погляди Фоми Аквінського на суспільство.

3. Як трактували проблему прав і свобод в епоху Відродження?

4. Вплив ідеологів гуманізму на розвиток політичної думки Нового Часу.

3. Політична думка Нового та Новітнього Часу

1. Чому англійську революцію середини ХVІІ століття традиційно вважають початком Нового Часу?

2. Хто такі „просвітителі”?

3. Коли виникла ідея „природного права”?

4. Внесок І. Канта в обґрунтування політичної доктрини лібералізму.

5. Коли і ким було запроваджено діалектичний метод аналізу політичних явищ?

6. Як уявляв ідеальну державу Гегель?

4. Політичні теорії ХХ століття

1. Чи згодні ви з теорією „державної бюрократії” М. Вебера?

2. Охарактеризуйте основні концепції елітизму (В. Парето, Г. Моски, Р. Михельса, М. Вебера та ін.).

3. У чому полягає сутність політичного біхевіорізму? 4. Чи здійснив вплив фрейдизм на політичну думку ХХ століття?

5. Чи відбивається національна ментальність на характері соціально-економічного розвитку?

5. Розвиток політичної думки в Україні

1. Яке місце посідала політична думка у становленні духовної культури українського народу?

2. Які письмові джерела є доказом високого рівня розвитку політико-правової думки доби Київської Русі?

3. Хто був засновником Києво-Могилянської академії?

4. Які праці М. Грушевського ви читали? Коли виникло Кирило-Мефодієвське товариство?

5. Чи ви згодні з М. Драгомановим у тому, що „політична діяльність і боротьба мають базуватися на моральному ґрунті”?

6. На чому базувалась політична програма В. Липинського?

7. Визначте характер діяльності сучасної бюрократії в механізмі політичної влади в Україні.

8.Охарактеризуйте специфіку ідеологічної ситуації в пострадянських країнах.