Мотиваційний механізм формування інтелектуального капіталу на макрорівні

Місце держави в процесі формування інтелектуального капіталу на основі мотиваційного механізму

Даний процес можна розглядати з позиції трьох рівнів: працівника - того, хто відчуває на собі вплив певних важелів; підприємства, що знаходиться під впливом держави і зацікавлене в досягненні поставленої мети; держави, яка контролює цей процес. Проте, якщо підприємство здійснює вплив за допомогою матеріальних та нематеріальних стимулів, держава використовує цілі комплекси політики щодо всіх учасників процесу формування ІК [4, с.148].

Етапи мотиваційного механізму формування ІК національного господарства

Процес формування ІК національного господарства на основі мотиваційного механізму передбачає всебічне вивчення даного поняття та його стану, тому представлений цілою низкою етапів:

Встановлення термінів здійснення мотиваційних заходів для формування ІК.

Аналіз головних умов формування ІК на основі мотиваційного механізму.

Визначення умов застосування грошових стимулів (у вигляді інвестицій) щодо інтелектуальної сфери.

Вимірювання існуючого рівня інтелектуального потенціалу та шляхів його ефективного використання.

Обчислення наявного ІК та визначення параметрів його розвитку на базі мотиваційного механізму.

Встановлення закономірності між мотиваційним механізмом формування інтелектуального капіталу та етапами економічного розвитку держави.

Розробка мотиваційного механізму для забезпечення інтенсивності формування інтелектуального капіталу.

Використання важелів мотиваційного механізму для здійснення управління використанням інтелектуального капіталу.

Визначення методів та засобів для накопичення інтелектуального капіталу держави.

Розробка інформаційно-програмного забезпечення для моніторингу формування інтелектуального капіталу.

Забезпечення безперервності процесу формування ІК на базі мотиваційного механізму.

Встановлення системи показників для забезпечення контролю за мотиваційним механізмом формування ІК національного господарства.

Обґрунтування взаємопов’язаності напрямів та цілей інтелектуально-інвестиційної стратегії розвитку національного господарства.

Встановлення умов ефективного функціонування національного господарства та визначення обсягу витрат для формування ІК.

Аналіз адекватності мотиваційного механізму формування ІК національного господарства реальним умовам.

Здійснення заходів щодо забезпечення ефективності застосування матеріальних стимулів для формування та використання ІК.

РИСУНОК

Рис. 1. Мотиваційний механізм формування інтелектуального капіталу на макрорівні

Мотиваційний механізм формування ІК на макрорівні представляє собою систему заходів (рис. 1), що здійснюється за допомогою:

податкової політики (наприклад, встановлення переліку податків, їх ставок, порядку збору, надання податкових пільг тощо);

соціальної політики (наприклад, забезпечення якості та доступності освіти для всіх верствнаселення);

структурної політики (наприклад, надання державної допомоги регіонам та галузям, щопотребують асигнувань для ефективного формування ІК);

антимонопольного законодавства (наприклад, захист споживачів від монополізації ринку) та комплексу законів щодо захисту авторських прав («Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про наукову і науково-технічну діяльність» тощо);

грошово-кредитної політики (наприклад, контроль відсоткової ставки грошей, регулювання маси грошей в обігу і т.д.);

цінова та тарифна політика (наприклад, підтримка національного виробника, встановлення цінових мінімумів та максимумів тощо).

Вплив цінової та тарифної, грошово-кредитної, соціальної, структурної, конкурентної та податкової політики на мотиваційний механізм формування ІК на макрорівні Грошово-кредитна політика, загалом, передбачає створення таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб’єктів до певної поведінки, наприклад, до накопичення чи зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи збільшення їх попиту на товарних та фінансових ринках [5, с.38].

Таким чином, грошово-кредитна політика може вплинути на стратегію керівництва конкретного підприємства. Якщо НБУ провокує економічних суб’єктів до зменшення запасів грошей, то підприємства можуть витратити їх на придбання нових об’єктів інтелектуальної власності або спрямувати гроші на створення власних інновацій. Дана ситуація буде також впливати на споживчий капітал і стимулювати клієнтів до створення портфеля замовлень. Представники людських ресурсів можуть відреагувати на таку політику бажанням підвищити свою професійну кваліфікацію.

Отже, якщо грошові кошти будуть витрачені саме в такому напрямі, то всі отримають від цього плюси: клієнти придбають товар, працівники підвищать кваліфікацію, отже стануть отримувати вищу зарплату, підприємство отримає більш кваліфікованих працівників і більший об’єм об’єктів інтелектуальної власності.

Антимонопольна політика та закони щодо захисту авторських прав. Цей блок важелів передбачає встановлення рівноваги між інтересами підприємств-новаторів та споживачами їх продукції. Закони, що захищають інновації, надають підприємствам певні переваги, що може сприяти появі монопольного середовища на ринку певної продукції. Саме для цього в дію вступає антимонопольне законодавство, яке захищає споживачів від встановлення монопольних цін на даний товар чи послугу.

Треба відзначити, що Антимонопольне законодавство України і закони щодо захисту інтелектуальної власності потребують суттєвого вдосконалення, при цьому вони повинні забезпечити рівновагу в задоволенні інтересів творців інновацій та споживачів їх винаходів [6, с.141].

Соціальна політика в основному впливає на людські ресурси в структурі ІК, адже основними об’єктами соціальної політики України є:

ринок праці та зайнятості населення;

система соціального забезпечення населення;

трудові відносини;

оплата праці та доходи населення;

елементи соціальної інфраструктури;

громадяни як споживачі [7, с.125].

Структурна політика спрямована на прискорення структурних зрушень в певній галузі або на допомогу відстаючим галузям. Вона повинна забезпечувати підвищення життєвого рівня населення, раціональне використання національних ресурсів і розширене відтворення суспільного виробництва, тобто в нашому випадку вона впливає на всі три складові інтелектуального капіталу: людські ресурси, споживчий капітал та

структурний капітал [8, с.35].

Податкова політика представляє політику держави, яка направлена на стягнення податків. Її особливістю щодо інтелектуального капіталу є справедливість. Якщо рівень податків для підприємства, що вводить інновації буде справедливим, то воно буде розширювати свій ІК, якщо ж навпаки, то підприємство не буде мати сенсу та можливості розширюватися, та навіть може збанкрутувати. Тому важливо, щоб податкова політика відповідала не лише принципу достатнього забезпечення державного бюджету, проте й встановлення оптимальних податків, які не будуть стримувати підприємницьку діяльність [9, с.96].

Цінова та тарифна політика, з одного боку, захищає національного виробника від натиску зарубіжних підприємств, а з іншого боку, захищає споживачів від цінового натиску підприємця-виробника інновацій [10, с. 137]. Тобто держава повинна забезпечити баланс між цими показниками, щоб досягти оптимального результату. Таким чином, цінова та тарифна політика прямо та опосередковано впливає на інтелектуальний капітал, людські ресурси та споживчий капітал.

Тема 8. Ризики інтелектуального бізнесу

Ризикологія сучасного бізнесу

Критерії оцінювання ризиковості у сфері використання інтелектуальної власності

Управління економічними ризиками

Страховий механізм захисту інтелектуального капіталу

Ризикологія сучасного бізнесу

Поняття і сутність ризику

Проблема ризику є однією з ключових концепцій у фінансовій івиробничої діяльності. Особливе значення вона набуває впідприємницької діяльності. Ризик виступає як стимулефективного використання капіталу.

У світовій практиці підприємницька діяльність визначається якініціативна, самостійна діяльність громадян та їх об'єднань, спрямована на отримання прибутку, яка здійснюється на свій ризик і під своюмайнову відповідальність. У результаті цього, ризик придбав більшеважливе самостійне значення, як в теорії, так і в практиці управління.

Сучасний бізнес неможливо уявити без ризику, тому що успіх у бізнесі залежитьне тільки від правильності та обгрунтованості обраної стратегіїпідприємницької діяльності, але і від обліку ймовірності критичнихситуацій.

Щоб вижити в умовах ринкових відносин, потрібно вирішуватися на впровадженнятехнічних нововведень і на сміливі, вирішальні дії, а це підсилює ризик.

Отже, головними завданнями підприємця є вміння оцінюватиступінь ризику та вміння керувати ним, а не уникати ризику.

Існує велика різноманітність думок з приводу визначення поняття, сутності і природи ризику. Це пов'язано з багатоаспектністю цього явища, недостатнім використанням в реальній діяльності, ігноруванням вчинному законодавстві. Розглянемо два основні поняття, якідоповнюють один одного і охоплюють загальний зміст ризику.

Перше визначення полягає в тому, що ризик визначають якймовірність (загрозу) втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результатіздійснення певної виробничої та фінансової діяльності. Отже, ризик відноситься до можливості настання якого-небудьнесприятливої події, можливості невдачі, можливості небезпеки.

Друге визначення ризику безпосередньо пов'язане з поняттям " ситуаціяризику ".

Ситуацією, взагалі, називається поєднання, сукупність різнихобставин і умов, що створюють визначену обстановку для того абоіншого виду діяльності. Обстановка може сприяти або перешкоджатиздійсненню даної дії.

При ситуації ризику існує можливість кількісно і якісновизначати ступінь вірогідності того чи іншого варіанту і їй супроводжують триумови:

наявність невизначеності;

необхідність вибору альтернативи (включаючи відмову від вибору);

можливість оцінити ймовірність здійснення обираних альтернатив. Приситуації невизначеності ймовірність настання результатів рішень абоподій в принципі неустанавліваема. Отже, ситуація ризику єрізновидом ситуації невизначеності, тому що в ній наступ подійймовірно і може бути визначено.

За своєю природою ризик ділять на три види:

Коли в розпорядженні суб'єкта, що робить вибір з кількохальтернатив, є об'єктивні ймовірності отримання передбачуваногорезультату. Це ймовірності, що не залежать безпосередньо від даної фірми: рівень інфляції, конкуренція, статистичні дослідження, екологічнаобстановка і т.д.

Коли ймовірності настання очікуваного результату можуть бутиотримані тільки на основі суб'єктивних оцінок, тобто суб'єкт має справу зсуб'єктивними ймовірностями. Суб'єктний ймовірності

безпосередньохарактеризують дану фірму: виробничий потенціал, рівень предметноїта технологічної спеціалізації, організація праці і т.д.

Коли суб'єкт у процесі вибору та реалізації альтернативи своєму розпорядженніяк об'єктивними, так і суб'єктивними ймовірностями.

Завдяки цим змінам ризику суб'єкт робить вибір і прагнутиреалізувати його. У результаті цього ризик існує як на стадії виборурішення, так і на стадії його реалізації.

Виходячи з цих умов другого визначення ризику наступне. Ризик - це дія (діяння, вчинок), що виконується в умовах вибору (в ситуаціївибору в надії на щасливий випадок), коли у випадку невдачі існуєможливість (ступінь небезпеки) опинитися в гіршому становищі, ніж до вибору (чим у разі нездійснення цієї дії).

Більш повно ризик визначають як діяльність, пов'язану з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої єможливість кількісно і якісно оцінити ймовірність досягненняпередбачуваного результату, невдачі і відхилення від мети.

З останнього визначення можна виділити основні елементи, які становитимуть сутність поняття " ризик".

Можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якоїздійснювалася обрана альтернатива (відхилення як негативного, так іпозитивного властивості).

Імовірність досягнення бажаного результату.

Відсутність впевненості у досягненні поставленої мети.

Можливість матеріальних, моральних та інших втрат, пов'язаних зздійсненням обраної в умовах невизначеності альтернативи.

Говорячи про ризик, його не слід уникати, але якщо приймається рішенняйти на ризик, то попередньо слід ретельно спрогнозувати події тапри проведенні намічених заходів не виходити за рамки, встановлені проектом. Введення конкуренції в нашій країні посилить використання ризику.

Прийняття проекту пов'язаного з ризиком передбачає виявлення ізіставлення можливих втрат і доходів. Якщо ризик не підкріпленийрозрахунками, то він переважно закінчується невдачею і супроводжуєтьсяпевними втратами. Щоб справитися негативні явища, пов'язані зризиком, необхідно виявити: основні риси та джерела його виникнення, найбільш важливі його види, допустимий рівень ризику, методи вимірювання ризику, методи зниження ризику.

Основні риси ризику

Цими рисами є: суперечливість, альтернативність іневизначеність.

Така риса як суперечливість у ризику призводить до зіткненняоб'єктивно існуючих ризикованих дій з їх суб'єктивною оцінкою. Такяк поряд з ініціативами, новаторськими ідеями, впровадженням новихперспективних видів діяльності, які прискорюють технічний прогрес іщо впливають на громадську думку і духовну атмосферу суспільства, йдутьконсерватизм, догматизм, суб'єктивізм і т.д.

Альтернативність передбачає необхідність вибору з двох абодекількох можливих варіантів рішень, напрямків, дій. Якщоможливість вибору відсутня, то не виникає ситуації ризику, а, отже, і ризику.

невизначеністю називається неповнота або неточність інформації проумови реалізації проекту (рішення). Існування ризику безпосередньопов'язано з наявністю невизначеності, яка є однорідною за формоюпрояви і за змістом. Підприємницька діяльність здійснюється під впливом невизначеності зовнішнього середовища (економічної, політичної, соціальної і т.д.), безлічі змінних, контрагентів, осіб, поведінкаяких не завжди можна передбачити з прийнятною точністю. Виходячи зцього, виділимо основні причини невизначеності (ризику).

Основні причини невизначеності (джерела ризику)

За джерела виникнення ризик кваліфікується як господарськадіяльність, пов'язана з особистістю людини і зумовлена природнимичинниками.

За причини виникнення ризик виступає як наслідок, він викликанийневизначеністю майбутнього, непередбачуваністю поведінки партнерів, браком інформації.

Таким чином, основними причинами невизначеності і, отже, джерелами ризику є:

Спонтанність природних процесів і явищ, стихійні лиха (землетруси, урагани, повені, посуха, мороз, ожеледь).

Випадковість. Коли в подібних умовах одне і те ж подіювідбувається неоднаково в результаті багатьох соціально-економічних ітехнологічних процесів, багатоваріантність матеріальних відносин, уякі вступають суб'єкти підприємницької діяльності.

Наявність протиборчих тенденцій, зіткнення суперечливихінтересів. Це військові дії, міжнаціональні конфлікти (заборона наекспорт і імпорт, заморожування активів і т.д.), конкуренція, простерозбіжність інтересів.

Імовірнісний характер НТП. Практично неможливо визначитиконкретні наслідки тих чи інших наукових відкриттів, технічнихвинаходів.

Неповнота, недостатність інформації про об'єкт, процес, явище. Ця причина призводить до обмеженості людини в зборі та

переробціінформації, з постійною мінливістю цієї інформації.

- Обмеженість, недостатність матеріальних, фінансових,

трудовихта ін ресурсів при прийнятті та реалізації рішень.

неможливість однозначного пізнання об'єкта при сформованих в даних умовах рівні і методи наукового пізнання;

відносна обмеженість свідомої діяльності людини, що існують відмінності в соціально-психологічних установках, ідеали, наміри, оцінках, стереотипах поведінки.

На даному малюнку 1 зображена схема ризику.

Крім самої людини на його діяльність впливають фактори I, II, III,

IV, V, VI, що створюють в ній ситуації невизначеності і ризику. Дії

тарішення людини можуть вплинути як на краще на результати діяльності, так і в гірший, розрядити ситуацію невизначеності, змінити мета проекту. Ризик існує як на етапі вибору дій (прийняття рішень), так і на етапі реалізації проекту.

Загальні принципи класифікації ризиків

Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікації ризиків, є:

час виникнення;

основні чинники виникнення;

характер обліку;

характер наслідків;

сфера виникнення та ін

За часом виникнення ризики розподіляються на ретроспективні, поточні та перспективні. Аналіз ретроспективних ризиків, їх характеру іспособів зниження дає можливість більш точно прогнозувати поточні іперспективні ризики.

По чинниках виникнення ризики підрозділяються на політичні таекономічні (комерційні).

Політичні ризики - це ризики, зумовлені зміною політичної обстановки, що впливає на підприємницьку діяльність.

Економічні ризики - це ризики, зумовлені несприятливими змінами в економіці підприємства або в економіці країни.

За характером обліку ризики поділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх відносяться ризики, безпосередньо не пов'язані з діяльністюпідприємства або його контактної аудиторії (соціальні групи, юридичні і

(або) фізичні особи, які виявляють потенційний і (або) реальнийінтерес до діяльності конкретного підприємства). На рівень зовнішніх ризиківвпливає дуже багато факторів - політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні та ін

До внутрішніх відносяться ризики, обумовлені діяльністю самогопідприємства і його контактної аудиторії. На їхній рівень впливає діловаактивність керівництва підприємства, вибір оптимальної маркетинговоїстратегії, політики і тактики та ін фактори: виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень спеціалізації, рівень продуктивностіпраці, техніки безпеки.

За характером наслідків ризики підрозділяються на чисті і спекулятивні.

Чисті ризики (прості) - це ризики, що припускають тільки ймовірність збитків. Цей вид містить в собі лише небезпека збитків, без будь- якоїможливості виграшу. Причинами цих ризиків можуть бути стихійні лиха, війни, нещасні випадки, злочинні дії, недієздатність організаціїта ін.

Спекулятивні ризики (динамічні або комерційні) - ці ризики, припускають ймовірність як прибутків, так і збитків. Причинами спекулятивних ризиків можуть бути зміни кон'юнктури ринку, змінакурсів валют, зміна податкового законодавства тощо

Найбільш численна за класифікацією група по сфері виникнення, в основу якої покладені сфери діяльності.

Зазвичай розрізняють наступні основні види підприємницької діяльності:

виробнича - підприємець, безпосереднім чином використовуючияк фактори підприємництва знаряддя і предмети праці, робочусилу, виробляє продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовніцінності для наступного продажу споживачеві.

комерційна - підприємець виступає в ролі комерсанта, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу. При такому підприємництво прибуток утворюється шляхом продажу товару за ціною, перевищує ціну придбання.

фінансова - особлива форма комерційного підприємництва, у якомуяк предмет купівлі-продажу виступають гроші і цінні папери, продавані підприємцем споживачеві (покупцеві) або надаютьсяйому в кредит.

посередницька - підприємець сам не виробляє і не продає товар, а виступає в ролі посередника, сполучної ланки у процесі товарногообміну, у товарно-грошових операціях.

страхування - воно полягає в тому, що підприємець запевну плату гарантує споживачеві (страхувальнику) компенсацію можливої втрати майна, цінностей, життя в результаті непередбаченого лиха.

У відповідності зі сферами підприємницької діяльності зазвичай виділяють: виробничий, комерційний, фінансовий ризик, а також ризик страхування.

Виробничий ризик - ризик невиконання підприємством своїх планів ізобов'язань з виробництва продукції, товарів, послуг, інших видів виробничої діяльності в результаті несприятливого впливу зовнішнього середовища, а також неадекватного використання нової техніки і технологій, основних і оборотних фондів, сировини, робочого часу.

Серед найбільш важливих причин виникнення виробничого ризику - можливе зниження передбачуваних обсягів виробництва, зростання матеріальних і (або) інших витрат, сплата підвищених відрахувань та податків, низькадисципліна поставок, загибель або пошкодження устаткування і т.п.

Комерційний ризик - ризик що виникає в процесі реалізації товарів іпослуг, вироблених або закуплених підприємцем.

Причинами комерційного ризику є: зниження обсягу реалізації внаслідок зміни кон'юнктури чи інших обставин, підвищення закупівельної ціни товарів, втрати товару в процесі звернення, підвищення витрат обігу та ін

Фінансовий ризик - це ризик можливості невиконання фірмою своїх фінансових зобов'язань. Причинами його є: знецінення інвестиційно- фінансового портфеля внаслідок зміни валютних курсів, нездійснення платежів; війни, безладдя, катастрофи тощо

Страховий ризик - ризик передбаченого умовами страхування події, ввнаслідок чого страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування (страховусуму). Результатом ризику є збитки, спричинені неефективною страховою діяльністю як на етапі, що передує укладенню договору страхування, так і на подальших етапах - перестрахування, формування страхових резервів і т.п. Основними причинами страхового ризику є: хибно визначені страхові тарифи, азартна методологія страхувальника; війни, безладдя, катастрофи тощо

Класифікація ризиків у бізнесі

Безпосередньо схему підприємницьких ризиків можна зобразити за допомогою малюнка 3.

Спочатку розглянемо зовнішні ризики, які не залежать від підприємця.

Страновой ризик - це ризик, безпосередньо пов'язаний з інтернаціоналізацією підприємницької діяльності. Вони залежать від політико-економічної стабільності країн - імпортерів, експортерів.

Причинами країнової ризику можуть бути нестабільність державної влади, особливості державного устрою і законодавства, неефективна економічна політика, що проводиться урядом, етнічніі регіональні проблеми, різка поляризація інтересів різних соціальнихгруп і т.п.

Валютні ризики - ризики, пов'язані зі зміною валютних курсів. Величина валютного ризику пов'язана з втратою купівельної спроможностівалюти, тому вона знаходиться в прямій залежності від розриву в часіміж строком укладення угоди і моментом платежу. Курсові втрати уекспортера виникають у разі укладення контракту до падіння курсу валютиплатежу, тому що за виручені кошти експортер отримує меншенаціональних грошових коштів. Імпортер же має збитки у разі підвищення курсувалюти, тому що для її придбання потрібно витратити більше національнихвалютних коштів.

Податкові ризики розглядають з двох позицій - підприємця ідержави.

Податковий ризик підприємця пов'язаний з можливими змінами податковоїполітики (появу нових податків, ліквідація або скорочення податковихпільг тощо), а також зміною величини податкових ставок.

Податковий ризик держави полягає в можливе скорочення надходжень добюджет в результаті зміни податкової політики та/або величини податковихставок.

Ризик форс-мажорних обставин - ризик стихійних лих (природні катастрофи: повені, землетруси, шторми та інші клімати чн катаклізми), війни, революції, путчі, страйки тощо, які заважають підприємцю здійснювати свою діяльність. Відшкодування втрат, викликаних форс- мажорними обставинами, здійснюється, як правило, за допомогою страхування угод в спеціалізованих страхових компаніях.

Внутрішні ризики, на відміну від зовнішніх, в значній мірі визначаються помилковими рішеннями, прийнятими підприємцем, внаслідок його некомпетентності.

Організаційний ризик - ризик, обумовлений недоліками в організації роботи. Основними причинами організаційного ризику є: а) низький рівень організації:

помилки планування і проектування;

недоліки координації робіт;

слабке регулювання;

неправильна стратегія постачання;

помилки у підборі і розстановці кадрів; б) недоліки в організації маркетингової діяльності:

неправильний вибір продукції (немає збуту);

товар низької якості;

неправильний вибір ринку збуту;

невірне визначення місткості ринку;

неправильна цінова політики (залежіваніе товару); в) нестійке фінансове становище.

Основними причинами ресурсного ризику є:

відсутність запасу міцності по ресурсах в разі зміни ситуації;

брак робочої сили;

брак матеріалів;

зриви поставок;

брак продукції.

При наявності у фірми або окремого підприємця вільних грошових коштів доводиться вирішувати важке завдання визначення розміру та сферидля вкладання інвестицій.

Портфелем інвестора називається сукупність цінних паперів, утримувачемяких вона є.

Портфельний ризик полягає у ймовірності втрати за окремими типамицінних паперів, а також по всій категорії позик.

Для створення портфеля цінних паперів досить інвестувати гроші вякийсь один вид фінансових активів. Проте, вклавши гроші в акції однієїкомпанії, інвестор виявляється залежним від коливання її курсовоївартості.

Якщо він вкладе свій капітал в акції декількох компаній, тоефективність, звичайно, також буде залежати від курсових коливань, алетільки не кожного курсу, а усередненого. Середній же курс, як правило, коливається менше, оскільки при підвищенні курсу однієї з цінних паперів курсінший може знизитися, і коливання можуть взаємно погасити.

Такий портфель з різноманітними цінними паперами називається диверсифікований. Він значно знижує диверсифікаційний (несистематичний) ризик, який визначається специфічними для даного інвестора факторами. Поряд з диверсифікаційних ризиком існує недіверсіфікаціонний (систематичний) ризик, який не може бути скороченийза допомогою диверсифікації.

Сукупність систематичних і несистематичних ризиків називають ризиком інвестицій.

Кредитний ризик (ризик неповернення боргу) - це ризик несплати позичальником основного боргу та відсотків по ньому у відповідності з термінами та умовами кредитного договору.

Інноваційний ризик - це ризик, пов'язаний з фінансуванням і застосуванням науково-технічних нововведень.

Управління ризиком

У міру збільшення вразливості бізнесу від фінансових ризиків багатокомпанії визнають, що пошук рішень проблем ризику може бути поставлений напрофесійну основу, тобто ризик може бути професійно керуємо.

Управління ризиком можна охарактеризувати як сукупність методів, прийомів та заходів, що дозволяють в певній ступінь прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до виключення або зниження негативних наслідків настання таких подій.

Управління ризиками являє собою специфічну сферу економічної діяльності, що вимагає глибоких знань у галузі аналізу господарської діяльності, методів оптимізації господарських рішень, страхової справи, психології і багато чого іншого. Основне завдання підприємця в цій сфері - Знайти варіант дій, що забезпечує оптимальне для даного проектупоєднання ризику та доходу, виходячи з того, що чим прибутковіше проект, тимвище ступінь ризику при його реалізації.

Основними принципами управління ризиком можна назвати такі:

не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;

необхідно думати про наслідки ризику;

не можна ризикувати багатьом ради малого.

З цих принципів можна виділити основні прийоми управління ризиком: уникнути ризику, зниження ступеня ризику, прийняття ризику.

Уникнення ризику означає відмову від реалізації заходу (проекту), пов'язаного з ризиком. Це рішення приймається за разі невідповідності зазначеним вище принципам. Якщо, наприклад, рівень можливих втрат вищерівня очікуваного прибутку.

Цей принцип дозволяє повністю уникнути невизначеності та можливих втрат і, разом з тим, означає повну відмову від прибутку. Крім того, відмовавід одного виду ризику може призвести до виникнення інших.

Зниження ступеня ризику передбачає скорочення ймовірності та об'ємувтрат.

Прийняття ризику означає залишення всього або частини ризику (у випадку передачі частини ризику комусь іншому) за підприємцем, тобто на його відповідальності. У цьому випадку підприємець приймає рішення про покриттяможливих втрат власними коштами.

Процес управління ризиком можна представити у вигляді спрощеної блок-схеми 4, де 1 - збір і обробка даних; 2 - якісний аналіз ризику; 3 -­кількісна оцінка ризику; 4 - оцінка прийнятності ризику; 5, 11 -

оцінкаможливості зниження ризику; 6, 12 - вибір методів і формування варіантівзниження ризику; 8 - формування і вибір варіантів збільшення ризику; 7 - оцінка можливості збільшення ризику; 9, 13 - оцінка

доцільностізбільшення ризику; 10 - оцінка доцільності збільшення ризику; 14 - вибірваріанти зниження ризику; 15 - реалізація проекту (прийняття ризику); 16 --відмова від реалізації проекту (уникнути ризику).

Перший блок схеми - аналіз ризику - включає збір і обробку даних заспектів ризику, якісний і кількісний аналіз ризику.

Збір та обробка даних щодо аспектів ризику - одні з найважливіших етапівпроцесу управління ризиком, тому що процес управління в першу чергупередбачає одержання, переробку, передачу та практичне використаннярізного роду інформації.

Інформація залежить від цілей і характеру ризикового вкладення капіталу. Отримана на цьому етапі інформація повинна бути достовірною, якісноповноцінної та своєчасної. Джерелом такої інформації можуть бути даніпро досвід подібних проектів у минулому, думки експертів, різного родуаналітичні огляди, дані спеціалізованих компаній та ін

У процесі збору та обробки інформації щодо аспектів ризику слідпрагнути до досягнення оптимальної співвідносності між повнотою іякістю інформації, з одного боку, і вартістю її отримання - зінший.

На малюнку спрощеної блок-схеми збір і обробка інформації щодо аспектівризику подання в якості першого етапу. Насправді ця роботаздійснюється протягом усього процесу прийняття рішення. У мірупереходу від одного етапу до іншого при необхідності може уточнюватисяпотреба у додатковій інформації, здійснюється її збір іобробка. Тобто результати виконаних робіт попередніх етапів служать, як правило, вихідною інформацією, необхідною для виконання подальшихетапів.

Особливо важливу роль відіграє інформація в процесі якісного ікількісного аналізу ризику.

Якісний аналіз передбачає: виявлення джерел і причин ризику, етапів і робіт, при виконанні яких виникає ризик, тобто: встановлення потенційних зон ризику; ідентифікацію (встановлення) усіх можливихризиків; виявлення практичних вигод і можливих негативних наслідків, які можуть наступити при реалізації містить ризик рішення.

У процесі якісного аналізу важливо не тільки встановити всі видиризиків, які загрожують проекту, але і по можливості виявити можливівтрати ресурсів, які супроводжують настання ризикових подій.

Результати якісного аналізу служать важливою вихідною інформацією дляздійснення кількісного аналізу.

Кількісний аналіз передбачає чисельне визначення окремихризиків та ризику проекту (рішення) в цілому. На цьому етапі визначаютьсячисельні значення ймовірності настання ризикових подій та їхнаслідків, здійснюється кількісна оцінка ступеня (рівня) ризику, визначається (установлюється) також допустимий в даній конкретнійзупинці рівень ризику.

Найбільш поширеними методами кількісної оцінки ризику єстатистичний метод і метод експертних оцінок.

Суть статистичного методу полягає в тому, що вивчається статистикавтрат і прибутків, що мали місце на даному або аналогічному виробництві, встановлюється величина і частотність отримання того чи іншогоекономічного результату і складається найбільш ймовірний прогноз намайбутнє.

Г оловними інструментами статистичного методу є: середнє

значеннядосліджуваної випадкової величини, дисперсія, стандартне (середньоквадратичне)відхилення, коефіцієнт варіації, розподіл ймовірності що вивчаєтьсявипадкової величини.

Цей метод вимагає наявності значного масиву даних, які незавжди є в розпорядженні підприємця, а збір і обробка данихможуть дорого обійтися.

Суть експертного методу полягає в отриманні кількісних оцінокризику на підставі обробки думок досвідчених підприємців абофахівців.

Це особливо ефективно при вирішенні складних формалізації проблемнихситуацій, коли неповнота і недостовірність інформації не дозволяютьвикористовувати статистичний або інші формалізовані методи длякількісної оцінки ризику. Недоліками є: відсутність гарантійдостовірності отриманих оцінок, а також труднощі в проведенні опитуванняекспертів і обробці отриманих даних.

Найбільш прийнятним варіантом для практики є комбінація зстатистичного і експертного методів.

Також використовується розрахунково-аналітичний метод. Він базується навикористанні прикладних математичних методів. Найбільш поширенимметодом вимірювання ризику є визначення очікуваного рішення шляхомвикористання середньозважених величин. При цьому ймовірність кожногорезультату використовується як частота або питомої вагивідповідного значення. Очікуване значення визначається яксередньозважене всіх можливих результатів.

Іншим методом є дисперсійний. Дисперсія являє собою середньозважене з квадратів відхилень дій результатів від очікуваних.

Стандартне відхилення являє собою квадратний корінь з дисперсії. Для вимірювання ризику використовується як дисперсія, так і стандартневідхилення, отже, чим вищий рівень середнього відхилення, тки вищерівень ризику.

Заходи щодо усунення та мінімізації ризику включають вибір і обгрунтуваннягранично допустимих рівнів ризику, вибір методів зниження ризику, формування варіантів ризикового вкладення капіталу, оцінку їх оптимальностіна основі зіставлення очікуваної віддачі (прибутку і т.п.) і величини ризику.

Заходи щодо усунення та мінімізації ризику включають такі етапи:

оцінку прийнятності отриманого рівня ризику;

оцінку можливості зниження ризику або його збільшення (у випадку, коли отримані значення ризику значно нижче припустимого, а збільшення ступеня ризику забезпечить підвищення очікуваної віддачі);

вибір методів зниження (збільшення) ризиків;

формування варіантів зниження (збільшення) ризиків;

оцінку доцільності та вибір варіантів зниження (збільшення) ризиків.

Шкали і рівні ризиків

Різноманіття показників, за допомогою яких здійснюєтьсякількісна оцінка, породжує і різноманіття шкал ризику єсвого роду рекомендаціями прийнятності того чи іншого рівня ризику. Напідставі узагальнення результатів досліджень багатьох авторів з проблемикількісної оцінки ризику нижче наведена емпірична шкала ризику, яку рекомендують застосовувати підприємцям при використанні ними вяк кількісної оцінки ризику ймовірності настання ризиковогоподії.

| № | Величина ризику | Найменування градацій |

Перші три градації ймовірності небажаного результату відповідають " нормальному", " розумного" ризику, при якому рекомендується прийматизвичайні підприємницькі рішення. Прийняття рішень з великим ризикомможливо, якщо настання небажаного результату не призведе до банкрутства.

Для оцінки коливання (мінливості) ризику використовується коефіцієнтваріації (V =? /Х) і наводяться такі шкали: до 0, 1 - слабка; від 0, 1­0, 25 - помірна; понад 0, 25 - висока.

При оцінці прийнятності коефіцієнта, що визначає ризику банкрутства існує декілька не суперечать один одному точок зору. Одні автори вважають, що оптимальним є коефіцієнт ризику, що становить 0, 3, акоефіцієнт ризику, що веде до банкрутства - 0, 7 і вище. В інших джерелахнаводиться шкала ризику з наступними градаціями зазначеного вищекоефіцієнта: до 0, 25 - прийнятний; 0, 25-0, 50 - допустимий; 0, 50-0, 75 --критичний; понад 0, 75 - катастрофічний ризик.

Існують описові характеристики шкал ризику за величиною очікуваних втрат, які використовуються для оцінки прийнятності містить ризикрішення. У цих градаціях ризику в залежності від рівня можливих втратздійснюються шляхом виділення наступних досить умовних зон.

Область мінімального ризику характеризується рівнем втрат, неперевищує розміри чистого прибутку.

Область підвищеного ризику характеризується рівнем втрат, неперевищує розміри розрахункового прибутку.

Область критичного ризику характеризується тим, що в межах цієїзони можливі втрати, величина яких перевищує розміри розрахункового прибутку, але не перевищує розмір очікуваних доходів.

Область неприпустимого ризику характеризується тим, що в межах цієїзони очікувані втрати здатні перевершити розмір очікуваних доходів відоперації і досягти величини, що дорівнює всьому майновому станупідприємця.

Для кількісної оцінки ризику також використовуються такі методи якоцінка чутливості проекту до змін і оцінка фінансовоїстійкості підприємства, а показниками - коефіцієнт чутливостібета, точка беззбитковості, коефіцієнт ліквідності.

Коефіцієнт чутливості бета (?) використовується для кількісноїоцінки систематичного ризику, який пов'язаний з загальринковим коливаннямицін і прибутковості.

Точка беззбитковості є точкою критичного обсягувиробництва (реалізації), в якій доходи від продажу виробничогокількості продукції дорівнюють витратам на її виготовлення, тобто в якійприбуток дорівнює нулю.

Основним показником платоспроможності є коефіцієнтліквідності. Під ліквідністю розуміється здатність активів підприємства використовуватися в якості безпосереднього засоби платежу або швидко перетворюватися в грошову форму з метою своєчасного погашення підприємствомсвоїх боргів і зобов'язань.

Методи зниження ризиків у бізнесі

Найбільш загальними, широко використовуються і ефективними методами попередження і зниження ризику є:

страхування;

резервування коштів;

диверсифікація;

лімітування.

Страхування є одним з найбільш розповсюджених способівзниження ризиків.

У загальному випадку страхування - це угода, згідно з якимстраховик (наприклад, будь-яка страхова кампанія) за певнийобумовлену винагороду (страхову премію) приймає на себезобов'язання відшкодувати збитки або їх частину (страхову суму) страхувальнику (наприклад, господареві будь-якого об'єкта), що сталися внаслідокпередбачених у страховому договорі небезпек і (або) випадковостей (страховий випадок), яким піддається страхувальник або застрахована їммайно.

Отже, страхування являє собою сукупність економічнихвідносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошовихвнесків цільового страхового фонду та використання його для відшкодування збиткуі виплати страхових сум.

Сутність страхування полягає в передачі ризику (відповідальності зарезультати негативних наслідків) за певну винагороду будь-комуіншому, тобто в розподілі збитку між учасниками страхування.

Страхування буває: особисте, майнове та страхування

відповідальності. У системі страхування економічних ризиків переважне поширенняотримали майнове страхування і страхування відповідальності.

Майнове страхування - це галузь страхування, в якій об'єктомстрахових відносин виступає майно в різних видах (будівлі, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція, поголів'ясільськогосподарські угіддя і т.п.) і майнові інтереси.

Найчастіше майно страхується на випадок знищення абопошкодження в результаті стихійних лих, нещасних випадків, пожеж, хвороб, крадіжок і т.п.

Однією зі специфічних форм страхування майнових інтересів єхеджування - система заходів, що дозволяють виключити або обмежити ризикифінансових операцій в результаті несприятливих змін курсу валют, цін на товари, процентних ставок тощо в майбутньому. Такими заходами є: валютні застереження, форвардні операції, опціони і ін

Так, хеджування за допомогою опціонів передбачає право (але необов'язок) страхувальника за певну плату (опціонну премію) купитизаздалегідь обумовлену кількість валюти за фіксованим курсом вузгоджених термін. Тут вартість опціону (опційна премія) представляєсобою аналог страхового внеску.

Хеджування, на відміну від традиційних договорів страхування, не завждипередбачає виплату страхувальником страхових внесків (страхової премії).

Так, наприклад, у випадку форвардних операцій, що передбачають купівлю -продаж валюти у заздалегідь узгоджену дату (у майбутньому) за фіксованим сторонами курсом, страхувальник не несе ніяких попередила

Критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, та визначається періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю), є:

додержання вимог законодавства у сфері господарської

діяльності;

додержання вимог законодавства у сфері інтелектуальної

власності.

Відповідно до встановлених критеріїв суб'єкти

господарювання належать до одного з трьох ступенів ризику - високого, середнього та незначного.

До суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику належать суб'єкти, основна господарська діяльність яких пов'язана

з використанням об'єктів права інтелектуальної власності та у яких під час здійснення попереднього заходу державного нагляду (контролю) встановлено факти:

використання, зберігання, розповсюдження та реалізації об'єктів авторського права і суміжних прав у ході публічного виконання, демонстрації, показу та сповіщення, що здійснюються шляхом їх прямої трансляції та/або ретрансляції, зокрема музичних і/або аудіовізуальних творів, фонограм та/або відеограм, у яких зафіксовані такі твори;

зберігання, використання, розповсюдження та реалізації комп'ютерних програм і баз даних;

виробництва, експорту, імпорту, зберігання, розповсюдження та реалізації дисків для лазерних систем зчитування і матриць для їх виготовлення.

До суб'єктів господарювання із середнім ступенем ризику

належать суб'єкти господарювання, які під час провадження господарської діяльності використовують об'єкти авторського права

та/або суміжних прав, зокрема музичні та/або аудіовізуальні твори, фонограми і/або відеограми, в яких зафіксовані такі твори, комп'ютерні програми і бази даних, але використання зазначених об'єктів не є основним видом їх господарської діяльності.

До суб'єктів господарювання з незначним ступенем ризику

належать суб'єкти, що не віднесені до суб'єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику.

Планові заходи державного нагляду (контролю) за

провадженням суб'єктами господарювання господарської діяльності,

пов'язаної з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, здійснюються з такою періодичністю:

з високим ступенем ризику - не частіше ніж один раз на рік;

із середнім ступенем ризику - не частіше ніж один раз на три роки;

з незначним ступенем ризику - не частіше ніж один раз на п'ять років.

З.Управління економічними ризиками

Управління економічними ризиками включає прогнозування можливості настання потенційно ризикової події, а відповідно дає можливість вчасно вжити заходів щодо запобігання або зниження ступеня наслідків що можуть настати від ризику, який не можна локалізувати.

Управління економічними ризиками, як будь-яка інша система управління, має об’єкт та суб’єкт.

Об’єктом управління економічними ризиками є здійснення економічної діяльності за умов невизначеності і економіко-правові відносини, ще виникають між господарчими суб’єктами у процесі усунення чи реалізації ризику.

Суб’єкт управління економічними ризиками- це група менеджерів підприємства та/або фахівців спеціалізованих компаній, які через різноманітні варіанти комбінованих дій здійснюють цілеспрямовану диверсифікацію ризиків для ефективної економічної діяльності.

Організація управління ризиками економічної діяльності передбачає створення підсистем та інфраструктурних елементів управління ризиками на рівні підприємства. В організаційній структурі підприємства будь-якої форми власності ці функції може бути покладено як на спеціально створені структурні елементи, так і в сукупності на рівні співпраці фахівців аналітичних, юридичних відділів, служб безпеки тощо. Якщо є потреба, можна залучити фахівці спеціалізованих компаній, або ж узагалі функції з управління ризиками можуть передаватися іншим компаніям.

Під час реалізації економічних проектів завжди постає проблема прогнозування, вибору методів оцінювання і зниження ризиків. Прогнозування економічних ризиків у кожній конкретній ситуації здійснюється з урахуванням особливостей реалізації певного проекту або виконання певної угоди в межах наведеної вище класифікації.

При вимірюванні негативних наслідків, що можуть бути завдані ризиком, не можна розраховувати лише на фінансово-економічні інструменти, у тому числі на єдині показники у вартісному виразі. Таке звужене оцінювання визначає лише фінансово-майновий стан підприємства або фінансовий результат (прибуток або збиток) господарської операції (діяльності) окремого суб’єкта господарювання і не відображає ймовірності, якості навколишнього ділового середовища, суб’єктивних характеристик. У цьому полягає принципова відмінність між аналізом фінансово-господарської діяльності підприємства і оцінюванням економічних ризиків у межах їх управління. Цей процес є трудомістким, має високі затрати інтелектуальної праці і потребує пошуку та врахування значного обсягу додаткової інформації, що так чи інакше може дозволити здійснити об’єктивне оцінювання ризиків. Найкращі результати такої діяльності дає змогу досягти експертний аналіз, що проводиться з розподілом результатів ризик- менеджерами підприємства і залученими фахівцями. Узагальнюючи різні підходи до оцінювання економічних ризиків, можна виділити певну модель такого оцінювання:

визначення зацікавлених осіб-користувачів аналітичної інформації (менеджмент підприємства, власники корпоративних прав);

вибір ключових показників, що якнайкраще характеризують певну економічну альтернативу;

визначення факторів, щодо яких ризик-менеджер не має одностайної думки щодо їхнього впливу на економічний ризик;

встановлення граничних меж ризику;

визначення ризикової альтернативи.

Після оцінювання й вимірювання економічного ризику постає питання щодо прийняття управлінського рішення стосовно методів зниження ризику.

Головним завданням розв’язання цієї проблеми є забезпечення оптимального співвідношення між рівнем досягнутого зниження ризику і необхідними для нього додатковими витратами. Проте слід вважати на неможливість зменшення впливу деяких неконтрольованих чинників ризику (очікування кризи чи піднесення економіки в цілому, рух банківського відсотка, війни, форс-мажор).

У світовій практиці існує безліч різних і досить ефективних способів зниження ризику. Найчастіше застосовують такі: страхування,

диверсифікація, передання ризику, лімітування, збирання додаткової інформації, забезпечення якості виробленої продукції, перевірка бізнесових партнерів, бізнес-планування, підбір персоналу підприємства, організація захисту комерційної діяльності підприємства (у тому числі комерційної таємниці).

Страхування економічної діяльності спрямоване на захист її кінцевого результату, забезпечення досягнення поставлених цілей. 3а умов ринку особливу актуальність має страхування від фінансових комерційних, технічних ризиків. За умов підвищеної конкуренції на ринку страхування виникає можливість для страхування правових і політичних ризиків. Страхування є ефективним методом захисту суб’єктів господарювання від несприятливих змін економічної кон’юнктури та дозволяє гарантовано отримати запланований економічний ефект від діяльності підприємства.

Іншим ефективним способом обмеження ризику є диверсифікація.

Диверсифікація - це процес розподілу коштів, що інвестують ся між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо не пов’язані між собою. У цьому випадку при ураженні ризиками одного з об’єктів інвестування суб’єкт господарювання отримує певний економічний ефект від прибутковості інших.

Розрізняють два основних види диверсифікації економічної діяльності: виробнича та фінансова.

Виробнича диверсифікація - це збільшення асортименту продукції (послуг), що виробляються. При цьому виділяють вертикальну й горизонтальну диверсифікації. Вертикальна диверсифікація - це поповнення ассортименту виробами, схожими на товари які вже випускає підприємство. Г оризонтальна диверсифікація - це поповнення асортименту продукцією, не схожою на товари підприємства, але цікавою для споживачів.

Щодо фінансової диверсифікації існує два основних методи: купівля частки акцій або інших цінних паперів підприємств (просте переливання капіталів в інший сектор) та купівля цінних паперів або частки в банках чи інших фінансових інститутах (пенсійних, інвестиційна фондах тощо), а також відкриття в них депозитних рахунків.Так чи інакше при застосуванні будь- яких із запропонованих методів зниження економічних ризиків необхідно враховувати ціни; кожного з них і вміти використовувати різні їх комбінації.

Недосконале управління економічними ризиками рано чи пізно може призвести до кризового чи передкризового стану підприємства За основну ознаку такого стану приймається неможливість підприємства відповідати за своїми зобов’язаннями.

Зобов’язання підприємства поділяють на дві загальні групи:

внутрішні зобов’язання виникають перед власниками, найманими працівниками тощо;

зовнішні зобов’язання підприємства включають зобов’язання перед фіскальною системою, фінансово-кредитною системою, зобов’язання перед контрагентами.

Серед причин, які негативно впливають на можливість виконання зобов’язань підприємством, також можна виділити внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх причин слід віднести недосконалий менеджмент, внаслідок чого підприємство здійснило неефективні довгострокові фінансові вкладення, обтяжене надмірними виробничими запасами, виробляє неконкурентоспроможну чи неліквідну продукцію, утримує непомірну для нього соціально-культурну сферу, утримує надмірну кількість персоналу тощо.

Зовнішні причини можуть походити від різноманітних зовнішніх ризиків, що сприяють доведенню підприємства до кризового стану.

Інтелектуальний капітал вважається найбільш важливим активом багатьох компаній, оскільки слугує основою для домінування на ринку та забезпечення постійної прибутковості провідних корпорацій.

Саме він відіграє ключову роль у злиттях і поглинання. Ліцензійні схеми активно використовуються для переміщення активів в юрисдикції з низьким рівнем оподаткування. Україна активно долучається до процесів трансферу технологій, інновацій, необхідності здійснення патентування та реєстрації винаходів.

За даними Державного департаменту інтелектуальної власності станом на 1 жовтня 2009 р. (з 1992 р.) зареєстровано 270103 охоронних документи, серед яких: 93119 патентів на винаходи; 44384 патенти на корисні моделі; 19540 патентів на промислові зразки тощо [1]. Інтелектуальний капітал стає вагомим активом підприємств, частка якого в загальному майні може сягати 30-35 %. Проте поряд із можливістю отримання значних доходів від використання інтелектуального капіталу підприємства стикаються з цілою низкою ризиків, які здатні завдати значних збитків.

Недостатній захист інтелектуального капіталу - серйозна перешкода для розвитку бізнесу. Порушення або втрата прав інтелектуальної власності для компаній - це не тільки втрата репутації, довіри до їхньої продукції, але і втрата значних засобів. У зв’язку з цим виникає необхідність у компенсації такого збитку. Актуальними стають питання страхування власників інтелектуального капіталу від можливих збитків. Світова спільнота має відповідний досвід. В Україні ці процеси тільки зароджуються.

В останні роки склалася катастрофічна ситуація на ринку інтелектуальної власності через значні збитки від незаконного використання. Так, за даними Асоціації виробників програмного забезпечення Business Software Alliance збитки ІТ сфери від комп’ютерного піратства в Україні в 2008 р. становили 534 млн дол [2]. Згідно з дослідженням IDC, у 2008 р. рівень піратства програмного забезпечення в Україні зріс на 1 % порівняно з 2007 р., що становить 84 % [3]. Дослідження International Data Corporation (IDC) було проведено в 110 країнах. Серед них рівень піратства програмного забезпечення знизився у 57 країнах, залишився незмінним у 36 країнах і зріс у 16 країнах. Це тільки один із напрямів використання об’єктів інтелектуальної власності. Сьогодні ж їх налічуються сотні.

Крадіжки інтелектуальної власності та комерційних секретів із використанням інтернетЬтехнологій стали головною загрозою для безпеки бізнесу. За даними міністерства торгівлі США збитки, завдані американським компаніям, сягають 250 млрд дол. щорічно [2]. Найбільш вразливими до IT ризиків є: глобальні корпорації з розгалуженою мережею філій; компанії з іноземними партнерами; організації, де ІТЬслужба децентралізована;

державні організації, які залежать від зовнішніх партнерів і постачальників; телекомунікації; організації, які не мають належного захисту.

У 2008 р. 41 % програмного забезпечення, що використовувалось у виробничих та домашніх умовах, було піратським [3]. У 2007 р. цей показник становив 38 % [3]. При цьому розробники втратили близько 53 млрд дол.

Страхування інтелектуального капіталу почало розвиватися у США та країнах Західної Європи в останні десятиріччя ХХ ст. одночасно з активізацією інноваційного процесу та комерціалізації відносин, пов’язаних зі створенням, використанням та обігом інтелектуального капіталу.

На думку багатьох дослідників, страхування інтелектуального капіталу - це комплексний вид страхування, який охоплює страхування ряду майнових, фінансових ризиків, а також ризиків відповідальності [4, 5].

Власник інтелектуальної власності має можливість захистити свої інтереси за допомогою страхування підприємницького ризику. Подібний вид страхування передбачає обов’язок страховика здійснити відшкодування у розмірі повної або часткової компенсації втрат доходів або додаткових витрат власника інтелектуального капіталу при веденні ним підприємницької діяльності. Страхування відповідальності за заподіяння шкоди - ще один вид страхування, що забезпечує захист інтересів власників інтелектуального капіталу та третіх осіб. Існують інші програми страхування інтелектуального капіталу, що забезпечують відшкодування збитків власників таких об’єктів усуненням наслідків несумлінної конкуренції.

За кордоном широко використовуються різноманітні види страхування інтелектуальної власності на випадок [6, 4]: втрати прав на об’єкт інтелектуальної власності, документів (патентів, свідоцтв і т.п.); професійної відповідальності патентних повірених; відповідальності за випадкове та ненавмисне використання чужих об’єктів інтелектуальної власності; фінансових ризиків; відмови у видачі патенту або свідоцтва; розголошення конфіденційної інформації; судових витрат; непередбачених збитків або втрати доходу у випадку встановлення контрафактного використання об’єкта інтелектуальної власності і в зв’язку з появою на ринку товарівLаналогів. Більшість із цих видів страхування можуть бути застосовані як до авторських прав, так і до об’єктів промислової власності. Проте всі вони є новими для України.

У постсоціалістичному просторі, в тому числі в Україні, цей перелік обмежується страхуванням судових витрат у випадку звернення до суду з позовом про плагіат, на випадок неотримання платежів по авторським або ліцензійним договорам, а також за спричинення шкоди [5, 12].

На думку страховиків, відсутня єдина методика оцінки інтелектуальної власності, а отже не можуть бути визначені ні страхова сума, ні страхова премія по об’єкту страхування. Іншими факторами, що гальмують в Україні розвиток такого виду страхування, є: недоліки в законодавстві, що регулює патентноL ліцензійні відносини; настрої в суспільстві, що проявляються в зневажливому ставленні до авторських і патентних прав; недостатній рівень страхової культури в суспільстві; складність інтелектуальної власності як об’єкта страхування; відсутність досвіду у вітчизняних страховиків; високий рівень шахрайства; недосконалість системи захисту авторських прав.

Оцінка інтелектуального капіталу як об’єкта страхування виступає основоположним моментом системи страхових відносин у цьому сегменті, оскільки ключовим фактором, який впливає на конкурентоспроможність компанії, є співвідношення між ефективним використанням інтелектуального капіталу та рівнем ризику, який при цьому присутній. Використання об’єктів інтелектуальної власності може мати різні форми - безпосередній продаж активів, організація спільного підприємства, укладання ліцензійних угод тощо. Від використання конкретної форми залежить рівень ризику.

Оцінка інтелектуального капіталу, на думку К. Кінга, являє собою об’єднання економічної концепції вартості та правової концепції власності. Наявність активів являє собою функцію їх можливості забезпечувати дохід і визначати дисконтну ставку цього доходу. Кардинальне правило комерційної оцінки полягає в тому, що: вартість чогось не може бути вказана абстрактно; все, що може бути вказано, є вартістю речей у конкретному місці, в конкретний час, при конкретних обставинах [7, 101].

Труднощі для оцінки представляють нематеріальні активи (об’єкти ноуLхау, системи і методи підготовки, технічні процеси, списки покупців, мережі розповсюдження тощо). Відносно таких активів необхідно проводити попередній аналіз разом із юристами та бухгалтерами компанії. Одним із важливих об’єктів авторського права є програми для ЕОМ. Але методик для оцінки вартості прав на них практично немає.

Основними законодавчонормативними актами, що регулюють оціночну діяльність стосовно об’єктів авторського права та суміжних прав в Україні, є: Цивільний кодекс України, закони України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, “Про авторське право і суміжні права”; постанови КМУ “Про затвердження розміру винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм і порядок її виплати”, “Про затвердження мінімальних ставок винагороди за використання об’єктів авторського права і суміжних прав” тощо.

У більшості випадків стосовно об’єктів авторського права оцінка вартості прав зводиться до визначення розміру винагороди авторові за використання цих об’єктів. Стосовно об’єктів суміжних прав визначається розмір винагороди виконавцям, виробникам фонограм, відеограм або організаціям мовлення.

Існують чотири основні поняття, пов’язані з вартістю інтелектуального капіталу: вартість володіння, ринкова вартість, справедлива вартість та податкова вартість. Вартість володіння часто визначає ціну при укладанні угод і відображає об’єкт із точки зору власника. Основою ринкової вартості слугує орієнтація на об’єкт порівняння. Концепція справедливої вартості являє собою бажання забезпечити справедливі умови для обох сторін у процесі укладання угод. Податкова вартість є предметом фінансового права і підходи до її визначення відрізняються в межах конкретної податкової системи. Існують похідні концепції вартості, котрі дотикаються до кожної з розглянутих областей: інвестиційна вартість, ліквідаційна вартість, вартість діючого підприємства.

Національним стандартом № 1 оцінки майна визначено три підходи до оцінки інтелектуального капіталу: витратний підхід; порівняльний підхід; дохідний підхід. Витратний підхід ґрунтується на обліку принципів корисності та заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об’єктів оцінки в поточних цінах і подальше коректування її на суму зносу. При цьому виникає різниця між ринковою вартістю об’єкта та тією, що визначена на основі витратного підходу.

Для визначення ринкової вартості використовують порівняльний і дохідний підходи. При цьому отримана за витратним підходом оцінка є необхідним елементом для визначення ринкової вартості інтелектуального капіталу. Крім того, витратний підхід застосовують у випадках, коли об’єкт інтелектуальної власності не призначений для одержання доходу або коли ринкову вартість важко визначити. Сутність порівняльного підходу базується на зіставленні цін продажів подібних об’єктів.

Перевагою ринкового підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, що щонайкраще відповідає ситуації на ринку. Необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективний ринок і доступ до представницької бази даних продажів аналогічних об’єктів. В Україні такий сегмент не сформувався, тому використання цього підходу є проблематичним.

В основу дохідного підходу покладено принцип очікування, який свідчить про те, що вартість інтелектуального капіталу визначається величиною майбутньої вигоди його власника. Реалізується цей підхід шляхом перерахунку майбутніх грошових потоків, що генеруються за допомогою об’єкта, у дійсну вартість.

Питання оцінки збитків, завданих інтелектуальному капіталу, страховики вирішують шляхом прирівнювання його до об’єкта комерційної діяльності. Такій оцінці підлягають збитки від підприємницької діяльності з використанням виключних прав на інтелектуальну власність, котрі її власник поніс би при настанні страхового випадку. До складу цих збитків включаються суми не отриманих по авторських правах платежів, збитки, викликані доходом, отриманим від продажу “піратської” продукції, судові витрати тощо. При цьому розмір страхової суми визначається на основі суми доходу від володіння інтелектуальним капіталом. При визначенні страхової премії використовують підвищуючі та понижуючі коефіцієнти, які залежать

від [8]: технічного рівня продукції, виробленої з використанням

інтелектуальної власності; особливості виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, штучне); рівня складності виробництва ліцензійної продукції; даних про правову охорону інтелектуальної власності (країни патентування, наявності ліцензій); патентної чистоти інтелектуальної власності, витрат на патентні дослідження; наявності юридичної служби в компанії; територіального поширення підрозділів компанії (внутрішній, зовнішній ринок); даних про потенційних клієнтів; розміру компанії тощо. Важливо також мати інформацію про зафіксовані випадки незаконного копіювання продукції або використання технологій, про здійснені ліцензійні виплати.

Отже, інтелектуальну власність з метою страхування можливо оцінити, якщо вона є потенційним об’єктом комерційної діяльності. Проте мають місце випадки, коли інтелектуальний капітал ще не комерціалізований та потребує страхового захисту. У вітчизняній практиці страхування страховики уникають укладання договорів страхування з приводу таких об’єктів, оскільки їх андерайтинг ускладнений.

Практично відсутня співпраця з патентними повіреними, котрі володіють методикою оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності та можуть надати практичну допомогу в оцінці ризику.

В Україні Рада асоціацій національних товаровиробників виступила з ініціативою об’єднання зусиль національних асоціацій товаровиробників, страховиків і банків з