ВИСНОВКИ. Будь-яка телепередача певною мірою залучає людину до культури

Будь-яка телепередача певною мірою залучає людину до культури. Навіть інформаційні програми демонструють глядачу учасників подій, ведучих, їх стиль спілкування, міра письменності. Часто сьогодні звертаєтьс незначна увага на культурно-просвітницюку функцію у медіа, хоча вона і стоїть на рівні з усіма іншими. Інформація про культурні і просвітницькі заходи прямо впливають на глядацькі установки, сприйняття і бачення.

Поява великої кількості різних каналів і передач, ясна річ, знизила культурний рівень українського телебачення. За останній період відбулася примітивізація подачі теми культури у медіа, а про освіту практично і не ведуться бесіди, за винятком, змін до законодавства про вищу освіту чи непорозумінь та скандалів. Так, зокрема на Закарпатті, часто висвітлюють тематику невідповідної поведінки вчителів у школах. За останній час у ЗМІ, не тільки регіональних, але і у місцевих, висвітлювалось декілька гучних скандалів про неправомірну та недостойну поведінку шкільних педагогів.

Звичайно, демонстрація інформації про освітні та культурні події має великий вплив на глядача. У більшій мірі еталонно сприймаються ведучі програм. Цей факт, до речі, був і залишається мотивом для тривоги телевізійних критиків, оскільки поява безлічі телеканалів різного рівня породила, в свою чергу, велику кількість малокультурних і недостатньо грамотних ведучих. Природно, що культурно-просвітницьку функцію ТВ виконує трансляція будь-яких культурних заходів: спектаклів, концертів, кіно- і телефільмів

Говорячи про залучення аудиторії до мистецтва за допомогою телебачення, не можна, звісно, не відмітити деяку «неповноцінність» такого знайомства з прекрасним, однак, потрібно визнати: для великої частини глядачів це навряд чи не єдина можливість познайомитися з тими або інакшими витворами мистецтва.

Крім телепередач присвячених культурі та освіті визначну роль у розвитку цих сфер відіграє подача про це інформації у новинних сюжетах. Сюжети такої тематики регуалярно з`являються на місцевому телебаченні Зазвичай, вони схожі між собою структурою, лексикою, навіть інтервюованими. От наприклад, у сюжетах, де йдетьс мова про історію зазвичай спеціалістами вистують місцеві іторики Сергій Федака і Роман Офіцинський, коли сюжет про туризм, часто своє слово з цього приводу у новинних доробках каже Федір Шандор, у питанняї мисцетва основними радниками, яких показують на телебачені є, відомі на Закарпатті, мистецтвознавці Михайло Сирохман і Михайло Приймич. Така тендеція до абсолютного не міняння експертів, на нашу думку, демонструє штампування та певну обмеженість ідей створення сюжету.

Часто матеріалам бракує глибини висвітлення і незалежних коментарів до великої кількості суспільно важливих тем, тобто, телесюжети аналізованих каналів часто демонструють низьку аналітичність.

У їх мові домінують штампи, журналісти не шукають найвлучнішого слова, яке могло б найповнішою мірою передати їхню думку і, водночас, відтворити візуальний образ, бідний синонімічний ряд. З іншого боку, лексика матеріалів теленовин часто штучна, запозичена зі словників, а не з живого спілкування. Багато огріхів – переважно на фонетичному і стилістичному рівнях. Зважаючи на те, що говорячи про освіту і культуру журналіст повинен залишатися зразком та еталоном грамтності, освідченості та ерудиції. Цього часто бакує медійникам нашого краю. Ми натрапляли на різниі приклади помилкового вживання слів, невідповідності фактів та неточностей висловлювання.

Спостерігається банальність і невибагливість відеоряду, невиразність операторської роботи, низький професіоналізм режисерів і відеооператорів. Журналісти не використовують багатьох хрестоматійних телевізійних прийомів, сюжети однотипні, зроблені за однією схемою (не працюють у кадрі, записують мало інтерв’ю, відеоряд часто не відповідає або суперечить тексту. Разом з тим, у конкурентній боротьбі зростає майстерність телевізійних журналістів, удосконалюється технологія виробництва теленовин, підвищується їхній вплив на глядача.

Утім, зміни, що призводять до пошуку нових форматів, невідворотні, адже вони зумовлені глобальними процесами й спровоковані появою нових ЗМІ. Не можна ігнорувати очевидну загрозу втрати телебаченням свого лідерства серед засобів масової інформації. Колись телебачення посунуло газети, обійшовши їх за рівнем оперативності, але сьогодні простежується інша тенденція. Загальне телевізійне мовлення втрачає свою новинну першість, особливо серед молодіжної аудиторії, і передає її Інтернету. Навряд чи можна прогнозувати зникнення новин на українському телебаченні, але зміни, яких вони зазнали, вже сьогодні, швидше за все, будуть посилюватися. Дедалі важливішу роль відіграватиме розважальна та пізнавальна функції журналістики. Через інформаційне перенасичення, великою кількістю проблемних та політичних матеріалів, аудиторія потребувати простішого, так званого «легшого» контенту. Така потреба і стане шансом привчити публіку до культурної та освітньої журналістики, який на цей час виражена дуже слабо та одноманітно в українських медіа, особливо на регіональному рівні. Вивчення й аналіз принципів, які спрацьовують в інфотейнменті, та особливої манери викладу інформаційно-розважального матеріалу телеведучими й журналістами є перспективним напрямом подальших наукових досліджень.