Поняття загальної культури людини.

Лекційне заняття 1.

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи формування культури спілкування молодшого школяра.

Тема 1. Вступ до предмету «Технологія навчання культури спілкування

Молодшого школяра».

План.

1.Поняття загальної культури людини.

2. Характеристика культури поведінки особистості.

3. Культура спілкування як базова характеристика особистості.

4.Культура почуттів і емоції у спілкуванні.

Ключові поняття теми: культура, внутрішня культура людини, зовнішня культура людини, культура поведінки, культура спілкування, спілкування, комунікативна культура, почуття, культура почуттів, емоція.

Основна література до теми: № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 12, 14, 15, 16.

Додаткова література до теми: № 5, 11, 12, 14, 19, 20.

Зміст лекції:

Поняття загальної культури людини.

Феномен культури спілкування знаходиться у центрі численних наукових досліджень. Для того, щоб з’ясувати, що означає поняття “культура спілкування”, потрібно звернутися до понять “культура”, “культура поведінки”, “спілкування”. Фундаментальне значення для осмислення культури спілкування мають праці Р. Бернса, О. Даниленко, І. Казимирської, В. Котирло, О. Кульчицької, А. Флієра, в яких розглядається поняття культури людини.

Згідно позиції І. Казимирської, культура – це сукупність проявів людської життєдіяльності, досягнень і творчості народів; здатність особистості мислити, пізнавати себе і своє оточення. Автор вважає, що саме наявність культури перетворює людей на гуманних, розумних, критично мислячих осіб із моральними зобов’язаннями.

Дещо іншої думки дотримується О. Даниленко, вказуючи на поняття культури як специфічно людського способу діяльності, який включає в себе систему вироблених механізмів, завдяки яким стимулюється, програмується, координується та реалізується активність людей у суспільстві. У цьому значенні до культури відноситься все те, що не виникає само по собі, від природи, а є продуктом праці, цілеспрямованої людської діяльності – це будь-який предмет, створений людиною, будь-яке знаряддя, за допомогою якого вона перетворює, вивчає світ та спілкується з людьми, будь-яка думка, яка виникла в її розумі й, нарешті, вона сама з усіма своїми якостями, які розвинулися в результаті присвоєння культурно-історичної спадщини. Культура впливає не тільки на те, як людина установлює та підтримує контакти з іншими людьми, але й на те, для чого вона це робить, який зміст спілкування.

Заслуговує на увагу визначення А. Флієра, що культура є продуктом спільної життєдіяльності людей, системою способів їх колективного існування, діяльності та взаємодії для досягнення спільних цілей, упорядкованих правил та соціально прийнятних технологій задоволення групових й індивідуальних інтересів і потреб, які реалізуються у формах людської діяльності. Як зазначає В. Лівенцова, культура як особистісна характеристика відображає рівень оволодіння певною діяльністю, розвиток якостей, умінь і здібностей, необхідних для її ефективного виконання.

Досліджуючи феномен “культури” Віра Котирло, Олена Кульчицька дійшли висновку, що культура людини – це складне і різноманітне поняття, яке є невід’ємною рисою її морального обличчя. Культуру окремої людини, автори розглядають як ступінь розумового, морального й естетичного розвитку особистості, тобто ступінь розвитку її знань, трудових умінь і навичок, моральних якостей та естетичних смаків.

На погляд дослідників, культурність людини можна визначити, проаналізувавши її ставлення до батьківщини, до людей різних національностей, до праці, до суспільної власності, до колективу. Також, культурність людини виявляється у ставленні до оволодіння знаннями, в умінні розуміти прекрасне, вносити його у своє життя. Культура людини тісно пов’язана з її моральними принципами і переконаннями, інтересами, прагненнями. Подібної думки додержується Інна Казимирська, яка вважає культурною людиною ту, яка ввібрала духовні цінності суспільства, його мову, мистецтво, науку, моральні норми, правила поведінки, розвинула в собі здатність розуміти стан інших людей та діяти таким чином, щоб оточуючі отримували радість від спілкування з нею.

Спробу класифікувати поняття “культура” здійснює Роберт Бернс, який визначає її як: загальну схему результатів діяльності особистості, що відображається у думках, мові, реальних речах і залежить від здатності людини вивчати та передавати знання наступним поколінням за допомогою знарядь, мови й абстрактного мислення; набір ухвалених поглядів, суспільних форм і матеріальних благ, які створюють характерні риси звичаїв расової, релігійної чи соціальної групи; комплекс типових видів поведінки чи стандартних соціальних характеристик, притаманних якійсь конкретній групі, роду діяльності, професії, статі, віку.

Важливою для розуміння сутності зазначеного феномену є думка Валентини Тернопільської. Автор вказує, що культура особистості є сукупністю соціальних норм і цінностей, якими індивід керується у процесі своєї діяльності, реалізуючи свої потреби й інтереси у взаємодії із соціальним оточенням. В основі культури окремої людини лежить її здатність орієнтуватися не на зовнішні, а на внутрішні норми, які, у свою чергу, індивід відпрацьовує в процесі засвоєння заданих ззовні соціальних і культурних норм.