Особливості України як сучасної демократичної республіки

У нині діючій Конституції України, прийнятої 28 липня 1996 р., говориться про Україну як про суверенну, демократичну, правову, соціальну державу.

16 червня 1990 р., у період розпаду СРСР, Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, проголосивши державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади Республіки в границях її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Із прийняттям цього політико-правового документа українські нації здійснила своє невід'ємне право на самовизначення: утворене національна держава, і які-небудь насильницькі дії проти нього з боку окремих особистостей або їхніх об'єднань переслідуються за законом. У Декларації відзначалося, що народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Таким чином, вказувалося, що джерелом державного суверенітету є народний суверенітет. Про це ж говориться й у діючій Конституції України.

Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади, принцип поділу влади лежать в основі організації механізму демократичної держави, під яким розуміється держава, організація якого дає громадянам і їхнім об'єднанням можливість впливати на прийняття державних рішень, пов'язана з їхньою рівноправною участю у формуванні й наступному контролі органів держави. Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади, принцип поділу влади закріплені діючою Конституцією України [5, с, 6].

Діюча Конституція України проголошує Українську державу як правове. Практика правової життєдіяльності українського суспільства й держави багато в чому доводить декларативність цього конституційного положення, однак не можна й заперечувати наявність передумов і початку процесу формування Української держави як держави правового, під яким розуміється держава, влада органів, посадових осіб якого обмежена правом. Іншими словами, ця держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах із громадянами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає. При цьому конституції сучасних правових держав, говорячи про зв'язаність державної влади правом і законом, не ототожнюють ці поняття. На це вказує й ст. 8 Конституції України, що закріплює дію в Україні принципу верховенства права.[1, cт.12]

Початок процесу формування української правової держави, зокрема, пов'язане з установою Конституційного Суду України, поступовим приведенням українського законодавства у відповідність із нормами міжнародного права, що закріплюють стандарти в області прав людини, проголошенням непорушності прав людини й установленням основ юридичного механізму, що гарантує їхню реалізацію, захист.

Соціальна держава, у відмінність, наприклад, від держави класового, олігархічного, корпоративно-бюрократичного т.п., що охороняє й забезпечує вузькогрупові інтереси, інтереси меншостей населення, служить всьому суспільству в цілому, прагне до виключення або зменшення невиправданих соціальних розходжень, забезпечує соціальну захищеність особистості. Формування так званого " середнього класу" (гаранта стабільностісуспільства) - один з основних декларуємих напрямків соціальної політики Української держави. Ця політика, зокрема, проявляється у витраті певної частки бюджетних коштів на різного роду соціальні виплати. Наприклад, видаються субсидії нужденної для оплати комунальних послуг; проводяться й фінансуют99999ься великомасштабні соціальні програми (Національна програма " Україна", Програма зайнятості населення; створюються відповідні фонди наприклад, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна - дітям».

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

- розширення економічної свободи;

- радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;

- підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;

- встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;

- подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

- політичної активності громадян;

- економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

- співвідношення політичних сил;

- розвитку національної ідеї та правосвідомості.[3, c.453]

Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики: [3, c.42]

- оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

- гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

- демократизм і моральність у здійсненні політики;

- громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

- конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

- рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ; [1.c.19]

- спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

- етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

- відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

- реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.

Таким чином, демократія набуває реального характеру лише тоді, коли вона ґрунтується на відповідних їй формах свідомості та культури суспільства, а її життєздатність безпосередньо залежить від психологічної готовності громадян відстоювати її принципи перед лицем тих, хто посягає на неї. Влада держави реально простягається настільки далеко, наскільки громадяни усвідомлюють себе залежними від неї. Тому усвідомлення громадянами їх особистої чи суспільної свободи обумовлює відповідне обмеження державної влади.[3, c.28]

У сучасній демократії політичні права доповнюються соціальними правами, які передбачають надання всім членам суспільства визначеного законодавством мінімуму соціальних благ. Вводиться принцип соціальної відповідальності приватних корпорацій; так само державні соціальні програми стають невід’ємною частиною державної практики.[3, c.16]