Адміністративно-командна система та її основні риси.

Теоретичною основою адміністративно-командної системи (АКС) послужила марксисько-ленінська ідеологія. Адміністративно командна система сформувалася в 20-х рр. ХХ ст. спочатку в країнах СРСР, а потім поширилась на всі країни соцтабору. Визначальними ознаками цієї системи є:

– панівна (домінуюча) власність держави на землю, інші природні ресурси, фабрики та заводи, підприємства транспорту та зв’язку, банки та інші фінансові інститути, оптову та значну частину роздрібної торгівлі, об’єкти соціальної інфраструктури та ін.

– економічні рішення, які обумовлюють діяльність суб’єктів господарювання (що, скільки, для кого і як виробляти), приймались партійними та державними органами. Розподіл природних ресурсів та продукції виробничого призначення між виробниками здійснювався не за допомогою ринкових механізмів, а чиновниками. Всі підприємства працювали на основі директивних, обов’язкових до виконання планів, які були основною метою їх роботи;

– встановлення державних цін на всі види товарів (крім тих, які продавались на колгоспному ринку) та послуг. В основі формування цін були галузеві витрати на виготовлену продукцію;

– повний контроль державою за зовнішньоекономічною діяльністю;

– державне фінансування всієї соціальної сфери – освіти і науки, охорони здоров’я, культури, житлового будівництва та ін. Поглиблювались диспропорції між різними галузями, виробництвами, регіонами, між попитом та пропозицією. На ринку панував дефіцит на одні товари, іншими були переповнені складські приміщення. Державна форма власності виключала конкуренцію, у підприємств не було достатніх стимулів до використання досягнень НТП, зниження витрат, та нарощення обсягів виробництва, яке характеризувалось високою енерго- та матеріаломісткістю, низькою конкурентоспроможністю, низькою була мотивація до праці. Життєвий рівень переважної частини населення був досить низький, його споживання не відповідав існуючим для цього періоду нормам.

Усі ці ознаки вказують на недостатню життєздатність командної системи, що закономірно призвело її до кризи, а потім і розпаду.

Економіка країн, де відбувається перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки називається перехідною або трансформаційною.

Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально – економічних форм. Перехідна економічна система – це складне явище. Зміст перехідної економіки полягає у формуванні нових елементів та їх системоутворення, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого. Перехідна економіка характеризується: нестійкістю; невизначеністю; високою ризиковістю; альтернативністю (багатоваріантністю) розвитку; виникненням і функціонуванням перехідних економічних форм; особливим характером суперечностей; ієрархічністю перехідних економік.

В умовах перехідного періоду від адміністративно-командної до ринкової економіки необхідно вирішити ряд невідкладних завдань:

· докорінно змінити відносини власності, шляхом роздержавлення і приватизації, запровадження різних форм власності.

Роздержавлення – це обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до вилучення, відмова від прямого управління держави економікою.

Приватизація – це перехід у приватну власність значної частки державної власності;

· сформувати ринкову інфраструктуру і сприяти поширенню товарно-грошових (ринкових) відносин;

· лібералізувати ціни (вивільнити ціни з державного контролю);

· демонополізувати економіку і створити конкурентне середовище;

· здійснити структурну перебудову економіки;

· створити умови для фактичної реалізації особистої та економічної свободи на основі відповідної нормативно-правової бази;

· реформувати соціальну політику;

· здійснити стабілізацію грошово-кредитної системи;

· забезпечити макроекономічну стабілізацію. Тобто сприяти мінімізації дефіциту державного бюджету, припиненню надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування.

· Основними концепціями трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову є інституціонально- кейнсіанський варіант еволюційних змін та ліберально- монетарний варіант радикальних змін (політика «шокової терапії»).