Специфіка та структура інтелектуального капіталу

Становлення економіки знань у розвинених країнах Заходу у 90-ті роки XX ст. привернуло увагу дослідників до категорії інтелектуального капіталу як однієї зі системоутворюючих категорій, породжених новим постіндустріальним суспільством. Загальновизнано, що інтелектуальна, науково озброєна праця, що ґрунтується на знаннях, творчі здібності працівників, їх професійна кваліфікація, права на дизайн, торговельні знаки, патенти, структура управління та інформаційні технології стають першоосновою та рушійною силою виробництва, стратегічними факторами економічного розвитку національних економік у інформаційну епоху.

Впровадження у науковий вжиток поняття " інтелектуальний капітал" стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, що ґрунтуються на ефективному використанні унікальних за природою нематеріальних чинників, здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку.

На думку провідних західних дослідників, важливим показником, який відображає перетворення інтелектуального капіталу в провідний ресурс постіндустріальної економіки є " знаннєінтенсивність", яка вимірюється відсотковою часткою кваліфікованих робітників у структурі зайнятого населення. Перехід від капітало- та працемістких галузей до науково- та інтелектуальномістких виробництв характеризується зростанням частки витрат на інформацію та знання у собівартості більшості видів продукції. Створення, ідентифікація та капіталізація знань перетворюються на рушійну силу та визначальні чинники розвитку інтелектуальної економіки.

Дослідники проблем постіндустріальної економіки звертають увагу на збільшення частки НДДКР у загальних витратах державних і приватних фірм та швидке зростання капіталізації високотехнологічних підприємств, яке не можна пояснити лише спекулятивними сплесками на ринку цінних паперів. На початку 80-х років XX ст. індекс Доу-Джонса засвідчив зростаючий відрив ринкової капіталізації провідних фірм від вартості їх матеріальних активів (споруд, запасів, обладнання). Так, коефіцієнт Тобіна (відношення ринкової вартості акцій підприємства до вартості його основних фондів) для фірми " Microsoft" перевищив.

За цих умов визначення сутності та структури інтелектуального капіталу набуває особливої актуальності як з теоретико-аналітичного, так і з практичного погляду, оскільки " потрібне не просто визначення інтелектуального капіталу, а й такий його опис, за допомогою якого керівники можуть планувати інвестиції в інтелектуальні фонди та управляти ними".

Однією з цікавих спроб виявити специфічну роль інформації, знань та інтелекту в забезпеченні передумов економічного зростання розвинених країн у другій половині XX ст. стало дослідження відомим американським вченим М. Фрідменом так званого " гуманітарного капіталу" та виокремлення ним таких специфічних його ознак; неможливості обміну або заміни матеріальними активами; значні труднощі в переведенні в ліквідну грошову форму; нерозвиненість ринку; зростання витрат на формування.

Вважається, що термін " інтелектуальний капітал" вперше використав у 1969 р. відомий американський дослідник Дж. Ж. Гелбрейт. Водночас глибокі теоретико-методологічні дослідження цієї економічної категорії були започатковані наприкінці XX ст. у працях Л. Едвінссона, Т. Стюарта, М. Мелоуна, Д. Даффі, Т. Форт'юна, П. Салівана, Л. Прусака, Д. Клейна, Е. Брукінга, Л. Хіроякі та ін. Однак новизна та складність цієї проблеми зумовили неоднозначність та суперечливість наявних підходів до визначення сутності та структури інтелектуального капіталу. У сучасній економічній літературі можна виокремити такі підходи до аналізу сутності інтелектуального капіталу:

визначення інтелектуального капіталу через розкриття його структури (інтелектуальний капітал як єдність людського і структурного капіталів; сума нематеріальних активів фірми; сукупність людського та машинного інтелектів);

визначення інтелектуального капіталу через аналіз його призначення, тієї специфічної ролі, яку він відіграє у процесі суспільного відтворення (інтелектуальний капітал як формалізований і зафіксований інтелектуальний матеріал, призначений для виробництва більш цінного майна; знання, що використовуються для отримання конкурентних переваг);

визначення інтелектуального капіталу через усталене розуміння сутності категорії капіталу як певного вкладення (цінності, ресурсу), що уможливлює отримання доходу (інтелектуальний капітал як знання, здатні приносити прибуток; інтелектуальні ресурси підприємства, здатні створювати нову вартість, приносити дохід тощо). Наприклад, Т. Стюарт стверджує, що перетворення інтелекту в капітал означає здатність отримувати дохід шляхом комерційного використання інтелекту.

Інтелектуальний капітал — це інтелектуальний потенціал, що активно використовується суб'єктами господарювання у процесі економічного розвитку з метою отримання доходу. Інтелектуальний потенціал трактується при цьому як можливості, створені інтелектуальними ресурсами різних рівнів, щодо реалізації певної мети. Інтелектуальні ресурси породжують людський капітал (сукупність розумових функцій, які перетворюють інформацію у знання), штучний інтелект (механічне, репродуктивне відтворення деяких інтелектуальних дій людини, пов'язаних зі сприйняттям інформації та деякими елементами міркування, інтелектуальні продукти (надана на матеріальних носіях інформація, що містить нове знання, яке є результатом інтелектуальної праці).

Виходячи з того, що більшість інтелектуальних ресурсів не входять до складу активів фірми, які є об'єктом фінансового обліку, американський економіст Дж. Тобін запропонував оригінальну формулу інтелектуального капіталу, що ґрунтується на ідеї визначення цінності останнього як різниці між ринковою вартістю компанії та її ринковою оцінкою.

Як провідний чинник та основа інтелектуальної економіки інтелектуальний капітал має такі специфічні ознаки:

несе матеріальним у традиційному розумінні, хоча форми, яких набувають інтелектуальні активи можуть бути матеріальними;

перебуває одночасно у формах запасу і продукту, його споживання є водночас його примноженням;

зберігається та нагромаджується у специфічних, нетрадиційних формах;

є основним компонентом визначення ринкової вартості сучасних підприємств.

Отже, інтелектуальний капітал — це нагромаджена у процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, творчості, здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються у процесі виробництва та обміну з метою отримання доходу. У сучасній економічній літературі інтелектуальний капітал аналізується у чотирьох взаємопов'язаних аспектах: цінність (актив, здатний приносити дохід); система (сукупність взаємопов'язаних елементів); процес (наявність відтворювальних характеристик, пов'язаних із кругообігом); результат (пріоритет у процесі споживання, наслідок процесу кругообігу).

Сукупний інтелектуальний капітал (інтелектуальний капітал суспільства) — сукупність знань, досвіду, зв'язків, інформації, що накопичені й використовуються на рівні суспільства в цілому; інтелектуальний капітал фірми — сукупність активів окремої фірми, що ґрунтується на інтелектуальних здібностях її співробітників, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності; інтелектуальний капітал індивіда — сукупність знань, досвіду, професійних навичок та інтелектуальних здібностей особистості.

У процесі еволюції теорії інтелектуального капіталу сформувались різні підходи до його структурування. Наприкінці 80-х років XX ст. відомий західний дослідник К.-Е. Свейбі, який ототожнював інтелектуальний капітал із нематеріальними активами фірми, виокремив у їх структурі такі складові:

індивідуальну компетентність (уміння, досвід, освіту, соціальні навички та моральні цінності персоналу); внутрішню структуру організації (цілі, завдання, моделі, технології, структуру, внутрішні мережі, неформальні організації, культуру);

зовнішню структуру організації (зв'язки і взаємовідносини із замовниками, постачальниками, конкурентами, торговельні марки, репутацію).

Новаторські підходи К.-Е. Свейбі вплинули на подальші дослідження вчених у цьому напрямку. У середині 90-х років XX ст. британський дослідник А. Брукінг виокремив у структурі інтелектуального капіталу такі елементи: активи ринку (Market Assets) — нематеріальні активи, пов'язані з обмінними операціями, що визначають становище фірми на ринку (торговельні марки, прихильність покупців, корпоративне ім'я, портфель замовлень); активи інтелектуальної власності (Intellectual Property Assets) — захищену законом інтелектуальну власність компанії (торговельні марки і знаки обслуговування, патенти, авторські права, виробничі та торговельні секрети); активи інфраструктури (Infrastructure Assets) — технології, методи і процеси, які уможливлюють роботу компанії (нормативна культура, філософія управління, методи оцінки ринку, фінансова структура, бази даних); людські активи (Human-Centered Assets) — інтелектуальні активи, які використовуються компанією (знання, уміння, навички та творчі здібності співробітників).

Інтелектуальні активи — термін, що використовується для позначення нематеріальних об'єктів, які ідентифіковані, описані та занесені до визначеного реєстру організації. Тобто це зафіксований, задокументований інтелектуальний капітал, доступний для співробітників організації. Таким чином, будучи важливою складовою інтелектуального капіталу, інтелектуальні активи не вичерпують його структуру.

На думку відомого американського дослідника Т. Стюарта, інтелектуальний капітал існує у двох якостях: як " напівпостійна сукупність знань, що виростає навколо певного завдання, людини чи організації" (навички і зв'язки керівництва, знання про технологію виробництва, уявлення про потреби споживачів тощо); як " інструменти, за допомогою яких можна збільшити сукупність знань" 40.

Такий підхід до трактування інтелектуального капіталу дав можливість ученому виокремити у структурі останнього людський, структурний та споживчий капітал.

Людський капітал у інтерпретації Т. Стюарта становить " здатність пропонувати клієнтам рішення", наявні знання та уміння використовувати їх з метою задоволення потреб клієнтів.

Вчений трактує структурний капітал як " організаційні здібності компанії відповідати потребам ринку" — форми, методи і структури, які дають змогу ефективно відбирати, створювати і поширювати знання, організовувати їх у систему, доступну для всіх співробітників, що уможливлює досягнення синергетичного ефекту від спільної діяльності. На відміну від людського капіталу, який належить кожному окремому співробітнику, структурний капітал є власністю організації в цілому і включає дві складові: електронну (технології, бази даних, винаходи, публікації, процеси тощо); соціальну (стратегія і культура організації, норми відносин, збагачені життєвим досвідом тощо).

Корпорація — це щось більше, ніж система технологічних процесів, ніж набір продуктів і послуг, і навіть ніж група людей, які виконують певну роботу. Крім усього іншого, це — людське товариство і, як усі Інші співтовариства, воно створює власний різновид культури — корпоративну культуру.

Корпоративний — це міра того, наскільки вільно в компанії поширюється інформація і наскільки успішно співробітники можуть користуватися ідеями один одного. Поняття корпоративного Щ починається з обміну накопиченими і поточними знаннями. Свій внесок у його підвищення робить як індивідуальне навчання співробітників, так і " перехресне запилення" ідеями один одного. Відтак вище керівництво компанії повинно усвідомлювати важливість вільного поширення знань, інак­ше ніякі зусилля в цьому напрямі не принесуть успіху.

Споживчий капітал, на думку Т. Стюарта, ґрунтується на відносинах організації зі споживачами її продукції, що набувають втілення у прихильності покупців, взаємовигідному співробітництві з контрагентами, вірності клієнтів тощо.

Аналізуючи структуру інтелектуального капіталу, вчений звертає особливу увагу на необхідність дотримання оптимального балансу між його складовими та недопущення гіпертрофованого розвитку його окремих елементів.

Важливо зазначити, що майже одночасно з публікацією досліджень Т. Стюарта був підготовлений звіт шведської фінансової корпорації " Scandia", в якому знайшла відображення спроба оцінити інтелектуальний капітал організації. У подальшому на основі опрацювання цього звіту була опублікована книга Л. Едвінссона (члена ради директорів корпорації " Scandia") та М. Мелоуна " Інтелектуальний капітал. Визначення істинної цінності компаній" (1997). Трактуючи інтелектуальний капітал як породжену людськими знаннями сукупність структурних елементів, що визначають приховані джерела цінності, здатні наділяти компанію нетрадиційно високою оцінкою, вчені віднесли до складу інтелектуального капіталу всі види ресурсів сучасної корпорації, які не піддаються традиційним оцінкам.

Згідно з розробками " Scandia" інтелектуальний капітал поділяється на людський та структурний. У свою чергу, структурний капітал складається із клієнтського капіталу та організаційного капіталу (інноваційного та процесного).

На думку Л. Едвінссона та М. Мелоуна, людський капітал — це " сукупність знань, практичних навичок та творчих здібностей працівників компанії, що застосовуються для виконання поточних завдань. Іншою його складовою є моральні цінності компанії, культура праці та загальний підхід до справи. Людський капітал не може бути власністю компанії".

Щодо структурного капіталу, то до його складу, на думку авторів, входять " технічне І програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і все те, що дає можливість працівникам компанії реалізовувати свій виробничий потенціал — іншими словами, те, що залишається в офісі, після того як працівники йдуть додому. Структурний капітал також включає відносини, що склалися між компанією та її клієнтами. На відміну від людського капіталу, структурний капітал може бути власністю компанії, а відтак і об'єктом купівлі-продажу" 45.

Цікавими є висновки вчених щодо можливості відображення інтелектуального капіталу засобами господарського обліку. На думку дослідників, інтелектуальний капітал породжується специфічним ресурсом, що не є власністю компанії, — її працівниками. Відтак інтелектуальний капітал не є активом компанії і належить скоріше до її пасивів. Л. Едвінссон та М. Мелоун стверджують, що як актив інтелектуальному капіталу протистоїть насамперед " добра воля" (goodwill) агентів ринку, які оцінюють потенціал цієї компанії. " У так званій інтелектуальній економіці, — зазначають дослідники, — акцент робиться на інтенсивних інвестиціях у людський капітал та в інформаційні технології. Дивно, що ні те, ні інше не фігурує в традиційних фінансових звітах у розділі прибутків, а належить, скоріше, до збитків, хоча такі інвестиції є ключовим засобом створення нових цінностей" 46. Таким чином, теорія інтелектуального капіталу відіграватиме значну роль у новому тисячолітті, оскільки вона є дієвим засобом виміру, конкретизації та відображення істинної вартості активів фірм. Бухгалтерський облік, що ґрунтується на інтелектуальному капіталі, дає унікальну можливість комплексного використання всього того, без чого на сьогодні неможливий розвиток динамічних високотехнологічних віртуальних корпорацій: тісних і довгострокових ділових зв'язків із контрагентами; постійності клієнтури; знань та компетенцій співробітників; прагнення компанії до постійного вдосконалення та розвитку; іміджу корпорації, цінностей, які вона сповідує.

Отже, у структурі інтелектуального капіталу можна виокремити такі складові.

Людський капітал (human capital) — накопичені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, практичні навички, творчі здібності, досвід, загальна культура, моральні цінності та ставлення до справи. У постіндустріальну епоху людський капітал стає системоутворюючим фактором у структурі інтелектуального капіталу.

На відміну від фізичного капіталу людський капітал: є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії та виступає скоріше тимчасово залученим засобом, подібним до боргових зобов'язань, випущених акцій; є нематеріальним, невідчутним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам. Сучасні дослідники виокремлюють базову вартість людського капіталу (дисконтовану ринкову вартість майбутнього доходу, на яку орієнтується індивід, здійснюючи інвестиції у свою освіту, підвищення кваліфікації, охорону здоров'я тощо) і його потенційну вартість, на яку орієнтується підприємець, який наймає робітників, орендуючи їхній людський капітал; є неліквідним, таким, що не зберігається і не може бути законсервований до кращих часів, оскільки його невикористання у поточному періоді призводить до непоправних втрат; не може бути скопійований або відтворений у жодній іншій організації; поєднує якості інвестування і споживання, оскільки інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, охорону здоров'я невіддільні від витрат на споживання; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об'єктом застави або відчуження і не є власністю компанії у традиційному розумінні.

Структурний капітал (structural capital) — все те, що дає змогу співробітникам компанії реалізувати свій потенціал: технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і знаки обслуговування, відносини з клієнтами тощо.

На відміну від людського капіталу структурний капітал у цілому або його окремі частини, може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб'єкта господарювання. Вартість структурного капіталу набуває відображення у балансі фірми у вигляді статей капіталізованих витрат на науково-дослідні та конструкторські розробки, на придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних) тощо. Таким чином, саме структурний капітал найбільше співвідноситься з поняттям нематеріальних активів.

Відповідно до зазначеного підходу структурний капітал поділяється на клієнтський та організаційний.

Клієнтський капітал (ринковий, брендовий) — це відносини із замовниками і покупцями, що сприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів і послуг (клієнтська база підприємства, яка є своєрідним продуктом його діяльності). До клієнтського капіталу належать: патенти, ліцензії, товарні знаки та знаки обслуговування; комерційна мережа розширення збуту товарів і послуг; ділові зв'язки з постачальниками; договори маркетингового і технологічного співробітництва; слава, популярність, репутація клієнтів тощо.

Важлива роль клієнтського капіталу наочно виявляється у функціонуванні фінансових підприємств, особливо страхових компаній, динаміка і масштаб діяльності яких суттєво залежать від портфеля замовлень. Важливо підкреслити, що сучасні фірми докладають значних зусиль для завоювання та утримання своїх клієнтів. Так, Internet Explorer фірми Microsoft, надає споживачам безплатне програмне забезпечення системи електронної пошти Eudora, формуючи таким чином власний капітал зв'язків. У сучасних дослідженнях використовується також термін " релятивний капітал" (від англ. relations — відносини), який охоплює відносини фірми не лише з покупцями її продукції, а й з інвесторами, постачальниками, акціонерами, органами влади тощо.

Організаційний капітал — систематизована і формалізована компетентність компанії (поінформованість, обізнаність, авторитетність), а також організаційні можливості та системи, які посилюють її творчі можливості. До організаційного капіталу належать: інформаційні ресурси; електронні мережі; організаційна структура; ефективне управління; сприйнятливість до змін, нововведень; інтелектуальна власність (авторські права, технічне і програмне забезпечення, комп'ютерні програми, бази даних тощо).

Організаційний капітал включає такі складові:

а) інноваційний капітал — здатність компанії до оновлення, нововведень (захищена комерційним правом інтелектуальна власність, інші нематеріальні активи і цінності);

б) процесний капітал — системи виробництва, збуту, післяпродажного обслуговування тощо.

Отже, інтелектуальний капітал є складним системним утворенням, яке можна структурувати за різними критеріями. Це багатоаспектне поняття, яке об'єднує об'єкти інтелектуальної власності, знання, вміння і навички працівників, різноманітні системи, мережі, процедури, які при включенні до господарського обігу приносять дохід. Водночас складові інтелектуального капіталу неоднорідні. Одні з них є породженням людського інтелекту, інші створюють специфічні умови його застосування із метою підвищення конкурентоспроможності компанії. Разом з тим необхідно зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза контекстом, стратегією розвитку організації, оскільки найважливішою конкурентною перевагою постіндустріального бізнесу є здатність до інновацій та уміння пристосовуватись до умов, що швидко змінюються.

У книзі Л. Едвінссона та М. Мелоуна " Інтелектуальний капітал: визначення справжньої вартості компанії" наводиться історія фірми " Лотус" — провідного постачальника комп'ютерних програм, зокрема інтерактивних електронних таблиць для обробки даних. Компанія була створена у 1980 р. і швидко збагатилась, однак вона постійно відчувала тиск конкурентів, у тому числі фірми " Microsoft". " Судячи з балансів фірми, — зазначають автори, — справи її йшли добре, але насправді гостра конкурентна боротьба виснажувала її. Представлена у балансі вартість компанії залишалась високою, але її справжня вартість, виміряна в категоріях інтелектуального капіталу, катастрофічно падала".

Однак із часом ситуація різко змінилася, оскільки фірма " Лотус" розробила комп'ютерні програми нового покоління, втілені в продукті " Notes". Програмісти " Лотоса" все ще працювали над електронними таблицями, а керівництво фірми вже повністю змістило акцент на групову обробку даних, розробку програмного забезпечення і розвитку, які вирішували проблеми фінансової звітності великих корпорацій. " Іншими словами, — зазначають автори, — коли здавалось, що фірма " Лотус" процвітає, справи її насправді були поганими, а коли її становище нібито похитнулося, невідчутні активи принесли їй справжній успіх" 49. Коли в 1995 р. " Ай-Бі-Ем" поглинула " Лотус", ринкова ціна останньої в 15 разів перевищувала її опубліковану балансову вартість завдяки тому, що вона залучила мільйони клієнтів, завоювала сильні позиції на ринку. " Ай-Бі-Ем" сплатила 3, 5 млрд. дол. США за компанію, яка на папері коштувала всього 230 млн дол. Чому? Тому, що так було оцінено її інтелектуальний капітал — попит постійних клієнтів, компетентність і професіоналізм персоналу, новітні програмні розробки.