Методика вивчення народних іграшок на уроках трудового навчання в початковій школі

Іграшка – вид народної творчості(декоративно-ужиткової діяльності людини). Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів із життя й діяльності суспільства.

Нар. ігр. належить до групи ремесел, в яких творчий і виробничий процеси займають приблизно однакове місце.

Витоки укр. нар. ігр. – в трипільському землеробсько-скотарському середовищі. Однак, як певний чинник української народної культури, народного мистецтва іграшка сформувалась в умовах селянського хліборобського середовища протягом кількох минулих століть.

Укр. нар. ігр. взаємопов'язана з різними видами народної творчості.Через неї дитина може пізнати предмети і явища, розвити необхідні уміння і навички роботи з природними матеріалами, в короткі терміни опанувати початкові основи людської діяльності.

Укр. нар. ігр. виготовляється з глини, дерева, сиру, тканини, металу, з лози, рогози, кукурудзи, соломи.

Аналіз існуючих програм з труд. навч. та художньої праці дозволив зробити висновок, що укр. нар. ігр. починає займати належне їй місце в навчально-виховному процесі початкової школи.

Вивчення теми «Народні іграшки» учнями початкових класів передбачає: ознайомлення з народними іграшками як творами мистецтва; формування у молодших школярів уявлень про місце та значення даного виду мистецтва у житті людини і суспільства; оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних українських народних іграшок з різних природних матеріалів та традиційним способам їх оздоблення; вивчення творчості сучасних майстрів української народної іграшки; створення самостійних художніх робіт.

Методи та методичні прийоми: художні розповіді про витоки народної іграшки, про вірування та звичаї укр. народу, що пов’язані з нею, про символічний зміст іграшок; описи; демонстрування унаочнення (зображення виробів-оригіналів, фотографії, ілюстрації у художніх альбомах з декоративно-ужиткового мистецтва); проведення дидактичних ігор; моделювання ігрових ситуацій за допомогою казкових персонажів-іграшок; організація спостереження за роботою «казкових майстрів» іграшки та виготовлення виробів під керівництвом вчителя чи майстрів-іграшківців; втілення творчого задуму в об’ємі (декоративна діяльність).

Орієнтована тематика завдань: лялька-мотанка; вузлова лялька; хатня лялька; одягнена лялька; свистунець; дитячий посуд «монетка»; сирні іграшки.

41. Представити методику виготовлення вузлових ляльок на уроках трудового навчання Вузлова лялька або лялька-мотанка робиться у такій спосіб ):
1) Візьміть шматочок білої тканини(хустку), начиніть її шматочками ганчір’я і міцно зав’яжіть вузликом за допомогою стрічки. У вас вийшла голова – основна і єдина об’ємна частина багатьох ляльок даного типу. Це початковий етап, найбільш важливий для майбутнього типу та образу ляльки.
2) Зараз треба створити хрест на обличчі ляльки. Для цього візьміть різноколірні нитки, що є у вас, накладіть їх на голови майбутньої ляльки та переплетіть таким чином, щоб на розхресті утворився квадрат.
Тепер ваша лялечка має найбільш типові ознаки лялькової традиції Середньої Наддніпрянщини – вузлову внутрішню основу, форму голови та наявність хреста на обличчі. Перша ознака належить до статуарного типу ляльки, друга і третя – до іконографічного.
3) Наступний етап нашої роботи може мати два варіанти:
а) звисаючи кінці тканини(хустки), що залишились, можна скрутити і перев’язати нитками так, щоб утворився(залежно від довжини кінців) певний стрижень, валик, відросток, який буде імітувати тулуб ляльки, до якого на наступному етапі ми будемо прив’язувати одяг;
б) до звисаючих кінців тканини(хустки), що залишились, можна прив’язати та накрутити різнокольорові клапті, які будуть імітувати одяг ляльки. Виберіть для себе зручний варіант наступної роботи над вашою лялькою та починайте працювати. Коли будете прив’язувати клапті, пам’ятайте що усі вузли повинні бути акуратними та непомітними, від цього залежить загальний вид лялечки, її характер та привабливість.
4) Залишилося оформити голову ляльки. Для того, щоб ваші ляльки виглядали гарно, на голову можна накласти волосся з конопель або з ниток, прив’язати барвисті стрічки, зробити віночок або пошити головний убір, також перуку можна закрити хустинкою, тим більше, що це характерно для народного жіночого вбрання.

Технологія виготовлення ляльки-мотанки2 в: 1. Для початку візьмемо олівець та нитки чорного кольору для волосся нашої ляльки і почнемо обмотувати край олівця нитками.2. Намотуємо форму обличчя білими нитками.3. Після цього з клаптиків та смужок тканини " вдягаємо" на нашу ляльку спідничку, оздоблюємо її кольоровими стрічками, нитками.
4. Приклеюємо нитками чорного кольору очі та брови, червоного — вуста.
5. Зав'язуємо стрічку у волосся україночки. Наша лялька-мотанка готова!

42. Представити методику вивчення декоративних швів на уроках трудового навчання.

У І класі учні ознайомлюються з початковими швами: швом “уперед голку”, “через край”, зметувальним швом.

Початкові шви прості у виконанні і застосовуються при обробці виробів, а також у вишиванні.

Шов “уперед голку”*

Шов “уперед голку” – найпростіший з ручних швів. Виконується він справа наліво рівними стібками і з обох боків нагадує пунктир. Довжина і частота стібків може бути різною – залежно від призначення шва.

У шитті шов “уперед голку” застосовують тоді, коли треба зметати окремі деталі, позначити середину виробу, контур малюнка, зробити зборки. Відповідно змінюється і назва шва.

Для пояснення виконання шва “уперед голку” спочатку треба роз’яснити учням, що спосіб виконання шва і його назва мають суттєву спільну ознаку: голка увесь час просувається уперед, по ходу шва, проколюючи тканину і утворюючи рівненькі стібки. Перед виконанням шва на тканині слід запропонувати учням виконати його на папері у клітинку для того, щоб розвинути у дітей окомір і відчуття ритму.

Після виконання учнями шва “уперед голку” на тканині вчитель повинен пояснити учням, що на основі цього шва виконуються й інші ручні шви:

– прокладний шов (яким намічають, прокладають контури малюнка),

– зметувальний шов (яким зметують окремі деталі виробу),

– копіювальні стібки або сильця (які застосовують для точного перенесення ліній з однієї деталі виробу на іншу, парну деталь).

Декоративні шви

У ІІ класі учні ознайомлюються з декоративними (оздоблювальними) швами і швом “штопка”.

Декоративні шви виконуються на основі простих швів. Їх застосовують для зметування і з’єднання деталей, а також для оздоблення одягу і предметів побуту (подушечок, серветок, рушників з рослинним орнаментом).

До оздоблювальних швів, які пропонуються для ознайомлення учнів з ними, належать:

– обметувальні стібки;

– стебловий шов;

– тамбурні шви (“ланцюжок”, “петля упри кріп”, “ялинка”).

Обметувальні стібки*

Обметувальні стібки виконують зліва направо, вколюючи голку перпендикулярно до зрізу. Голку вводять з лицевої сторони тканини і виводять з вивороту через відкриту петлю.

Обметувальними стібками можна обробляти зрізи, обметувати петлі і виконувати ажурні узори.

При обробці прямих кутів виробу або заокруглень нитка повинна бути не натягнута – шити слід вільно, щоб запобігти деформуванню тканини.

Для одержання рельєфної вишивки спочатку прокладають стібки “голка вперед”, потім по них виконують обметувальні стібки.

Виконуючи обметувальні стібки по колу, можна одержати різноманітні променеподібні візерунки.

Деякі прийоми первинного ознайомлення зі швами:

Виконання ручних швів на папері в клітинку.

Виконання ручних швів на цупкому папері, на якому попередньо зроблені отвори шилом або товстою голкою.

Виконання ручних швів на тонкому пластику, на якому попередньо зроблені отвори шилом.

В окремих випадках первинне ознайомлення з ручними швами здійснюється зразу на тканині, заздалегідь розміченій. Ця розмітка відповідає тій, яку рекомендувалося виконувати на цупкому папері. Олівцем проводять тонкі прямі рисочки і на них на однаковій відстані ставлять крапки.

Необхідно з перших уроків з вишивання робити подвійні проколи, так як техніка виконання всіх наступних швів побудована на цьому принципі.

Для більш успішного вивчення швів учнями використовуються різні наочні пристосування, які демонструє вчитель. Найпростішим пристосуванням є шматок картону (500*200 мм), на якому проведено п’ять тонких ліній. На кожній лінії на відстані 10 мм одна від одної нанесено точки. В цих точках попередньо зроблені отвори шилом (щоб на уроці не тратити час на проколювання картону голкою).

Для демонстрації виконання шва потрібно мати товсту канцелярську голку, щоб її було видно всім учням. Замість звичайних ниток застосовують яскравий шнур, тасьму.

Використання такого пристосування при вивченні швів допоможе дітям зрозуміти послідовність накладання стібків.