Власний капітал банку

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал банку займає незначну частку у загальному обсязі капіталу банку (до 10%), що обумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Проте власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції:

1) захисну - страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у разі його ліквідації або банкрутства;

2) оперативну - особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

3) регулювальну - при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку

Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.

Залежно від джерел і порядку формування власний капітал комерційного банку має такий поділ (табл. 4.1):

Таблиця 4.1 - Поділ власного капіталу банку залежно від порядку утворення

Порядок формування статутного фонду залежить від організації банку.

З розвитком операцій комерційних банків, а також необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду в комерційного банку виникає проблема в збільшенні розміру цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції з метою запобігання розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняються від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого AT незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури - підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не повинен бути збитковим і не мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами.

Виділяють декілька видів акціонерного капіталу:

- номінальний (мінімальний) – це мінімальна сума засновницького капіталу, яка необхідна для створення банку та отримання банківської ліцензії;

- зареєстрований – це сума статутного капіталу, зареєстрованого в територіальному управлінні НБУ (вона має дорівнювати або може бути більшою за номінальний статутний капітал);

- сплачений – сума статутного капіталу, за якою надійшла фактична оплата від акціонерів;

- оголошений – це запланований та заявлений керівництвом банку розмір статутного капіталу, який може перевищувати номінальний капітал на будь-яку суму.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50 % від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, які щорічно повинні дорівнювати не менше 5 % від суми отриманого прибутку.

Крім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, встановленою зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами акціонерів.

Банки можуть формувати й інші спеціальні фонди, передбачені статутом, до яких відносять:

- фонд матеріального заохочення та стимулювання;

- кошти, отримані від переоцінки основних засобів, що проводяться за рішенням уряду країни;

- емісійні різниці.

З метою регулювання діяльності комерційних банків та відповідно до Базельських домовленостей щодо визначення адекватності капіталу, НБУ визначив порядок розрахунку регулятивного капіталу комерційного банку.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу.

б) розкритих резервів, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

- дивідендів, що направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійних різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

- резервних фондів, що створюються згідно із законами України;

- загальних резервів, що створюються під невизначений ризик при

проведенні банківських операцій;

в) загального розміру основного капіталу, що визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

- недосформованих резервів під можливі збитки за:

§ кредитними операціями; операціями з цінними паперами;

§ дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

§ коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

- нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

- капітальних вкладень у нематеріальні активи;

- збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

- збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

а) резервів під стандартну заборгованість інших банків;

б) резервів під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

в) cум збільшення (за результатами переоцінки) вартості основних засобів, які є власністю банку і належать до нерухомого майна (нежитлові будівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

г) результату поточного року (прибутку), що зменшений на суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування (крім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком). У цьому разі сума неотриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо рибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку;

ґ) субординованого боргу, що враховується до капіталу (субординований капітал);

д) нерозподіленого прибутку минулих років;

ж) прибутку звітного року, що очікує затвердження.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

- при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;

- розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на:

а) балансову вартість акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю);

б) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);

в) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

г) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

ґ) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

д) суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов'язаними особами) на сприятливіших за звичайні умовах (у тому числі за угодами, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичайні);

е) суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу;

є) балансову вартість цінних паперів у торговому портфелі банку, крім цінних паперів, які перебувають у власності банку:

- не більше одного року - справедлива вартість яких визначається за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах;

- не більше 181 дня - справедлива вартість яких не може бути визначена банком за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах.

4.3 Залучені банківські ресурси

Залучені та запозичені банківські ресурси складають переважну частину банківських ресурсів (85-90%). Тому їм притаманний широкий спектр форм і видів залучення, що характеризується їх класифікацією.

Залучені кошти банку - це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активі з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу роль в економіці, тому вони є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (відсотків), встановлення норм обов'язкового резервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності (платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.

Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів.

Таблиця 4.2 - Характеристика залучених банківських ресурсів

4.3.1 Депозитні (вкладні) операції комерційних банків, їх види та характеристика

Вклад - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, що передані банку власниками або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів.

Банки залучають вільні грошові кошти шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному ра­хунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснен­ня поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти з його поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Принципи організації депозитних операцій:

- депозитні операції здійснюються таким чином, щоб сприяти отриманню бан­ківського прибутку або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;

- у процесі організації забезпечується різноманітність суб'єктів депозитних операцій та поєднання різних форм депозитів;

- у процесі здійснення банківських операцій забезпечується взаємозв'язок і взаємоузгодження між депозитними та кредитними операціями за термінами і сумами;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій приділяється строковим депозитам, які сприяють підтримці ліквідності балансу банку;

- у процесі організації депозитних операцій з метою забезпечення ліквідності діяльності банку щодо залучених коштів юридичних та фізичних осіб формуються обов'язкові резерви згідно з чинним законодавством (банки прагнуть, щоб резерви вільних коштів були мінімальними);

- прагнення розширення спектра банківських послуг, підвищення якості й культури обслуговування клієнтів, що має сприяти залученню депозитів.

У банківській практиці депозити класифікують:

1. За категоріями депонентів:

- депозити суб'єктів господарської діяльності;

- депозити фізичних осіб;

- депозити банків.

2. За способом оформлення:

- іменні депозити;

- депозити на пред'явника.

3. За строками використання:

- депозити до запитання;

- депозити на визначений термін (строкові);

- ощадні вклади.

Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними, так і активними.

Активні депозити - розміщення банківських коштів на вклади в інші банки. Депозитні операції можуть бути активними лише на міжбанківському кредитному ринку.

Пасивні депозити - це кошти, залучені банком.

У зв'язку з тим, що склад юридичних осіб неоднорідний, вклади також можна класифікувати залежно від форми організації, суб'єкта економічних відносин, форми власності, характеру інвестицій та інших ознак.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються у комерційних банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть бути у будь-який час частково або повністю поповнені або використані.

При відкритті поточних рахунків за вкладами до запитання юридичні особи укладають із банком спеціальну угоду, а фізичним особам відкривається та ведеться ощадна книжка.

У більшості банків вклади до запитання становлять найбільшу частку в структурі залучених коштів. Це найбільш дешеве джерело банківських ресурсів. Власник рахунка може в будь-який момент вилучити кошти, тому банк повинен мати завжди високоліквідні активи за рахунок зменшення частки менш ліквідних, але таких, що дають високі доходи. Тому на залишок коштів на рахунках до запитання виплачуються низькі відсотки.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позикових та інвестиційних операцій. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків, застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консульта­тивне обслуговування тощо. До вкладів до запитання належать також кредитові залишки за контокорентним рахунком або поточним рахунком з овердрафтом. Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися завдяки депозитному відсотку. Деякі банки не стягують комісії за ведення поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку, не нижчого від встановленого рівня.

Незважаючи на високу мобільність коштів на рахунках до запитання, є можливість визначити їх мінімальний нерухомий залишок і використати його як стабільний позичковий ресурс.

Банки зацікавлені у вкладах до запитання з двох причин:

- клієнти мають залишки грошей на рахунку і виникає можливість для банку використовувати ці залишки для короткострокового кредитування і отримання доходу;

- банк має можливість надати клієнту повний спектр банківських операцій та послуг.

Строкові вклади - це грошові кошти, розміщені у банку на суворо обумовлений термін не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний відсоток, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками, вони оформляються угодою між вкладником і банком. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску - зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою відсотків. У цьому разі відсотки знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

До строкових вкладів належать:

- депозитні рахунки юридичних осіб;

- рахунки з обліку ощадних (депозитних) сертифікатів;

- строкові і цільові рахунки фізичних осіб;

- рахунки зі збереження бюджетних коштів або коштів з фінансування капітальних вкладень на відповідний термін, у визначений період.

За термінами строкові вклади поділяються на:

- депозити терміном до 1 місяця;

- депозити терміном від 1 до 3 місяців;

- депозити терміном від 3 до 6 місяців;

- депозити терміном від 6 до 12 місяців;

- депозити терміном більше 1 року;

- депозитні сертифікати.

Якщо вкладник продовжує зберігати гроші на депозитному рахунку після обумовленого терміну, він може розпоряджатися ним як поточним рахунком.

Перевагою строкових депозитних рахунків для клієнтів є отримання високого процента, а для банку - можливість використання прогнозованих ресурсів для кредитування.

Недоліком строкових депозитів для клієнтів є низька ліквідність їх і неможливість використання для розрахункових і поточних платежів, а також для отримання готівки.

Вклади коштів юридичних і фізичних осіб на депозитний рахунок банком оформляються шляхом:

- відкриття строкового депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

Власник коштів замість відкриття депозитного рахунка може придбати ощадний (депозитний) сертифікат банківської установи на умовах, передбачених правилами їх випуску та іншими правилами.

Ощадні вклади призначені для нагромадження або розміщення грошових заощаджень. Як і строкові, вони можуть поділятися за термінами, проте їх основна відмінність полягає у можливості поновлення у будь-який момент. Основними користувачами ощадних вкладів є фізичні особи. Вилучення ощадного вкладу, як правило, повинно здійснюватися за попереднім повідомленням.

Ощадні вклади населення вигідні банку тим, що вони, як правило, мають довгостроковий характер і, відповідно, можуть бути джерелом довгострокових вкладень.

Недоліки ощадних вкладів з погляду банку:

- великі витрати банківської установи у зв'язку з виплатою підвищених відсотків і зниження таким чином маржі;

- залежність цих вкладів від різних чинників: політичних, економічних, що підвищує загрозу швидкого відпливу коштів з цих рахунків зниження ліквідності банку;

- нездатність банку відновити ці ресурси на постійній основі.

Банки сплачують за користування грошовими коштами їх власникам відповідну плату у вигляді процентів, які встановлюються диференційовано залежно від виду вкладу, терміну зберігання, суми. Найнижчі проценти за вкладами до запитання. Строкові та ощадні вклади характеризуються підвищеними процентами. За порядком сплати та нарахування процентів розрізняють вклади:

- з постійною або змінною процентною ставкою;

- з простими або складними процентами;

- з періодичним нарахуванням та виплатою процентів або після закінчення терміну вкладу.

4.3.2 Емісія боргових короткострокових цінних паперів

Залучення депозитів комерційними банками може здійснюватися також за допомогою випуску боргових короткострокових цінних паперів. До них належать:

- депозитний (ощадний) сертифікат;

- банківський вексель.

Зазначені цінні папери емітуються банком на певний термін або до запитання, іменні або на пред'явника, з виплатою процента або урахування дисконту.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Дохід по ощадних сертифікатах виплачується при пред’явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в національній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками тільки в національній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в іноземній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками за бажанням їх власників як в іноземній, так і в національній валюті за курсом Національного банку України на дату їх погашення, зазначену в депозитному сертифікаті.

Сертифікати можуть випускатися: одноразово або серіями.

Строк обігу сертифіката встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту (вкладу) за сертифікатом.

Бланки сертифікатів мають містити обов'язкові реквізити:

- назву " ощадний (депозитний) сертифікат";

- порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск є серійним);

- дату внесення депозиту;

- розмір депозиту, який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами);

- зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

- дату вимоги вкладником суми за сертифікатом;

- процентну ставку за користування депозитом;

- умови сплати процентної ставки у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку;

- назву та адресу банку-емітента, а для іменного сертифіката назву (ім'я) вкладника;

- місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов'язання, та місце для печатки банку.

Банк, який випускає сертифікат, може долучити до його реквізитів та умов інші додаткові умови та реквізити, які не суперечать законодавчим актам України.

Іменні сертифікати можуть мати корінці.

У разі випуску іменного сертифіката банк заповнює всі реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або уповноваженою ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і зберігається в банку в окремій теці. Якщо до бланка сертифіката корінець не передбачений, то банк веде реєстраційний журнал випущених іменних сертифікатів, до якого заносять реквізити, що відповідають реквізитам, передбаченим для корінця. Реєстраційний журнал може вміщувати й інші потрібні банку реквізити.

Видача і погашення сертифікатів здійснюються лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів.

Сертифікат, який виписаний на користь юридичної особи, отримує в комерційному банку керівник підприємства або уповноважена на це особа. А сертифікат, який виписаний на користь фізичної особи, отримує особа, яка внесла кошти на депозит, або інша уповноважена на це особа.

У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред'явлення сертифіката на підставі заяви власника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, в якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані кошти. Комерційний банк перевіряє справжність сертифіката і його відповідність записам на корінці та в реєстраційному журналі. Якщо дані збігаються, у реєстраційному журналі власників сертифікатів робиться позначка про погашення.

Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними (для юридичних осіб) здійснюються тільки в безготівковій формі.

Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними (для фізичних осіб) здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитання, за яким на банк покладається зобов'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги, вказану в сертифікаті.

Банківський вексель — це короткострокове боргове зобов'язання, що надає його власникові право отримати зазначену у векселі суму після збігу терміну платежу.

Він засвідчує, що підприємство чи інший клієнт внесли до банку суму, вказану у векселі, а банк зобов'язується погасити його у певний строк. Дохід векселетримача при цьому становить відсоток, що матеріалізується у грошовому вираженні шля­хом визначення різниці між ціною номіналу і ціною про­дажу банківського векселя. Банківський вексель може зберігатися у векселетримача, а також у депозитарії банку. Але при втраті він не поновлюється.

Перевагою банківського векселя є те, що він може бути використаний у будь-який час як засіб платежу. Взагалі він є вигідним поміщенням капіталу: адже процент за банківським векселем дещо вищий, ніж за депозитними внесками або депозитними сертифікатами.

Банківські векселі в Україні випускаються в обіг на основі чинного законодавства всіма банківськими установа­ми на умовах, які визначені нормативними документами і Правлінням кожного банку. Ремітентом банківського векселя може стати будь-яка юридична особа - законно визнаний суб'єкт підприємницької діяльності.

Банківський вексель зі строком погашення на вказану дату продається з дисконтом від його номінальної вартості. Купівля цих векселів оформляється договором, що укладається між набувачем і векселедавцем-банком на умовах останнього. Надалі, вільно обертаючись як різновид цінного папера, банківський вексель може використовуватися як засіб платежу, застави, купівлі-продажу тощо. Передаючись за індосаментом у власність іншої особи або для виконання вказаних дій на підставі доручення (інкасо), банківський вексель може бути погашений лише емітентом, тобто тією установою, яка його випустила.

За економічною суттю банківські векселі суттєво відрізняються від векселів підприємств, а саме:

- якщо комерційні векселі, оформляючи реальні товарні угоди, мобілізують внутрішні резерви господарств і підприємств, то банківські векселі є одним із різновидів сурогату грошей і прямого банківського кредитування;

- векселі товаровиробників зменшують потребу в оборотних засобах і надають суб'єктам господарського життя потрібну їм оперативну мобільність у розрахунках. Інший наслідок має емісія банківських векселів. Вона розширює оборотні засоби за рахунок зовнішніх вливань приватних розрахункових засобів в економіку;

- емісія корпоративних векселів органічно вписується у систему вексельного обігу і сприяє ефективному використанню значної маси внутрішніх кредитних ресурсів учасників господарського життя. Емісія ж банківських векселів фактично є доповненням до грошової емісії Національ­ного банку України. Отож векселі банків збільшують гро­шову масу в обігу, заповнюючи грошову нестачу емісії НБУ та даючи комерційним банкам можливість привласнювати емісійний дохід.

Водночас оформлення реальних банківських позик векселями не викликає таких масштабних негативних наслідків, як додаткова емісія платіжних засобів, що здійсню­ється за рішенням Верховної Ради України. Основною відмінністю такою емісії стає зростання позичкової заборгованості підприємств і установ та неотовареної маси грошей. Адже врахування і застава векселів у банку не є позичкою нового капіталу, оскільки клієнт його вже має у формі цінного папера (векселя). Тобто йому потрібен високоліквідний засіб - гроші. А враховуючи вексель, клієнт банку отримує гроші як засіб платежу, а не капіталу.

Підприємство, володіючи векселями, має такі переваги:

- підтримує належний рівень своєї ліквідності;

- у будь-який час може продати вексель на фондовому ринку і в такий спосіб поповнити свої оборотні кошти;

- за допомогою індосаменту банківським векселем має право розрахуватися за власні фінансові зобов'язання;

- банківським векселем може користуватися як засобом застави, для отримання кредиту тощо.

За допомогою банківських векселів банки надають один одному можливість набуття кредитних ресурсів шляхом продажу тратти на грошовому ринку. Але такі дії досить часто стають способом фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою.