Потенціал цивілізаційного підходу в сучасній методології юридичної науки.

У методології сучасної юридичної науки визначальною є роль цивілізаційної теорії та сформованого на її основі цивілізаційного підходу. Необхідність використання цивілізаційного підходу при вивченні різних соціальних, культурних, релігійних, економічних, політичних і, звичайно, правових явищ була обґрунтована у працях відомих науковців минулого і сучасності — А. Фергюсона, М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, П. Сорокіна, С. Хангтінтона та ін.

Проте, на нашу думку, застосування цивілізаційного підходу необхідно починати з праць відомого арабського філософа, історика XIV ст. Ібн Халдуна. Він був першим мислителем, який оцінив історичний процес із цивілізаційної точки зору. Зокрема, він зазначав, що саме цивілізаційний підхід сприятиме розумінню багатьох явищ суспільного життя [1, 8].

У межах цивілізаційного підходу на перший план виступає поняття «цивілізація». Науковці, автори різних цивілізаційних теорій по-різному трактують це поняття. Так, М. Данилевський висунув концепцію культурно-історичних типів суспільств і відстоював необхідність плюралістичного розуміння історії. Згідно з його позицією, людство поділяється на декілька абсолютно автономних утворень, кожне з яких має свою власну самостійну історію. На думку М. Данилевського, загальнолюдської цивілізації не існує. Учений також наполягав на тому, що західна цивілізація є лише частиною цивілізаційної панорами світу і не має універсального характеру, і що без збереження національного або культурно-історичного різноманіття розвиток людства взагалі неможливий [2, 91-92].

Згідно з концепцією О. Шпенглера, цивілізацію не можна розглядати як єдину лінію еволюції людства, яка у формаційній теорії визначена як прогрес. Акцентуючи увагу на локальності культур і слабкості зв’язків між ними, О. Шпенглер звертав увагу на помилковість аналізу минулих епох на основі сучасних критеріїв [3, 164, 170].

А. Тойнбі цивілізацію розглядав як стійку спільність людей, об’єднаних духовними традиціями, способом життя, географічно та історично. Він, як і О. Шпенглер, заперечував концепцію «єдності цивілізації», існування якої пов’язував із гіпертрофованим почуттям європоцентризму у сучасних істориків [4].

На думку С. Хангтінтона, цивілізація характеризується наявністю таких особливостей, як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, а також суб’єктивною самоідентифікацією людей. Визначальні відмінності людських груп стосуються їх цінностей, віри, інститутів і соціальних структур. Історію людства С. Хантінгтон розглядав як історію цивілізацій, які є культурними, а не політичними утвореннями [5].

При дослідженні правових систем, зокрема ісламського права, в межах цивілізаційної теорії на передній план виступає концепція локальних цивілізацій. Залучення цивілізаційного підходу до вивчення локальних цивілізацій дає змогу дослідити закономірності та причини їх формування й еволюції, а також і трансформацію правових систем під впливом різних чинників, що формують основи різних цивілізацій. Застосування цивілі заційного підходу передбачає інтерпретацію історичного процесу, різних культурних, соціальних, правових та інших явищ, з урахуванням особливостей і специфічних рис цивілізацій, що спричинили появу цих явищ.

Отже, цивілізаційна теорія представлена різними концепціями, які об’єднує загальна ідея про те, що історія представляє собою послідовність дискретних одиниць організацій під назвою «цивілізації», кожна з яких проходить свій шлях. Цивілізацію, на нашу думку, можна визначити як сукупність спільнот, що склалися історично, займають певну територію, характеризуються соціокультурними, економічними, ідеологічними та іншими особливостями і є тією світоглядною основою, яка визначає спосіб життя і мислення, зокрема оцінку індивідуумом явищ навколишньої реальності, і виконує регулятивну функцію щодо різних видів діяльності, що втілюється в релігійних, морально- етичних і правових приписах та нормах.

Теоретичні проблеми цивілізаційного підходу

Спираючись на цивілізаційний підхід до історичного процесу формування великих культурних регіонів світу, можна виокремити такі основні теоретичні проблеми, як джерела зародження і життя цивілізацій, проблеми розвитку і зникнення цивілізацій.

Багато дослідників, у тому числі А. Тойнбі, вважають, що розвиток кожної регіональної цивілізації відбувається за біологічними ритмами, які визначають основні його фази: народження, зростання, злам, занепад і розпад. Якщо для стадії зростання характерний органічний тип еволюції у всіх сферах життя - соціальній, політичній, релігійній, етичній, художній, науковій, то для стадії занепаду властивий механічний тип еволюції, фактично руйнація органічного життя культури.

Динаміка цивілізації - від зародження до розпаду, відповідно до теорії А. Тойнбі, визначається законом " Виклик Відгук", згідно з яким прогрес чи регрес цивілізації пов'язаний з адекватністю Відгуку регіонального соціуму на Виклик історичної ситуації. Народження цивілізації відбувається спонтанно за двох необхідних умов:

- стимулятивна роль навколишнього середовища - Виклик;

- наявність у соціумі творчої меншості, здатної створити необхідний Відгук на Виклик.

На стадії зародження цивілізації механізм закону " Виклик - Відгук", можна було б сформулювати так: навколишнє середовище в широкому його значенні кидає Виклик соціуму, а той через свою творчу меншість відповідає на Виклик і знаходить вирішення проблеми. Виклики можуть бути зумовлені як властивостями природного середовища, так і особливостями суспільно-історичного характеру.

А.Тойнбі виокремив п'ять основних типів Викликів:

- виклик суворих країн;

- виклик нових земель;

- виклик історичних ударів;

- виклик тиску;

- виклик обмеження.

Зародженню цивілізації, як відзначав вчений, сприяють найважчі умови. Так, велика китайська цивілізація народилася не на берегах відносно спокійної Янцзи, а на непокірній, бурхливій Хуанхе, а лише потім перейшла у долину Янцзи. Не в помірному поясі сучасної території Чилі виникли цивілізації Західної півкулі, а в області Центральних Анд, де дуже гостро стояли проблеми зрошуваного землеробства.

Географ Л. Мечніков у XIX ст. у книзі " Цивілізація і великі історичні ріки" (1995) за географічним критерієм виокремив три періоди в історії світової людської культури: річковий, середземноморський та океанічний. Він детально описав річковий період, що охоплював історію найдавніших цивілізацій - єгипетської (уздовж долини Нілу), ассіро-вавилонської (уздовж Тигру та Євфрату в Месопотамії), індуської (долини Гангу та Інду) і китайської (уздовж Хуанхе та Янцзи), які виникли за три-чотири тисячоліття до нашої ери і досягли високої культури. Основною причиною - Викликом, який визначив появу цивілізацій високого рівня організації поливного землеробства, були особливості водного режиму перелічених рік, які несуть з собою запаси родючого мулу. Щоб захистити себе від згубного впливу повеней і зберегти надлишки води для зрошення в посушливий період, соціумам необхідно було виробити відповідну соціальну організацію. Отже, сезонні цикли повеней і посух породили адекватний Відгук - суспільне регулювання водного режиму великих історичних рік.

Дискусійною залишається проблема причин занепаду цивілізацій. А.Тойнбі вважав, що основна причина загибелі цивілізацій криється усередині самих цивілізацій. Коли у меншості бракує творчих сил, відбувається злам цивілізації; більшість відмовляється наслідувати меншість, відбувається руйнація соціальної єдності і ніщо вже не може зупинити розпаду цивілізації.

Творча меншість як провідний цивілізаційний компонент на різних етапах розвитку цивілізації поводиться по-різному. Жодна з цивілізацій не обдарована привілеєм нескінченного прогресу. Усі цивілізації, досягши розквіту, сходили зі сцени.

Хоча, А. Тойнбі, відстоюючи наступність цивілізацій, вважав, що вони могли, перебудувавшись, виникнути знову. Внутрішні закономірності розвитку цивілізацій також є проявом (регіональним варіантом) глобальних процесів.