Співвідношення формаційного та цивілізаційного підходів до пізнання держави і права.

Цивілізація – поняття та значення.

Цивіліза́ ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально- політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтвітощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Наприклад, Єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об'єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація, Буддистська та ін.).

Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

Поняття цивілізація (від лат. civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазісуспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

Співвідношення формаційного та цивілізаційного підходів до пізнання держави і права.

Сьогодні визначилися два методологічних підходи до аналізу історичного процесу. Один — формаційний, чи моністичний, інший — цивілізаційний, чи плюралістичний. У межах першого виділяють дві концепції — марксистську і теорію постіндустріального суспільства. Марксистська концепція полягає в визнання вирішальної детермінантою розвитку способу виробництва. І на цій основі відбувається виділення певних стадій у розвитку суспільств — формацій. Концепція постіндустріального суспільства на ролі головною детермінанти суспільно-історичного процесу проголошує три типи суспільств: традиційне, індустріальне і постіндустріальне.

Докорінна ідея моністичного підходу полягає у визнанні єдності перелому людської історії і його прогресу у вигляді стадіального розвитку. Докорінна ідея другого — заперечення єдності історії всього людства та її прогресуючого розвитку.

Якщо формаційний (моністичний) підхід до своєї історії розкривається досить легко, то з цивілізаційним підходом справи складніше, оскільки єдиної цивілізационной теорії немає, як не єдиного поняття «цивілізація». Цей термін дуже багатозначний. Нині цивілізація у трьох аспектах. У першому аспекті поняття «культура» і «цивілізація» трактуються як синоніми. У другому цивілізація окреслюється уречевлення вещественно-технических і социально-организа-ционных інструментів, які забезпечують людям гідну їх социально-экономичес-кую організацію життя, щодо високий рівень споживання комфорту. У третьому аспекті цивілізація сприймається як історична щабель розвитку людства, наступна за варварством.

З цивілізаційного підходу виділяється безліч концепцій, побудованих різними підставах, чому його й називають плюралістичним. За логікою цього підходу є безліч історичних утворень (цивілізацій), слабко чи взагалі пов'язаних друг з одним. Всі ці освіти рівноцінні. Історія кожного їх унікальна, як унікальні які самі. Головна відмінність цивілізаційного підходу — відсутність вирішальної детермінації у розвитку суспільств. Якщо формационная теорія починає розуміння суспільства «знизу», висуваючи перше місце матеріальне виробництво, то прибічники цивілізаційного підходу починають розуміння суспільства, його власної історії «згори», т. е. з культури у всьому різноманітті її форм і стосунків (релігія, мистецтво, моральність, право, політика та ін.). І тут важливо, уникаючи жорсткої прив'язки до способу виробництва, не випустити з уваги небезпека іншого монізму — щонайменше жорсткої прив'язки до духовно-религиозному чи психологічному початку.

Значний внесок у розвиток цивілізаційного підходу внесли Про. Шпенглер, М. Вебер, А. Тойнбі. Такий підхід базується не так на виділенні рівня продуктивних зусиль і економічного базису, але в визначенні переважаючого виду господарської діяльності й пануючій системи цінностей на життя суспільства. Тут відсутня абсолютизація соціально-економічних законів, панівних з людей, береться до уваги складне переплетення технічного, економічного, політичного, релігійного та інших соціокультурних чинників у реальному діяльності людей, проголошується право кожного народу на власний соціально-історичний експеримент, у своєї культурної програми.

Але присвячуючи аналізу культури всю свою увагу та енергію, прибічники цивілізаційного підходу часто взагалі звертаються матеріальної життя. Цивілізаційна підхід представляється саме як протилежність формаційного, як що заперечує материально-произ-водственную детермінацію суспільства та його історії. Але протилежності сходяться. Выпячивание якоюсь однією форми культури робить підхід монистическим, однотипним формационному.

Методологию формаційного підходу рано відкидати. Завдання полягає як і її модернізації, і у поєднанні з цивілізаційним підходом. Наметившаяся тенденція за принципом «або-або», формаційний чи цивілізаційний підхід, власне, відкидає принцип відповідності, за яким стара теорія заперечується повністю, оскільки він обов'язково чогось відповідає теорії нової, представляє її окреме питання.

Кожен із аналізованих підходів необхідний і важливий, але недостатній сам собою. Так, цивілізаційний підхід сам не може пояснити причини механізми переходу від однієї фази цивілізаційного розвитку в іншу, а рамках формаційного підходу складно описувати відмінність країн Заходу та Сходу.

Виникла в історичної науки і обществознании проблеми можуть стати вирішеною через цілеспрямоване дослідження і перебування такого поєднання формаційного і цивілізаційного підходів, що може бути плідно докладено і до завдань великомасштабного членування історичного процесу, і до аналізу історичної діяльності різних народів, протікаючим у певних географічних, социально-экономи-ческих і культурних умовах.