Механізм комерціалізації інтелектуальної власності.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації. У цьому процесі є обов'язково як мінімум чотири учасники: автор розробок (винаходу, сорту рослин, корисної моделі тощо), стратегічний партнер, менеджер та інвестор.

Механізм комерціалізації — це відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання продукту. Для менеджера інтелектуальний капітал має два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі інтелектуальні ресурси, звичайно ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю.

Г осподарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті), потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва (бізнесу).

З означених позицій слід зазначити, що інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємством чи реалізується іншим підприємством (суб'єктом господарювання).

Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, слід проаналізувати процеси, що здійснюються безпосередньо у процесі створення інтелектуального продукту, тобто це результат свідомих дій підприємця (власника, інвестора).

В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу — грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу.

З означених позицій інтелектуальний капітал у чистому вигляді— це створений або придбаний інтелектуальний продукт, що має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), створеного за умов застосування найманої праці, визначається як сума постійного, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності — це інтелектуальний капітал, об'єктивований та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, що набув права інтелектуальної власності.

При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві додаткова вартість складається з двох складових:

з частини додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді;

з решти додаткової вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або удосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили.

Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у зв'язку з виплатою винагороди за використання об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чинному порядку.

Згідно з чинним законодавством України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору.

За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцен-зіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переданих прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії.

При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей — володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об'єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде присутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

До правочинностей власників виключних прав щодо промислової власності з позиції юриста можна віднести:

- правочинності володіння:

- визначення власника патенту;

- хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосів — якщо співвласників декілька);

- порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово);

- правочинності користування:

- право використання винаходу за патентом у власному виробництві;

- право використання на інших підприємствах;

- право рекламно-комерційної розробки винаходу;

- право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств;

- правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню об'єктів промислової власності;

- правочинності розпорядження:

- право надання дозволу на використання іншим особам, що містить:

- право укладати договори про передачу права власності на патент;

- право продажу патенту;

- право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих

- прав;

- право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит і т. д.

Коли укладається договір невиключної ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повному обсязі на тій самій території.

Виходячи з цих правових позицій щодо використання інтелектуальної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерціалізації на рівні правових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, що мають місце при розробці договірних документів між суб'єктами договірних відносин.

З економіко-фінансової точки зору інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки — це спроможність за рахунок її отримати дохід, приносити відповідний ефект при її використанні.

Ця ознака логічно пов'язується з вимогами економічного змісту господарської діяльності, яка згідно зі ст. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) розглядається як «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації діяльності є регулярною, постійною та суттєвою».

Господарська діяльність пов'язана з підприємницькою діяльністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій розсуд.

В усіх випадках така діяльність можлива за умов укладення різного роду договірних відносин, що передбачено ст. 41 ЦК України. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (статті 4, 151, 164 ЦК України). У цьому випадку проблема комерціалізації інтелектуальної власності розглядається у правовій площині, а розгляду мають передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов'язане визначення вартості переданих (реалізованих) прав, визначення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж.

Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, пов'язаних з розробкою, адаптацією та підтримуванням на відповідному рівні об'єктів власності.

Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обмежуючим чинником тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні об'єктів інтелектуальної власності, що збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця.

Тема 6. Інформаційне забезпечення інтелектуального бізнесу

План лекції:

1. Суть, роль і значення інформації

2. Інформація та інформаційна система

3. Теоретичні основи інформаційного забезпечення діяльності підприємства

4. Системи обробки даних, інформаційні системи та їх класифікація

6.1Суть, роль і значення інформації

Теорія інформації оперує такими поняттями, як сигнали, кількість інформації і процеси її перетворення, оцінка надійності і швидкості передачі інформації, можливість найбільш зручного її запису (кодування) тощо.

Під сигналом розуміють форму перетворення і передачі інформації за допомогою букви, цифри, звуку, імпульсу тощо. За допомогою сигналів можна передати і одержати певне повідомлення, яке становить сукупність значень, що характеризують певні явища, події, процеси.

Ступінь зменшення невизначеності в результаті передачі повідомлення називається кількістю інформації.

Правильне визначення кількості інформації дає змогу уникнути перевантаження керівників і спеціалістів, оскільки існує показник: " межі інформації, яку може переробити людина за певний період". На практиці здебільшого спостерігається перевантаження інформацією виробничого персоналу приблизно у 3-4 рази порівняно з нормами.

Інформацію, що використовується в управлінні, класифікують за різними ознаками:

1) за формою відображення — візуальна (графіки, таблиці, табло і т. д.), аудіо інформація (сприймається на слух завдяки звукозапису), аудіовізуальна (поєднує інформацію у формі зображення і звуку);

2) за формою подання — цифрова, буквена і кодована;

3) за порядком виникнення — первинна і похідна;

4) за характером носіїв інформації — документована і не документована;

5) за призначенням — директивна (розпорядча), звітна і довідково- нормативна;

6) за напрямом руху — вхідна і вихідна;

7) за стабільністю — умовно-перемінна та умовно-постійна;

8) за способом відображення — текстова (алфавітна, алфавітно- цифрова) і графічна (креслення, діаграми, схеми, графіки);

9) за способом обробітку — що піддається і що не піддається механізованій обробці.

Залежно від функції, яку виконує інформація в управлінському циклі, вона буває розпорядчою, зворотного зв'язку, запам'ятовуючою та ін.

У процесі управлінської діяльності використовують:

- науково-технічну;

- адміністративно-правову;

- метеорологічну;

- агробіологічну;

- та інші види інформації.

Наукову інформацію, в свою чергу, поділяють на:

- економічну;

- соціально-політичну;

- ідеологічну та ін.

Найбільшу питому вагу у загальній кількості інформації мають економічні дані.

Економічна інформація — це сукупність цифр, фактів, відомостей та інших даних, які переважно кількісно відображають суспільно-економічні явища і процеси. Вона містить дані соціально-економічного планування і прогнозування, фінансових планів, первинного, оперативного й бухгалтерського обліку, статистичної звітності, економічного аналізу тощо.

За призначенням інформацію ділять на:

- планову;

- обліково-бухгалтерську;

- звітну;

- статистичну;

- виробничо-оперативну;

- розпорядчу;

- довідкову;

- нормативну.

За способом передачі — на ту, що передається: усно; поштою; телефоном; телетайпом; факсом.

За періодичністю на:

- систематизовану (змінну, добову, декадну, квартальну і т. п.);

- ймовірну, обумовлену зовнішніми і внутрішніми виробничими подіями (вихід з ладу техніки, затримка з поставкою пального, насіння і т. ^п.⁾.

За характером носіїв на:

- документизовану;

- недокументизовану.

По відношенню до процесу обробки на:

- оброблювану;

- необроблювану;

- аналітичну.

Крім того, інформація може ділитись на достовірну і недостовірну, достатню, недостатню і надлишкову, активну і пасивну, цифрову, алфавітно- цифрову і алфавітну.

За місцем виникнення розрізняють зовнішню інформацію, що надходить від вищестоящих органів, а також підприємств, організацій і установ, які підтримують з об'єктом управління господарські зв'язки, і внутрішню — що виникає на підприємстві (в об'єднанні). Так, на основі планового завдання приймаються управлінські рішення, які потім відображують у матеріально-технічній підготовці виробництва, техніко- економічному і оперативному плануванні, оперативному управлінні технологічними і економічними процесами, обліку і контролі за фінансовою діяльністю підприємства, звіті, аналізі результатів виробничо-господарської діяльності тощо.

Сукупність повідомлень з (однаковими або близькими властивостями), що розподілені у даній системі з метою здійснення управління, утворюють інформаційні потоки на підприємстві.

Потоки інформації різноманітні:

- потоки висхідної інформації — основа для розробки рішень;

- потоки низхідної інформації — це постанови, рішення, вказівки вищестоящих організацій;

- потоки регулюючої інформації — зазначені вище документи і деякі спеціальні нормативні положення.

У підприємницькій діяльності використовують планову інформацію у вигляді нормативів матеріальних витрат і затрат праці. Від якості нормативної інформації залежать ефективність управління, дієвість рішень, що приймаються, успішність здійснення контрольних та інших функцій.

Інформація має ряд характерних особливостей таких, як корисність, вірогідність, однозначність, періодичність, несперечливість, надмірність.

Корисність інформації прийнято оцінювати за тим ефектом, який ця інформація здійснює на результати управління. На практиці інформація може бути зовсім непотрібною (не змінює ймовірності досягнення цілі і розв'язання поставлених завдань) і надзвичайно цінною, дає змогу підвищити імовірність досягнення цілі.

В інших випадках одержана інформація може призвести до прийняття рішення, що змінює положення об'єкта управління в гірший бік, тобто зменшує імовірність досягнення цілі, — ця інформація називається дезінформацією.

Важливою якісною характеристикою інформації є її вірогідність. Вірогідною якісною характеристикою інформації є її вірогідність. Вірогідною вважають інформацію, яка не перевищує припустимий рівень перекручення дійсного явища або процесу і відображає те, що вона повинна відображати. На вірогідність інформації, яка надходить, впливають інформаційні бар'єри, тобто перешкоди, що заважають збереженню кількості і якості інформації і призводять до її неповноти (географічні, відомчі, економічні, технічні, психологічні бар'єри).

Надмірність інформації (повторюваність, дублювання) може бути корисною, якщо вона підвищує надійність системи даних, і непотрібною — якщо вона містить дані, які повторюються і не використовуються для прийняття рішень. Кожний менеджер за будь-яких обставин повинен забезпечувати надійну цінність інформації, що передається. Критерієм в оцінці цієї вимоги є глибина, змістовність і ступінь відповідності інформації поставленим цілям.

Для ефективного функціонування системи управління важливе значення має своєчасність надходження інформації. Часткова інформація, одержана своєчасно, значно корисніша для управління, ніж повна інформація за всією формою, яка одержана із запізненням. Досвід показує, що багато простоїв техніки і людей трапляються через недостатнє оперативне забезпечення управлінського апарату потрібною вірогідною інформацією.

6.2.Інформація та інформаційна система

Без інформації неможливо виробити оптимальні управлінські рішення, а отже, і здійснити потрібну дію, яка є кінцевою метою функціонування будь-якої системи. Саме інформацію слід вважати первинною ланкою у функціональній системі " інформація — рішення — дія", оскільки вона є організуючим початком будь-якої діяльності.

Прийняття рішення — це процес цілеспрямованого перетворення вихідної інформації про стан та умови функціонування об'єкта управління в інформацію про найбільш раціональні шляхи досягнення цим об'єктом бажаного стану в майбутньому. Інформаційний аспект виділяється у зв'язку з тим, що він складає основу системної концепції прийняття рішень в складних ієрархічних організаційних системах, якими є підприємства. Забезпечення процесу прийняття рішень повною та надійною інформацією в потрібний час — центральна і найбільш складна проблема організації управління. Кількість, зміст та своєчасність отримання інформації визначають якість рішень, які приймаються, а також, в кінцевому рахунку, і ефективність діяльності суб'єкта господарювання.

Але для того, щоб інформація могла слугувати необхідною передумовою пошуку та реалізації резервів підвищення ефективності виробництва, вона повинна відповідати сучасним вимогам управління. Головна ж відмінність сучасних умов управління від тих, які діяли раніше, полягає в неухильному розширенні самостійності виробничих структур при вирішенні всіх питань функціонування та розвитку, що приводять до перерозподілу навантаження в інформаційних потоках. Це відображається, насамперед, у суттєвому зниженні обсягу зовнішньої інформації адміністративного характеру. Одночасно спостерігається зростання обсягів інформації, яка формується в результаті розширення зовнішніх зв'язків з контрагентами господарської діяльності: товаровиробниками, кредиторами, банками, страховими компаніями тощо.

Суттєві зміни в склад інформації та порядок її формування вносять процеси впровадження принципів господарського і комерційного розрахунку в діяльність підприємств та їх структурних підрозділів. При цьому зміню­ються критерії оцінки корисності інформації. З урахуванням ринкових умов господарювання обліково-економічна інформація, що створюється на підприємстві, повинна нести серйозні якісні зміни з точки зору змістовності, корисності, достовірності, повноти, необхідної аналітичності та оператив­ності надання.

Якість інформації залежить від п'яти факторів:

1. Точність. Інформація не повинна містити помилок (відзначимо, що може настати момент, коли вартість підвищення точності інформації переважатиме вигоду).

2. Оперативність. Інформація повинна базуватися на поточних даних.

3. Повнота. Рішення приймаються, коли кількість місць, які мають бути заповнені, зведено до мінімуму.

4. Стислість. Необхідно дотримуватись балансу між повнотою та стислістю, щоб той, хто приймає рішення, міг вловлювати її швидко та легко.

5. Доречність. Необхідно дотримуватись балансу між повнотою та доречністю. Пріоритет має бути відданий інформації, яка дійсно необхідна для прийняття рішень.

З вищесказаного можна зробити важливі наслідки про властивості інформації:

— не існує абсолютної інформації, а є лише інформація стосовно певної події або об'єкта, яка вміщується в іншій події (об'єкті). Якщо подія відбулась, то можна констатувати повну інформацію про дану подію. Але частіше всього дана подія цікавить нас як джерело інформації про інші, пов'язані з нею події, про які мало що відомо. Організуючі спостереження за економічними процесами, здійснюючи їх облік, ми тим самим цілеспрямовано організуємо досліди (події), які дозволяють отримати інформацію про інші процеси, які неможливо спостерігати безпосередньо або тому, що вони не лежать на поверхні, або тому, що їм лише належить відбутися;

— інформацію вміщують не всі повідомлення, відомості, дані, а лише ті, які зменшують невизначеність стосовно до наслідків подій, які нас цікавлять.

Потреба в інформації породжується необхідністю вирішувати конкретні задачі управління і залежить від того, якими методами ці задачі розв'язуються. Оскільки для розв'язання задач управління потрібні дані, як правило, зовсім в іншому вигляді, ніж вони можуть бути зібрані, то слід роз­різняти кінцеву потребу в інформації, на основі якої формується програма вихідних даних інформаційної системи, та проміжну потребу, на підставі якої обґрунтовується програма збору даних. Якщо кінцева потреба — це потреба управління, то проміжна — це потреба самої інформаційної системи, в якій здійснюється процес перетворення вихідних даних в кінцеві.

Потреби в даних — кінцеві та проміжні — можна характеризувати за допомогою переліку різних за змістом повідомлень. Такий перелік визначає склад потреби в інформації.

Часто кажуть, що система збору та обробки інформації повинна надавати всі необхідні та достатні дані. Цей запозичений у математиків вираз стосовно до інформації далеко не точний. Правильніше говорити про повноту інформації. Справа в тому, що, збираючи інформацію для обґрунтування та вирішення задач управління та обмежуючи таким чином коло можливих рішень, важливо враховувати характер об'єкта, яким управляють, та складність задач, які вирішують. Є задачі, які при наявності повної вихідної інформації мають єдиний розв'язок. Для таких задач має місце інформаційний баланс: розв'язок вміщує таку ж кількість інформації, як і вихідні дані, а процедура розв'язку носить характер алгоритму.

Але для більшості задач управління характерна деяка невизначеність, яка усувається не за допомогою збору вихідних даних, а за допомогою самого розв'язку. В цьому випадку в розв'язку міститься більша кількість інформації, ніж у вихідних даних (інформаційний баланс відсутній), а в про­цедурі розв'язку, окрім алгоритмічної частини, присутній момент вибору, який носить більш або менш довільний характер. Для таких задач необхідною та достатньою була б така кількість інформації, яку неможливо отримати.

Наприклад, в задачах планування, як правило, необхідно мати дані про майбутній стан об'єкта, яким управляють, і які можна отримати лише в тому випадку, коли цей стан буде реалізовано. Оскільки задача повинна бути вирішена до цього моменту, то фактичні дані доводиться замінювати прогнозними оцінками з деякою похибкою. З цією похибкою в задачу привноситься елемент невизначеності. Управлінське положення суб'єкта господарювання між повною невизначеністю та визначеністю в теорії прийняття рішень відмічається як ситуація економічного ризику. За інших рівних умов чим менше є інформації про розподіл імовірностей окремих станів зовнішнього середовища, тим більший ризик помилитися при прогнозуванні результатів реалізації альтернатив. Повна невизначеність характеризується нульовою інформацією та максимальним ризиком. Задачею аналізу є обробка інформації та виявлення ймовірностей скорочення ризику при прогнозуванні результатів діяльності.

Відповідно до змін інформаційних потреб виникають нові вимоги до систем інформаційного обслуговування процесу прийняття управлінських рішень.

По-перше, інформаційна система повинна бути еластичною, тобто мати здатність адаптуватися до змін: а) потреб в інформації; б) даних, які надходять на вхід системи; в) методів обробки інформації.

По-друге, необхідне збереження відповідних пропорцій інформації — квантів інформації. Ця вимога означає, що кожен працівник підприємства повинен отримувати лише ту інформацію, яка для даної посади необхідна. Надлишок інформації може інколи наносити таку ж шкоду, як і її дефіцит.

По-третє, підвищується вимога своєчасності інформації.

По-четверте, необхідна організаційна єдність, тобто інформаційна система повинна бути точно адаптована до організації даного господарського підрозділу, відповідати його цілям та інтересам.

По-п'яте, збільшується потреба та роль прогнозної інформації.

Цей перелік вимог, які пред'являються до інформаційної системи, необхідно доповнити ще одним пунктом у зв'язку з питанням про оптимальну кількість, зміст, точність та швидкість передачі інформації. Виконання кожної з названих вимог пов'язане з різними витратами, і дуже часто доводиться робити вибір між швидкістю передачі, з одного боку, та точністю і кількістю інформації — з іншого. Збір, обробка та передача інформації повинні здійснюватися з урахуванням отримання максимальної вигоди при мінімальних затратах.

Сьогодні комп'ютери можуть дуже збільшити якість по збору і обробці інформації. В той час, як вартість обробки інформації зменшується, точність, оперативність та повнота можуть бути підняті до таких стандартів, які були дуже дорогими ще кілька років тому. Основна частина даного розділу зосереджена на комп'ютерах, але треба пам'ятати, що комп'ютери не можуть повністю задовольнити потреби менеджерів в інформації. Буває, що і в добре керованих компаніях виконавці збирають інформацію вручну. В таких компаніях, як United Airlines та Hewlett Packard це називається " менеджмент прогулянкою". Відвідуючи відділення і розмовляючи з менеджерами середньої ланки, індивідуальними вкладниками та продавцями, найвище керівництво таких компаній дізнається про речі, про які ніколи не дізнається з формальних звітів та роздруківок.

6.3.Теоретичні основи інформаційного забезпечення діяльності підприємства

Сукупність вихідної інформації різного характеру, що призначена для прийняття рішень у сфері виробничого підприємництва можна вважати за інформаційне забезпечення підприємництва.

Вихідна інформація для виробничого підприємництва має два різновиди:

1) інформація про стан зовнішнього середовища;

2) інформація про стан фірми (чи наявних передумов її створення).

У свою чергу, інформація першого різновиду містить дві групи:

а) ринкова кон’юнктура;

б) механізм регулювання діяльності фірми владними структурами держави.

Для характеристики ринкової кон’юнктури залучають дані, що наводять в офіційній літературі, статистичних оглядах, комерційних публікаціях, рекламних виданнях та ін. Доцільним і результативним є інформації у вигляді прямого опитування, анкетування та інших прийомів, що широко використовуються у практиці маркетингових досліджень. Інформацію про ринкову кон’юнктуру при створенні чи розвитку фірми можна поділити на наступні види:

1) характеристика ринку (ємність, структура, насиченість відповідною продукцією);

2) характеристика товару і можливості його збуту (призначення товару, вимоги до якості, етапи " життя" на ринку, обсяг попиту і пропозиції та ін.);

3) рівень конкуренції (наявність конкурентів, їх кількість, потужність, фінансова стабільність, рейтинг);

4) рівень цін (види, аранжування і динаміка цін на відповідну продукцію, прогноз цінових тенденцій у майбутньому);

5) можливості залучення коштів (розвиненість банківських, інвестиційних та фінансових установ, види кредитів, умови кредитування, кредитні проценти);

6) фінансові характеристики (курси валют, активність фондових бірж, темпи інфляції);

7) можливості ресурсозабезпечення (джерела і умови постачання ресурсів, рівень цін на матеріальні ресурси, активність товарних бірж);

8) інші види інформації (стабільність макроекономічної політики, рівень безробіття, активність іноземних інвесторів та ін.).

Найрегламентованішою і, на певний період достатньо однозначною, є інформація про механізм регулювання діяльності фірм, оскільки як економічні, так і адміністративні важелі держави встановлюються відповідними нормативними актами - законами, затвердженими законодавчою владою (Верховною Радою), декретами, прийняттями виконавчою владою (Кабінетом Міністрів), або інструкціями, положеннями, рішеннями тими установами, які наділені відповідними правами (від державних міністрів до місцевих органів самоврядування). Тому показники, що характеризують механізм регулювання, мають нормативний характер, тобто є обов’язковими, і нехтування ними призводить до економічних або адміністративних санкцій. Обсяг і зміст нормативної інформації значний і динамічний, що призводить до великої ймовірності похибок при обґрунтуванні доцільності діяльності фірм. Запобігти помилкам можна лише за умови постійного і систематичного висліджування нормативної документації. Тому на фірмі повинен обов’язково створюватись відділ чи підрозділ, який би займався даними питаннями.

Інформацію про регулювання діяльності фірми владними структурами держави можна поділити на такі види:

1) система оподаткування (види податків, норми податків, податкові пільги, порядок і термін стягнення податків);

2) система обов’язкових платежів (види і норми платежів, порядок і термін нарахування, порядок контролю за платниками);

3) система ціноутворення (види товарів з фіксованими (регульованими) цінами, механізм регулювання);

4) система держзамовлень і держінвестицій (механізм держзамовлень і надання держінвестицій, умови, пільги);

5) система регулювання зовнішньоекономічної діяльності (механізм регулювання, пільги, обмеження, порядок ліцензування експортно-імпортних операцій і товарів, митне регулювання);

6) система антимонопольного регулювання (механізм регулювання, види відповідальності за порушення);

7) система регулювання оплати праці (генеральні і галузеві угоди, порядок встановлення мінімальної і максимальної заробітної плати);

8) система захисту прав виробників (права найманих працівників, умови розширення їх прав, відповідальність власника і т.д.);

9) система захисту прав споживачів (механізм сертифікації продукції, перелік і порядок обмежень щодо випуску і реалізації деяких товарів);

10) система захисту оточуючого середовища (екологічні нормативи, механізм контролю за їх додержанням, відповідальність виробника);

11) інші види регулювання (механізм регулювання кредитної політики і контролю за діяльністю комерційних банків, порядок організації та реєстрації фірм і т.д.).

Інформація про стан фірми найдоступніша підприємцю, оскільки формується за його участю. Є певні відмінності у обсязі, складі та джерелах отримання такої інформації для фірми, яка вже діє, і яка тільки створюється. У першому випадку можна створити певний інформаційний масив на підставі звітної і планової інформації (річні, квартальні, місячні звіти фірми, бухгалтерські звіти, прогнози розвитку фірми і т.д.). У другому випадку частина інформації відпадає (наприклад, можуть бути відсутні виробничі потужності, а отже відповідні економічні характеристики), а частина має неповний характер (наприклад, технічний рівень устаткування, за паспортними даними, високий, але можливість забезпечити високий рівень технології і організації виробництва ще невідома). Велика частина інформації носить теж нормативний характер, але це внутрішньо фірмовий рівень нормативності, тобто наприклад: норми трудомісткості, енергоємності, матеріалоємності продукції, нормативи оборотних коштів, нормативи чисельності та інше.

До інформації, що характеризує стан фірми можна віднести наступні

види:

1) організаційно-правові характеристики (правовий статус, форма власності, організаційна структура, наявність філій, торгової марки і т.д.);

2) виробничі потужності (величина, структура, відповідність до характеристик нового товару);

3) матеріальні (у тому числі і паливно-енергетичні) ресурси (специфіка матеріальних ресурсів, розмір запасів, наявність і характеристика інформації, умови зберігання і т.д.);

4) трудові ресурси (кількість персоналу, його склад і характеристики, джерела поповнення персоналу);

5) організаційно-технологічні можливості (відповідність техніки, технології, організації виробництва до вимог конкурентоспроможної продукції, наявність ліцензій та патентів);

6) економічні характеристики (рентабельність, продуктивність праці, фінансовий стан);

7) екологічні характеристики (рівень екологічної безпеки виробництва, можливості його сертифікації і атестації продукції);

8) інші види інформації (кліматичні умови, наближеність до джерел ресурсів і т.д.).

Ефективне функціонування і перспективний розвиток підприємства в сучасних умовах формування інформаційного суспільства залежить, в першу чергу, від використання нових методів та інструментів управління підприємством, рівня інформаційного забезпечення його діяльності та результативності використання інформаційних ресурсів.

Особлива роль інформації і інформаційних ресурсів в діяльності сучасних підприємств обумовлена їх безпосередньою участю у будь-яких економічних процесах та постійно зростаючим рівнем інформатизації ринкового середовища та суспільства в цілому. Сучасний етап розвитку економіки потребує використання науково-обґрунтованих методів збору, аналізу, обробки та застосування інформації і її взаємопов’язаних форм, що має сприяти формуванню потенційних інформаційних ресурсів підприємства і послідовній реалізації напрямків його розвитку.

Однією з умов стабільного функціонування й ефективної реалізації напрямів розвитку підприємства є використання в його діяльності принципів і інструментарію інформаційного забезпечення.

Під інформаційним забезпеченням діяльності підприємства розуміється сукупність форм, методів та інструментів управління інформаційними ресурсами, необхідних і придатних для реалізації аналітичних і управлінських процедур, що забезпечують стабільне функціонування підприємства, його стійкий перспективний розвиток.

Загальна характеристика інформаційних ресурсів та визначення особливостей їх участі в усіх виробничо-господарських процесах сучасного підприємства дозволили дійти висновку, що інформаційне забезпечення діяльності підприємства має ґрунтуватися на комплексному використанні потенційних і наявних інформаційних ресурсів з урахуванням їх основних особливостей. Виходячи з цього, в роботі із використанням підходу, заснованого на ідеї ресурсного циклу, визначено основні ресурсні характеристики і специфічні особливості функціонального становища інформаційних ресурсів та надано схему їх відтворювального циклу.

З урахуванням цих особливостей та використанням інформаційного підходу, теорій інформаційних ресурсів та економічної інформації в роботі сформовано принципові підходи до оцінки інформаційних ресурсів. Реалізація цих підходів надає можливість визначати цінність інформації та формувати максимально раціональну систему збору даних, що є основою сукупності інформаційних ресурсів підприємства. У роботі обґрунтовано, що передумови інформаційного забезпечення діяльності підприємства формуються під безпосереднім впливом різних чинників і в умовах тісної взаємодії інформаційної і виробничої сфери, що свідчить про посилення інформаційного аспекту процесу виробництва в сучасних умовах.

6.4. Системи обробки даних, інформаційні системи та їх класифікація

Система обробки даних (СОД) - комплекс технічних та програмно- математичних засобів для вирішення класу проблем автоматизованим способом, тобто з допомогою засобів обчислювальної техніки.

Основні функції СОД полягають у зборі, видачі, накопиченні, збе­реженні та обробці великих об'ємів інформації. Збір інформації проводиться різного роду периферійними засобами, наприклад через канали зв'язку з допомою модемів, локальні та глобальні комп'ютерні мережі, різного роду датчиків, що встроєні в технологічних виробничих лініях, а також з допомогою клавіатури та монітора. Накопичення та збереження інформації, забезпечується засобами збереження на жорстких магнітних, компакт лазерних і оптичних дисках. Обробка інформації виконується з допомогою центрального процесора та програмного забезпечення, що фактично керує роботою процесора для вирішення заданої проблеми.

Таким чином комплекс засобів збору та видачі інформації виконує зв язок між; СОД і навколишнім середовищем, що може бути для користувача представлене різними предметними галузями.

Інформаційна система (1С) - система обробки даних в будь-якій предметній галузі із засобами накопичення, збереження, оновлення, пошуку та видачі інформації.

Загальноприйнятої класифікації інформаційних систем у даний час не існує, тому їх можна класифікувати за різними ознаками:

в залежності від засобів вирішення інформаційної проблеми на:

Р ручні, в яких інформаційна проблема вирішується ручним способом. Наприклад бібліотечна система, складається з каталогу, що містить впорядковану певним чином коротку інформацію про літературу та її місце збереження і власне сховище, де література знаходиться на вказаних в каталозі місцях, але пошук літератури її доставка виконується вручну;

> механізовані - інформаційна проблема виконується механічними пристроями. Наприклад всі перші лічильні машини від машини Шиккарда до арифмометра, машина Жаккарда;

Р автоматизовані, в яких інформаційна проблема виконується за участю системи та людини. Наприклад інформаційні системи фінансові, банківські, економічні, медичні де система виконує багато рутинних проблем, але рішення приймає людина;

> автоматичні — де інформаційна проблема вирішується без участі людини. Наприклад поширені у військовій справі, системах протиповітряної оборони, системах управління балістичними ракетами тощо;

Ъ за виконуючими функціями:

^Аінформаційно-пошукові (довідкові) системи, що призначенні виключно для виконання пошуку інформації в базах даних та отримання довідок. Наприклад інформаційно-довідникова система руху залізничного транспорту;

*=> системи управління, які призначені для управління різними процесами, об'єктами, виробництвом тощо на різних рівнях ієрархії. Інформаційно- управляючі, або управлінські, системи (відомі у вітчизняній літературі під назвою " автоматизовані системи організаційного управління") являють собою організаційно-технічні системи, які забезпечують вироблення рішення на основі автоматизації інформаційних процесів у сфері управління.

Отже, ці системи призначені для автоматизованого розв'язування широкого кола завдань управління. До даної групи відносяться системи управління технологічними процесами, цехами, підприємствами, галузями, регіонами тощо. Найвище місце в ієрархії посідають державні системи управління, що призначені для вирішення найважливіших народногосподарських проблем країни. На базі використання обчис­лювальних комплексів та економіко-математичних методів вони приймають участь в складанні перспективного та поточного планування розвитку країни, ведуть облік результатів та регулюють діяльність окремих ланцюгів народного господарства, розробляють державний бюджет та контролюють його виконання. Центральне місце в мережі державних 1С належить автоматизованій системі державної статистики (АСДС). Роль та місце АСДС в ієрархії управління визначається тим, що вона є основним джерелом статистичної інформації, конче потрібної для функціонування усіх державних та регіональних систем управління. АСДС взаємодіє також з державною інформаційною системою фінансових розрахунків (ІСФР) при Міністерстві фінансів України. ІСФР призначена для автоматизації фінансових розрахунків на базі сучасної обчислювальної техніки з формування проекту державного бюджету країни та контролю за його виконанням. При цьому вона використовує статистичну інформацію про випуск і реалізацію продукції, фонди споживання, запаси та витрати фінансових ресурсів тощо;

> => системи моделювання (системи штучного інтелекту), що використовуються для моделювання різних природних, соціальних, економічних явищ, проектування машин, механізмів, засобів електрорадіотехніки тощо. Загалом це штучні системи, створені людиною на базі ЕОМ, що імітуютьрозв 'язування людиною складних творчих завдань. Створенню інтелектуальних інформаційних систем сприяла розробка в теорії штучного інтелекту логіко-лінгвістичних моделей. Ці моделі дають змогу формалізувати конкретні змістовні знання про об'єкти управління та процеси, що відбуваються в них, тобто ввести в ЕОМ логіко-лінгвістичні моделі поряд з математичними. Логіко лінгвістичні моделі - це семантичні мережі, фрейми, продукувальні системи - іноді об'єднуються терміном «програмно- апаратпі засоби в системах штучного інтелекту». Прикладом такої системи може бути система проектування та розведення друкованого монтажу на платах електороних машин та робота маніпулятора, що виконує монтаж таких плат. До більш складних систем моделювання належать системи підтримки прийняття рішень (СППР) та інформаційні системи, що теж: побудовані на штучному інтелекті. СППР - це інтерактивна комп 'ютерна система, яка призначена для підтримки різних видів діяльності при прийнятті рішень із слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Інтерес до СППР, як перспективної галузі використання обчислювальної техніки та інструментарію підвищення ефективності праці в сфері управління економікою, постійно зростає. У багатьох країнах розробка та реалізація СППР перетворилася на галузь бізнесу, що швидко розвивається;

-навчаючі та екзаменуючі системи, що призначені для виконання навчальних заходів та прийняття іспитів засобами обчислювальної техніки. Наприклад, екзаменуючі системи правил дорожнього руху вДАІта поширені сьогодні системи дистанційного навчання у ВУЗах;

-експертні системи, які дають змогу проводити ефективну комп 'ю- теризацію галузей, у яких знання можуть бути подані в експертній описовій формі, але використання математичних моделей практично неможливе;

- за галуззю примінення:

-медичні, що приміняються в медицині для визначення стану хворого, діагностики та прийняття рішень щодо лікування;

-економічні, які приміняються для управління економічними об'єктами, економічного прогнозуванням тощо;

-фінансові, що автоматизують діяльність банківських установ, страхових компаній, податкових органів та пенсійних фондів, державних фінансових служб та органів;

- соціальні, які направлені для дослідження, моделювання та прогнозування соціальних процесів;

-лінгвістичні, що забезпечують автоматизацію перекладу текстів зрізних іноземних мов і навпаки.

Інформаційна технологія (майстерність) - комплекс методів та способів, що забезпечує збереження, обробку, передачу та відображення інформації. Інформаційна технологія опирається на сучасні методи і способи збереження інформації, базується на безбумажній обробці інформації. Тому важлива роль відводиться методам і засобам створення баз даних і баз знань, мовам програмування високого рівня, непро-цедурним мовам маніпулювання даними, як SQL, спеціалізованим графічним та текстовим редакторам для представлення реальної картини проблемної галузі.