Монархічна форма правління

Мона́ рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.

Монархів офіційно називають по-різному: царями і царицями, імператорами й імператрицями, великими князями й великими княгинями, принцами і принцесами тощо. Історично монархії виникали за різних обставин. Монархія могла вирости з племінного союзу, і тоді монархом стає вождь племені чи союзу племен, монархом міг стати полководець абоверховний священик якогось із релігійних культів. З часом посада монарха може стати спадковою, і тоді утворюються монархічні династії. Влада в монархії може передаватися й не за спадковим принципом, як це, наприклад, часто траплялося в Римській імперії. Монархічна влада може бути узурпована шляхом насильства внаслідок державного перевороту, як це сталося наприклад при переході від Римської республіки до Римської імперії.

Через посередництво старолатинської мови (monarcha) запозичено з грецької грец. Μ ο ν α ρ χ оς утвореного з числівника Μ ο ν оς «один, єдиний», пов'язаного з Μ ā ν оς «рідкий» ті іменника α ρ χ оς «керівник, вождь», пов'язаного з дієсловом α ρ χ ω «починаю, (я) є першим, паную».

Монархічні форми правління

В сучасному розумінні монархія — не просто влада одного, але влада успадкована. Ця влада нерідко боготворяється. В Російській імперії вважалося, що джерелом влади є Бог(самодержав'я), а основою влади служать її моральний авторитет у суспільстві і традиція, в силу чого влада спадкова та невід'ємна. В Японії Імператор до 1945 року вважався сином богині Сонця — Аматерасу. Нині божественне походження влади монарха мало кого хвилює: з історії відомо, що феодали ставали монархами і здобували трон для себе і своїх нащадків іноді в результаті виборів (зрозуміло, не всенародних), частіше шляхом насильства, зрідка через запрошення, тобто цілком земних процедур. З цього виходить і більшість чинних конституцій монархічних держав.Так, згідно зі ст. 1 Конституції Японії 1946 року, «Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада». Символом єдності і постійності держави називає короля ст. 56 Конституції Іспанії 1978 року. Головне, проте, не в тому, як в конституції характеризується монарх. Бельгійська конституція 1831 року, наприклад, взагалі такої характеристики не містить. Головне — в повноваженнях монарха. Залежно від того, які вони, розрізняються різні форми правління.