Формально-змістові особливості культурно-освітніх телесюжетів на телеканалах ЗОДТРК Тиса-1, 21 Канал та М-Студіо.

Від того, яким чином буде побудований сюжет залежить чи зрозуміє його глядач чи ні. А тому журналісту, у команді з оператором, варто дотримуватися правил послідовності, ясності та зрозумілості. Оператор має виокремлювати центр уваги для того, щоби у глядача була змога відповідно сприйняти зміст кадру. Також сюжет мусить «розбити» подію на окремі фрагменті, елементи, що відображають її розвиток і внутрішньокадровий конфлікт.

Проаналізувавши культурно-освітні програми трьох регіональних телеканалів, ми виокремили їх спільні риси у процесі побудови відеоряду. Отже:

- у сюжетах добре показано, що саме з події хоче донести журналіст;

- чітко виокремлюються учасники події, які потребують найбільшої уваги;

- є кадри, що домінують, їх супроводжує закадровий текст;

- добре зафіксовані деталі, як доказ слів, що їх супроводжують.

Для того, щоби зберегти ілюзію присутності, телеканали використовуються плавні монтажні переходи, це, коли два сусідніх плани відрізняються не дуже помітно. Наприклад: загальний + середній + крупний + середній + загальний. Таким чином, оператор на один загальний план зафільмовує два середніх і три крупних плани.

На усіх трьох ресурсах плани знімають у єдиній стилістичній манері, основними характеристиками яких є:

– не використання «зуму» (ніяких оптичних «наїздів» – «від’їздів»);

– панорамування не більше 45°, і швидкість їхня дорівнює швидкості переходу погляду з предмета на предмет;

– рух камери відповідає рухові об’єктів зйомки, або ж визначається перебігом діалогу персонажа;

– допускається «переведення» уваги глядача на більш значимий об’єкт;

– відсутність ракурсних вибудов під гострим кутом;

– у сусідньорозміщених кадрах дотримання світлової та колірної єдності.

Технічні можливості телебачення дають змогу створювати будь-який образ. Темпи подачі інформації у новинах інтенсифікуються: людина змушена сприймати новину швидко, і лише потім, якщо знайдеться час, усвідомлювати її. Незважаючи на швидкий темп телеінформації, зведення до мінімуму застосування зображально-виражальних засобів, монтаж інформаційних програм залишається копітким і складним процесом. [15, 88]

Окрім технічних особливостей творення сюжетів, важливу роль відіграє редакційна політика каналу, яка і вказує на тематичне наповнення сюжетів. Питання культури і освіти на аналізованих телеканалах, висвітлюється одноманітно, за класичною моделлю коротких подієвих інформаційних сюжетів: підводка, начитка, синхрон (часто це синхрон організатора акції), начитка, синхрон (тут зазвичай розпитують про враження очевидців) і начитка і ще один синхрон (когось з учасників акції, концерту, або виставки). Зрідка використовуються стендапи чи якийсь інакший підхід до подачі інформації.

Тематика новини цих телеканалів дуже схожа між собою. У всіх телеканалах переважає кількість місцевих політичних новин, багато інформації про суспільне життя, не оминається і тема культури та освіти, важливе місце надають кримінальним новинам, майже немає інформації про Україну та світ.

Якщо визначати головні характеристики телевізійних новин на «21-каналі», «Тиса-1», «М-студіо» то:

- вони містять у собі елемент нового знання про культурно-освітні явища і процеси Закарпатської області;

- мають селективну природу (завжди відібрані у часі і просторі);

- мають полісемічний зміст (одна така тематична новина містить кілька нових тем і часто у кожній новій темі міститься також по кілька тем);

- є сумою думок\знань, поглядів (не лише героїв, присутніх у телесюжеті, а й самих журналістів, які його готували);

- взаємозалежні зі своїми героями, і мають властивість перетворювати невідоме на відоме.

Ми також дійшли висновку, що телесюжети на аналізовану тематику не є нейтральними, адже вони не можуть потрапити до програми поза свідомістю комунікаторів, відтак – намагаються конструювати реальність. Завдяки цьому, інформація набуває властивості близькості, релевантності, амплітудності, часом драматизму, етноцентричності, оперативності, повноти, точності, збалансованості. Щодо головних типів подій, то наш аналіз виділяє наступні:

- ключові;

- типові;

- тематично пов’язані.

Журналістам вдається відкинути стереотипи письмової мови як на рівні вибору лексичних засобів, побудови синтаксичних конструкцій, так і на рівні пошуку стилістичних фігур і прийомів виразності. Але головними змістовими компонентами журналістського тексту в наших телесюжетах є відповіді на п’ять запитань: хто? що? де? коли? як?

Візитівка телеканалу – програма новин. Загальне сприйняття каналу аудиторією й рекламодавцями залежить від матеріальних і творчих витрат на виробництво щоденного випуску новин.

Усі закарпатські канали, що нами аналізуються, мають свої новини, незважаючи на те, що мовлять у поліетнічному середовищі.

Хоча для наших телеканалів новини залишаються найконсервативнішою програмою, яка дотримується класичних стандартів та принципів журналістики, редакція намагається внести щось нове, аби зацікавити глядачів.

Тенденції розвитку телевізійних новин та особливості їх виробництва на українському телебаченні досліджували такі вчені, як В.В. Гоян, З.Є. Дмитровський, І.Г. Мащенко, Б.В. Потятиник, Ю. Г. Шаповал, Т.В Федорів та ін.

Наведемо кілька визначень новин, які є актуальними й нині. У словнику телевізійних термінів З. Є. Дмитровський визначив теленовини, таким чином: «частина переданих телевізійною системою матеріалів, що містять відображені через передавальний канал відомості про актуальні, суспільно значущі події, факти і процеси нашого життя» [6, 122].

Водночас соціолог та аналітик преси Б. Рошко запевняв: «…будь-яка новина має подвійне походження. Це спеціальний продукт, що відображає спробу усвідомити, що відбувається в суспільстві, і це – організаційний продукт, який відображає те, як ЗМІ вирішили з ним вчинити» [4, 205].

У свою чергу, американські дослідники Е. Денніс та Дж. Мерілл дали таке визначення: «Новина – це повідомлення, у якому представлений сучасний погляд на дійсність по відношенню до конкретного питання, події та процесу. У новинах простежуються важливі для індивіда та суспільства зміни, які подаються в контексті загальноприйнятого та типового» [4, 205].

Певний інтерес становить думка американського телеведучого Д. Брінклі: «Новини -це незвичайне, неочікуване. Плавний розвиток подій - не новини. Якщо літак вилітає вчасно, ми не можемо назвати це новинами. Якщо він розбивається, на жаль, можемо» [4, 204].

Деякі сучасні тенденції у виробництві новин можуть суперечити думці визнаного російського фахівця в галузі телемовлення Г.В. Кузнєцова: «Інформація призначена для кількісно більшої, соціально та географічно різнорідної аудиторії. Їй притаманна швидкість і регулярність доставки споживачеві, опосередкований, безособовий і, в певній мірі, стереотипізований характер. При максимальній економії часу, треба чітко повідомити, що, де, і коли відбулося, а привабливість стилю лише завадили б виконати цю задачу» [1, с. 204].

Закарпатський телепростір не може похвалитися швидкою оперативністю. Зазвичай, про освітньо-культурні події мешканці краю дізнаються з оголошень або ж з мережі інтернет.

Відтак, у теленовинах глядач бажає побачити стиль, характер особистостей на екрані, тобто ведучих журналістів, героїв сюжетів, а також цікавий, динамічний відеоряд.

Західні журналісти поділили новини на дві величезні групи: «жорсткі» та «м’які». До першої групи належать класичні новини, що відповідають на запитання: хто? що? де? коли? як? чому? Особливість цих новин полягає в підвищеній оперативності, стислості та актуальності. Журналісти, що роблять «м’які» новини, можуть поступитися оперативністю з метою розкрити нестандартний вчинок, показати цікавий факт, розширити та продемонструвати хроніку подій. «М’які» новини нерідко ототожнюють з інфотейнментом.

З’ясуємо, чи звертаються закарпатські телеканали до “м’якої” подачі новин.

Ці новини передбачають підбір і висвітлення подій із життя звичайного народу, відповідаючи на запитання «як?», а не «що?».

Аналіз випусків новин місцевих телеканалів («21 канал», «Тиса-1», «М-студіо») свідчить, що не всі сюжети є зразками так званого інфотейменту, проте журналісти не рідко використовують його принципи та елементи.

Так, 19 травня 2012 р. на «Тиса-1» о 19.30 вийшов сюжет про саміт «ЗНО- чи подолаємо?». Головне запитання: чи зможуть закарпатські школярі пройти успішно це випробування. Утім, сюжет починається з мітингу батьків біля стін ОДА. Автор сюжету описує атмосферу, яка може скластися, якщо тести знову будуть із так-званими «сюрпризами». Зокрема, увагу зосереджено на тому, з якими недопрацюваннями зіштовхнулися минулорічні випускники, і з якими гаслами мітингували їх батьки. Потім кореспондент розповідає про те, що чи не кожен третій школяр відвідує приватні уроки, аби його підготовка була грунтовнішою. Не важливий за своєю інформативністю факт про те, що тепер майбітні абутурієнти майже не мають часу поганяти м’яча, згадується автором для того, щоб описати знятий оператором кадр і таким чином підсилити ефект присутності глядача. Тут завданням інфотейнменту є максимальне пояснення глядачеві сутності повідомлення.

Телеканал «М-студіо»» також використав для висвітлення найважливішої події в цей день інфотейнмент. Він показував натовп перед будинком, пояснюючи роль і завдання присутніх. Відмінність між кадрами двох телеканалів полягає в основному в крупності (правила монтажу кадрів за їх розмірами щодо людини.

У той самий день вийшов і сюжет «21 каналу» на цю ж тему під назвою «ЗНО 2015: правила і новації». Вже з назви зрозуміло що журналістка вбачала інформаційний привід не просто в черговому, щорічному повторі тестування, а саме на цьогорічних особливостях. До прикладу, на відміну від попередніх двох сюжетів, журналістка озвучила, що цього річ бажаючих скласти незалежне зовнішнє оцінювання на третину більше ніж у 2014. До того ж, проконсультувавшись з експертом у освітній сфері, пояснила це тим, що минулорічні результати зно вже не дійсні, саме тому такий ажіотаж.

Головна відмінність телесюжетів, на різних телеканалах, навіть з одних й тих самих інформаційних приводів полягає у баченні журналіста, адже саме він розтавляє приорітети, на чьому саме закцентувати увагу глядача. Саме тому різні телеканали по різному висвітлюють одні й ті самі освітньо-культурні події.

Інше повідомлення цього дня на «Тиса-1» – умови навчання ромського населення. Цей приклад яскраво ілюструє тенденцію до шокування глядача, як до засобу утримати його біля екрана, а також підсилення негативних суспільних стереотипів щодо етнічної меншини. Новину про їх навчання у досить неприбраній школі супроводжує відео, де яскраво видно, як діти ромів не акуратно споживають продукти харчування та випльовують їх на землю.

Інфотейнменту властиві перебільшення, гучні фрази, що схожі на яскраві газетні заголовки. Наприклад, в анонсі сюжету про собачий сказ, від якого постраждала дівчина на «21-каналі», перша фраза: «Безпритульні собаки напали на дівчину! Рани від укусів, шок, і походи до лікарів доводиться переживати тим кого покусали.». Потім ведуча підводила глядача до сюжету і говорила про щеплення собак. Позаду неї – плазма з фотографією агресивного пса з роззявленою пащею та великими зубами. Картинка вражаюча й страшна, назва сюжету виведена на екран: «І знову покусали». Усе це глядача лякає, інтригує та заохочує зацікавлених переглянути сюжет, перш ніж зрозуміти, навіщо йому потрібна ця інформація.

В «м’яких новинах» нерідко використовується принцип «від конкретного до загального». Для прикладу візьмемо по сюжету з новинних програм на одну тему з усіх трьох телеканалів:

1. «Благодійна акція до дня святого Миколая для дітей з ВІЛ або хворих на СНІД». На «М-студіо» подано класичний сюжет, який починається з опису проблем таких дітей, далі − про акцію, її умови, організаторів, рівень захворюваності, потім епізод з дівчиною, яка отримала подарунок від відомого модельєра.

2. Сюжет на «21-каналі», що є класичним для інфотейнменту. Спочатку мова йшла про хлопчика з ВІЛ (кореспондент розповідав про історію його життя, про його родину, вподобання та характер). Далі згадується акція, у кінці сюжету знову з’являється цей хлопчик, але вже в кабінеті бізнесмена, який робить йому подарунок.

3. Сюжет «Тиса-1» можна також назвати класичним. Він відповідає на запитання що? де? коли?, супроводжуючи відповіді не тільки закадровим текстом журналіста, але й коментарями учасників: «У Часлівській школі-інтернат сьогодні особливий гість – Святий Миколай.» Синхрон директора: «Наша Часлівська школа дуже рада таким гостям!..».

Як бачимо одну і туж подію телеканали подають різними способами. При цьому тема сюжету про Святого Миколая не втрачається. Це говорить про можливість журналістів подавати інформацію таким способом, який для них найближчий.

Результати моніторингу засвідчили, що події суспільно-політичного і соціально-економічного життя області та країни знаходять досить повне відображення у місцевих ЗМІ. Варто зазначити, що основна увага у випусках новин звертається все ж таки на висвітлення місцевих проблем, які для пересічного жителя часто є більш значущими, ніж загальнонаціональні питання. Така ситуація є зрозумілою ще й з огляду на те, що закарпатські телеканали не мають ані змоги, ані технічної можливості конкурувати у висвітленні загальноукраїнських подій із центральними телеканалами. Тому вони намагаються зайняти та утримувати нішу інформування про події регіонального значення.

Зазначимо, що суспільно-політичне життя області загалом характеризується невеликою кількістю яскравих подій (або, як ще їх називають, “інформаційних приводів”), тому часто одні і ті ж події знаходять своє відображення у випусках новин всіх телеканалів.

Відомо, що для телебачення важлива передовсім актуальність та оперативність інформації, її потенційна “хітовість”, можливість завоювати та утримати зацікавленість глядача. Крім того, важливою умовою телевізійних сюжетів, особливо новин, є їхня так звана “подієвість”, тобто прив’язка до конкретної ситуації. Однак навряд чи це може бути поясненням того, що для закарпатських телеканалів, а особливо для їхніх блоків новин, характерна певна описовість при висвітленні подій, – автори сюжетів дуже рідко вдаються до аналітичного викладу матеріалу. [8, 23] Спокусливо припустити, що причиною такого явища є відсутність професійності, однак така гіпотеза, швидше за все, не відповідає дійсності. Правильно буде говорити про недостатній рівень фахових знань із тих проблем, які розглядаються у новинах, особливо якщо мова йде про узагальнення або оцінку суспільно-політичних явищ і процесів. Оптимальним у даному випадку видається звернення до експертів, які можуть компетентно коментувати події та пояснювати їх приховану суть.

Основними темами, до яких звертаються закарпатські телеканали у своїх випусках новин, є насамперед робота органів влади. Так, наприклад, діяльності обласної державної адміністрації та її структурних підрозділів було присвячено загалом 16645 секунд («Тиса-1» – 9370, «М-студія» – 3510, «21 - канал» – 3765); міській раді – 1990 секунд («Тиса-1» – 1140, «21-канал» – 540, «М-студіо» – 310);

Також досить високим був рівень присутності у телеефірі посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, що мають зв’язок із культурною та освітньою сферою (зауважимо, що в цьому випадку враховувався лише час, відведений для прямої мови цих осіб, тобто для їхніх персональних інтерв’ю, коментарів, пояснень).

Звісно, з’явилось багато інформації, яка стосується культурної та освітньої сфери, соціального життя, побутових проблем, досить висока частка кримінальної хроніки, однак саме повідомлення про діяльність органів влади становлять канву щоденної інформаційної картини області. З одного боку це пояснюється тим, що основні заходи, організовані владою (прес-конференції, брифінги, сесії, колегії, наради тощо) є чи не основними щоденними суспільно-політичними подіями в житті області. Однак факт практично повної відсутності негативної тональності телеканалів «М-Студіо» та «Тиси1» у характеристиці діяльності влади змушує замислитися.

Звісно, вимагати від журналістів однозначно негативного ставлення до органів влади, які займаються освітніми реформами чи реформами у сфері культури видається щонайменше неможливим, однак суцільна нейтральна або позитивна тональність при характеристиці діяльності влади мимоволі наводить на думку про причини такого явища.

Гіпотеза про високу ефективність та цілковиту непогрішність влади видається нам фальшивою апріорі – політичний процес, а тим паче механізм функціонування бюрократичного апарату не є безконфліктним і завжди повинен піддаватися відкритій критиці. Чи намагаються журналісти уникати гостро критичних або відверто негативних коментарів при характеристиці органів влади через загальну редакційну політику телеканалів? Це виглядає досить вірогідним з огляду на те, що керівництво телеканалів, можливо, намагалось уникати конфліктності у відносинах із владою, адже опозиційність до діючої влади може створювати чимало проблем. При цьому немає фактів, на основі яких можна було б вести мову про існування будь-яких форм цензури з боку органів державної влади. Крім того, самі ж журналісти переймаються своїм іміджем, з розумінням, що їм у цьому місті ще жити, все тому, що місто та й область досить маленька. Тож, можемо зазначити, що об’єктивна журналістика на регіональних телеканалах, на відміну від преси (де можна використати псевдонім) майже недосяжна.

З огляду на те, що Закарпаття є багатонаціональним краєм, проблеми етнонаціонального розвитку висвітлюються на місцевих телеканалах краю в цілому досить повно. Протягом лютого – листопада 2014 року в ефірі телекомпаній ми нарахували 60 сюжетів, у яких йшла мова про ті чи інші аспекти етнополітичної картини Закарпатської області; їхня загальна тривалість склала 7790 секунд.

Основна увага зверталася на життя таких національних громад області, як ромська та угорська. При їх порівнянні спостерігається значний розрив між обсягами висвітлення та питомою вагою цих народів у етнополітичній структурі населення. На території Закарпаття угорців проживає менше, ніж ромів, але відмінність у висвітленні невисока (19, 96% та 22, 66% відповідно). Цей приклад, на нашу думку, свідчить на користь того, що представники угорської громади можуть бути зразком того, як вдало розбудовувати співпрацю із засобами масової інформації для донесення до широкої громадськості інформації про власну діяльність, зокрема й культурно-освітню.

І якщо рівень висвітлення ромської громади в цілому відповідає її питомій вазі в структурі населення, то при немалій частці словаків, німців, медіа практично не приділяють їм уваги.

Високі позиції в інформаційному просторі займає проблематика україно-угорських відносин. Варто відзначити повну відсутність в ефірі позицій інших нечисельних етносів, що проживають на Закарпатті; це можна пояснювати і відсутністю громадського інтересу до їх життя, і їхньою незгуртованістю, і невмінням працювати над створенням власного іміджу.

Головною особливістю минулого року є практична відсутність негативу при характеристиці етнополітичного життя – тележурналісти зважено підходять до оцінки національних громад, що сприяє як нормальному міжнаціональному діалогу, так і формуванню етнічної толерантності. Надзвичайно важливо, що діяльність телебачення не дає підстав для роздмухування міжетнічних протиріч. Якщо і в подальшому керівництво та журналісти телеканалів зберігатимуть збалансованість та делікатність у висвітленні етнічних тем, то можна буде говорити про підтримання того високого рівня толерантності, яким славиться Закарпаття.