Виникнення і історичний розвиток економічної теорії як науки.

Тема 1. Вступ. Економічна теорія як наука.

Економічні явища і процеси завжди привертали до себе увагу вчених та всіх освічених людей, тому що давали можливість пояснити мотиви господарської діяльності людей.

Перші спроби вивчення економічних явищ, процесів мали місце ще в працях мислителів Давнього Єгипту, Вавилону, Китаю, Індії. Значний внесок у розвиток економічної думки зробили вчені Античної Греції та Риму. Отже, економічна теорія як наука зародилася ще у IV-ІІІ ст. до н. е. Зокрема, Ксенофонт вперше вводить поняття „ економія ” (oicos – домашнє господарство; nomos – закон, правило), що означало закони ведення домашнього господарства. Особливо слід підкреслити внесок Аристотеля в економічну теорію як науку. Він вказує, що економіка вивчає виробництво і споживання для задоволення потреб. Науку про багатство він розділив на економіку і хрематистику (вчення про збагачення, накопичення грошей через лихварство).

Еволюція економічної думки, викликана історичним розвитком суспільства та його господарського середовища, змінювала і погляди на предмет економічної науки. Античні вчені (Ксенофонт і Аристотель) під економікою розуміли «науку про домашнє господарство».

Формування перших шкіл належить до часів нової історії, коли товарне господарство почало набувати загального характеру, в період зародження капіталізму. Меркантилісти – представники першої економічної теоретичної школи(XVI-XVII), які відображали інтереси торгівців епохи первісного нагромадження капіталу, предметом своїх досліджень вважали багатство (грошове, у золоті і сріблі), а його джерелом – торгівлю, насамперед, міжнародну.

Як дисципліна і предмет викладання економічна теорія виникла у кінці ХVII- на початку ХVIII ст., спочатку як політична економія. У 1615р. французький економіст А. Монкретьєн (представник школи меркантилізму) вводить термін „politicos оіconomia” (рoliticos – державний, суспільний). Предметом політичної економії є організація і управління суспільним господарством, або закони ведення господарства у державі.

Економічна теорія сформувалась як суспільна наука, оскільки вона вивчає господарську діяльність людей. З часу її появи економічна теорія як наука значно еволюціонувала. До кінця ХІХ ст. вона існує як політична економія.

Школа фізіократів (ХУІІІ ст..)перенесла предмет дослідження у сферу виробництва. Згідно уявлень фізіократів, предметом політичної економії є національне багатство, під яким розуміли продукти землеробства.

Англійська класична політична економія (ХУІІІ-ХІХ ст..) розширила предмет науки до дослідження умов виробництва і нагромадження (А.Сміт), а також розподілу (Д.Рікардо) національного багатства, створюваного в усіх галузях матеріального виробництва, що проявляється в економічних законах і виробничих відносинах. К.Маркс і Ф.Енгельс (ХІХ ст..) предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин – відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ і відповідну систему економічних законів.

У другій половині ХІХ ст. створюються передумови для зміни економічної науки. Зокрема сформувалася система ринкової економіки і економісти починають досліджувати конкретні проблеми економії і максимізації вигоди від використовуваних рідкісних ресурсів. При цьому залучають нові методи аналізу, такі як граничні величини, графіки, інтегральне та диференціальне числення.

У надрах маржиналізму, або неокласичної економічної теорії, в кінці ХІХ ст.. з’явилась нова назва економічної науки. У 1890р. Альфред Маршалл вводить термін економікс у своїй праці „Principlles of Economics”.

Економікс зосереджує увагу на з’ясуванні кількісних взаємозв’язків між елементами господарської системи. Її предметом є дослідження багатства і економічної поведінки раціонального економічного суб’єкта щодо виробництва необхідних для споживання матеріальних і нематеріальних благ. Увага зосереджується на ізольованому суб’єкті економіки, його стимулах до дії, тобто підкреслювалась роль людини в економіці.

Дж. М. Кейнс (30-і роки ХХ ст..) значно розширив предмет економікс, перенісши центр досліджень на рівень всієї економічної системи, тобто на рівень макроекономіки.

Найпоширенішим визначенням предмету економічної теорії як науки є наступне: це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів для того, щоб виготовити різноманітні товари, розподілити їх зараз і в майбутньому для споживання поміж різними індивідуумами і групами людей для найповнішого задоволення потреб.

Розрізняють два рівні економічного аналізу: мікро- і макроекономічний. Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів, а макроекономіка – функціонування національної економічної системи, особливості ведення господарства в межах держави.

Економічний аналіз передбачає дві сторони – позитивну і нормативну. Позитивна сторона полягає у проведенні абстрактного (теоретичного) дослідження економічної системи та її елементів і виведення закономірностей, принципів, теорій, а нормативна сторона – у підготовці загальних рекомендацій для раціональної економічної поведінки усіх суб’єктів економічної системи. Нормативна політична економія є науковою основою для розробки економічної політики держави.